Цього року Петро Порошенко востаннє як Президент братиме участь у параді на День Незалежності України. На жаль, роки його президентства залишаться в історії не лише як період народного опору російській агресії, але й як чергова крах надій на викорінення корупції в країні. Повну відповідальність за це несе передусім сам Петро Олексійович Порошенко. Цей крах пов'язаний насамперед із діяльністю НАБУ — органу, який мав стати незалежним інструментом боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади, але завдяки зусиллям Порошенка перетворився на чергове підрозділ Адміністрації Президента, що спеціалізується на «чорному піарі» проти небажаних для Порошенка осіб.
Чому так сталося? Чому НАБУ не займається розслідуванням масштабного розкрадання, яким займається оточення Петра Олексійовича? Чому Артем Сытник виявився настільки залежним від Порошенка, що не помічає «Ротердам плюс» або шокуючих фактів, оприлюднених втікачем-нардепом Онищенком? Все просто. Петро Олексійович вміє «підвішувати» людей на компромату. А у Сытника, на жаль, не кристально чисте минуле, так само як і теперішнє. Тому доводиться виконувати накази Банкової. Наприклад, багаторічне очорнення міністра внутрішніх справ Арсена Авакова або давнього ворога Порошенка — екс-заступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря. Для Порошенка невиносна незалежність Авакова та його небажання брати участь у порошенківських «схемах». Чеботаря Петро Олексійович ненавидить ще з часів першого після Помаранчевої революції уряду — знову ж таки за протидію Чеботаря мутним порошенківським «схемам» та за відмову брати участь у фальсифікації виборів у новіший час. Мова піде про так звану «рюкзачну справу» — «справу», в якій спочатку не було ні складу злочину, ні самої події злочину.
Але яка, тим не менше, з кінця 2014 року є постійно розпалюваною за вказівкою Банкової темою в підконтрольних їй ЗМІ. Нагадаємо, що першим почав «виконувати замовлення» щодо дискредитації Авакова та Чеботаря екс-перший заступник голови СБУ Юрій Артюхов. Саме він став автором першої відеофальшивки, на основі якої й було розкручено «рюкзачну справу». Однак все вийшло настільки неконвінцивно, що СБУ з часом передала цю справу до НАБУ. І «виконувати» її почав Артем Сытник. Причому «виконувати» з юридичної точки зору — нікчемно. Зате цілком продуктивно з точки зору «чорного піару». Навряд чи Держдепартамент США фінансував діяльність НАБУ саме для цієї мети. На жаль, тепер уже американці розуміють, що замість незалежного антикорупційного органу НАБУ перетворилося на «орган метання брудом» Банкової.
Найкраще про цю справу розповість адвокат Сергія Чеботаря — Ігор Юдін. На запитання про те, коли він вступив у справу та які були його перші враження від ролі працівників НАБУ у цій справі, адвокат відповідає: як це часто буває, він вступив у справу раптово, тому що вранці йому подзвонили та сказали, що у Сергія Івановича проводиться обшук.
З моменту обшуку — якщо пам'ять його не зраджує, з 31 жовтня попереднього року — він бере участь у цьому кримінальному провадженні. За майже двадцятирічну адвокатську практику він бачив багато дивовиж. Але такої нісенітниці не бачив. Коли він підїхав до дому Сергія Івановича, побачив величезну кількість спецназівців. І Сергія Івановича, який зовсім не справляє враження терориста, якого потрібно так урочисто затримувати. Сам обшук не займав багато часу, тому що, всупереч здивуванню детективів НАБУ, виявилося, що дім, у якому живе Сергій Іванович, — це зовсім не барські хоромини. Звичайний дім, невеликий, досить компактний, ділянка, все. Тому оглядати було особливо нічого. Що вони шукали? Стандартно — якісь документи, записи або, можливо, якісь файли в електронному вигляді, які мали б стосунок до предмета кримінального провадження. І нічого не знайшли. Там було кілька старих телефонів — їх вони взяли. Власне, і все. Більшість цього майна вже повернули, тому що все це не має жодного доказового значення для кримінального провадження.
