Цікаво, де зараз цей модний, але вже немолодий чоловік. Той самий, який зробив з пузатого чоловіка Дмитра Фірташа. Роберт Шелтер-Джонс. Один із членів ради Групи DF. Фірташ — голова ради групи (до складу ради також входять Борис Краснянський, лорд Реймонд Оксфорд, Роберт Шелтер-Джонс). До речі, Шелтер-Джонс — давній знайомий Петра Порошенка. Колись займався реконструкцією Рибальського. Саме в той час, коли активно працював з Могилевичем. Майже як батько терориста Германа. Як тісний світ. Але звідки ж власне взявся олігарх Дмитро Фірташ?
Це фото 1991 року. Дмитро Фірташ працює пожежником. Зустрічається з Марією Калиновською. Вона бере його до своєї фірми КМИЛ водієм. Велика світла любов. Вінчаються в Ізраїлі. Поступово бізнес Калиновської стає бізнесом Фірташа. У 2005 році Калиновська захворіває і Фірташ з нею заочно розводиться. Фірташ повинен був виплатити Калиновській 36 мільйонів доларів. Виплатив лише половину. Калиновська судилася з ним за 50 відсотків акцій — це близько 1,8 мільярда євро. А потім у Фірташа з'явилися Могилевич, Бакай, загадковий англійець Шелтер Джонс, Кличко… Альфонси більш огидні, ніж пірати, які будували перші мільйони на крові.
У Ахметова все написано на обличчі. І не стерти. І у Бені теж. А благообразний Фірташ, або інтелектуал Пінчук… цілком можуть сойти за добропорядних людей. Якщо бачиш їх лише на обкладинці журналу. Наведемо частину тексту мемуарів, які колись потрапили до нашої редакції. Безпосередньо Могилевич не ведає своїх справ ні в Росії, ні в Україні. Він розкидає широкі сітки, і як павук затягує туди всіх, хто хоче отримувати дармові гроші з його прибутків — президентів, їхнє оточення, політиків, спецслужби тощо. В Україні є кілька представників Могилевича. Одні курують будівництво та нерухомість, інші — політиків, треті — газ. До останніх належить Дмитро Фірташ, який недавно став багато розповідати про себе, мотивуючи легалізацію бажанням продавати акції на міжнародних біржах. Але ніхто не знає, звідки з'явився Фірташ, чому він мешкає в Лондоні і як познайомився з Могилевичем. Постараюся заповнити цю прогалину, оскільки я вперше побачив пана Фірташа на початку 2000-х років. У той період я співпрацював з його компаньйоном Робертом Шелтер-Джонсом, який, гадаю, і є справжнім представником Могилевича скрізь, де тільки можна.
Я працював на нього кілька років тому і відповідаю за достовірність викладених тут фактів. Не Могилевич продає газ Україні, а Україна Могилевичу. Отже, перший персонаж моїх мемуарів: Роберт Шелтер-Джонс. Офіційна біографія така. Роберт Шелтер-Джонс, громадянин Великобританії. У 1991 році закінчив спеціальне відділення сучасних мов та міжнародних відносин у університеті Surrey, Великобританія. Під час навчання двічі відвідав Київ — у 1989 і 1990 роках. Після закінчення університету в 1991 році заснував у Києві консалтингову компанію, переважно допомагаючи британським компаніям, які бажали працювати в Україні. Пізніше займався інвестиціями в нерухомість. У 1996 році переїхав до Москви і працював у відділенні американського інвестиційного фонду у сфері торгівлі нерухомістю, курируючи розвиток проекту. Після російської фінансової кризи 1998 року повернувся до Києва і очолив компанію «Днепровська пристань», яка працювала над організацією будівництва житлового та розважального комплексу на Рибальському півострові в столиці. У 2000 році повернувся до Москви, ставши співзасновником британської компанії Sabre, яка займалася будівництвом мережі трьохзіркових готелів у Росії на кошти ЄБРР.
