Редакція проаналізувала всі судові засідання та відеоматеріали, опубліковані НАБУ у справі Міндіча, і на основі почутого пояснює, як працювала ця корупційна схема, як розподілялися кошти й здійснювалися спроби їх легалізації, а також хто до неї причетний. У центрі схеми перебувала неформальна група чиновників, бізнесменів і посередників, пов'язана з міністром енергетики Германом Галущенком та другом президента Тимуром Міндічем. Через систему під кодовою назвою «шлагбаум» вони змушували підрядчиків Енергоатому платити від 8% до 15% відкатів, а за отримані сотні мільйонів будували офшорні маршрути, купували нерухомість за кордоном і фінансували власну втечу. Хоча НАБУ не робить на цьому акцент, ключові учасники схеми Міндіч, Галущенко і Миронюк давно співпрацювали з російським агентом Андрієм Деркачем, якому нещодавно присвоїли звання Героя Росії. Щоб легше було розібратися, хто з ким і як співпрацював, редакція створила інфографіку на основі зв'язків між фігурантами справи.
Після того як учасники схеми легалізували 256 мільйонів гривень, їх охопила манія переслідування. Весь периметр будівлі, де розташований особистий адвокатський офіс підозрюваного колишнього радника ексміністра енергетики Ігоря Миронюка, обклеєний оголошеннями «Увага! Ведеться відеоспостереження!», а біля головного входу в під'їзд висить табличка, прикрашена тризубом «Будинок під охороною». На холодильнику в холі висять роздруковані прайси на охорону будівлі «від проникнення ДВРГ, мародерів, бомжів». І це не елітний бізнес-центр, а непримітна старенька багатоповерхівка на вулиці Старонаводницькій, 8 із краєвидом на монумент «Батьківщина-мати». Як для центру Києва, біля будинку дуже тихо, навколо не видно ні кав'ярень, ні магазинів. У цій будівлі міститься адвокатський офіс Ігоря Миронюка. Тут неофіційний радник міністра енергетики Ігор Миронюк не раз зустрічався зі своїм ключовим пособником виконавчим директором із фізичного захисту та безпеки Енергоатому Дмитром Басовим, колишнім працівником Генпрокуратури і Фонду державного майна. Часто в цьому офісі відбувалися емоційні дискусії про те, як вийти сухими з води і після місяців фінансових махінацій не потрапити в поле зору правоохоронців.
З записів прослуховування від 29 вересня 2025 року чути розмову Миронюка та Басова про страх перед викриттям. Ці побоювання були небезпідставні. Адже протягом 15 місяців за учасниками схеми стежили детективи Національного антикорупційного бюро. День за днем вони документували, як грошові потоки, що мали йти на організацію роботи й захист енергетики, опинялися в чорних пакетах для сміття та клітчастих сумках фігурантів, а потім перетворювалися на криптовалюту й шикарні вілли за кордоном. Багато уваги своїй безпеці приділяв і сам організатор схеми підозрюваний бізнесмен Тимур Міндіч. На плівках НАБУ звучать його роздуми про те, що у його квартирі в будинку на Грушевського, 9а можуть встановити пристрої для прослуховування, що врешті й сталося. Саме в цій квартирі велися розмови про те, кому й скільки грошей треба передати. На аудіозаписах добре чути й шурхіт купюр.