З моменту обшуку почалися активні дії щодо Чеботаря. Після обшуку його під конвоєм привезли до НАБУ на Сурикова, повідомили про підозру та довгий час не могли підготувати клопотання про обрання щодо нього запобіжної міри. З досвіду можна сказати, що зазвичай це трапляється, коли у силовиків є сумніви щодо правильності їхніх дій. Вже говорилося про те, що у Сергія Івановича не все добре зі здоров'ям. Тому кілька разів під час цих дій до нього викликали лікаря. І навіть після того, як його вже мали доставити до ізолятора тимчасового утримання, по дорозі до ІВС його ще раз завезли до лікарні, тому що він дуже погано себе почував. З цього моменту можна говорити про неетичну поведінку детективів, тому що вони навмисне давали ЗМІ інформацію, яка могла бути лише у них. І це неправильно, коли людину вже досить похилого віку та в очевидно важкому стані привозять до поліклініки, і тут же з'являються журналісти з камерами, які намагаються все це зняти на відео, і так далі. Адвокат вважає, що мають бути якісь межі, моральні норми.
Гратися на цій ситуації навколо хворої людини — просто, з його точки зору, нехорошо. Після цього відбулося перше судове засідання щодо обрання запобіжної міри щодо Сергія Івановича. Як і очікувалося, суд відмовив застосовувати ту запобіжну міру, яку просили детективи. Чому як і очікувалося — тому що суд при обранні запобіжної міри враховує обґрунтованість підозри, а також враховує наявність ризиків того, що підозрюваний спробує сховатися від слідства та суду або якось перешкоджатиме суду та слідству. Аргументи сторони обвинувачення в цій ситуації були дуже сумнівні. Відверто сумнівні. Не кажучи вже про саму підозру, це окрема розмова, але ті ризики, які стосуються належної процесуальної поведінки, вони відсутні та відсутні. І тепер можна це цілком категорично стверджувати, тому що, по суті, на сьогодні у Сергія Івановича є єдиний обов'язок — з'являтися за вимогою слідчих або суду. З моменту повідомлення про підозру немає жодних зауважень щодо виконання Чеботарем процесуальних обов'язків.
Кілька разів він виїжджав на лікування за кордон і, природно, повертався назад. Він скрізь і завжди говорив та говорить, що його завдання — саме розібратися в цій ситуації, а не кудись там тікати. А вимоги сторони обвинувачення щодо обрання суворішої запобіжної міри всупереч фактичним обставинам справи — традиційно захистом розглядаються як спроба морального, психологічного впливу на людину. Тиску. Тому що, коли щодо людини намагаються застосувати якісь суворіші заходи впливу безпідставно — як ще це можна пояснити?
Яскраво цю історію ілюструє ситуація з арештом майна Сергія Івановича. Справа в тому, що Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає можливість розгляду клопотання про арешт майна за відсутності власника майна та підозрюваного. Ну, як би, це норма закону, правильна вона чи неправильна — не обговорюємо, вона є. Тому без участі Сергія Івановича було проведено таке засідання, було прийнято рішення про арешт майна.
Вони якось дізналися про це — адвокат зараз не пам'ятає точно, чи не з ЗМІ. Він звернувся до слідчого з клопотанням, щоб їх якось інформували — це серйозне питання обмеження прав людини. Їм дали копію документів, пов'язаних з арештом майна, і адвокат виявив дивовижну річ. Було арештовано майно, яке не належало Сергію Івановичу. У нас є Сімейний кодекс, який ніхто не скасовував. Якщо один із подружжя отримує майно в спадщину або в подарунок, це майно є його особистою власністю. І не можна це розглядати як спільну власність подружжя. У цьому випадку майно, яке було подаровано дружині Сергія Івановича її батьком — тобто є її майном, і Сергій Іванович не є ні власником, ні співвласником цього майна — було арештовано. Ну, тобто, знаєте, по великому рахунку, якщо поширювати цю практику — чому б не арештувати, наприклад, майно адвоката або ваше?
На сьогодні цей арешт скасовано, його немає, і адвокат думає, що вже його не буде. Але розумієте — ось це показник. Або сторона обвинувачення не дослідила належним чином документи перед тим, як арештовувати майно, що говорить про недбале ставлення. Або вони їх дослідили, тоді це ще гірше, тому що тоді це свідомо та безпідставно обмеження прав — у цьому випадку майнових прав людей. Довгий час вони не мали можливості обговорювати це кримінальне провадження, тому що закон передбачає, що існує таємниця слідства. Відповідно, без дозволу слідчого та прокурора не можна поширювати якусь інформацію, яка стосується цього провадження. Хоча дивовижні речі траплялися — це так, штрих такий емоційний більше, ніж юридичний — дивовижні речі траплялися. Ось коли людині обирають запобіжну міру, сторона обвинувачення в обов'язковому порядку подає документи, які є обґрунтуванням повідомлення про підозру. Якісь документи були їм надані.
