Історія — це не про фаталізм неминучості, а про вибір можливостей, про свідомість рішень, дій та вчинків, навіть коли ми затиснуті рамками обставин. Історія завжди дає нам акуратні підказки, розставляє знаки й символи. Але сьогодні вона малює жирними фарбами літери попередження з невластивою для неї прогностичною щедрістю. Вислів про те, що історія повторюється спершу як трагедія, а потім як фарс, може отримати інше змістовне наповнення — про історію, яка повторюється спершу як трагедія, а потім як катастрофа. Людство впритул наблизилося до крайнього рубежу проігнорованих уроків.
На жаль, місцем іспиту є Україна, і не тільки наша доля вирішується від правильності відповіді на питання: який напрямок обрати світу на цьому українському перехресті? Хоча не існує повних історичних аналогій — танк Вермахту в Україні 1941 року це зовсім не те, що німецький танк у 2022 році — певні процеси мають властивість повторюватися. Можна довго сперечатися щодо тонкощів дефініцій у класифікації сучасного російського режиму, але неможливо не помітити очевидні ознаки схожості сучасної Росії з Німеччиною часу становлення націонал-фашизму. Питання про загрозу перетворення РФ на державу, побудовану за фашистськими стандартами, переходить із розряду публіцистичного в реальність.
Ситуація у випадку Росії ще гірша, оскільки ми маємо справу з народженням гібридної, осучасненої найкривавішої версії тоталітаризму, яку справедливо назвали ідеологією рашизму, на службі якої всі останні технологічні цивілізаційні досягнення. Подальша доля цієї химери «антисвіту», що вилупилась із кремлівського яйця-райця, лежить на українському перехресті.
Це все вже було раніше. Саме так, за повної мовчанки й бездіяльності європейських урядів у 30-х роках, народився, змужнів і накачав еSSівські м'язи режим Адольфа Гітлера. Саме так у кінці XX — на початку XXI століття Захід, переконаний у своїй остаточній перемозі над огиднішими диктатурами в історії, допустив поступову реінкарнацію на уламках СРСР авторитарного режиму «руZZкого світу» Володимира Путіна. Сьогодні, якщо хтось думає, що мова йде виключно про Україну, це помилка. Питання стоїть про небезпеку народженням нового антилюдського й антигуманістичного утворення — химери злуки нацизму з комунобільшовизмом. Режим, амбіції якого глобальні, а зовсім не регіональні.
Українська війна за Незалежність може стати лише прологом до Великої Війни, якщо людство дійсно нічому не навчилось і загибель мільйонів була марною. Чому б мала навчити історія: ніколи не йти на компроміс із диктатором — це компроміс із дияволом і совістю за рахунок майбутнього, це відкладена проблема, яка повернеться максимально ускладненою. Ніколи не погоджуватися на поступки диктаторові — ці поступки завжди обернуться гарантованим програшем, за що ви сплатите найдорожчу із можливих цін.
Ніколи не бійтеся викликів, які кидають диктатури — вони живляться страхом і боягузтвом. Опір і наступ — найкращі ліки від нерішучості. Ніколи не беріть гроші від диктатора — це чортові гроші, вони криваві й нікому, ніколи не принесли добра. І найголовніше: не зупинятися на півдорозі, якщо вступили в боротьбу. Не погоджуйтесь на півміри й на піврішення — йдіть до кінця. Тільки повне знищення, хірургічне видалення пухлини гарантує відсутність рецидивів.
Але перемогти замало — потребується «лікування» суспільства й держави за жорстким протоколом уражених хворобою тоталітаризму: дерашизація, усвідомлення й прийняття колективної вини, національне покаяння, вивчення, закріплення й постійне повторення пройдених уроків. Якщо не врахувати те, про що нам майже кричить наша недавня історія, і пройтися по всіх заборонених граблях — погодитися, домовитися, злякатися, купитися й відступити — то катастрофа очікує прямо за дверима.
Формула «нічиєї» у війні, до чого нас підштовхують окремі діячі, це стратегічний виграш для Росії. Формула тимчасового перемир'я — це виграш Росії. Формула миру без повного повернення територій і відшкодування збитків — це виграш Росії. Незавершення війни в Україні перемогою України призведе до гарантованої реваншистської трансформації в Росії, її остаточного перетворення на тоталітарну диктатуру.
