Генеральний прокурор, якому Сполучені Штати анулювали в'їзну візу, вирішив застосувати досвід «Юри Єнакіївського», який зіткнувся з аналогічною проблемою кілька років тому. У 2011 році «Єнаківський» все ж таки потрапив на територію США: щоб обійти заборону на в'їзд Іванющенка до Сполучених Штатів, у квітні 2011 року Міністерство закордонних справ України направило Уряду США дипломатичну ноту, в якій повідомило, що Юра Єнакіївський є офіційним представником України при МАГАТЕ. Відповідно до міжнародних зобов'язань, Сполучені Штати мають безперешкодно допускати на свою територію будь-яких осіб, якщо вони представляють інші держави при ООН та її підрозділах (ЮНЕСКО, МАГАТЕ тощо). Сплинуло 7 років, і Юрій Луценко вчинив аналогічно: не маючи змоги потрапити до США звичайним способом, він отримав візу через канали МЗС України як офіційний представник України в ООН для участі в дебатах Генеральної Асамблеї ООН у зв'язку з 15-ю річницею ухвалення Конвенції ООН з боротьби з корупцією. Звісно, без Юрія Віталійовича Україна ніяк не могла бути представлена на цьому заході, вкрай потрібному українським платникам податків.
Тепер прес-секретарка генерального прокурора буде всім розповідати, що її шефу ніхто американську візу не скасовував, і показуватиме фотографію Юрія Віталійовича на трибуні ООН – благо, українські журналісти в силу феноменальної безтолковості абсолютно не розуміються на цих питаннях і не усвідомлюють, що з трибуни ООН свого часу виступав навіть Фідель Кастро попри відсутність дипломатичних зносин між Кубою та США.
Історія про те, як автор через суд вимагав від МЗС України надати інформацію про обставини призначення Іванющенка представником України при МАГАТЕ, закінчилась перемогою в суді, але МЗС України до сьогодні це судове рішення не виконало.
Юрій Іванющенко, який ще рік тому вважався гаманцем і «сірим кардиналом» українського Президента, кілька місяців перебував поза інформаційним простором. Кажуть, він повернувся на історичну батьківщину – в князівство Монако – посварившись з Президентом через якісь там гроші. Недоброзичливці називають навіть суму, яку, начебто, не дорахувався Віктор Федорович завдяки спритності свого давнього товариша – дев'ять мільярдів (зрозуміло, що не гривень). Але всі ці брехливі наклепи не мають до Юрія Володимировича жодного відношення, а сам він поклав залишки сил і здоров'я на олтар служіння Україні на дипломатичних теренах.
Постать народного обранця є поспіль міфологізованою, а про самого нього донедавна (точніше – до вікопомного весілля його доньки) чули хіба співробітники Донецького УБОЗу. Тривалий час залишалось загадкою, де саме й за які заслуги Партія Регіонів надибала цього громадського й політичного діяча, включивши до виборчого списку. Розв'язати цю загадку вдалось лише завдяки автобіографії Юрія Володимировича, чесно купленій у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України за 171 грн. 68 коп. (у тому числі ПДВ 28 грн. 61 коп.) згідно рахунка від 24.01.2012 №4. Виявляється, для того, щоб стати народним депутатом від Партії Регіонів, треба не займатись ніякою громадською діяльністю й не перебувати в членах самої Партії Регіонів.
Треба визнати, що партійний вибір виявився напрочуд вдалим, а під машкарою бакалавра з обліку та аудиту ховався видатний дипломат, який ось вже другий рік гідно представляє Україну при Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ). І саме цим, а не заняттям бізнесом (що абсолютно неможливо для народного депутата) пояснюється той факт, що Юрій Іванющенко впродовж 2011–2012 років лише двічі з'являвся під куполом Верховної Ради. Автор, досліджуючи біографію видатного уродженця Єнакієвого, не міг обійти увагою історію про те, як Юрій Володимирович раптом засвоїв нелегку професію дипломата.
Ця історія бере свої витоки з публікації Мустафи Найєма «Американська місія сірого кардинала Віктора Януковича», що з'явилась у Інтернет-виданні «Українська правда» 17 травня 2011 року й була присвячена обставинам того, в який спосіб Юрі Єнакіївському вдалось у квітні 2011 року потрапити на територію Сполучених Штатів Америки. Ця подорож аж ніяк не була всипана трояндами: річ у тім, що слуга народу вже кілька років перебуває в «чорних списках» осіб, яким заборонений в'їзд до США.
Причину цією заборони журналісти УП Сергій Лещенко та Мустафа Наєм оприлюднили трохи раніше, 29 квітня 2011, у статті «Юра Єнакіївський» взявся за зброю» ( http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/29/6153021/ ), цитату з якої подаємо нижче: «За інформацією джерел «Української правди», проблеми у Іванющенка виникли внаслідок того, що декілька років назад він подав до посольства США в Києві недійсний дипломатичний паспорт. «Юра Єнакіївський» на той момент ще не був народним депутатом, і, відповідно, не мав права отримати диппаспорт. Але він його отримав – прем'єр-міністром тоді був Віктор Янукович. Тільки за документами значилося, що цей паспорт виписаний на заступника міністра культури України. Звичайно, Іванющенко не обіймав цієї посади. І американське посольство розцінило це як намір ввести в оману владу Сполучених Штатів. Таким чином, він потрапив у список нев'їздних. Протягом цього періоду, уже будучи депутатом, Іванющенко неодноразово звертався за візою до США – але жодного разу йому не вдавалося її відкрити».