Ну, документи за своєю юридичною якістю — ніякі, але три томи підшиті, щоб якось все це мало законний вигляд. У цих документах, які їм надали та які розглядав суд, відсутні висновки експертиз, які пізніше були викладені на сайті НАБУ. Адвокат не знає кем — хто там адмініструє цей сайт. Розумієте, ситуація спочатку дебільна, тому що — якщо ви вважаєте, що це відкрита інформація, то чому ви не надали її захисту? Якщо ця інформація закрита та на неї поширюється таємниця слідства, то це кримінально карне діяння, цього не можна так викладати. Це такий загальний емоційний план. Ну, а тепер уже, коли оголошено про закінчення розслідування, коли захист має право ознайомлюватися з усіма матеріалами кримінальної справи, тобто таємниці, як такої, немає — можна говорити про всі дивацтва цієї справи.
Існує таке поняття «склад злочину» та існує поняття «подія злочину». Тобто, іноді подія сталася, але вона не має ознак складу злочину. У цьому випадку немає самої події. Це потрясаюча річ, тому що все, навколо чого крутиться кримінальне провадження — воно відсутнювало як подія взагалі. Розумієте? І на сьогодні за матеріалами, які вони бачать — там немає доказів того, що взагалі існувала ця подія, що вона сталася. Чому: у складі цієї групи три абсолютно несумісні люди. Є Сергій Іванович Чеботар, який на той момент займав посаду заступника міністра внутрішніх справ, і людина вже похилого віку. Є син міністра, який не займав жодних посад у міністерстві. За віком він годиться в молодші сини Сергія Івановича — сказати, що вони разом де-то там якийсь час проводять і так далі, просто навіть через вік — неможливо.
Які там точки перетину? Ніяких. Так, Саша волонтерив. Тобто він брав участь у якихось діях і так далі, але це зовсім різні площини, паралельні, вони не перетинаються. Звичайно, Сергій Іванович його знає, як адвокат тепер знає вас. Ну і що — це на щось впливає? Третя людина — це підприємець з Харкова, який колись був якось знайомий із сином міністра, теж молодий чоловік, про існування якого Сергій Іванович не знав взагалі до моменту, коли з'явилося це провадження. Важко припустити, що у них були якісь спільні справи. І за матеріалами, які вони тепер мають — вони там не відстежують доказів того, що у них були якісь контакти. Їх і не було. Просто розумієте — те, що вони тепер щоразу розповідають детективу, коли їх намагаються попросити відновити в пам'яті поминутно до дрібниць якусь ситуацію трирічної давності, наприклад, або там участь у якійсь конкретній процедурі… Ну, Сергій Іванович у статусі заступника міністра у 2014 році — він же на роботі практично спав.
Тому що це був божевільний вал. Це купа проблем, які потребують миттєвого вирішення. І в цій ситуації виділити, запам'ятати якусь конкретну зустріч, якусь конкретну розмову з кимось — це насправді фізично неможливо. По великому рахунку, вся підозра щодо Чеботаря ґрунтується на двох китах. Перший — це те, що було засідання тендерного комітету міністерства внутрішніх справ, на якому було прийнято рішення про визначення переможців, які пізніше займалися поставкою цих знаменитих рюкзаків. І другий блок — це відеозаписи, які були зроблені нібито в його кабінеті. Обидва блоки, м'яко кажучи, сумнівні. Тому що, що стосується самого тендерного комітету, то… Ну, по-перше, Сергій Іванович фізично особисто в цьому не брав участі та не мав брати. У нього були свої посадові інструкції, він їх виконував. Підписати договір за результатами рішення тендерного комітету — це його обов'язок, він зобов'язаний це робити. Він його підписав. Але як впливати на колегіальний орган, який цілком самостійний, працює на основі своїх якихось регламентів і так далі?