Паралельно розвивав в Україні проекти, пов'язані з приватизацією. Є керівником і єдиним власником зареєстрованої в Німеччині компанії RSJ Erste Beteiligungs GmbH. Через цю компанію британець володіє 75% акцій публічної хімічної компанії ACI AG (Німеччина). У лютому 2004 року RSJ придбала 89,48% акцій Кримського содового заводу — найбільшого в Україні виробника кальцинованої соди. У вересні 2004 року за указом президента України компанія стала власником 50% мінус 1 акція в статутному фонді спільного підприємства «Кримський Титан», створеного на базі ДАК «Титан». ДАК «Титан» був найбільшим виробником двоокису титану в Україні. Поки перебуває в державній власності, але минулого року планувалося створити на його базі фірму «Кримський Титан», спільно з RSJ Erste Beteiligungs (Німеччина), а також цілісну титанову компанію на базі Вольногорського ГМК та Іршанського ГОКа. RSJ Erste Beteiligungs пов'язували з ім'ям помічника Леоніда Кучми Сергія Левочкіна. У цій довідці багато чого пропущено. Милий посміхаючийся чоловік, з нервами-канатами і повадками кадрового працівника спецслужб Шелтер-Джонс зараз активно піарить себе, найнявши для цього кількох відомих київських журналістів.
Але в кінці 90-х на початку 2000-го йому було не до піару. Моя фірма займалася збиранням компромату на його конкурента в боротьбі за нафтові свердловини полтавської області — Давида Жванію. Боротьба йшла навколо українсько-британського СП «Полтавська газонафтова компанія» (ПГНК). Причиною боротьби був контракт Шелтера з Могилевичем, який він не міг не виконати, тому що від цього залежало його життя. Мало хто знає, що Україна не тільки купує російський і туркменський газ, але й продає свій. Хитрість у тому, що газ українського видобутку дуже дешевий і на його продажу за кордон можна багато заробити. У 2000 році, коли я працював на Шелтера, «Полтавська газонафтова компанія» видобувала 86 тис. т нафти (у 1999 році — 102,26 тис. т) і 256 млн куб. м газу (313,886 млн куб. м) і продавала цей газ… Могилевичу. У мене є копії контрактів (до речі, це відкрита інформація) між ПГНК і угорською Eural Trans Gas Kft на поставку 720 млн куб. м газу в 2004–2007 роках. Цей контракт діє досі. Більше того, JKX Oil & Gas уже на той момент домовилася з Benam Holdings Limited про намір придбати частку в Eural Trans Gas, а також про намір спільно видобувати газ в Україні, щоб вивозити його за кордон.
Пояснюю: за Eural Trans Gas Kft стояли люди Могилевича, за JKX Oil & Gas, яка через компанію JP Kenny володіє 99% ПГНК, — Шелтер, а за Benam — Фірташ. У англійця була підтримка з боку Юрія Бойка і «Нафтогазу». Але видобувати газ і нафту хотів також Давид Жвання і його партнер Олександр Іоселіані — вихідець з дуже впливової грузинської династії. (Багато хто, мабуть, пам'ятає не тільки режисера Отара Іоселіані, але й вора в законі і голову «Мхедріоні» Джабу Іоселіані). Почався судовий спір навколо акцій ПГНК. Структури Жванії — ТОВ «Науково-виробничий центр «Нафтогазгеологія» (СП було перереєстровано в ТОВ) програли. У цьому Шелтеру допомогли спецслужби. Зокрема генерали Юрій Самойленко і Юрій Землянський. Вони зустрічалися з Шелтер-Джонсом як ділові партнери по черзі. Про це мені розповідали люди з обслуги англійця. Вони також повідомили, що на інших зустрічах з представниками спецслужб обговорювалися питання фізичного усунення Жванії або вислання з країни Іоселіані. За це СБУ було сплачено грошима то чи англійських спецслужб, до яких явно належить Шелтер, то чи Могилевича, зацікавленого в контракті.
