«З 40 осіб мого підрозділу двоє звели рахунки з життям після демобілізації», — розповідає колишній начальник артилерійської розвідки Ігор Селіверстов, описуючи психологічний стан, у якому він повернувся з фронту. Колишні сослуживці Селіверстова з 92-ї бригади виправдовують його вчинок гострою реакцією на брехню. Цю історію вже другий рік обговорюють у волонтерських колах: АТОшник ударив волонтера, звинувативши його в нечесності, волонтер намагається посадити АТОшника. Випадок був би звичайним, але він відображає тенденцію. За час війни ми звикли восхвалювати волонтерів і не припускаємо, що їхня допомога може бути корисливою. Не здогадуємося, що деякі волонтери витрачають 80% народних грошей на «власні видатки», використовують громадські пожертвування як стартовий капітал і заробляють мільйони на тендерах із корупційною складовою. Державні кошти, які списуються на армію, сьогодні колосальні. Запланований на 2018 рік оборонний заказ вражає — 21,3 млрд грн.
Це не лише поштовх до розвитку вітчизняного оборонпрому, але й можливість для збагачення нечесних розпорядників бюджетних коштів. Селіверстов розповідає, що на фронт пішов добровільно, хоча повістка була. За професією він військовий інженер-радіотехнік, займався модернізацією радіолокаційних станцій, тому міг легко «відкоситися». У 2014 році, коли почали здавати одну за одною військові частини, його на фронт не відпускали з роботи. Але він допомагав другові. Дмитро Васильєв служив радарником в Авдіївці. Сепаратисти розстріляли їм усі радіолокаційні станції, давили морально. Привозили солдатських матерів. Командир роти хотів повісити сепаратистський прапор, але хлопці закрили його і почали тримати оборону. Перебували в блокаді, без води та їжі. Але коли добробат неподалік потрапив у засідку, вони зробили вилазку й прийшли на допомогу — втратили одного зі своїх, але врятували добровольців. Друг говорив: «Ти не повіриш — «ДНРівці» з протиосколковими окулярами й у таких касках, яких ми й не бачили».
У будь-якому разі, Селіверстов теж хотів бути поруч і намагався допомогти. З колегами по «Аеротехніці» (де він тоді працював) купили 11 бронежилетів, скинулися на кевларові каски. Його мобілізували в січні 2015 року. Щастя — Трьохізбенка, 55 км лінії фронту. За власні гроші з хлопцями купили «Ниву», щоб було на чому об'їжджати. Самі собі купували форму. Його робота полягала в забезпеченні інформацією про противника. Коли він прибув у підрозділ, там була батарея управління розвідки з 2 осіб. За рік підрозділ виріс до 40 осіб. Поставили оптику, сканери. «Аеротехніка» віднеслася дуже порядно: платила йому зарплату, і він міг заправляти й ремонтувати «Ниву». У той час держава ще нічого не давала армії. Однією з проблем, з якою вони зіткнулися: об'єднання даних у якусь мережу й передача цілевказань вогневим підрозділам. Щільно займалися цією роботою. Зібрався відмінний колектив. Як на замовлення: усі патріоти, усі на своїх місцях. На фронті всі залишилися живі. Але потім двоє не стало. Фронтовиків не розуміє ніхто, крім самих фронтовиків.
Найстрашніше — коли тобі людина телефонує й говорить: «Ну чому ти не можеш зі мною поговорити?». А ти в цей час їдиш у маршрутці й тобі зовсім не до розмов, обіцяєш: «Перезвоню». А потім замотався, не перезвонив, і виявляється: пізно. Через 2 тижні після АТО твій товариш розбився на машині. Людину легше забрати з війни, ніж війну — з людини. На питання про посттравматичний синдром Селіверстов відповідає, що в цьому ніхто не визнається, ніхто не хоче вважати себе ненормальним або скаржитися. Але він би обов'язав усіх проходити психологічну реабілітацію. Тому що зламана психіка — це як зламана кість. Не звертаєшся до лікаря, і вона зростається, але зростається неправильно. Коли він демобілізувався, був квітень 2016 року. Іноді приходив на свою квартиру, яку снімав, і у нього все так болило на нервовій основі, що він просто падав і засипав у коридорі. Йдеш по парку й підсвідомо боїшся зійти з доріжки — тому що думаєш: замінировано. Бачиш машину з російськими номерами й хочеться її розбити. Розглядаючи багатоповерховку, мимоволі шукаєш, де встановити точку спостереження.