Ніяк. Ця ситуація, з точки зору адвоката, — це «сміливі» припущення сторони обвинувачення, які оспорюються судовим рішенням. Тому що один із учасників торгів звернувся до суду з вимогою визнати торги недійсними та дії працівників тендерного комітету неправомірними. Позов був судом розглянутий адміністративно, у задоволенні позову було відмовлено. Це рішення, яке підтверджує законність цієї процедури, і, відповідно, воно вступило на сьогодні в законну силу. Тобто, судовий вердикт з цього приводу існує, який говорить, що, хлопці, там все було в порядку. Крім того, у рамках кримінального провадження за ініціативою прокуратури проводилася ревізія діяльності фінансово-господарської Міністерства внутрішніх справ щодо цих закупівель. Існує величезний акт ревізії, який теж підшитий до матеріалів справи. У цьому акті зазначено, що порушень, які б служили підставою для скасування, не виявлено. Якісь дрібні недоліки були, але вони не мали принципового характеру, і вже точно ніяк не вказували на те, що Сергій Іванович якось впливав на цей процес.
Розумієте? Більше того, на сьогодні орган досудового розслідування визнав, що поставка була здійснена в повному обсязі. Розумієте, що? І виникає питання: а що ж тоді вкрали? Спочатку була розмова, коли — ви пам'ятаєте початок цього конфлікту, що там щось не поставили. Поставили. Більше того, оплата здійснювалася лише за фактом поставки. Жодної передплати не було взагалі. Тоді питання — а в чому збиток? І ось тут з'являється потрясаюча експертиза. Проведена якоюсь приватною фірмою «Надія», яку очолює Бугрова Надія Костянтинівна. Надія Костянтинівна змогла якимось лише їй відомим способом встановити, що вартість цих рюкзаків у кілька разів нижча, ніж та вартість, за якою була здійснена закупівля. І власне, на цьому далі й було побудовано обвинувачення. Вона зробила дві експертизи, які, по суті, легли в основу повідомлень про підозру. Вона розрахувала, що ці рюкзаки мають вартість порядку 600 грн. — трохи більше 600. Що різко відрізняється від ціни, за якою все це закупляли. І вона ж дала висновок про те, що вони непридатні, не відповідають за якістю і так далі.
З урахуванням того, що дуже різала очі сміливість формулювань та необґрунтованість висновків експерта, адвокат звернувся зі заявою до міністерства юстиції з проханням провести перевірку щодо цього експерта. У результаті були зроблені рецензії в КНІІСЕ щодо цих експертиз, які вона зробила. Рецензії були зроблені негативні — тобто, виявлено там достатньо велику кількість порушень. І пізніше, з урахуванням того, що експерт допустила порушення експертних методик та, по суті, зробила неправильні висновки — вона була залучена до дисциплінарної відповідальності Міністерством юстиції. Адвоката офіційно про це повідомили як заявника. Ось, власне, чому говорять, що немає самої події.
Що можна говорити, що було неправильно? Торги — сталися. Товар — поставлений. Оплата здійснена за фактом. Рюкзаки були розподілені пізніше… Правоохоронні органи зробили колосальну роботу: вони відстежили шлях цих рюкзаків по всіх цих напрямках поліції. Так вони реально були у бійців, реально з ними люди несли службу, воювали і так далі. І виникає питання: а що ж тоді сталося? Вкрали-то чого? Спроба довести протилежне — якась вона вийшла неконвінцивна.
Але ж до цього проводилися експертизи в набагато авторитетнішій організації — у КНІІСЕ. Експертизи проводилися. На сьогодні існують експертизи, які підтверджують, що й ціна там правильна, й якість. Але сторона обвинувачення це не враховує. Це буде у них, може бути, трохи далі, тому що вони природно теж займалися цим питанням. І адвокат думає, що буде наступна стадія, коли вони будуть розкривати свої документи стороні обвинувачення. Адвокат думає, що їх чекає там велика кількість сюрпризів.
Насильки адвокат пам'ятає, ця фірма «Надія» була створена вже під час цього провадження. Не настороженість це викликає? Не тільки фірма. Сам експерт отримав свідоцтво експерта напередодні проведення цих експертиз. Розумієте? Більше того, коли адвокат отримав відповідь з Міністерства юстиції, то виявляється, крім нього туди ще хтось звертався. Тобто, там є саме рішення про залучення до дисциплінарної відповідальності. Воно складається з двох частин. Крім того, що там його заява з проханням перевірити — все чи там правильно зроблено, хтось ще звертався цілком за не пов'язаною з ними справою, і там теж виявлені порушення цього експерта при проведенні експертизи. Тому кваліфікація експерта в такій ситуації викликає сумніви. Так, вона до цього займалася оцінкою якоїсь, але сертифікат експерта вона отримала в той же рік, коли робила цю експертизу.