Але Іоселіані і сам намагався не з'являтися в Україні. А Жванію СБУ просто розорила, паралізувавши роботу його бізнесу. Кілька років потому я прочитав у статті Тома Уорнера, що Фірташ з'явився на вечері в Мэншн-Хаус, де королева Великобританії вручала нагороду президенту України Віктору Ющенку, 40-річний Фірташ сидів за одним столом не з українцями, а з представниками JKX Oil and Gas, британської компанії, яка представлена на Альтернативному інвестиційному ринку і має інтереси в Україні. Далі в статті сказано: «Фірташ заробив свій стан у 1990-х роках на поставках продуктів харчування та інших товарів у Туркменістан в обмін на газ для України. Серед найперших ділових контактів Д. Фірташа у Великобританії був Роберт Шелтер-Джонс [Robert Shetler-Jones], з яким він познайомився через І. Фурсина (другий співвласник «РосУкрЕнерго»). Р. Шелтер-Джонс на початку 90-х років жив у Києві, а чуть пізніше в Москві. Він працював з багатьма компаніями у сфері нерухомості. Головою компанії є Лорд Пітер Фрейзер [Lord Peter Fraser], колишній міністр торгівлі від консервативної партії.
Виконавчий директор JKX Oil and Gas — Пол Девіс [Paul Davies], людина, яка займається нафтовим бізнесом і має великий досвід роботи в колишньому Радянському Союзі. Д. Фірташ є одним із найбільших акціонерів компанії. Він контролює 9,7% акцій через холдингову компанію Benam. Крім осіб, які мають безпосереднє відношення до JKX, мало хто знав про значимість фігури Д. Фірташа. На цьому тижні він був названий ключовим власником акцій «РосУкрЕнерго», трейдингової компанії, яка поставляє газ з Середної Азії в Європу. «РосУкрЕнерго» наполовину належить російському газовому гіганту «Газпрому». Друга половина акцій поділена між Д. Фірташем (45%) і українським банкіром і партнером Д. Фірташа Іваном Фурсиним (5%). Серед контактів Р. Шелтера-Джонса був Віконт Реймонд Асквіт [Viscount Raymond Asquith], член ради директорів JKX, який займав дипломатичний пост у посольстві Великобританії у Києві. Спілкування Д. Фірташа з Р. Шелтером-Джонсом досягло своєї кульмінації у 2003 році, коли було укладено комплексну угоду, яка зблизила Д. Фірташа і JKX.
Компанія Benam придбала частку в JKX, яка в свою чергу купила невелику кількість акцій Eural Trans Gas. На той час Eural Trans Gas була основною компанією Д. Фірташа, яка продавала газ. JKX видала кредит Benam і таким чином допомогла їй отримати від України дозвіл на експорт газу. Очевидно, особиста прив'язаність багато значить для обох бізнесменів. Р. Шелтер-Джонс сидів поруч з Д. Фірташем, коли той давав на цьому тижні інтерв'ю газеті Financial Times. Д. Фірташ згадав про атмосферу секретності, яка оточувала його до цього тижня. Він сказав: «Одного разу я запитав у Роберта: «Невже ти не боїшся того, що я можу поставити тебе в скрутне становище?» Він відповів: «Ні, я дуже добре тебе знаю». Д. Фірташ сказав, що Р. Шелтер-Джонс — це «мій партнер і фінансовий консультант. Він зібрав [британську] команду». Р. Шелтер-Джонс заявив, що незабаром він докладніше розповість про свої плани на майбутнє»… Про його плани я можу розповісти й сам. Фірташ хоче стати другим Романом Абрамовичем. Домогтися визнання в Європі.
