Загострення на одному з найважливіших напрямків Торецька-Горловки збіглося з перейменуванням АТО на операцію об'єднаних сил і довгоочікуваною поставкою «Джавелінів». 9 травня 24-та механізована бригада увійшла в поселення Чигари — населений пункт у сірій зоні, адміністративно підпорядкований Торецькій міській раді, але фактично розташований на окраїні окупованої Горловки (між Торецьком і Горловкою по прямій всього кілька кілометрів). 18 травня українські військові ліквідували чергового іноземного «солдата удачі», прославленого не менше за «Моторолу» — главаря ОПГ «П'ятнашка» за прізвиськом Мамай. 20-го — розвідувально-диверсійна група батальйону «Донбас-Україна» в тилу противника захопила в полон трьох бойовиків. Відповіддю стали артилерійські обстріли підконтрольного ЗСУ Торецька. 24 травня терористи пошкодили протитуберкульозний і психоневрологічний диспансери, трьома днями раніше постраждали приватний сектор і притулок, з якого через 4 роки війни нарешті евакуювали 36 дітей. Місцеві жителі докоряють за ескалацію «укрів», згадуючи 2015 та 2014 роки, коли серйозні бої були передвісниками чергового «Мінська».
Розповсюджуються казки про «снаряди-бумеранги» та марення про те, що 72-тисячний Торецьк ось-ось перейде під контроль «ДНР». Чим викликані такі настрої в прифронтовому місті? На фото kp.ua Володимир Слепцов у суді. Його звинувачують у посяганні на територіальну цілісність та створенні терористичної організації. Але організатор «російської весни» залишається на волі. Ви, мабуть, пам'ятаєте, яка шумиха піднялася навколо громадянина Бразилії Рафаеля Маркуса Лусварги, який воював на Донбасі на боці «ДНР» і якого приютила Києво-Печерська Лавра. Засуджений на 13 років і звільнений для обміну цей «робітник монастиря» гуляв собі на волі, поки його не виявили націоналісти з С14. З колишнім торецьким мером Володимиром Слепцовим, про якого вже майже не згадують, сталася приблизно така сама історія. Слепцов безперервно правив у Дзержинську (назва Торецька до декомунізації) з 1998 року. І активно боровся за «російський світ» (про його заслуги перед «ДНР» ми розповідали раніше).
Після повернення міста під контроль ЗСУ він витримав час на своїй віллі в анексованому Криму й спокійно повернувся в рідні пенати. Так би Володимир Микитович і залишався при владі, наче в шапці-невидимці для СБУ, якби не надзвичайна подія, яка сталася влітку 2016 року. Тоді «протестуючі», якими потай керував Слепцов, заблокували українських військових. Лише після цього мера-антиукраїнця нарешті «помітили» й арештували. Сидів він до 14 грудня 2017 року. У той день колишнього мера несподівано випустили з Бахмутського СІЗО під приводом включення до списків на обмін. Але на КПВВ «Майорське» Слепцов передумав їхати в «чудову республіку», флаги якої він піднімав у Торецьку.
Почому ж розчарованого «новоросса» після відмови від обміну не повернули назад — за ґрати? Про це можемо лише здогадуватися… Особлива «прелесть» слепцовської справи полягає в тому, що колишньому мерові вдалося домогтися засекречування судового процесу. Так що суд у Славянську йде за закритими дверима, недоступний увазі громадськості. А з того, що є у відкритому доступі, випливає така версія захисту: слідством не добуті дані про те, що обвинувачений належав до «ДНР» або координував дії з представниками «республіки». Хоча про зв'язки Слепцова з керівництвом «ДНР» опосередковано говорить сам факт включення його до обмінного фонду за вимогою тієї сторони. Ще цікавіше головний аргумент захисту.
Виявляється, коли дзержинський голова проводив на сесії рішення про «референдум», а потім мовив зі сцени про те, що «навіть фашизм краще київської хунти», яка «скидає бомби на мирних жителів Донбасу» й «розстрілює поранених»… Він перебував «у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності, розвинутому в гострому періоді черепно-мозкової травми з порушенням свідомості у вигляді оглушення, з неможливістю цілісного сприйняття навколишної дійсності, з наявністю припадків синкопального та загальносудорожного характеру, не міг усвідомлювати свої дії й керувати ними» (детальніше: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64601531). Зійшов з розуму на пару місяців — з ким не буває?.. Під таким приводом затриманий Слепцов у лютому 2017 року просив закрити кримінальне провадження й відпустити його на всі чотири сторони, але тоді цей номер у нього не пройшов. Зате тепер обвинувачений, якому грозить 15 років колонії, вільно гуляє по Торецьку. І так само вільно може впливати на свідків, яких по його справі близько 70… За роки правління Слепцову вдалося стати для Дзержинська царьком, якого не тільки слухають, але й бояться.