Тобто, можна говорити про те, що це кишеньковий експерт? Адвокат думає, так. Скоріше за все, це де-то присутнє, тому що знаєте — уж дуже обставини збігаються, коли поважні та серйозні експертні установи не беруть на себе сміливість робити подібні висновки. І раптом такі висновки дає вчора сертифікований експерт. Це виглядає досить дивно.
Якби не було рішення Міністерства юстиції з цього приводу, можна було б говорити, що це суб'єктивна оцінка адвоката, і він намагається таким чином очорнити людину або якось вплинути на оцінку доказів. Але послухайте, це об'єктивно, тому що існує рішення комісії, яка прийняла рішення про залучення людини до дисциплінарної відповідальності. Тому з першим цим блоком як-то зовсім у них невесело, чесно кажучи.
Другий блок — він більш яскравий, більш видовищний, але ще менш обґрунтований. Це ось ці знамениті відеозаписи. Справа в тому, що там теж є кілька моментів, на які слід звернути увагу. По-перше, з юридичної точки зору, ці відеозаписи не можуть бути належним доказом у кримінальному провадженні, тому що існують певні вимоги до такого роду доказів. При сьогоднішньому рівні розвитку техніки… адвокат не знає, ось навіть цю розмову з вами можна зобразити… змонтувати… …як ніби вони з вами зібралися тут змовляти. Тому існують певні вимоги.
Для того щоб подібного роду відеозапис була використана як належний доказ, має бути проведена фонографічна експертиза, експертиза самої відеозаписи, де експерти підтверджують автентичність цієї записи, автентичність учасників — ідентифікують учасників розмови та відтворюють ту розмову, яка між ними сталася, зі ссилками — хто про що говорив. І відсутність монтажу. Для цього існують певні технічні вимоги. Має бути надано прилад, за допомогою якого здійснювалася запис. Мають бути надані оригінали цих записів. Ну й далі якийсь порівняльний матеріал для того, щоб експерт міг порівнювати, хто тут хто. У цьому випадку оригіналів немає як таких. Немає приладу, який служив для записи, та відсутні оригінали записи. Розумієте, був такий момент, коли їх за їхнім клопотанням ознайомлювали з цими відеозаписами. Адвокат чесно кажучи, з замиранням серця чекав цього моменту, тому що те, що він бачив в інтернеті — воно було, відверто таким не дуже якісно зробленим монтажем.
Там досить багато ознак технічного монтажу, які присутні… Адвокат думав, що може бути, ось тепер їм дійсно возьмуть і щось покажуть таке, чого вони не бачили. Не показали. Тобто, по великому рахунку, ось це все — те саме, що вони спостерігали в цій мережі. Те, що було на Ютубі. Те, що було на Ютубі, так. А як це пояснюють — як вони його отримали? Вони його отримали — як вони пояснюють — від служби безпеки. І вся легалізація, вся робота з цими записами — це рапорт працівника СБУ, що він все зробив правильно, все добре. І тому це доказ. Вони, чесно кажучи, самі розуміють, що це слабко. Тому вони пробували призначати експертизи. Але експерти говорять: хлопці, існують же певні вимоги до проведення експертиз. Ми можемо вам дати відповідь — але ви ж нам прилад дайте та оригінали записи дайте.
Але прилад же був вилучений самим Сергієм Івановичем? По-перше, незрозуміло, що це був за прилад, тому що… Ну так, як би записуючий. А куди ця інформація йшла… Вони не впевнені, що це взагалі було записуючим пристроєм, розумієте? Сергій Іванович не є фахівцем у галузі якихось шпигунських технологій, так? Він цілком випадково… Він, по суті, навіть уявити собі не міг, що під час, коли країна перебувала в активній фазі бойових дій, у посадової особи, по суті, вищого рівня в державі, яка має безпосередній стосунок до цих дій, що його хтось може писати в кабінеті. Вдумайтесь, так, у саму ситуацію? Ну, адвокат був у цей день у нього… Так, тобто саме по собі це… Він виявив там цей дріт — побачив просто випадково. А далі, як кажуть, дернув за мотузочку — а там якась коробочка.