Для цього він дає інтерв'ю Financial Times. Розповідає там, що збирається продавати акції на Лондонській фондовій біржі, стверджує, що зустрічався з Могилевичем кілька разів, що співвласником його фірми деякий час була дружина Могилевича, а сам він ніколи не був партнером. Для цього він завів офіс на Найтсбриджі. З цією ж метою Шелтер-Джонс приписав Фірташу володіння титановими та содовими активами в Україні. Але замовчав про ПГНК. Ще одна цікава деталь: у деяких інтерв'ю Фірташ розповідає, що саме він найняв адвоката Зева Гордона зареєструвати в Румунії Eural Trans Gas. Те саме говорить і адвокат. Це неправда. Фірма дійсно належала Могилевичу. Відносини з нею підтримував Шелтер-Джонс. У свою чергу Могилевич був знайомий з Фірташем через Ігоря Макарова («Ітера»), але спільного бізнесу не вів до 2002 року. 20 травня 2002 року в Ізраїлі була зареєстрована компанія Highrock Properties Ltd., частина Highrock Holdings Ltd., зареєстрована і очолювана Дмитром Фірташем. Фінансовий директор ізраїльської компанії Ігор Фішерман одночасно є віце-президентом компанії Arigon Ltd., яка вважається ключовим компонентом «комерційної» імперії Могилевича.
Раніше Фішерман працював консультантом у Павла Лазаренка, колишнього прем'єр-міністра України, який перебуває під арештом у Каліфорнії. Highrock Properties відкрила офіс у Туркменістані і задіяна в розповсюдженні товарів українських і угорських виробників, які є частиною плати за поставки туркменського природного газу. Ця частина угоди також керується Фірташем (він багато років жив в Ашгабаді), була запропонована Макаровим і дозволила їм втрьох з Шелтером запустити компанію «Зангас», яка будує нафтопроводи в Туркменістані в оплату за поставлений газ. Партнером Фірташа в Highrock Properties була одна з дружин Могилевича. Не впевнений, але гадаю, що Шелтер приклав руку до того, щоб переконати «Газпром» у прибутковості проекту під назвою «РосУкрЕнерго». Він також підставив своїх людей до Ахметова і Кучми, включивши президента України до списку осіб, які отримують прибуток від бізнесу Могилевича… Взагалі, фігура Дмитра Фірташа, мабуть, ще більш загадкова, ніж фігура Семена Могилевича.
То чи тому, що він дуже могутній і дійсно стане українським Абрамовичем (якщо, звичайно, Юлія Володимирівна не перетворить його на українського Ходорковського), то чи тому, що Фірташ — «паперовий дракон», зіц-голова, а просто кажучи — довірена особа, але не більше. Про Фірташа відомо дивовижно мало. В одній із небагатьох статей про нього сказано: «Навряд чи уродженець Богданівки, невеликого села поблизу західноукраїнського міста Чернівці, коли-небудь мріяв про таку кар'єру. Його батько працював водієм, а мати — в одній із радянських установ. У 17 років він поступив до Чернівецького технікуму залізничного транспорту і, попрацювавши трохи помічником машиніста, пішов на два роки служити в армію. Повернувшись з військової служби в 1986 році, Фірташ не зміг поступити до університету і поселився в Чернівцях, де влаштувався працювати пожежником і одружився. Коли Радянський Союз почав розпадатися, а зарплату почали затримувати, він ризикнув займатися власним бізнесом. «Країна занурювалася в хаос, і я вирішив діяти», — говорить Фірташ.» Машиніст, пожежник, без освіти.
Дивовижна, погодьтеся, кар'єра для мільярдера, який претендує стати українським Абрамовичем. Може бути, все справа в тому, що Фірташ вчасно жив у потрібному місці, а саме в славному місті Чернівці? У якому в пору молодості Фірташа активно діяла групування братів Королевичів («Королі»). Брати займалися переважно автокрадіжками, а з часом разом з київською ОПГ «Черепа» влилися в імперію Семена Могилевича. За непідтвердженою інформацією Фірташ активно «працював» у групуванні «Королів» і можливо, мав на той час інше прізвище. До речі, в іміджевій статті про Фірташа сказано, що в «дев'яності роки Фірташ і його дружина Марія побудували кілька невеликих компаній у їхньому місті Чернівці. «Найбільшою з них була «Кмил», яка займалася автомобільними перевезеннями, торгувала різними товарами і виготовляла упакований продукт харчування». Ну так, дійсно при бажанні це можна назвати «автомобільними перевезеннями». Але без повідомлення власників. Королевичі з часом переселилися в Німеччину, де продовжили займатися автокрадіжками, але вже в іншу сторону.
