Вторгнення в Україну поступово трансформувалося на «світову війну». Саме до такого висновку російські пропагандисти намагаються привести російське суспільство. Як виявилося, ні політичні, ні військові лідери російського імперіалізму не були готові до гучних відступів. Відбувається розлам усього дискурсу. Існуюча модель пропаганди розраховується лише на схему блискавичного наступу. Переформатування свідомості під «складні рішення» може навіть призвести до смерті прихильника Z-ідеології. Якщо раніше підхід «не все так однозначно» застосовувався для приховування військових злочинів окупантів, то тепер його натягують на очевидну нежиттєздатність усієї військово-окупаційної стратегії Кремля. «Спеціальна операція», яка нібито була превентивним щитом від чогось жахливого, насправді своєї ролі не виконала.
Росія не лише не зміцнила свою безпеку, але переживає найтяжчий позор у своїй новітній історії. Поки на вулицях Москви прихильники Z-ідеології закликають завдавати удари «Сарматами» по Вашингтону, у російській армії не виключають пошуку баз для відступу на рубежі, що знаходяться далі від українського кордону. Справа не лише в моральному крахові іміджу російського генералітету після прикрої втрати Херсона. Проблема полягає в керованості всієї військової машини. На фронтах бойових дій і частичної мобілізації панує хаос, що посилюється буквально щогодини. По-перше, тисячі російських військовослужбовців загинули від «дружнього вогню». Виходить справжня громадянська війна, але не в Україні, а між різнонаціональною сукупністю військ. Коли спливуть факти про те, як одні російські батальйонно-тактичні групи випадково знищували інші, Росія вибухне. Притчею во язицех стало втеча та здача в полон сил окупантів, які постачають озброєння ЗСУ часом не в менших обсягах, ніж іноземні партнери України. По-друге, фіксується системна некерованість проросійськими з'єднаннями на українській території. Йде гра в постійний пошук винних.
Кадрові підлеглі Шойгу, коли загинула армійська еліта, почали ще більше кидати на утилізацію сили сепаратистів. Потім під ніж пішли найманці «Групи Вагнера». Зараз черга російських мобілізованих. А далі — контрактників. За таких умов у таборі країни-агресора виникли закономірні коливання. Кожен веде боротьбу за виживання, грає сам за себе. «Союзні сили» розпалися на угруповання найманців, добровольців, кадрових військовослужбовців, злочинців, сепаратистів, представників національних меншин. У кожній групі є свої активісти, дезертири, капітулянти. Немає лише дисципліни, єдиного командування та спільного розуміння цілей війни. Як результат усе більш нелюдські практики впроваджуються для армійського «командобудування». Путінські спецслужби дали найманцям «Групи Вагнера» «зелене світло» для організації демонстративних карних заходів. Сюди чудово вписалася варварська страта з використанням кувалди. Фірмовий стиль ЧВК «Група Вагнера» відомий з Сирії. У разі середньовічної за жорстокістю розправи над Євгеном Нужиним, засудженим-найманцем, який встиг побути в статусі перебіжчика, не має особливого значення, була страта насправді чи це постановка.
Важливий сам інформаційний вірус, запущений у мозки росіян. Незгідних із терористичною війною не лише можна, а потрібно ліквідувати. Подібні методи утримання контролю цілком відповідають духу часу. Адже Росія бере участь у «світовій війні». На це можна списувати взагалі що завгодно, і ніхто вже не зможе відсидітися. Але навряд чи за допомогою кувалди вдасться серйозно згуртувати безліч російських державних і приватних армій. Від таких прийомів віє приреченістю. Принаймні для тих, хто гниє в окопах. Однак нова тактика Путіна спрямована саме на очищення ландшафту від військовизованих конкурентів. Поки «партія війни» збирає гіркі плоди очевидної поразки, Путін з властивим йому іезуїтством готується постати лідером «партії миру». Йому з усякими варварами-невдахами не по дорозі. Принаймні так він сам собі думає.