«Попутник революції» (у поданні БПП) та партнер Президента за корупційною схемою Роттердам+ Ринат Ахметов відіграв зловісну роль у подіях «російської весни». Він сам, звісно, не бажав таких наслідків, але й уроків із регіонального патріотизму, що погубив Донецьк, вряд чи винесе. Поряд з іншими об'єктивними причинами це створює можливість для поширення «проекту Новоросія» на суміжні з ОРДиЛО території. За словами Ахметова, його спіткала найбільша санкція: він не може ходити по донецькій землі й дихати донецьким повітрям. Хоча винити в цьому некого, крім себе.
Бізнес-імперія Ахметова, який втратив свою перлину – Донецьк, розширюється за рахунок прифронтових регіонів. Ринат Ахметов давно «взяв» Запоріжжя й замахнувся на Днепр. Рейтинг «Форбс» за попередній рік стверджував, що той, хто втратив низку активів на Донбасі, екс-«король» подвоїв своє багатство порівняно з 2016 роком. Тоді експерти оцінювали олігарха в 4,6 мільярда доларів. У поточному році Ахметов став ще багатшим: тепер його стан становить 5,5 млрд доларів. Це приблизно втричі менше, ніж вартість ахметовської бізнес-імперії до війни, однак ВІП-переселенець з Донецька як був, так і залишається найбагатшим українцем. На тлі війни й всезагального збідніння його справи йдуть на лад. І пояснюється ця тенденція не бізнес-генієм, не інноваціями й високими технологіями, а вмінням договорюватися з будь-якою владою, заробляти на політичному лобіюванні й преференціях.
Покупка у Сергія Тарути в травні попереднього року Дніпропетровського металургійного комбінату, де працюють тисячі городян, придбання держпакетів акцій «Днепроенерго» й «Днепроблэнерго», а також 34-го телеканалу, крім того до вже наявних об'єднання «Павлоградвугілля», великих підприємств у Кривому Розі й Днепродзержинську… Додайте до цього появу в Днепрі чогось на кшталт приватної армії, яка виконує охоронні послуги в Маріуполі й Запоріжжі й називається ТОВ «Охрана-холдинг». До речі, справи Ахметова й у «ЛДНР» йдуть непогано. Не факт, що бізнес Ахметова там «національний», а не просто пішов у тінь.
Путін, звісно, «образив» Ахметова, показово «відібравши» 5-зіркаковий стадіон і перетворивши колись процвітаючий Донецьк на чорну дірку бандитизму. У результаті він вилетів із рейтингу сотні найбагатших громадян планети. Але, користуючись тим, що «відібрані» підприємства зареєстровані в Україні, він загоняє продукцію з неконтрольованих територій за українськими й російськими сертифікатами (це передусім стосується вугілля з «ЛНР»). Набагато більше постраждав «встаючий з колін» – радіючий введенню зовнішнього управління на ахметовські шахти й заводи пролетаріат – тепер працюючий уже за їжу й не підозрюючий, що продовжує стояти на колінах перед Ахметовим. А тим часом на території, підконтрольній Україні, Ахметов зміцнює свою політичну вагу. За ним по-прежньому Кривий Ріг, у якому «рико»-комуніст Юрій Вілкул у 2016 році переміг на виборах мера. І потужна команда «оппоблоківців» на чолі з ахметовським менеджером Олександром Вілкулом (який за Януковича був губернатором Дніпропетровщини).
Але нині Ахметов контролює не лише «Оппоблок», але й «Радикальну партію». Втікач газовик Олександр Оніщенко таки почав викидати обіцяне «похоронне бюро» – присвятив розділ своєї книги про Петра Порошенка «любовному трикутнику»: Ахметов-Ляшко-Порошенко. Стверджує, що Ахметов давно «танцює» фракцію т.з. «радикала» у ВР й дозволяє своєму партнеру Петру Олексійовичу користуватися цією фейковою опозицією. Нібито нині Ляшко в інтересах Порошенка «мочить» Тимошенко, у якій Президент бачить головну загрозу своїй владі. До того ж Оніщенко стверджує, що «радикал» за гроші проголосує за будь-яке рішення.
Корупційність голосувань у ВР обіцяє підтвердити перепискою в телефоні, платіжками тощо. І готовий свідчити перед судом, що особисто давав «радикалу» хабар у 1 млн доларів. Першими заподіяли Ляшко маріупольці (у їхньому місті ахметовські підприємства є градоутворюючими) – після того, як до них часто заїжджав Ляшко й почав проштовхувати у ВР пільги для металургійного бізнесу Ахметова. Дійшло до того, що «забавний хлопець з вилами» назвав Ахметова гарантом незалежності України. До речі, ми розповідали про те, що Ахметов керує цією «опозицією» ще 2 роки тому. А після того як менеджер Ахметова Юрій Зінченко став другою людиною в партії Ляшко – здається, джерело фінансування РПЛ ні для кого не таємниця.