Що це таке? Адвокат не знає, і він не знає, що це таке. Віддали це куди-то в служби, далі служби там розбиралися. Оригіналу цього немає. Оригінальних записів немає. Диски, які вони мали можливість бачити, — на них усі файли сформовані в один день в один час, що, по суті, говорить про те, що цього не могло бути на оригіналі. Розумієте? Це просто переписали з диска на диск, і ось воно вийшло. При відсутності оригіналу записи, при відсутності приладу, який виробляв запис, експерти говорять — а що ви від нас хочете, яке ми можемо дати висновок?
Про що? Що досліджувати? Розумієте? Більше того, там, якщо по суті дивитися, то чи там якось люди не доробили, які все то ліпили, чи у них просто не було інших фрагментів мови — адвокат не знає, з чим це пов'язано. Але якщо взяти так звану розмову Сергія Івановича, яка записана на відео, та порівняти з повідомленням про підозру, то там про різні речі йдеться. Тобто, у повідомленні про підозру йому інкримінують, що він завдав шкоди державним коштам, спрямованим на продаж п'яти тисяч рюкзаків, так? А в розмові на відеозаписі — там йдеться то ли про сто, то ли про двісті рюкзаків.
Розумієте? Ну, ось воно не танцює. А вони навіть — їм було цікаво, вони подивилися — не було жодної закупівлі в такій кількості взагалі. Розумієте? Ось і вся історія. Тому, звичайно, сама по собі відеозапис — це така яскрава як би річ. Ось подивіться! Подивитися — всі подивилися. Одразу певний емоційний створюється фон… Піар-зброя. Так. І до речі. Ви не досліджуєте момент того, а як вона з'явилася на Ютубі?
Як вони це пояснюють? Це ж їхні матеріали? Знаєте, вони писали заяву з цього приводу. Це ще було до участі адвоката в справі. Це Сергій Іванович колись звертався з цим питанням. Ось. Там дуже заплутана історія. Тому що нібито це починали СБУ-шники. Потім це передали військовій прокуратурі. Потім військова прокуратура це передала до НАБУ. Розумієте? Тобто, там ось воно пройшло через таку кількість рук, що докопатися, хто куди чого викидав, крайньо складно. Але адвокат вам скаже так, що знову ж таки з досвіду з практики: якщо у слідчого стопроцентно є доказ вини людини, йому ось цей піар… Не потрібен. Цілком не потрібен. З одного боку. З іншого боку… Ну, до того, як стати адвокатом, адвокат був слідчим. І тому, як колишній слідчий, може дуже багато сказати. Якщо він збирається оголосити про підозру, а людина говорить — та ні, це все ерунда, а у мене залізний доказ, він їй скаже… Зачем світити раніше…. …беріть свого адвоката. Приходьте до мене. Ось дивіться.
Зачем мені з вами грати в ці ігри, скажіть? Подивіться. Якщо ви вважаєте, що у вас є контраргументи — ну скажіть. Я буду з ними якось працювати. Ні — зачем мені це потрібно? Ось ця публічність, яка трапляється в цьому випадку, наштовхує на думку про те, що все-таки це явище замовне. Дуже вірогідно, що не Чеботар є кінцевою метою. Тому що він на сьогодні пенсіонер, і, по суті, його політична кар'єра та професійна кар'єра — навряд чи він буде її продовжувати, так? Дискредитація міністра…. Так. Адвокат думає, що скоріше за все йдеться про дискредитацію міністра. І тоді, як раз у них все якось логічно вибудовується. Тоді зрозуміло, що невідомо звідки взяли, викинули… Знаєте, як у старому одеському анекдоті, коли два євреї говорять — ось знаєте, у Мойші дочка повія? – Так у нього син. – Не важливо, ось вся Одеса знає, що у нього дочка повія. Приблизно ось той же принцип ось тут у них і пішов. Тому ось ця друга складова — вона взагалі ніяка. І по великому рахунку, весь сенс появи цих плівок потрібен лише для того, щоб вилити ушат брудом з одного боку, а з іншого боку — щоб хоч як-то прив'язати Сергія Івановича до цих подій.