Заради конспірації Міндіч вирішив взяти під контроль камери відеоспостереження і розставити на території будинку й двору на Грушевського, 9а охорону: «По периметру шість контриків (колишні працівники контррозвідки СБУ) на оточення плюс четверо перевірених, нормальних охоронців на паркінгу». Квартира Тимура Міндіча розташована на вулиці Грушевського, 9а, за кілька поверхів від помешкання, у якому до свого президентства жив Володимир Зеленський. Будинок обнесений високим парканом, обладнаний камерами й охороняється. Та й зараз, попри те що обшуки в помешканні Міндіча відбулися кілька тижнів тому, цей багатоквартирний будинок і досі перебуває під пильним наглядом охорони. З усіх боків двір оточений триметровими металевими ґратами, заїзд перекриває шлагбаум. Щойно журналістка почала фотографувати будинок із вулиці, двоє чоловіків на ґанку першого під'їзду одразу почали допит. Один із них запитав, чого вона фотографує, на що журналістка відповіла, що це громадське місце й дозвіл на фотографування не потрібен. За кілька секунд до неї вийшов чоловік років шістдесяти й почав оглядати автомобіль, на якому вона приїхала, кілька разів перепитуючи про полтавські номери, робив фото й комусь телефонував. Жоден із чоловіків, які вимагали припинити зйомку, не представився й не показав свої документи.
У матеріалах кримінального провадження знайшли згадки про понад сорок осіб, які виконували різні ролі в злочинній схемі, починаючи від водіїв, ІТ-спеціалістів та фінансистів і закінчуючи високопосадовцями з Міністерства енергетики, Міністерства юстиції та Офісу президента. Щоб заплутати будь-які зв'язки між собою, гроші передавали у вигляді готівки. Зустрічі для передачі відбувалися в різних місцях. Протягом року локації змінювалися 30 разів: у кафе, автомобілях, вдома у фігурантів і посеред вулиці в центрі столиці. З матеріалів кримінального провадження НАБУ відомо про спостереження від 8 серпня 2025 року о 13:07 за автомобілем марки KIA. До нього підійшов бухгалтер бекофісу злочинної організації Ігор Фурсенко. Водій забрав з переднього та заднього сидіння авто дві громіздкі господарські сумки, розмальовані в біло-синю клітинку, і передав їх Фурсенку. Фурсенко взяв одну сумку в праву руку, іншу в ліву й пішов по тротуару в бік провулка Рильський. Таким чином відбулася передача грошових коштів за участю невстановлених осіб, зокрема кур'єрів-водіїв, до члена злочинної організації.
Електронне листування відбувалося через поштовий сервіс ProtonMail, бо фігуранти знали, що українські правоохоронці не можуть дістати доступ до листів через офіційні запити до власників цього ресурсу. Фігуранти використовували SIM-картки іноземних операторів, щоб переміщення не можна було відстежувати за допомогою базових станцій мобільних операторів. Телефонні розмови й переписка велися тільки через WhatsApp і Telegram: фігуранти вірили, що так їх не зможуть прослуховувати слідчі. Але все це не допомогло, про що свідчать записи тисяч розмов у матеріалах кримінальної справи. Численні переписки із зашифрованих платною програмою Silent Phone детективи змогли прочитати після того, як вилучили телефони під час обшуків в офісах та місцях проживання підозрюваних.
Для конспірації зберігати дані на хмарних сховищах керівництво офісу забороняло. Тому частина інформації про фінансові транзакції містилася на запаролених дисках і флешках, які працівники офісу носили із собою. Але й Міндіч, і ще один співорганізатор схеми Олександр Цукерман все одно хвилювалися, адже фізичні носії можуть відібрати силою. Усі ризики потрібно було прорахувати наперед. Персоналу казали змінювати житло, встановлювати вдома сигналізацію, видаляти фото з телефона й переписки в месенджерах. З записів прослуховування чути, як Цукерман просить покликати його помічницю до себе в офіс Міндіча й обговорює з нею, де вона зберігає таблиці з даними. Помічниця розповідає, що вони на жорсткому диску, який вона носить із собою й захищає паролем, і що вона редагує файли, коли диск підключений до ноутбука Цукермана, а пароль їй вводить ІТ-спеціаліст Ігор Ханик. Цукерман занепокоєно зауважує, що найбільша проблема виникне, коли правоохоронці прийдуть і диск буде розпаролений.