Вслід за Маріуполем «радикальний» Ляшко часто заїжджав на підприємства Ахметова в Запоріжжі, а тепер наїжджає в Днепр – розповідає переселенцям про мир на Донбасі, впливає на призначення й рішення на обласному рівні.
31 грудня 2013 року Ахметов сказав активістам донецького Євромайдану: «Кажуть: санкції, санкції. Для мене найбільша санкція – якщо я не зможу ходити по рідній землі». Він неочікувано примчав на своєму «мерседесі», без охорони й у спортивних штанах. Здається, тоді він був щирий: на питання про патріотизм уточнив, що є «патріотом нашого краю». Дробління України на регіони – улюблена фішка Путіна-Медведчука, але вряд чи в ту мить Ахметов відчував загрозу. Він закликав змінювати владу на виборах, на що житель селища Жовтневе (шахтарська окраїна Донецька), звідки Ахметов родом, парирував: «Ми знаємо, як проходять вибори у вашому логові». І той же Олег Желнаков під час промови Ахметова піднявся за його спиною плакат: «Ахметов Донбас обдирає, титушкам допомагає».
Місцевий патріотизм Ахметова пояснюється просто: у Лондоні він зміг купити найдорожчу квартиру (не виключено, що не лише у Великобританії, але й у світі), але залишився рядовим іноземцем, підпорядкованим загальним законам. У Донецьку ж він сам встановлював закони. У місті дитинства реалізував свою мрію – «Донбас Арену» й ФК-чемпіона. Побудував замок-фортецю в Ботанічному саду. Але все це втратив, саме тому, що місцевий патріотизм – чудова платформа для окупації.
1 березня 2014 року командир донецької «Альфи» СБУ Олександр Ходаковський закликав місцевих люмпенів і громадян РФ до антиукраїнських виступлень. Все ще будучи діючим співробітником СБУ Донеччини, 3 березня Ходаковський керував захопленням ОДА й усіма подальшими захопленнями. 25 травня він допоміг озброєним терористам обійти систему безпеки Донецького аеропорту, побудованого до ЄВРО 2012. І, не виключено, що й тоді вважався діючим співробітником СБУ, коли вів переговори з ВСУшним спецназом із Кіровограда, пропонуючи здати аеропорт. Поєднував роботу в СБУ з «роботою» в банді «Схід», що складалася переважно з осетинських і кадирівських найманців.
Про те, що Ахметов фінансує бойовиків Ходаковського – з самого початку говорили його (Ходаковського) конкуренти всередину «ДНР». І їхній балаканині можна було б не вірити, якби «Схід» не охороняв об'єкти Ахметова в Донецьку й якби ахметовського генерала МВС Костянтина Пожидаєва не визволяв із полону терориста Безлера той самий зрадник з «Альфи». Т.з. російсько-православний світ у Донецьк принесли «особи кавказької національності» під керівництвом СБУшника Олександра Ходаковського.
Ахметову було запропоновано возглавити Донецьку область у критичний момент і врятувати її. Так само, як і Коломойському. Але якщо олігарх Беня ризикнув взяти на себе всю повноту відповідальності за те, що відбувається в Днепрі, то донецький Ринат вирішив, як кажуть, посидіти на двох стільцях і влаштувати гойдалку. Губернатором став Сергій Тарута, який потім «не для протоколу» визнавався, що Ахметов йому ніяк не допоміг (хоча й обіцяв). Вдобавок Таруту «посилили» агентом Кремля у особі ще одного донецького СБУшника – генерала Олександра Третьяка, який став радником свіжоспеченого голови ОДА, а згодом разом із сином СБУшником перейшов на сторону «ДНР».
Розрахунок на те, що ахметовські силовики впораються з ситуацією, теж не виправдався. Костянтин Пожидаєв, який до тієї вирішальної весни був начальником служби безпеки компаній Рината Ахметова, не зміг вплинути навіть на своїх родичів, які блокували військових в Артемівську – брата Олега Пожидаєва й племінника Сергія. А коли прихильники РФ пролили в Донецьку першу кров (13.03.2014), своєю бездіяльністю сприяв цьому злочину. Очевидно, що Ходаковський не 1 березня почав роботу на ворога й відповідати за його дії повинні його керівники теж – такі, як Валентин Наливайченко, який проігнорував інформацію про те, що донецька «Альфа» СБУ перейшла на сторону самопроголошеного Губарева. Ахметов був лише тим, хто використав цю наскрізь прогнилу структуру для реалізації своїх інтересів.