Як з'ясували журналісти УП, щоб обійти заборону на в'їзд Іванющенка до Сполучених Штатів, у квітні 2011 року Міністерство закордонних справ України направило Уряду США дипломатичну ноту, в якій повідомило, що Юра Єнакіївський є офіційним представником України при МАГАТЕ. Відповідно до міжнародних зобов'язань, Сполучені Штати мають безперешкодно допускати на свою територію будь-яких осіб, якщо вони представляють інші держави при ООН та її підрозділах (ЮНЕСКО, МАГАТЕ тощо). Тож, як було зазначено «Українською правдою», «Документи на отримання візи для Юрія Іванющенка проходили дипломатичними каналами Міністерства закордонних справ, а його паспорт з готовою візою люб'язно забирав кур'єр МЗС». Але всі подальші спроби довідатись від Міністерства закордонних справ України хто саме уповноважив народного обранця у робочий час представляти нашу державу перед світовим товариством були безрезультатними – МЗС у відповідь на інформаційні запити писало всіляку дурню.
На письмовий запит Міністерство закордонних справ ввічливо відповіло, що, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України», народні депутати України мають право «Вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав від свого імені. У відносинах з посадовими особами, державними органами і громадянами іноземних держав народний депутат має право захищати незалежність та суверенітет, інтереси України, її громадян і не завдавати своїми вчинками шкоди Україні, її громадянам».
Отримавши цю феєричну відповідь, автор звернувся до редакції Інтернет-видання «ОРД» з проханням видати аванс у розмірі 32 грн. 19 коп., який був негайно витрачений на сплату судового збору за розгляд позовної заяви до Окружного адміністративного суду м. Києва. Позивачем був Володимир Маркович Бойко, відповідачем – Міністерство закордонних справ України.
Листопада 2011 року автор звернувся до Міністерства закордонних справ з письмовим запитом на інформацію, оформленим у вигляді листа, в якому попросив відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» надати інформацію про те, який саме компетентний орган України уповноважив народного депутата Іванющенка Ю.В. представляти Україну в Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), а також проінформувати, на яких засадах – тимчасових/разових чи постійних – Іванющенко Ю.В. представляв Україну в МАГАТЕ в квітні 2011 року.
Листом від 12.12.2011 №913/19-172/3-2735 Міністерство закордонних справ дало відповідь, яка не містила запитуваної інформації й лише викладала зміст ст. 17 Закону України «Про статус народного депутата України». Автор вважав ненадання запитуваною інформацією щодо підстав представництва України в МАГАТЕ неправомірним.
25–27 квітня 2011 року в Сполучених Штатах Америки перебував народний депутат України Іванющенко Ю.В., який одержав повноваження представляти Україну в МАГАТЕ. У зв'язку з цим Міністерство закордонних справ України дипломатичною нотою від 15 квітня 2011 року зверталось до Уряду США з підтвердженням повноважень представника України в МАГАТЕ Іванющенка Ю.В. для відкриття візи категорії G-2. Таким чином, запитувана інформація мала бути отримана та створена в процесі виконання своїх обов'язків центральним органом виконавчої влади – Міністерством закордонних справ України.
Автор звернувся до суду з позовом про визнання неправомірним ненадання публічної інформації та зобов'язання вчинити дії. На підставі статей 69, 70, 71 та 158–163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд постановив: позов задовольнити, визнати неправомірним ненадання Міністерством закордонних справ України відповіді по суті запиту на інформацію від 21 листопада 2011 року, зобов'язати Міністерство закордонних справ України надати відповідь по суті запиту на інформацію від 21 листопада 2011 року, зобов'язати Державну казначейську службу України стягнути судові витрати в розмірі 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок) із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Міністерства закордонних справ України на користь позивача. Судове рішення від 30 березня 2012 року доступне за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24383714
Найцікавіше виявилось потім: Міністерство закордонних справ України ВІДМОВИЛОСЬ ВИКОНУВАТИ РІШЕННЯ СУДУ. Це особливо важливо для керівника Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України Дениса Іванеска, який навіть завів персональний блог на «Українській правді», де оповідає, яке щастя впало на українських журналістів у зв'язку з прийняттям Закону України «Про доступ до публічної інформації». От тільки пан Іванеско, рясно цитуючи чесноти цього Закону, щоразу забуває додати, що Закон систематично не виконується.
Зокрема, за останні кілька місяців автор виграв у суді щось біля тридцяти справ за позовами з вимогою надати публічну інформацію. Відповідачами були Державна служба молоді та спорту України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Державна податкова служба України, Міністерство закордонних справ України та інші не менш поважні установи. І жодне з цих судових рішень – ЖОДНЕ! – виконано не було навіть у примусовому порядку згідно з виконавчим листом.
Тому Юра Єнакіївський може й надалі безперешкодно представляти нашу Україну при ООН, а Денис Іванеско – плескати язиком.