Щоб контролювати, чи не потрапили в поле зору НАБУ або інших правоохоронних органів активності злочинної групи, за три тижні до масових обшуків Миронюк і Басов залучили інформатора керівника Чернігівської обласної прокуратури Станіслава Гущесова. Ще одним інсайдером злочинної групи в правоохоронних органах був представник керівництва ДБР. Про це Миронюк хизувався Басову. Імені він не називав, але в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі вважають, що йдеться про керівника ДБР Олексія Сухачова. Його дружина працювала в Енергоатомі у 2023 і 2024 роках. Завдяки прокуророві-інформаторові Міндічу, який встиг купити будинок у Швейцарії, і Цукерману вдалося втекти за кордон до того, як до них завітали правоохоронці. А от сам Миронюк не встиг як слід підготуватися до обшуків у своїй квартирі. Коли в помешкання зайшла слідчо-оперативна група, він у паніці викинув свій телефон із вікна, а потім зачинився у ванній і рвав документи на шматки.
З матеріалів досудового розслідування відомо про протокол огляду від 27 жовтня по 4 листопада 2025 року інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування, який підтверджує факт перегляду інформації щодо цього кримінального провадження, а також ймовірного витоку та передання відомостей особам. Зокрема, станом на момент наявної в системі інформації були дані щодо осіб Цукермана, Галущенка, Миронюка, Басова та інших.
Багаторічна дружба з Володимиром Зеленським відчинила Тимурові Міндічу двері у найвищі владні кабінети. А підприємницька жилка, відома через роботу в їхньому спільному успішному проєкті «Квартал 95», підказала, де можна знайти фінансову вигоду від такої дружби. Ідеї не спадають на думку самі по собі. Міндіч знайомився з урядовцями і політиками, організовуючи вечірку з нагоди дня народження президента у своїй квартирі на вулиці Грушевського, 9а. А згодом запрошував можновладців до себе в гості вже як старих добрих знайомих. Після одного з таких візитів Міндіч придумав, як отримувати надприбутки в процесі порятунку держави від енергетичного колапсу. Нюанси цієї схеми зміг пояснити його новий знайомий міністр енергетики Герман Галущенко. До того як стати міністром, він обіймав керівні посади в АТ «НАЕК «Енергоатом»», державній компанії, оператору всіх атомних електростанцій, яка відповідає за виробництво більш ніж половини української електроенергії. А отже, чудово знав, звідки компанія бере багатомільярдні доходи, куди й як їх витрачає.
Щоб привласнити хоча б частину цих колосальних фінансових потоків, потрібно було виконати два завдання. Перше змусити ділитися тих, у кого Енергоатом замовляє послуги. Друге зробити так, щоб Енергоатом щедро платив компаніям, які погодилися давати відкати. Але для такого масштабного задуму потрібно було залучити більше людей. Тому Міндіч попросив про допомогу свого давнього друга-банкіра Олександра Цукермана, який і підібрав персонал, бухгалтерів та фінансистів для бекофісу злочинної організації, що мали контролювати надходження нелегальних коштів і придумувати схеми їх легалізації. У схемі Міндіча бекофіс це «прихований центр», який не працював із державними органами офіційно, але через нього проходили платежі від державних контрактів, які перетворювалися на відкати. Бухгалтерія і документація були організовані так, щоб приховати реальний рух грошей і забезпечити безперебійну роботу схеми, координуючи всю тіньову частину бізнесу.
За адресою вулиця Євгена Чикаленка, 19б міститься клініка, яка належить Олександрові Цукерману. За чотири хвилини ходи звідси будівля Міністерства енергетики України, а навпроти каса нелегального криптообмінника. Під'їзд будинку схований від сторонніх очей у дворі. Позаду просторий безплатний паркінг. А на фасаді жодної камери відеоспостереження. Не дивно, чому саме тут зустрічалися міністр Галущенко і Цукерман. Галущенко привів у схему свого неофіційного радника-юриста Ігоря Миронюка та виконавчого директора з безпеки Енергоатому Дмитра Басова: ці двоє відповідали за збір відкатів із контрагентів Енергоатому.