Якщо вірити інформації «ДНРівців», яка була викинута в інтернет, у жовтні 2014 року Ахметов разом з Іванющенком і покійним Михайлом Ляшком приїжджав у Донецьк й брав участь у переговорах із Захарченком щодо призначень його людей на ключові посади в «республіці». І командир бандформування «Схід» був його креатурою на посаду т.з. «голови ради безпеки республіки». Цією інформацією конкуренти Олександра Ходаковського в терористичному середовищі підтверджували зв'язок між зрадником з «Альфи» й головним донецьким олігархом.
6 квітня 2014 року Ринат Ахметов гарантував озброєним захопленням Донецької ОДА, які відмовилися здавати зброю у переговорах із Віталієм Яремою, що до них не будуть застосовувати силу. Він виклав бойовикам свої побажання щодо «особливого статусу», який у Донбасі й так завжди був – і щодо мови з церквою, й щодо призначень. Виклав захопленням, серед яких були «гості» з Белгорода й Ростова, які не приховували, що б'ються за приєднання до РФ. Він обіцяв, що якщо піде штурм, він не сяде в машину й не уїде, а буде просити, щоб ніякого штурму не було.
Ми писали про те, що ця ніч на 7 квітня була вирішальною й могла зупинити поширення рашизму, але спецназу дали відбій.
У Харкові абсолютно так само була захоплена ОДА, на сходах якої проголосили «Харківську республіку». Тієї ж ночі – на 7 квітня 2014 року – голова МВС дав наказ вінницькому спецназу «Ягуар» звільнити будівлю від прихильників Путіна: у разі опору стріляти на ураження. Стріляти не довелося – застосовувалися лише гранати зі сльозогінним газом. Постраждалих при штурмі не було. 67 бойовиків затримано. Будівля повністю очищена за 19 хвилин. Коли Харків прокинувся – він побачив очищену від захопленців будівлю облгосадміністрації, порядок у центрі міста й патрулі автоматників на вулицях, – розповідав Арсен Аваков (https://112.ua/mnenie/kak-yaguar-ostanovil-sozdanie-hnr-v-harkove-308587.html). Зачистка пройшла без жертв, хоча дозвіл на використання зброї у «Ягуара» був.
У Днепрі відповідальність за місто взяла на себе команда губернатора Коломойського. «Коли Сергій Тарута розповідає: «Їм легко, у них не народився Янукович», я відповідаю: «Зато у нас народився Царьов. Коренний днепропетровець, у якого тут дім, бізнес, свині. Він у Днепропетровську возглавляв до Вілкула ПР, потім Вілкул його відсунув: підповз до Папи… Наша команда не гралася з вогнем. На відміну від донецьких і луганських «еліт», які хотіли приготувати собі смачну вечерю, а в результаті спалили рідну хату. У нас теж була спроба захоплення СБУ, просто цього ніхто не знає. Були вже запущені вербувальники по містах, які пропонували люмпенам по 500 доларів. Ми через кримінальну вертикаль вичислили, хто це. І патріоти зі складним минулим позвонили їм і сказали, дивіться: «Якщо ви продовжите ваші феєрверки, це може закінчитися тим, що вас не знайдуть». І у них пропало бажання. Але деякі екіпажі встигли виступити. Їх потім ловили. Плюс – 7 квітня у нас була спроба захоплення ОДА. Коли вона відбувалася, половина співробітників «Беркута» наділа георгіївські стрічки. Силами охоронних фірм, Правого сектора, активістів і самооборони нам удалося утримати», – згадував у 2014 році нинішній мер Днепра Філатов (https://www.obozrevatel.com/interview/41283-boris-filatov-myi-v-otlichie-ot-donetskih-ne-pyitalis-usidet-zhj-na-dvuh-stulyah.htm).
Тут уместно знову пройтися по СБУ, тому що, за словами Авакова, за Луганськ відповідав тодішній голова цієї контори Валентин Наливайченко, який мав сили боєздатного спецназу «Омега». Але чомусь підлеглі Наливайченка просто здали своє будівлю російським бойовикам у Луганську разом з арсеналом зброї. «І навіть коли захопили СБУ, вони три тижні сиділи й не мали розуміння – що ж робити далі. Ще можна було до кінця квітня їх зачистити силовим методом, але центральна влада самоустранилася. Сергій Шахов (нині нардеп від «Волі народу»), який підвозив людей на антимайдани, першим пішов у захоплену СБУ», – розповідав нам один із очевидців (https://ord-ua.info/2017/03/01/chernyij-yumor-po-ukrainski-vmesto-togo-chtobyi-lovit-druzej-terrorista-mozgovogo-luganskoe-sbu-vyipolnyaet-ih-zakazyi-/). Ще один нардеп від ПР Сергій Дунаєв провів 6 діб у СБУ Луганська, своєю тушкою захищаючи терористів від зачистки. Однак зачищати ніхто й не збирався. Навпаки – СБУшники звільнили зі-під варти шістьох раніше затриманих пророссійських бойовиків.