Розумієте? Тому що, якщо Сергій Іванович у цих подіях не брав участі, то яка ж тоді розтрата майна? Хто ж його розтрачував? Волонтери? Хто? Розумієте? Все втрачається. Так. За самою записом у них теж був момент, коли один із свідків, який давав показання, що він впізнає свій голос на ось цій відеозаписі. Вони провели одночасний допит цього свідка з Сергієм Івановичем у суді — є така процедура, законом передбачена. У присутності слідчого судді. Ну, таке міні-судове засідання, якщо так можна висловитися. А свідок говорить: «Та ні, там же не так записали насправді. Я взагалі показання Сергія Івановича підтверджую. То, що ми з ним розмовляли — ну звичайно розмовляли. Я був його підлеглим, і ми в день созванивалися десятки разів. Я відповідав за постачання. Але категорично стверджувати, що саме на цьому фрагменті відеозаписи саме я розмовляю, я не можу». Ну, воно й нереально. Хто ж це пам'ятатиме, та як це може статися. Тому сама по собі доказова база по великому рахунку відсутня. І те, що вони тепер бачать таке бажання НАБУ тепер уже це скоріше все скинути в суд — вони розуміють, що це наступний піар-хід.
Тому що адвокат думає, що буде оказуватися тиск на того бідолашного суддю, до якого це попаде провадження, з одного боку. А з іншого боку, адвокат розуміє, що НАБУ буде говорити, що вони-то молодці, вони ж розслідували. А ось суди… Суди у нас усі корумповані. Коли ж буде суд? Ну, вони поки не знають. Тому що тепер ще йдуть процеси ознайомлення з матеріалами. Матеріалу достатня кількість. Скажімо так, обсяг, кількість томів ось є певна. Якість доказів, як адвокат уже сказав, ніяка. А ось кількість томів… Ну це ж все треба переглянути, прочитати, ознайомитися, вивчити. Потім далі буде наступний етап, коли захист буде надавати свої аргументи. І ось після цього буде прийматися рішення вже про те, що направляти обвинувальний акт до суду або може бути не направляти. Ну, адвокат не знає. Тому що знаєте, на жаль, на сьогодні не дуже здорова практика, коли просто намагаються справу в суд викинути, та нехай їх честь там що хоче, то з цією справою й робить. Справа в тому, що у них новий Кримінальний процесуальний кодекс, який діє з кінця 2012 року – з нього виключили таку норму як повернення справи на досудове розслідування.
У загальному, напевно, це добре. Тому що не треба кругами гонити людину. Але це коли це стосується рядового громадянина. Коли ось такого плану справи, взялися з ніоткуди, з нічого… Та, з піару…. – то у суду насправді тепер дуже жорсткий вибір. Або треба невинну людину засудити. Або виправдати. Але тоді піддатися божевільному впливу зі сторони правоохоронної системи, так? Аж до того, що може бути переслідування в кримінальному порядку. Тому що як же так — ми ж тут розслідували, а він ось таке рішення прийняв. Адвокат, до речі, не готовий тепер сказати точну статистику, але вони дивилися в університеті статистику: у них тепер виправдувальних вироків менше, ніж у часи Сталіна в Радянському Союзі. А скільки років це вже триває? Ну, ось розслідування досудові вже майже три роки. З 31 жовтня — це вже у статусі підозрюваного Сергій Іванович перебуває. Ну й інші учасники, природно. А саме розслідування проводилося природно заздалегідь.
А скільки працівників НАБУ в цій справі задіяно? Ну так, приблизно? Досить велика кількість. Тому що там група детективів — людина шість-сім-вісім – може бути, до десяти. І до цього військова прокуратура великий обсяг роботи виконала – вони відстежували всі ці накладні, всі ці речі. По великому рахунку, знаєте, у них як-то не викоренили цей обвинувальний уклон кримінального провадження. Адже у них кодекс говорить, що кримінальне провадження для того, щоб довести або вину або невинність людини насправді. А у них, як тільки з'являється кримінальне провадження, людині ставлять клеймо одразу. Хоча ось до речі це теж до питання етики – підозрюваний не є винним. Винним він буде після того, як суд таке рішення прийме. А у них дуже часто людині оголошують, що вона вже злочинець, хоча ще цілком незрозуміло, чим все це закінчиться. Зрозуміло, що НАБУ буде давити.