Але як змусити контрагентів платити хабарі? Постачальники отримували кошти за товари та послуги постфактум. Чекати треба було до пів року. Але в період воєнного стану Енергоатом отримав право взагалі не платити за контракти, навіть якщо так вирішить суд. Так з'явилася схема під кодовою назвою «шлагбаум»: ти або платиш відкат, або виплати за виконану роботу блокуються. З записів прослуховування чути, як Дмитро Басов розповідає, як заблокував керівника Рівненської АЕС, бо той не хотів іти на злочинні умови співпраці: «Я його заблокував. Я йому скажу, що поки в порядок не приведе, грошей не отримає». Повноваження Басова давали йому змогу вирішувати, зупиняти виплати чи ні, укладати нові контракти чи прописувати тендерну документацію так, щоб «неслухняна» компанія формально не відповідала вимогам. Керівники атомних електростанцій дістали нове завдання: хочеш отримати фінансування неси Басову 8–15% суми. Готівкою у валюті.
Після чотирьох років перебування на урядових посадах Галущенко хотів змінити роботу. В ідеалі виїхати за кордон послом. У матеріалах справи НАБУ зафіксовано, що він розповідав про те, як ходив на співбесіди. Але куди саме, не уточнив: «Був на співбесіді. Мені сказали: «Ви розумієте, що ми тільки 10 тисяч доларів у місяць платимо». Я сказав: «Ну маємо те, що маємо»».
Миронюк, отримавши нову таку важливу роль, схоже, почувався в Міністерстві енергетики як у себе вдома. Попри те що його статус радника був неофіційним, працівники міністерства розповідали, що він поводився з ними зверхньо й не соромлячись роздавав вказівки держслужбовцям. Один зі свідків у справі керівник Укренерго Володимир Кудрицький згадував, що Миронюк регулярно приходив на наради в Міненерго й просував потрібні йому рішення, а також у буквальному сенсі «керував заступниками міністра», вказував їм, що робити. Зокрема, стосовно Енергоатому. Саме Миронюк облаштував головний офіс злочинної організації у квартирі № 12 на вулиці Володимирській, 20/1. Тут, у самісінькому центрі столиці, з краєвидом на Софійську площу раніше працював багаторічний російський агент, нині депутат Держдуми РФ, а тоді народний депутат Андрій Деркач, у якого Миронюк багато років був помічником. Приміщення й досі належить родичці Деркача.
Головний офіс злочинної організації на вулиці Володимирській, 20/1 міститься навпроти Міністерства юстиції України. На першому поверсі будівлі модні бутики вони слугували орієнтиром для зустрічей, на яких передавалися пакунки з грошима. Добре знав російського агента Деркача й сам Герман Галущенко. На плівках НАБУ згадується, що після того, як Галущенка призначили віцепрезидентом Енергоатому, він їздив до Деркача, щоб отримати інструктаж про те, «як там що працює». Невідомо, чи знав Галущенко про роботу Деркача на Головне розвідувальне управління Російської Федерації, хоча є свідчення, що сам Деркач у приватних розмовах погрожував від імені російських спецслужб. За період свого депутатства він небагато часу витрачав на законотворчість і часто прогулював засідання Верховної Ради та Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, членом якого був. Натомість нардеп потрапив у поле зору українських та американських правоохоронців його звинувачували в низці фінансових злочинів та відмиванні грошей, а також у кураторстві низки приватних охоронних підприємств для швидкого захоплення України. У результаті він отримав низку підозр, зокрема в державній зраді.
У контексті зв'язків із Деркачем варто згадати, що ця банда зірвала будівництво захисту трансформаторів, які під'єднують АЕС до мережі, й саме через їх ураження Україна зараз сидить без світла. З записів прослуховування чути російськомовну розмову, у якій Миронюк, колишній радник Деркача, на момент запису радник міністра енергетики Германа Галущенка, говорить про те, що жалко грошей на захисні споруди, називаючи це пустою тратою.