На питання, як він справився, Селіверстов відповідає: «Брав себе рукою за ніс і піднімав вгору». Цей стан нікуди не йде, ти просто вчишся жити з ним, загоняєш його куди-то на периферію. А коли з хлопцями з фронту зустрічаються, вспоминають, проговорюють страшні речі, і стає навіть весело. До людей, яких він зустрічав на фронті, відносишся як до рідних. Особливо, якщо й вони тобі посміхаються. І використовують твою довіру.
Конфлікт виник через волонтера, з яким у Селіверстова виникла проблема із законом. Волонтери постачали їм багато того, що полегшує життя артилеристам. Це й планшети, й пристрої для передачі даних. Правда, планшет із цими пристроями (мілкомбокс називається) не працював, приходилося доробляти його самостійно. А вже коли демобілізувався, хлопці відкрили одну таку непрацюючу коробочку й прислали фото. Там виявилася плата, яка коштує не більше 3,5 тис. Але на сайті «Армія СОС» її ціна 20-30 тисяч гривень. І у 92-й бригаді, з якої почалися поставки мілкомбоксів, вони не виконували функції. На питання, чому він продовжував довіряти, Селіверстов відповідає: тому, що не знав, що це корисливої допомога.
На фронті волонтерів сприймали як ангелів. Волонтер — це апріорі той, хто не може обманути. У такому стані він пішов після демобілізації працювати до Юрія Добронравина. Дізнавшись, що до війни Селіверстов займався проектами в оборонній сфері, цей волонтер запропонував йому роботу в комерційній структурі з хорошою зарплатою, де він тоді працював заступником директора. Але цей досвід закінчився для нього розмовою про те, що компанія технічно не може виконати поставлену задачу. Потрібні технологи, потрібні конструктори, інакше вийде халтура. Це було влітку 2016 року. Селіверстов прямо пояснив людині, чого не вистачає для реалізації проекту заявленої складності. Пояснив, що хоче піти, і почув, що йому в такому разі зарплати не положено. Йому були повинні за 2 місяці, він просив хоча б частину. Адже вони працювали й у вихідні, й до одинадцяти ночі. Йому потрібно було платити за оренду квартири в Києві, крім того, він до того моменту якраз розвівся й став самотнім батьком — дитину потрібно було готувати до школи.
Спочатку його водили за ніс: чекай, заплатимо, коли проект закінчиться. До кінця року вони дійсно отримали гроші за цей проект. Але коли він прийшов, його послали. Уже потім, із заяви бізнесмена-волонтера, написаної адвокатом, дізнався, що в комерційній структурі він займався волонтерством. Але йому ж видали офіційний пропуск, взявши при цьому весь пакет документів для оформлення працевлаштування. Він не знав, що трудові відносини не були оформлені. І що вимога заплатити зарплату розцінюватимуть як вимагання. Спочатку звинувачували у вимаганні, тепер — у побоях. У матеріалах УД є кілька версій — за однією з них невідомий громадянин чомусь накинувся на Добронравина, почавши вимагати. За другою Селіверстов працював, але не ГІПом, а волонтером. А в третій версії пан Добронравин визнається, що обіцяв заплатити за роботу, але Селіверстов повів себе неадекватно.
На питання, чому він називає пана Добронравина бізнесменом-волонтером, Селіверстов відповідає: дивіться самі — за зібрані з народу гроші Юрій Добронравин як волонтер купує для ЗСУ «коробочки». А оскільки він же є їхнім розробником, купує сам у себе. Платить бізнесмену Добронравину за них 20-30 тисяч грн. А мілкомбокси в його розробці не працюють, але їх ніхто не міняє, не ремонтує, вони просто лежать. Коли він все це зрозумів, він перестав давати гроші волонтерам. Після демобілізації він продовжував залишатися наївним. На свій день народження в травні 2016 року відніс в «Армію СОС» триста доларів і віддав Ярославу Тропинову. А тепер що ж виходить: ми скидаємося грошима на допомогу армії або спонсоруємо псевдоволонтерство? Те ж саме й із планшетами для артилерії, які закуповувалися за народні гроші, а потім у Добронравина до них докуповувалися програми.