Тому що інакше — чим вони займалися все це час? За що отримували зарплату. Адвокат думає, що тут не тільки зарплата. Адвокат думає, що скоріше за все це елемент якогось політичного тиску. Адвокат не думає, що вони якось постраждають з точки зору зарплати. Просто, на жаль, на сьогодні при теперішньому керівництві це виглядає як інструмент політичного впливу. А ось ще повертаючись до форм тиску на Сергія Івановича. Ось цей пафосний обшук. Але потім, наскільки адвокат знає, йому за здоров'ям треба було виїжджати на чергове запланове обстеження в Німеччину, і НАБУ-шники у нього забрали закордонний паспорт. Спочатку, коли обрали вперше запобіжну міру, то там крім обов'язку з'являтися до слідчого була ще обов'язок здати на зберігання закордонні паспорти. Як законослухняна людина, Сергій Іванович, природно, на наступний день усі ці паспорти здав до міграційної служби в присутності детектива НАБУ, в присутності адвоката, отримав розписку, що вони здані. Але у нього — не тільки він хворий, але й дружина. І була необхідність у його дружини виїхати за кордон на лікування.
І вони написали клопотання до НАБУ з проханням дозволити йому виїхати разом з нею. Тому що йому треба було б пройти обстеження та супроводжувати дружину. Тому що у неї теж важке захворювання. У задоволенні цього клопотання було відмовлено. І тому при продовженні пізніше запобіжної міри – процесуально це можливо – вони все-таки дійшли ситуації, коли ось цей обов'язок здати паспорт та не виїжджати без дозволу слідчого у Сергія Івановича скасували. На сьогодні паспорти у нього на руках. Виїжджати він має право. Двічі, якщо адвокат не помиляється, за цей час він виїжджав на лікування. Двічі він повертався. Там, до речі, взагалі смішно. У клопотанні про обрання запобіжної міри один із аргументів був, що за останній час Сергій Іванович 19 разів виїжджав за межі України. Слухайте, але 19 разів він повертався. Тобто, це теж як форму тиску можна розцінювати? Звичайно. Це сталося як раз напередодні – адвокат не знає, чи це збіг, але цей обшук та затримання сталися як раз напередодні того дня, коли треба було дружину везти на лікування.
А з іншого боку, це питання політики, це сталося напередодні візиту міністра до Сполучених Штатів. Візит пізніше був скасований, і адвокат не знає, був він скасований з цієї причини, але не виключає такого. Арешти тепер уже зняті з майна? У Сергія Івановича арештів немає. Але у нього нічого арештовувати насправді. Розумієте? У нього є квартира, яку він приватизував – ось половина цієї квартири йому належить. Що ще арештовувати? Майно, яке його дружина в спадщину отримала, в подарунок?
Були якісь спроби, на вас виходили, допустимо, з тим, щоб якусь угоду заключити зі слідством, визнати вину частково? Ні, таких пропозицій на адресу адвоката не було та адвокат думає, їх і не буде. І це не від того, що НАБУ-шники такі хорошие або адвокат такий принциповий. Просто всі розуміють, що є позиція Сергія Івановича. Адвокат завжди пов'язаний позицією свого підзахисного. Позиція однозначна, адвокат, до речі, його в цьому підтримує. Але в будь-якому випадку, це його позиція, що він не намерен визнавати те, чого не було. Він у цьому сенсі боєць, і він намерен доводити свою невинність. А НАБУ з такими доказами при чесному справедливому розгляді в суді робити нічого. До 12 року його завернули б просто назад на… Так. Або припиняйте, або щось з ним вирішуйте. Але в загальному щось робіть. Погано те, що знову ця справа попаде на передвиборчу кампанію. І на цій фейковій справі знову почнуться політичні спекуляції. У цьому випадку так. У них присутній постійний інтерес зі сторони преси.
Вони не проти преси. Вони добре ставляться до преси. Але просто те, що вони розповіли, будь ласка, викладіть так, як вони розповіли. Не треба вирізати зі контексту слова, розумієте, та під фотографією адвоката писати, що він чи не просив свого підзахисного в тюрму. Вони за те, щоб процес був максимально публічним, природно. Їм приховувати нічого — все вони розповідають, все вони показують. Але вони хочуть, щоб те, що вони говорять та те, що вони показують – щоб воно не спотворювалося, а було таким, як воно є насправді. Отже, попереду суд. Сподіваються, незалежний.
Яким він буде? Судячи з наявних у НАБУ «козирів» – виправдувальним для Сергія Чеботаря. Але, у такому випадку, це стане обвинуваченням для НАБУ. Стільки років витрачати гроші платників податків, українські та американські, на відверту «заказуху» Банкової? Це ж не провал? І адже це не єдине «гучне» провадження НАБУ, яке закінчилося таким же гучним «пшиком». І це ж не приговір усій внутрішній політиці Петра Порошенка? Так і не ставши дійсно Президентом України.