Ще більше впевненості й нахабства Миронюку могло додавати й те, що з перших місяців роботи енергетичних схем Міндіча в курсі (і в долі) був не лише міністр енергетики, а й віцепрем'єр Олексій Чернишов. По гроші в бекофіс злочинної організації він приїжджав особисто. За час спостереження детективи НАБУ зафіксували, як банда передала Чернишову та його дружині 1 мільйон 100 тисяч доларів і майже 100 тисяч євро. Після того як у червні 2025 року Чернишову оголосили підозру в зловживанні службовим становищем, члени злочинного угруповання намагалися врятувати спільника. Щоб знайти найкращі рішення, вони спілкувалися з людьми, близькими до Зеленського. НАБУ зафіксувало розмови Цукермана з колишнім першим помічником президента Сергієм Шефіром щодо збору коштів для внесення застави. Їх вирішили взяти «з каси». Також у розмові згадується особа з ініціалами АБ, яка обіцяла допомогти із залученням фахових адвокатів для Чернишова.
Частину прибутку члени злочинної організації витрачали на хабарі суддям і виплату застави, щоб можна було втекти після оголошення підозри в злочині. Брат Тимура Міндіча Леонід фігурант ще одного кримінального провадження, яке вели детективи НАБУ. Йому повідомили про підозру й взяли під варту з можливістю внесення застави. За менш ніж тиждень посадовець вийшов під заставу в розмірі 8 мільйонів гривень. За даними Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, ці гроші виділили з «общака» офісу злочинної організації на вулиці Володимирській, 20/1.
З перших місяців запуску восени 2024 року злочинна схема розвивалася за планом. Аж поки в липні 2025-го уряд Дениса Шмигаля не пішов у відставку. Щоб «шлагбаум» й далі працював, у кріслі міністра енергетики потрібна була «своя» людина. І на цю роль члени злочинної організації вибрали Світлану Гринчук, яку вони називали «Дєвочка», і вона й стала міністром енергетики після зміни уряду влітку 2025-го. До цього вона з 2022 року працювала заступницею міністра захисту довкілля та природних ресурсів, а згодом заступницею міністра енергетики України, тобто Галущенка. Їй довіряли, бо про романтичні стосунки з Галущенком чутки ходили ще з 2023 року, відколи вони почали працювати в одному міністерстві. На підтвердження цих чуток детективи НАБУ зафіксували численні нічні зустрічі міністрів поза межами урядових приміщень у просторому елітному будинку в історичному центрі Києва.
З записів прослуховування Ігор Миронюк згадує, як 7 липня 2025 року Галущенко привів Світлану Гринчук до нього на «співбесіду» перед призначенням на посаду міністра енергетики: «Галущенко привів мені дівчинку. Я приїжджаю, вона сидить на дивані з сумкою уже вся така готова. Він виходить. Поговорили втрьох, той каже, мовляв, мені через п'ять хвилин треба йти на засідання уряду, а ви поговоріть. Ну і вона мені це ось все своє починає розказувати. Але ж я не ідіот, я розумію, що до чого…».
У червні 2025 року цей будинок на вулиці Добровольчих батальйонів площею 647 квадратних метрів і 25 соток землі, на яких він стоїть, оцінили в понад 48 мільйонів гривень. Власник нерухомості нідерландський «Фонд глобальна інвестиція», за яким, за даними правоохоронців, стоїть міністр внутрішніх справ часів Януковича й втікач до Росії Віталій Захарченко. Для таємних побачень це місце підходить ідеально: маєток огороджений чотириметровим парканом, перебуває під фізичною охороною та відеоспостереженням. А вхід у двір із вузенького Козацького провулка, який закінчується глухим кутом. Сюди Галущенко приїжджав на автомобілі з так званими номерами прикриття, яких немає в базі даних Міністерства внутрішніх справ.