«Переможне» повернення з СІЗО лише доводить, що можливості «вічного мера» дозволяють уникати покарання. На думку Володимира Ельця, Слепцов продовжує керувати Торецьком. «Українська влада так і не прийшла в наш город, — сумно говорить волонтер. — Навіть із введенням військово-цивільної адміністрації нічого не змінилося. Саме тому жителі продовжують розповідати, що українські танки (а не гармати «ополченців») стріляють по Торецьку з терриконів». Останній приклад — повернення Україні хутора Чигари. Здавалося б, у місцевих повинна з'явитися надія на те, що Торецьку більше не доведеться місяцями сидіти без води. У тому населеному пункті знаходиться магістральний водопровід, який постійно рвали снаряди. Але багатьох такий поворот не радує. Під час бою люди метались у паніці через відсутність інформації й кульгавої цивільної оборони. «Навіть «мер» окупованої Горловки вийшов у ефір, щоб заспокоїти жителів, а у нас тиша, — розповідає Елець. — У місті досі відсутня система оповіщення. Ревун — найдешевше, але й його немає. На п'ятому році війни поки що лише збираються робити проект системи оповіщення. Хоча кожні півроку влади брехливо пишуть у оголошеннях, що, мовляв, тоді-то в такий-то час буде звуковий сигнал у рамках тренування. Пишуть — пишуть, а сигналу не було й немає. Пишуть, як видно, для звіту. А припустимо, доведеться евакуювати місто? Технічно це можна буде для 5%-10% населення. Оскільки на шляху для евакуації в обох напрямках (на Константинівку й Щербинівку) в аварійному стані знаходяться автомобільні мости».
На офіційному сайті військово-цивільної адміністрації легко переконатися в тому, що в команду молодого голови ВЦА Ярослава Руденка в повному складі перейшли соратники Слепцова: http://www.toretsk-vca.gov.ua/vlada/zastupniki. Юрій Миколайович Євсіков, Олена Геннадіївна Кульбачна — ці панове з величезними колорадськими стрічками проводили антиукраїнські заходи під прапором «ДНР» у 2014 році. На фото творці «російської весни» мер Володимир Слепцов і його подруга Олена Кульбачна 9 травня 2014 року. Тепер чиновниця працює в апараті голови ВЦА (існує аналогічне фото під прапором «ДНР» пана Євсікова).
Разом зі Слепцовим вони готували у 2014 році те саме рішення сесії міської ради про псевдореферендум (це рішення фігурує в матеріалах справи Слепцова) й організовували допомогу бойовикам на базі музичної школи. У обох є «запасний аеродром» у Бєлгороді — там проживають члени сімей цих чиновників. І Володимир Микитович, незважаючи на те, що йому грозить 15 років тюрми, досі залишає для спілкування номер свого секретаря, який нині працює в Торецькій ВЦА… Кажуть, що разом з колишнім зятем Ігором Рибаком Слепцов контролює весь тіньовий бізнес у місті. У тому числі ринки й автостоянки. Комунальний сектор належить до його офіційного бізнесу: обслуговуюча компанія «Техноком Н», якою володіють члени сім'ї Слепцова: https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/40444136/, безконтрольно підвищує тарифи. Нинішнього в.о. начальника поліції Владлена Сударикова вважають у місті другим після Слепцова. Цей працівник поліції з 2014 року в якості заступника пережив уже шістьох(!) начальників.