Подібні «виїзні сесії» були фірмовим стилем Могилевича. Достатньо згадати угорські і чеські «експедиції» бригади «Черепа», які надовго запам'яталися жителям цих країн. Цікаво, що все в тій же іміджевій статті про подальший період життя Фірташів сказано таке: «Вони також володіли будинком у Берліні і були співвласниками німецької компанії, яка займалася автомобільними перевезеннями, MDF Transspedition, з якої вони вийшли в 2000 році». По всій видимості, Фірташи виїхали в Німеччину у складі ОПГ «Королевичів», де й продовжили свою діяльність. По всій видимості, з часом Фірташ «професійно» виріс, тому що, як написано все в тій же статті: «Доля Фірташа кардинально змінилася в 2001 році, коли він став директором зареєстрованої на Кіпрі компанії «Highrock Holdings», яка розташувалася в відреставрованому офісному будинку на відомому Новому Арбаті в Москві». Чуть раніше в Москві вже щільно обосновся повернувшийся з американського «холоду» Семен Могилевич. Ймовірно в цей час Фірташа представили й тому, хто працює в інтересах Її Величності, Шелтеру-Джонсу.
Про родичів Фірташа відомо мало. Разве що про те, що є по лінії дружини деякий родич Зіновій Матвійович Калиновський, співзасновник компанії ТОВ «МТЦ» (ОКПО 31751571, юридична адреса: Київ, вул. Червоноармійська, д. 145/1, зареєстрована 09.11.2001 р.). Своє ставлення до «Нафтогазу України» старший Калиновський замаскував, передавши синові номінальне засновництво в компанії «Юніон Джинс Мейкерс», яка, в свою чергу, є співзасновником іншої поважної організації — «Клірингової товарної компанії «НАФТОГАЗ-УКРАЇНА» (ОКПО 32253481). Єднає приватну структуру «Юніон Джинс Мейкерс» і дочірну(?) структуру держкомпанії спільна адреса перебування: Київ, вул. Павловська, д. 18, секція 4. Щоб не стомлювати читача, скажемо, що дві ці «сусідські» компанії роднить спільний бізнес, завязаний на торгівлі туркменським газом і бавовною, а також їх переробці. Цікаво, що з часом Могилевич змінив «територіальний» принцип роботи своїх підлеглих на галузевий. Фірташу передстояло освоювати піски Туркменії. Але все це було б неможливо без допомоги інтегрованого в імперію Могилевича Шелтера Джонса.
Хто на гачку у Шелтера-Джонса? 1) «Газпром». На його перших осіб ні Фірташ, який сидів в Ашгабаді, ні Могилевич зі специфічною репутацією прямого виходу без Джонса б не мали. Шелтер вирішив цю проблему на свою користь. Eural Trans Gaz (ETG) поставляє туркменський газ в Україну, а офшорки (Кіпр, Ізраїль) Могилевича з Фішерманом і Фірташем розраховуються за цей газ м'ясом, товарами, трубами тощо. Головна структура при цьому Highrock Properties Limited. Там працює Олег Пальчиков. Дружина Пальчикова — працівниця «Газпрому». Вона вводить до Рязанова англійця, якого тут знають уже багато років (він працював і з Ходорковським, і з Менатепом). Виникає план входження «Газпрому» в проект з туркменським газом. Шелтер переконує Могилевича передати йому і Фірташу людям пакет акцій угорської компанії.