Галущенка не зупиняв той факт, що цей будинок є речовим доказом у кримінальному провадженні й де-факто належав міністрові внутрішніх справ часів Януковича Віталієві Захарченку. Приміщення було опечатане й перейшло в управління Агентства з розшуку та менеджменту активів. Втім, ключі від будинку в розпорядження АРМА так і не потрапили. Але приміщення не стояло порожнім. Ще у 2021 році АРМА й ДБР дізналися, що тут живуть сторонні люди. Тоді слідчі прийшли з обшуком і застали в апартаментах родину з дітьми. Посадовці АРМА усно наказали мешканцям звільнити приміщення в десятиденний строк. Очільники АРМА змінювалися, але повторювали одне й те саме: ніхто не приходить на конкурс з управління цим майном. Але й пізніше НАБУ фіксувало, що в будинку Захарченка знову хтось живе. Востаннє зайти на територію домоволодіння представники АРМА й НАБУ намагалися у 2024 році, але не змогли «у зв'язку з обмеженим доступом до активу». А отже, гроші за оренду шикарного обійстя отримувала не держава, а хтось інший.
Згодом під час спостереження детективи НАБУ зафіксували, що пульт від автоматичних воріт був у водія Ігоря Миронюка. Сам Миронюк навідувався до Галущенка в гості багато разів. Часто не з порожніми руками, а із сумками та пухкими пакетами. Скільки саме часу Галущенко проживав у будинку, невідомо. Останньою в обійсті бачили Світлану Гринчук: вона зачинила за собою хвіртку за кілька хвилин до прибуття детективів НАБУ з обшуками 10 листопада 2025 року.
Про свої романтичні стосунки закохані мали б повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції. Стаття 35 Закону «Про запобігання корупції» говорить: впливаючи на рішення одне одного від розподілу бюджету до погодження програм і призначень на держпідприємствах, близькі особи працюють в умовах конфлікту інтересів. Міністр юстиції Галущенко був зацікавлений оперативно погоджувати постанови Міненерго, коли його очолювала Гринчук, особливо коли йшлося про витрати з бюджету. А отже, вони мали оголосити про самовідвід від таких рішень. Але за чотири місяці, поки Світлана Гринчук була міністром енергетики, а Галущенко міністром юстиції, про взаємний вплив ніхто в НАЗК не повідомляв.
Цілий клондайк інформації про витрати на діяльність злочинної організації зберігався в системі з кодовою назвою «Манхеттен», починаючи від сум хабарів і закінчуючи придбанням телефонів, техніки та перевіркою приміщень на наявність пристроїв для прослуховування. Система містилася на комп'ютерах працівниць бекофісу Лесі Устименко і Людмили Зоріної, фінансистки і бухгалтерки. Ці посади були неофіційними, як і посади решти учасників схеми. Зарплати вони отримували готівкою в конвертах.
10 березня 2025 року бухгалтерка бекофісу злочинної організації Людмила Зоріна по телефону пояснює чоловікові, який представився Віталіком від Олега, як приїхати, щоб отримати кошти: «Давайте я зразу вам скажу, де ми зустрічаємось. Якщо ви будете їхати, ви просто забийте магазин «Каналі». Це Софійська площа». Магазин чоловічого одягу CANALI міститься в Рильському провулку, 6.
А класти в конверти було що. За 15 місяців спостереження детективи НАБУ зафіксували, що через бекофіс банди пройшло близько 100 мільйонів доларів США. Гроші приносили в офіс у пакетах, коробках, мішках. Їх змішували в купу й розподіляли між учасниками. Як легалізувати мільйони доларів, вигадував головний бухгалтер злочинної організації Ігор Фурсенко, кодове ім'я Рьошик. Одна зі схем виводити гроші за кордон на рахунки підконтрольних довірених осіб і компаній у країнах ЄС, в Африці, Північній Америці та Росії. Кошти заходили на рахунок фірми, близько 5% залишалося тут як плата за «кур'єрську» послугу, а решта перетворювалася на готівку для українських учасників схеми. Пакунки з доларами топпосадовці забирали під час закордонних відряджень і везли в сумках назад в Україну.