Стовпотворення між вілкуловськими титушками й АТОшниками 9 травня попереднього року показали, що в Днепрі вже все далеко не так спокійно, як хотілося б. Не краще й у Запоріжжі, де якийсь православний союз із колишніх СБУшників і прокурорів числом близько трьохсот охороняв «Безсмертний полк», побив АТОшника, і згодом у цих пророссистів при обшуку було знайдено зброю.
Результатом оголошеної Президентом деолігархізації стала прибуток, яку олігархи Порошенко й Ахметов розділили між собою. Заплатили за цей «святок примирення» прості українці – до такого висновку дійшов сайт http://nashigroshi.org, проаналізувавши, як змінювалася політика НКРЕ щодо тарифу на електроенергію.
Чи означає ахметовська експансія подальше розповсюдження «російського світу»? – Експансія донецьких у область існувала завжди, але особливого масштабу досягла за Президента Януковича, – коментує політтехнолог, вихідець з Днепра Олександр Кочетков. – Ахметов не вміє працювати без взаємодії з владою й тому лобіював губернатора Олександра Вілкула – це було його призначення. Далі Павлограда його не пустили, «озброєний нейтралітет» між донецькими й днепропетровськими зберігався, поки областю керував Коломойський. Нинішній же губернатор повністю орієнтований на Порошенка – партнера Ахметова через інвестиційну компанію ICU. Тому Ахметов свою експансію розширює, а алгоритм його роботи не змінюється – він скупує й виробничі активи, й медійні. Все будує таким чином, що вже не влада на Ахметова впливає, а він – на владу, за допомогою своїх ресурсів.
Якби губернатором залишався Коломойський, ніяких ризиків не було б, але нині… Враховуючи, що Ахметов у збиток собі програв ситуацію на Донбасі, якщо Путін спробує від Донбасу в сторону Придністров'я по Дніпропетровській і Запорізькій областях прокласти «пояс», Ахметов знову не виявить рвення й знову програє, т.к. виявився млявим у захисті стратегічних інтересів. Я впевнений, що він не хотів такого сценарію, він був впевнений, що в Донецьку за його щелчком підконтрольні йому СБУшники й міліціонери розганяють цю банду. Але не контролював ситуацію. Торгувався до того моменту, поки все не вирішилося без нього… Те саме може статися й в інших регіонах, де він вважає себе господарем.
А є низка ознак того, що активація «проекту Новоросія» можлива. Наскільки вірогідно, що Днепр під впливом Ахметова почне голосувати за Вілкулів, «Оппоблок» і «російський світ»? – Ахметов скупує активи й безпосередньо в прифронтовій зоні, – говорить донецький політолог Станіслав Федорчук. – Новотроїцький доломітний, який не був йому цікавий, уже належить Ахметову. Порошенко нині головний гарант ахметовського процвітання. Тому що, якщо ми подивимося на структуру його прибутку, побачимо, що без лобістських рішень, які проштовхувалися щодо теплової електроенергії, ніякої надприбутку не було б у Ахметова. У нього були боргові зобов'язання й кредити, з якими навіть не знаю, що б було, якби не Порошенко. Ахметов, мабуть, уже зрозумів, що бути другом Порошенка йому вигідніше, ніж бути другом Путіна. На мій погляд, саме по собі існування ПР у будь-якому її виданні, як і існування структур Ахметова з Бойко – це все загроза «російського світу», але Ахметов зрозумів, що помилився з бізнес-партнерами й укладив з Порошенком «шлюб за розрахунком».
Таким чином, можна дійти висновку, що мобілізація ахметовського адмінресурсу в Запоріжжі й Днепрі буде, скоріше за все, підпорядкована політичним інтересам Порошенка. І, можливо, це було б не так страшно, якби наш Верховний головнокомандувач так ревносно стояв на сторожі національних інтересів, як намагається це демонструвати. Однак об'єктивні причини для поширення зарази під назвою «російський світ» не зникли. Рух у сторону відповідальності перед майбутніми поколіннями, чесної конкуренції, рівності можливостей, від колоніального мислення до свободи… – залишається красивою українською мрією. Топ-корупція й відсутність перетворень підривають довіру до державних інститутів. Невдоволення владою посилюється.
А піднята на-гора грязь (книга Оніщенка про політичну проституцію й нрави «вищого суспільства») приводить до того, що у значної частини українців виникає байдужість до того, який прапор розвівається над мерією в їхньому рідному місті. І все це суперечить становленню тієї сильної й незалежної України, до якої прагне навіть Ахметов. Прагне на словах, а фактично зацікавлений у збереженні традицій сибірського феодалізму й схем, завдяки яким процвітає. У джунглях під назвою українські реалії пан Ахметов залишається хижаком № 1, на вершині харчового ланцюга. Але проблема не в конкретному Ахметові.