У СМС-переписці Олександра Оніщенко з наближеними президента вживається невиразна термінологія: гроші позначаються як «документи», «кисень», «подарунок», Порошенко — як «Перший». Натомість у листуванні генерала Пішегрю з принцом Конде гроші називаються «патріотизмом», а Наполеон (тоді ще генерал Бонапарт) — «Елеонорою». Це набагато циничніше й цікавіше! Хоча в нашому випадку йдеться про спекулянтів, а у французькому — про змовників. Генерал саме й потрапив у біду через те, що було викрито його листування з принцом. Цей випадок видається надзвичайно цікавим у контексті останніх подій українського політичного життя.
Генерал Шарль Пішегрю — один із провідних французьких військовачальників, який зробив кар'єру завдяки Великій французькій революції. За королівських часів він дев'ять років служив в артилерії, дослужившись до унтер-офіцера, а за два роки революційних воєн — з командира полку став командармом. Його армія розбила англійські, австрійські та голландські війська й захопила Голландію. Завдяки організованій ним операції гусарський полк у кавалерійській атаці захопив вмерзлі в лід кораблі голландського флоту — мабуть, єдиний такий випадок у військовій історії.
Генерал Пішегрю був одним із небагатьох, кого Конвент удостоїв титулу «Рятівник Вітчизни». Однак приблизно в той же час він з невідомих причин вступає в таємне листування з лідером роялістів і командиром їхніх збройних формувань Людовиком-Жозефом де Бурбоном, принцом Конде. Чому прославленому революційному генералу потрібно було зв'язуватися з одіозними Бурбонами? Переконливої відповіді на це питання історики не знайшли. У королівській армії генералу Пішегрю світило б дослужитися максимум до прапорщика. Видимо, справа в тому, що він погано ладив з режимом Директорії, який прийшов на зміну якобінській диктатурі. У цей час якість командування генерала Пішегрю помітно падає. Він фактично дозволяє розгромити одну з революційних армій, через що вимушений подати у відставку. Все ж, з огляду на його колишні заслуги, генералу пропонують почесну синекуру — посаду посла. Однак замість цього Шарль Пішегрю йде в політику: бере участь у виборах і завдяки допомозі колишніх роялістів-регіоналів стає головою Ради п'ятисот (нижної палати законодавчих зборів) і лідером опозиції.
Роялісти впевнено йшли до реваншу й реставрації й, цілком імовірно, дійшли б до цього, якби не випадок. Під час італійської кампанії війська генерала Бонапарта захопили Венецію, звідки поспішили виїхати дипломатичні місії ворожих держав. Однак у Трієсті наполеонівський розвідбат затримав російську місію разом із послом. Незабаром їх відпустили, крім одного працівника — французького роялісти графа Луї д'Антрега. Цей товариш, який працював одночасно на кілька контор, сподіваючись на свій дипломатичний імунітет, не знищив портфель з документами. Врешті-решт його разом із портфелем доставили до штабу Наполеона. Серед іншого в портфелі знайшли документи, що свідчили про зв'язки генерала Пішегрю з принцом Конде, зі всіма соковитими подробицями. Натомість за «втечу» д'Антрег видав додатковий компромат на Пішегрю. Французькі генерали загалом не любили лідерів Директорії, деякі з них (той же Наполеон) уже бачили себе на чолі держави. Однак розрахунковий Наполеон вирішив підіграти владі, щоб позбутися конкурента, і переслав отримані відомості й документи туди, куди треба.
Результатом цього став Переворот 18 фрюктидора: вірні Директорії війська оточили законодавче зібрання й арештували 53 членів обох палат, а також редакторів роялістських газет і телеканалів та іншу небезпечну публіку. Одночасно по Парижу були розклеєні афіші, де викладалися подробиці листування генерала Пішегрю й принца Конде. Очищена й приборкана Рада п'ятисот постановила вислати близько 120 змовників до Гвіани — гиблого місця, де в ті часи вижив едва чи кожен десятий. Унаслідок 18 фрюктидора через 2 роки й 2 місяці настав 18 брюмера — до влади прийшов Наполеон. Далі починається захопливої історія, яку вже важко натягти на наші політичні реалії. У Гвіані генерал-екс-спікер умудрився вбити часового й разом із кількома сообщниками на піроге втекти в сусідню голландську колонію. Звідти він перебрався в Англію, потім — у Німеччину, поступив на російську службу й навіть допомагав Суворову ходити через Альпи. Потім генерал Пішегрю знову перебрався в Англію, де разом із найвідчайдушнішими роялістами склав змову з метою вбивства Наполеона (тоді ще першого консула).
Після першого невдалого замаху генерал Пішегрю з групою соратників таємно висадилися в Нормандії й пробралися до Парижа. Тут на їхній слід вийшла поліція. Генерала Пішегрю видав зрадник (кстаті, непогано влаштувався після реставрації Бурбонів — ні, все ж таки є, де провести паралелі). Через місяць з невеликим після арешту генерала Пішегрю знайшли мертвим у камері (офіційна версія — самогубство), а через два з половиною місяці Наполеон став імператором. А починалося все банально — з листування. Дмитро ШУРХАЛО, для «ОРД»