Сто років тому, 29 квітня 1918 року, в Україні відбулася знакова подія: генерал Павло Скоропадський, повалив Центральну Раду та її уряд, прийшов до влади і був проголошений гетьманом. В Україні змінилася не лише влада, але й форма державного устрою. Мешканці України заснули в УНР, а прокинулися в Українській Державі. З очевидних причин ювілей гетьманського перевороту не став приводом для святкувань. Проте варто звернути на нього увагу – занадто багато паралелей. На жаль, доводиться визнати, що події столітньої давності останніми роками якось актуалізувалися.
Ключову роль у тих подіях відіграли німці. Спочатку вони хотіли домовитися з Центральною Радою та сформованим нею урядом. Основні проблеми, що турбували німців – встановлення порядку в країні, перегляд земельної реформи та поставки продовольства. Лише не знайшовши спільної мови з українською владою, вони задумалися про необхідність її заміни на більш сговірливу. З іншого боку, політикою Центральної Ради були незадоволені землевласники – як великі, так і дрібні. Спочатку вони теж намагалися домовитися з українською владою (хлібороби-демократи добивалися для себе представництва в Центральній Раді, але отримали відмову), однак у підсумку були змушені шукати спільної мови з німцями. Загалом, якщо спробувати охарактеризувати ситуацію столітньої давності одним словом, то це буде «земля». Більше про аграрні першопричини перевороту можна прочитати тут https://www.radiosvoboda.org/a/29148166.html
Легітимізувати нову владу мав представницький З'їзд хлібородів, на який з'їхалися делегати з усієї України – близько 6 тисяч осіб. Його організацією займалися великі землевласники з Союзу земельних власників. Водночас для силового захоплення влади організували загін чисельністю близько 300 осіб – офіцерів колишньої російської армії. Цим за дорученням Скоропадського займався генерал Владислав Дашкевич-Горбацький. Напередодні перевороту німці видали їм зброю і навіть документи на право її носіння. Також німці взяли на себе нейтралізацію полку січових стрільців – преторіанської гвардії Центральної Ради. Але загалом німці намагалися не втручатися – свою позицію вони охарактеризували як «активний нейтралітет». Сам Скоропадський організаційними питаннями не займався. Показово, що за день до перевороту майбутній гетьман поїхав на Володимирську гірку і кілька годин сидів на лавці, милуючись пейзажем і роздумуючи про свої подальші плани.
Як згадував один із київських журналістів, підготовка до перевороту йшла настільки відкрито, що про це щебетали горобці на київських дахах. Найбільш обізнані навіть знали місця, де збиралися змовники. Видимо, завербовані напередодні офіцери не дуже тримали язик за зубами (хоча в цілях готуючогося перевороту їх посвячували лише в найзагальніших рисах). Дивно, але українська влада не приділила цій інформації належної уваги. У відповідь на тривожні повідомлення Михайло Грушевський відповідав, що мав з цього приводу розмову з німцями і що Центральній Раді нічого не загрожує. У свою чергу, Скоропадський напередодні перевороту, на всякий випадок, переселився з Хрещатика до свого старого полкового товариша на Печерськ – ближче до німецького Оберкоманди.
З перших днів противники Скоропадського, намагаючись підкреслити оперетковий характер гетьманату, акцентували увагу на тому, що державний переворот відбувся в цирку. Насмішки з цього приводу відпускали як українські патріоти, так і російські великодержавники. Справді, З'їзд хлібородів відбувся в «Гіппо-паласі» або, як його ще називали, Цирку Крутикова. Однак на той момент це було найбільше громадське будівництво Києва, в якому відбувалися не лише цирквові вистави. Наприклад, тут виступали знамениті оперні виконавці Шаляпін і Собінов – тут їх могло почути значно більше людей, ніж у київському оперному театрі. Тому цілком логічно, що для організації представницького З'їзду хлібородів обрали саме «Гіппо-палас». Втім, навіть тут усі не поміщалися, і значна частина делегатів залишалася на вулиці біля будівлі. Так що, якщо провести паралелі з сучасністю, то Цирк Крутикова доречно порівнювати з Міжнародним виставочним центром на «Лівобережці», а не з цирком на площі Перемоги. Загалом, сто років тому для політичних потреб пристосовували найрізноманітніші приміщення. Петроградська рада взагалі знаходилася в будівлі Інституту благородних дівчат, а товариш Троцький керував Жовтневим переворотом з кабінету, на дверях якого було написано «класна дама». Але чомусь над цим ніхто не насміхається.
Часто говорять, що Скоропадський був обраний гетьманом, однак правильніше було б сказати проголошений. Адже як такої процедури голосування на З'їзді хлібородів не було. Загалом, зал «Гіппо-паласа» не вмішував усіх зібраних – значна частина делегатів залишалася на вулиці. На з'їзді хлібороби різко критикували політику Центральної Ради і вимагали встановлення адекватної влади. І коли пролунали вигуки «нам треба гетьмана!», то прихильники Скоропадського одразу підхопили і розвинули ідею: «Гетьмана Скоропадського!». Хлібороби пропозицію підтримали. Так що, коли Скоропадський поспішно прибув на з'їзд і з'явився в боковій ложі – його зустріли оваціями. Одразу його запросили виступити, і він подякував учасникам з'їзду за виявлену йому довіру.
Після проголошення Скоропадського гетьманом учасники З'їзду хлібородів відправилися на Софійський майдан для участі в урочистому молебні. Тут виникла ситуація, яка могла б круто змінити хід подій. Під час молебня поруч проходила сотня січових стрільців з кількома кулеметами на двоколках. Вони висувалися на посилення охорони Центральної Ради. Абсолютна більшість учасників молебня були безброї, гетьмана охороняло ледве два десятки озброєних бойовиків. У такій ситуації січові стрільці могли б без особливих проблем розігнати зібраних, арештувати або навіть знищити самого гетьмана. Але не знайшлося нікого, хто видав би їм відповідний наказ, а діяти за власною ініціативою командир сотні не наважився.
У вечір того ж дня озброєні групи прихильників Скоропадського захопили урядові будівлі. У цей час делегація Центральної Ради намагалася домовитися з німцями, виявивши готовність піти на поступки і сформувати новий уряд. «Занадто пізно», – відповіли німці. «Молода українська влада виявилася неспроможною навести в країні порядок і забезпечити нас зерном і незабаром зникла з політичної сцени. Керувати державою взявся гетьман Скоропадський», – лаконічно зазначив німецький генерал Людендорф. На одному з перших засідань нового уряду гетьман і міністри, розглянувши питання про повалених попередників, вирішили залишити їх у спокої. Мовляв, оскільки вони діяли відповідно до своїх поглядів і переконань, то залучати їх до відповідальності, а тим більше піддавати арешту, не за що. Але раптом вони задумають вести пропаганду, прикриваючись уже не належною їм владою, то повинні бути суворо карані.