Часто для анонімності грошових переказів використовували криптовалюту. Такі транзакції виконував спеціальний працівник чоловік на прізвище Коваль. За цю послугу він брав трохи менш як пів відсотка суми, яку пересилав. Наприклад, у лютому 2025 року за проведення однієї фінансової криптооперації вартістю 377 тисяч доларів Коваль отримав 1570 доларів. Детективи НАБУ зафіксували, як протягом багатьох місяців сотні тисяч доларів мігрували між країнами та континентами: із Польщі в Ізраїль, із Києва в США, із Кіпру в Словаччину.
З записів прослуховування чути розмову в бекофісі, де Фурсенко пропонує Цукерману вийти з тіні й зайняти якусь нормальну посаду, щоб мати хорошу пенсію. Цукерман відповідає, що не хоче, й зауважує, що їх непогано годують. Також Миронюк і Басов обговорювали придбання корпоративних прав компаній із різних юрисдикцій. Передусім офшорних: на Кіпрі, Кайманських, Сейшельських та Віргінських островах, у Дубаї, Болгарії та Словаччині. На це витрачали десятки мільйонів гривень. Реєстрували ці фірми на іноземців, які отримували певний відсоток обороту близько 10% за свою участь у схемі. Потім компанії отримували підряди від Енергоатому. Завдяки таким схемам, за даними слідства, Миронюк зміг заробити для себе понад 5 мільйонів доларів США.
Своє майбутнє він уявляв за межами України. Його колишня дружина й дорослий син уже отримали посвідку на проживання в Словаччині. Співмешканка Миронюка Наталія Шматок також не була прив'язана до України родиною: її матір уже жила в США. Із сином та ексдружиною Миронюк підтримував хороші стосунки: перебуваючи в Словаччині, вони отримували готівку з України й вносили її на свій рахунок у місцевому банку. «Дуже позитивним місцем» Миронюк називав Маврикій невеличку острівну країну в Індійському океані. Він попросив сина відкрити тут банківський рахунок, щоб вкласти гроші в нерухомість, бо згідно з місцевими законами інвестиція від 50 тисяч євро дає право отримати посвідку на проживання. Задум вдалося реалізувати за кілька місяців. Про запуск будівництва на сонячному острові двохсот вілл Миронюк розповідав у бекофісі. Також Миронюк хизувався, що знайомий із людьми, які «обслуговують» прем'єр-міністра Маврикію Навінчандру Рамгулама, який засвітився в кількох гучних корупційних скандалах: у 2024 році правоохоронці знайшли в його маєтку мільйони доларів готівки незрозумілого походження й звинуватили у відмиванні грошей. Ця кримінальна справа розслідується й досі.
Через заклопотаність численними зустрічами й домовленостями, а також заради конспірації вказівки про те, кому й скільки треба заплатити, Цукерман і Миронюк давали усно. На аудіозаписах з офісу чути, що говорили вони плутано, перепитували один одного, намагаючись згадати деталі. З записів прослуховування чути розмову Цукермана в офісі з головбухом Ігорем Фурсенком і фінансисткою Лесею Устименко про те, що було 10 мільйонів доларів США, п'ять вони заплатили в Ізраїлі, залишилось ще п'ять, і про те, що з криптовалюти тезар ще чотири відправили. Фінансисти намагалися зрозуміти босів, але, хоч як старалися, все одно робили помилки. Тому інколи виникали ситуації, коли в хаосі багатомільйонних переказів безслідно зникали десятки, а то й сотні тисяч доларів. Але керівництво ставилося до цього з розумінням і навіть із гумором.