Був такий випадок, коли він ще служив у 92-й бригаді: вони знайшли в інтернеті розробку «Укроп» (програма для планшетів по коректуванню вогню, подібна до «Кропиви», яку робить Добронравин), позвонили, а їм говорять: «Е, ні, у вас там «Армія СОС» працює». Тобто місце займане. Фронт — це ринок. І цей ринок поділений. Але тоді він усього цього ще не розумів, думав, волонтери святі. А тепер за цей ринок (оборонка) йде страшна боротьба. Розробки тих, кого він вважав волонтерами, закуповуються за бюджетні гроші. На питання, у чому крамола, якщо розробки хороші, Селіверстов відповідає: волонтер Добронравин сьогодні засновник приватної фірми, яка продає програмне забезпечення «Кропива» університету оборони імені Черняховського й навчальному центру «Десна». Коли люди скидаються для «Армії СОС», вони не підозрюють, що волонтери заснували бізнес. І виходить — спочатку ми жертвуємо зі свого кишені на проект, над яким працює група волонтерів, а потім платимо податки на утримання ЗСУ, і ЗСУ закуповує у цих волонтерів за комерційними цінами те, що вважалося волонтерством. Добронравин, наприклад, продає свою «Кропиву» не лише ЗСУ за бюджетні гроші, але й за кордон. У Сенегал, наприклад. Уже, працюючи у Добронравина, Селіверстов вник у деякі схеми. Він робив доробку на американський радар таку, після якої радар не працював. Йому хлопці телефонують з фронту, просять про допомогу. Він вирвався до них, знайшов причину, телефонує Юрію: «Що ж ти робиш, так же не можна». А той відповідає: «А хто мені за це (за ремонт) заплатить?». У нього є фото цієї доробки — китайський радіоринок плаче. Його дитина в 7 класі навчається – так вона краще припаює. Це був перший випадок, коли він зрозумів, що це непорядна бізнес. Вони знайшли несправність, потім вивели з сектора й починили. Тепер він відноситься до волонтерів, які наживаються на армії, як до кишенькових крадіїв. Їхні пожертвування стали їхнім статутним капіталом. «Волонтерські вироби» возять по виставкам як комерційний продукт.
ОРД перевірив інформацію Ігора Селіверстова. Ось що виявили. Модернізація звукометричного комплексу, яка служить для передачі даних. Будь-який інженер, розкривши таку «незрозумілу коробочку», скаже, що вона коштує в межах 800 — 3500 тис. грн. «Незрозумілі коробочки» для передачі даних, про закупівлю яких звітує «Армія СОС», у деяких механізованих бригадах просто лежать без діла. І всередину виглядають так. У звіті БФ «Армія СОС» за 2 квартал 2016 року говориться, що «незрозуміла коробочка» (вона ж блок для оптимізації введення й відображення даних звукометричного комплексу АЗК-7) коштує аж 30 000 грн. Цікаву інформацію про один із «волонтерських продуктів» пана Добронравина розповів ОРД відомий в Україні програміст і артилерист Ярослав Шерстюк. Дивним чином «Система автоматичного управління боєм» (комплекс програм, встановлених на планшети, за допомогою яких військові наводять гармати), над якою трудилася група волонтерів, виявилася «винаходом» однієї комерційної фірми.
У професійному середовищі для всіх не секрет, що Шерстюк є автором знаменитого «арт-калькулятора», який використовується артилеристами досі. Ярослав Шерстюк займався цією темою ще до війни. Його розрахунки допомагають артилерії точно потрапляти в ціль. У 2014 році Шерстюк передав панові Добронравину алгоритми, і як вони використовувалися потім, ніхто не знає. Але бойова система управління тактичного звена «Кропива», якою сьогодні торгує пан Добронравин, включає в себе, крім іншого, «розв'язання розрахункових задач, таких як розрахунок маршу, зони вогневого ураження або артилерійських поправок» (про це говориться на сайті КБ «Логіка» пана Добронравина http://logika.com.ua). Це ж стосується й коду картографії — «Мап», над якою успішно працювала група харківських волонтерів ще до приходу пана Добронравина в цю сферу. Програми Шерстюка й картографічна частина – основа «артилерійського планшета», ПО якого трансформувалося в сучасну «Кропиву». Однак у сюжеті, який вийшов на ТСН у вересні 2014 року, саме Юрія Добронравина називають автором і творцем програм для артилеристів «за кілька безсонних ночей».
Цей чудовий репортаж, у якому Юрій закликає айтішників брати відгули й відпустки, щоб безплатно працювати над продуктами, які сьогодні він продає армії. За підсумками 2015 року Добронравин продовжував позиціонувати себе як автор ідеї системи автоматизації артилерії. Хоча недавно… ніби «на злодієві загорілася шапка»: визнав внесок запорожця Ярослава Шерстюка. Спустя 3,5 року Юрій Добронравин «внесе уточнення».