Хто ці люди? Девід Ентоні Говард Браун і Говард Джордж Вілсон. Обидва працювали ще в JKX. Інший Браун (скоріше за все, брат першого) на ім'я Седрик, раніше керівник фірми Atlantic Caspian Resources очолив раду директорів ETG. Atlantic Caspian Resources формально стала акціонером Eural Trans Gaz. Сам Седрик відомий тим, що на зібранні акціонерів приводив ручну свиню. Але це інформація — для розваги журналістів. Цікаво, що зараз Atlantic Caspian Resources відновив проект зі будівництва Кримського портово-промислового комплексу «Донузлав». На шести тисячах гектарів розташується порт для перевалки сипучих вантажів, головним з яких будуть залізорудні концентрати і кокс. Не виключено, що буде побудований і термінал для прийому і переробки сирої нафти. Про те як це позначиться на кримській екології, зокрема, на близькому курорті Євпаторія — краще не думати. Але повернемося до Шелтера. Паралельно почалася інтенсивна робота з підготовки змін у структурі власності ETG. На початку і в середині липня 2003 року на Кіпрі були засновані компанії Gabbaro Holdings Ltd. і Denby Holdings Ltd.
Denby Holdings почала накопичувати борги англійської Atlantic Caspian Resources Plc. Скупку боргів кіпрська компанія вела за рахунок коштів, наданих віргінською BPI Ltd., за якою стояли й його приятель Чарльз Трегерн. На Кіпрі була зареєстрована компанія Sanilia Ventures Ltd. Саме вона продала Atlantic Caspian сейшельський офшор Karma Holdings, який і є власником майже 45% капіталу ETG. Після цього в капітал ETG увійшла компанія JKX Oil & Gas. Могилевич і Шелтер стали партнерами. Попрацювавши під маркою Eural Trans Gaz, він запропонував росіянам заснувати нове підприємство на паях: з одного боку офшорні компанії «Газпрому», з іншого — їхня з Фірташем фірма. Могилевича там немає, але знаючи характер англійця, гадаю він платить своєму партнеру комісійні з доходів.
Зачим була потрібна ця схема? Відповідаю коротко: щоб утримувати Кучму і налагодити відносини з донецькими. Тому, що ті 5%, якими номінально володіє спільний знайомий Шелтера і Фірташа Іван Фурсин — насправді прибуток Кучми і Левочкіна. Коли стало очевидно, що Кучма програє і до влади прийдуть його опоненти, у Кремлі (або де-небудь ще, де вирішуються такі питання) його поставили на утримання. Це була, за моїм глибоким переконанням, не добра воля Путіна, а ініціатива Шелтер-Джонса. Фактично відкат за титанову промисловість України. В іншому випадку у нього могли б відібрати заводи і продати їх Віктору Вексельбергу. Але Кучма хотів і після президентства жити на широку ногу. Тому він пішов на угоду з англійцем, яку санкціонували у Кремлі. На Кучму Джонс вийшов через Левочкіна, а на Левочкіна через Фурсина, якого він знав багато років. Фурсин був партнером Левочкіна по банку «Клірінговий дім». Не буду розповідати, що це за банк і які веселі штучки він творив під дахом усіх силових відомств разом (з одного боку його прикривав покійний батько Левочкіна Володимир Анатолійович, з іншого — СБУ), але його роль дуже важлива.
Користуючись близькістю до Кучми, Левочкін на свій «Клірінговий дім» купує 89,48% акцій Кримського содового заводу і потім за 353 млн грн продає їх фірмі RSJ Erste Beteiligungs GmbH, яка належить Шелтер-Джонсу. З титановими підприємствами України поступили ще хитріше. У вересні 2004 року Державна акціонерна компанія «Титан» (Армянськ, Крим) і німецька компанія RSJ Erste Beteiligungs створили ЗАО «Кримський Титан», яке приєднало до себе Іршанський ГОК і Вольногорський ГМК. 50% мінус 1 отримала RSJ Erste Beteiligungs GmbH, внісши в статутний фонд 368 млн гривень, які вона завжди може забрати, якщо захоче піти, 50% плюс 1 — залишилося у держави в особі ДАК «Титан». ЗАО в свою чергу володіє 93,059% ВАТ «Сиваський анілінофарбовий завод». Цей завод розташований на території вільної економічної зони, де харчується її засновник Сергій Куніцин.