Чи готова Росія до цього? Країна, яка не переосмислила власний історичний досвід, не засудила минуле й не покаялась, залишилася країною Сталіна, ГУЛАГу й сексотів. Чи готова така країна потопити світ у мороці глобальної війни й ядерної катастрофи? Питання цілком риторичне. Готова й зробить це, якщо дати РФ час на завершення трансформаційного переходу — повне одержавлення всіх секторів економіки, максимальна мілітаризація суспільства, абсолютний пріоритет функціонуванню ВПК, остаточна зачистка свободи обігу інформації й висловлювань, відкидання будь-яких фігових листків демократії, заборона виборів, партій, різноманітних рад, ідеологічна накачка суспільства, масштабні репресії.
І найголовніше — формування «союзу диктатур» як спроби кардинальної перебудови світу через знищення демократичного лідерства Заходу. У своїх намаганнях збереження власної необмеженої влади Путін і Росія готові втягнути світ у Велику Війну — адже що їм від цього, вони ж як мученики попадуть у рай, а всі інші просто здохнуть. Але цей цілком очевидний сценарій майбутнього можна змінити. І ключовою ланкою в центрі вибору є Україна.
Це трапляється не вперше й не вдруге. Як зазначив історик Тімоті Снайдер: «Україна знаходиться в абсолютному центрі. Вона повністю в центрі Першої світової війни. Вона абсолютно в центрі Другої світової війни. Вона абсолютно в центрі сталінського терору. Вона абсолютно в центрі Голокосту. Вона абсолютно в центрі розпаду Радянського Союзу». Чи можна тут заперечити?
Сценарій майбутнього необхідно й треба змінити. Невідворотність Великої Війни можна поховати, поховавши путінський режим. На жаль, світ дав народитися потворі російського фашизму, але в наших силах його знищити, не давши зміцнитися до стадії, коли він стане загрозою людству. Якщо в 1991 році ми мали можливість спостерігати за першим етапом розпаду російського імперського утворення, то 24 лютого 2022 року наступив другий, фінальний етап її ліквідації. В наших силах розпочати третій, завершальний етап — деконструкцію російської псевдофедерації.
Для цього необхідно, щоб Україна була озброєна сучасною військовою технікою й засобами, які досягли паритету у можливостях вогневого ураження й перевершили в цьому російську армію. Українське ППО й ПРО, яке не залишило шансів російському окупанту завдавати ударів по критичній інфраструктурі й по цивільних об'єктах. ЗСУ, які мають можливості вражати ворога на відстані від Москви до Владивостока. Добре навчені й оснащені українські воїни, які повністю звільнили територію України у межах кордонів 1991 року.
Знищені у критичній кількості російські військові, публічне приниження Кремля, розвінчання міфів про російську «могутність», стагнація російської економіки — це призведе до глобальних й невідворотних внутрішньополітичних змін. Якщо хтось вам скаже, що це неможливо — не вірте й не бійтеся! Світ боявся розпаду СРСР і не вірив у незалежність України. Відбулось і те й те. Світ був впевнений, що Росія не наважиться розв'язати повноцінну війну в центрі Європи й був переконаний, що Україна впаде за 2–3 дні. Помилялись і в першому й в другому випадку.
Як зазначив Жозеп Боррель: «Події, які мали б ніколи не відбутися, відбуваються одна за одною. Швидкість і масштаби змін є винятковими. Ми маємо складний коктейль внутрішніх і зовнішніх змін, у якому старі рецепти більше не працюють». Варто постійно повторювати ці слова. Перемога України означатиме невідворотну делегітимізацію путінського режиму, внутрішню дестабілізацію й початок відцентрових тенденцій.
Найкраща гарантія безпеки для України й світу — це депутінізація, денуклеаризація й демілітаризація РФ, демонтаж її псевдофедерального утворення, формування незалежних республік: Татарстану, Ічкерії, Сибіру, Далекого Сходу, Півдня та Півночі Росії. Саме зараз настав час того самого Поворотного моменту — Zeitenwende, слова року в Німеччині, яке має стати словом діла 2023 року.