Як і улюблений міліціонер Армена Горловського Павло Панасюк, Судариков вийшов з гнізда колишнього дзержинського мера. Адже до своєї першої перемоги на виборах Слепцов працював заступником начальника Дзержинської міліції, і його підлеглими були Судариков і Панасюк. У момент захоплення будівлі міліції Дзержинська пан Судариков відпочивав у Бердянську. Разом з дружиною, яка теж усе життя була працівницею Слепцова, а сьогодні працевлаштована в управлінні житлово-комунального господарства ВЦА. Переждавши на пляжі тривожні часи, Судариков повернувся й оформив статус учасника АТО. Не соромиться отримувати матеріальну допомогу як «атошник», хоча має вклади в банках, рухоме й нерухоме майно (4 квартири): https://declarations.com.ua/declaration/nacp_c23050f2-22da-4d5c-b98c-7e48ab461907. Кажуть, Судариков прикривав «референдум», однак минулого літа отримав медаль «за визволення Торецька» з рук того, хто тоді виконував обов'язки міського голови Євсікова.
Як це могло статися? Про це нібито просив Юрій Буланов (тогочасний начальник поліції). «Але сам Буланов відмовляється. Говорить: «І в думці не було», — стверджує Володимир Елець. – Виникає питання: скільки коштує бойова слава, якщо вона продається?». Офіційна відповідь голови ВЦА Торецька на запит щодо нагородження Сударикова. Робота сударикової поліції — тема окремої розмови. Ось яке явище було помічено недавно у Торецьку: деякі дельці відкрито скупують у громадян ромської національності паспорти. Пропонують малограмотним по 300-400 гривень в обмін на документи й оформляють довіреності буквально на все й одразу на 10 років. Місцеві правозахисники, які зацікавилися цією темою, підрахували, що на цей гачок попалися не менше 400 осіб. І тепер за довіреностями, отриманими обманом, від їхнього імені можна брати кредити, голосувати на виборах, розпоряджатися життями й здоров'ям. «Я звернувся в поліцію, але нотаріус ведеться з поліцією нахабно. А в нашому місті так: якщо злочин скоїв хтось вище гірничого майстра, це глухар. Прикинув витрати скупщиків — вийшло близько 0,5 мільйона гривень. Гадаю – що вони замишляють?», — розповідає Елець, якому спалили машину й 9 місяців це дело розслідувалося як «необережне поводження з вогнем». На фото — екземпляр довіреності, за якою безграмотні громадяни продали себе киянину Калюжному й жителю Київської області Дьяченко. У світлі нового закону ці двоє можуть торгувати органами людей, які підписали їм довіреності.
Це місто виглядає таким забутим і занедбаним, наче справді не шкода його віддати «дирянам». Так само почуваються й люди. Особливо ті з них, хто дивиться новини «ДНР». Не було б чого побудувати вишку на Карачуні вище за ту, що була зруйнована, накрити українським мовленням не тільки Торецьк, але й Горловку — відновлена вишка чомусь виявилася гірше попередньої. Не дивно, що у місті й георгіївські стрічки час від часу малюють на стовпах. 9 травня цього року ветерани МВС разом з ветеранами КПУ влаштували свято з червоними прапорами. «Голова КПУ у Торецьку й колишня депутатка міської ради пані Людмила Петріга (ще одна організаторка «референдуму») вийшла на «Безсмертний полк».
Поліція акуратно охороняла цей захід. Тут я знову зробив запит у ВЦА: хто подавав заявку на ходіння з червоним прапором? Голова ВЦА відповів як звичайно: «Не в курсі». Петріга тепер голова ради ветеранів, входить у громадську раду, спонсорується з місцевого бюджету», — говорить активіст. А ось інфраструктурні проекти під брендом голови ОВЦ Павла Жебривського «Оновлена Донеччина» у Торецьку чомусь не реалізуються. Народ звик: якщо зміни, то лише на гірше. Наприклад, до початку війни у Торецьку не було жодної «копанки», а тепер ними обросла приватна шахта «Святої Матрони московської». Це підприємство макіївського мільйонера Віктора Вишневецького — одного зі спонсорів Московського патріархату. Коли навесні 2014 року у «Матрони» почалися проблеми, її робітники виступали на мітингах проти «київської хунти».
А тепер у Вишневецького з «хунтою» все налагодилося: він став партнером Ігоря Кононенко по «Центренерго» (поки що державної компанії). «Святая Матрона» оточена чотирма копанками, які замасковані під геологорозвідувальні точки. І видобуток у псевдогеологів уже перевищив видобуток шахти, але цього ніхто не помічає. У місті сліпців, яким керує Слепцов, як показав гіркий досвід, можливе й не таке.