Пригадав? До війни Юрій Добронравин був рядовим програмістом. А в січні 2017 року став власником фірми зі статутним капіталом майже в 7 мільйонів (ЄДРПОУ 41087664): https://youcontrol.com.ua/ru/contractor/? id=25316021 Про це підприємство є чимало інформації на сайті «Прозоро». Фірма волонтера Добронравина поставляє на навчальні центри комплекс, який для «чайників» можна описати як навчальну комп'ютерну гру, за ціною 165,5 тис. грн. за копію.
І всього за 3 місяці на держзаказах від Мінобороны пан Добронравин заробив майже 13 мільйонів гривень! І це лише з відкритих джерел, адже є й засекречені тендери, інформація про які не публікується.
Приклад одного з тендерів, який пахне жульництвом. Ситуація з в/ч А1414, А3435, А3838, А1048 така. Протягом жовтня-грудня 2017 року у ТОВ «КБ Логіка» (41087664) https://clarity-project.info/tenderer/41087664 для вищезгаданих військових частин сталася низка закупівель пакетів мультимедійного програмного забезпечення («Програмний комплекс симуляції бойової обстановки») й комплекту обладнання для виявлення цілей і рекогносцирування (програмний комплекс «Крапива»). Незмінним «конкурентом» ТОВ «КБ Логіка» в держзакупках був ФОП Ільченко А. С. (2822408615), основною діяльністю якого є не розробка програмних комплексів, а роздрібна торгівля, здійснювана поштою або через Інтернет (https://clarity-project.info/tenderer/2822408615). Тому участь цього ФОПа, скоріше за все, є технічною й наводить на думку, що умови «конкурсу» були прописані під добронравинську «Логіку».
Продукт, який Юрій Добронравин поставляє у в/ч на позаконкурсній (по факту) основі за 6000$. Не дорого ж по 6 тисяч доларів за копію, яка не була створена з нуля? Якби конкуренція була чесною, напевно, бюджетні гроші можна було б заощадити? Ось на цьому форумі ціна подібного симулятора бойової обстановки від одного з лідерів галузі обговорюється в діапазоні від 500 до 3000 доларів (https://steamcommunity.com/app/107410/discussions/0/864980277735476877/?). Саме по собі співробітництво з навчальним центром «Десна» спустя менше ніж рік з моменту реєстрації ТОВ «Логіка» входить у суперечність з умовами тендерних закупівель. Для контрактів з Мінобороны, що перевищують 1 млн. грн., необхідні як мінімум 3-річний досвід здійснення аналогічної діяльності, матеріальна база, штат тощо.
Подібна історія й із волонтерськими безпілотниками колег Юрія з «Армії СОС». Ера безкорисливості закінчилася після того, як «Армія СОС» у 2016 році зареєструвала ТОВ «Авіаційні системи України» (код 40484921, https://youcontrol.com.ua/ru/contractor/? id=19682517), а з 5 грудня 2017 року почала поставляти БПЛА «Валькирія» на озброєння ЗСУ.
На фото – Мінобороны 5 грудня минулого року прийнято до експлуатації у ЗСУ дрон ASU-1 «Валькирія». І виробляє цей безпілотник комерційна структура «Авіаційні системи України». Комерційне виробництво фірми «Авіаційні системи України» розмістилося на площах «Армії СОС», на яку патріоти з усієї країни й закордону жертвували свої кровні. А продукти, які протягом 2014-2016 років презентували публіці як волонтерські розробки, знайшли «шлях до серця» військового керівництва й поставляються армії за бюджетні кошти. Але й у 2018 році «Армія СОС» продовжує збирати пожертвування – і на планшети, й на безпілотники. У тому числі збираються пожертвування на ту ж «Валькирію», яку зробили за народні гроші й перетворили на комерційний продукт. Джерела ОРД пояснюють: щоб виграти тендери Мінобороны, потрібно мати друзів у Генштабі. І, схоже, тут мова йде не лише про нераціональне використання, але й про корупцію. Майже всі деталі закупівель для армії перебувають на межі держтайни, і це надзвичайно зручно для тих, хто віддає перевагу роботі за старими схемами й відкатам.
Татяна Заровна, ОРД
P.S.: ОРД запропонував Юрію Добронравину висловитися щодо ситуації з Селіверстовим і Шерстюком, пояснити походження ціни в 165,5 тис. грн. за програмний комплекс симуляції бойової обстановки й уточнити, звідки у нього мільйони на статутний капітал ТОВ «Логіка», але відповіді поки не надійшло.