Як англійець годує Куніцина? Дуже просто. Куніцин — президент спортклубу «Таврія». А власник клубу (іншими словами роботодавець, який платить йому зарплату) Фірташ. Про зв'язок Фірташа з Шелтером я вже так багато сказав (див. 1 частину — «ОРД»), що інших доказів не потрібно. До речі, за моїми відомостями частка Фірташа є в содовому бізнесі англійця і вона йде через Renaissance Securities (Cyprus) Ltd. Ця ж фірма має пакет акцій у Харцизькому трубному заводі разом з System Capital Management Ахметова.
Як Фірташ вийшов на донецьких і Фірташ чи це? Вийшов Шелтер через Левочкіна. Справа в тому, що у Левочкіна є двоє дітей. У дочки Лени хрещений батько — Леонід Кучма, у сина Льошика — Едуард Прутник — довірена особа Януковича і народний депутат. Прутник з Левочкіним і звели англійця з «донами». Симпатичний британець швидко знайшов у шахтарському краї партнера, який не потребує представлення. Його звуть Ринат Ахметов. Не знаю, спілкувався чи Ахметов безпосередньо з Могилевичем, але в спільних проектах з ним засвітився. Точніше з Шелтером. Він подавав заявку на спільній участі в тендері з продажу (заново) акцій «Криворіжстали» альянсу System Capital Management і RSJ Erste Beteiligungs. У Фірташа в свою чергу є й свій вихід на Ахметова — через Яна Табачника. Але це особистий канал зв'язку, а не діловий, хоча Табачник і представляє певну гілку інтересів Могилевича. Але до металургійних активів вона не відноситься. Цікава інша фігура — Лайош Фаркаш. Угорець за національністю, який народився і виріс у Німеччині. Деякий час тому Фаркаш прийнятий на роботу в System Capital Management.
Як мені сказали, за рекомендацією Шелтера, яку він дав Ахметову під час контакту щодо участі в приватизаційному конкурсі. Лайош повністю відповідає за фінансову складову бізнесу Ахметова (страхування, банки, вивезення грошей в офшори). До цього, за моїми відомостями, спритний угорський хлопець займався долею прибутку ETG, який потрібно було так розділити і розкласти по офшорам, щоб нікого не образити. 3) СБУ. Іншими каналами впливу на донецьких залишаються старі зв'язки з генералами СБУ Юрієм Самойленком і Юрієм Землянським. Останній крив такий вид бізнесу як голограми. Пам'ятаєте, у Звягільського були друзі, засуджені швейцарським судом і які відбули в тюрмі міста Невшатель за так званою справою «Дамиана-банка»: В'ячеслав Крамной, Юрій Сидоренко і Олександр Дворянчиков. Їм винесено вирок про позбавлення волі строком на 18 місяців. Вони звинувачуються у фальсифікації документів, зловживанні довірою, внаслідок чого в 1994 році були викрадені 19,9 млн дол. коштів державного концерну «Агротехсервіс» і переведені на валютні рахунки за кордон.
Перебуваючи в тюрмі, президент банку Юрій Сидоренко розгорнув бурхливу діяльність зі створення в Україні підприємства, яке випускає голограми, і маркування цими голограмами всього — від паспортів і акцизних марок до продуктів харчування. До цього голограми використовувалися рідко і завозилися з-за кордону. Займалися імпортом два бізнесмени Сергій Кіяниченко і Сергій Полетаєв. Вони заважали Сидоренку будувати завод під Києвом з випуску голограм. Якимось невідомим мені способом Сидоренко вийшов на Шелтера і попросив допомогти. Англійець, успішно воюючий з Жванією руками СБУ, погодився поділитися контактами. Були задіяні важелі спецслужб, навіть пробито відповідне рішення РНБО (про те, що немає життя без голограм) і завод, орієнтований на держзамовлення (тобто на казенні гроші) почав працювати.