Якось через неуважність бухгалтерка Людмила Зоріна передала співмешканці Ігоря Миронюка не 20, а майже 40 тисяч доларів. Поки в бекофісі працювала лічильна машинка, Наталія Шматок шукала тару, куди б скласти гроші. Зоріна заспокоїла співмешканку Миронюка, сказавши, що зараз вона сходить по хліб й просто складе гроші в пакет з-під хліба. На цій фразі в кабінеті пролунав гучний регіт. Настрій у Наталії був хороший. Вона планувала відправити гроші своїй матері в США у вигляді криптовалюти, а потім поїхати у Францію на відпочинок до Куршевелю, одного з найпрестижніших гірськолижних курортів світу в самісінькому серці Альп. Лише постфактум боси дізналися про те, що за веселими розмовами Зоріна перевищила бюджет фінансової операції вдвічі. Цукерман зітхнув: «Ну, буває таке, коли з непрофесіоналами працюєш». Миронюк підсумував: «Ну тоді собі відзнач уже по факту суму», давши вказівку підлеглому. Щоб краще розбиратися у звітах про збитки й «касові розриви», Людмила Зоріна вирішила піти на курси з бухгалтерського обліку.
У суді, на якому обирали запобіжний захід, прокурор зачитував уголос діалоги «офісу Міндіча» кілька годин. А коли слово надали Миронюку, той відмовився коментувати все озвучене, коротко зазначивши, що заперечує проти звинувачень і довіряє своєму адвокатові. На очах у тисяч глядачів, які дивилися трансляцію судового засідання онлайн на офіційному ютуб-каналі Вищого антикорупційного суду, адвокат заявив: «Ніякого організованого злочинного угруповання не існує взагалі… Ми не боїмося цього кримінального провадження, тому що ми реально розуміємо: воно медійне. Психологічно непросто, але юридично ми розуміємо перспективи цієї справи. Це просто бульбашка».
Аргументи захисту зводяться до трьох основних тез. По-перше, Миронюк не був службовою особою, а отже, не міг впливати на все, що відбувалося в Міненерго чи Енергоатомі. По-друге, слідство не довело, що 500 000 доларів США і 150 000 євро, які під час обшуків знайшли в підозрюваного, одержані злочинним способом. А головним доказом невинуватості Миронюка захист вважає те, яким чином НАБУ стежило за фігурантами. Адвокати Миронюка вважають, що прослуховувати членів злочинної організації можна було тільки після того, як до ЄРДР було внесено інформацію про злочин у межах іншої процесуальної процедури негласних слідчих розшукових дій. А тому, за їхньою логікою, «ОТЗ це нічого не варті папірці, які не мають ніякої юридичної сили». Адвокат Миронюка під час судового засідання запитував: «Як можна ОТЗ, які проводились у 2024-му й на початку 2025-го, вміняти як обставини для підтвердження підозри, якщо злочин було зареєстровано лише в листопаді 2025 року? Це очевидні порушення».
У НАБУ розуміли: якщо дані про кримінальне провадження з прізвищами фігурантів із самого початку спостереження внесуть до Єдиного реєстру досудових розслідувань, члени злочинного угруповання зможуть дізнатися про це, скориставшись своїми численними зв'язками в правоохоронних органах. Тому документування відбувалося із застосуванням спеціальної процедури отримання тимчасового доступу до речей і документів. Це дало змогу стежити за потенційними злочинцями ще до реєстрації кримінального провадження.
Утім, після двох днів слухання матеріалів справи суд вирішив залишити Миронюка під вартою на 60 днів до 8 січня 2026 року включно. Або внести заставу 126 мільйонів гривень. Оскільки Миронюк сказав, що таких грошей у нього немає («Все віддав!»), свій 59-й день народження 5 січня він зустріне не на Маврикії, а в слідчому ізоляторі.
Щоб легше було зрозуміти, як усе організоване, редакція зробила інфографіку, на якій показала зв'язки між персонами, що згадувалися під час судових засідань і на записах прослуховування. Але інфографіку потрібно розуміти правильно. Не всі зі згаданих осіб є підозрюваними чи проходять у справі. Наприклад, у матеріалах згадується про дзвінок між Зеленським і Галущенком. Суть його не розкривається, але це цілком нормально, коли президент розмовляє з міністром. І оскільки згадано контакт Зеленський Галущенко, редакція відобразила це як зв'язок. На інфографіці є й зв'язок Міндіч Зеленський. Редакція показала його, тому що в справі йдеться про те, що Зеленський отримав повідомлення від Міндіча.