Колишній Днепродзержинськ, нині місто Каменське в Днепропетровській області, славиться складною, якщо не катастрофічною екологічною ситуацією. Кілька разів місту збиралися присвоїти статус зони екологічного лиха, однак жодна спроба не увінчалася успіхом. Причина криється в значній кількості промислових підприємств, зокрема металургійного, хімічного, коксохімічного комплексу, розташованих у межах міста. На території Каменського працюють ПАО «Каменський коксохімічний завод», ПАО «Днепразот», ДП «Приднепровський гідрометалургійний завод», ДП «Смоли», Дніпровський металургійний комбінат, металургійне підприємство Сталелитейний завод та інші. Через їхню діяльність особливо забруднена правобережна частина Каменського, де проживає дві третини населення міста. Крім того, поблизу населеного пункту розташовані сховища відходів уранового виробництва Приднепровського хімічного заводу. Місцеві навіть жартують, що при в'їзді в місто можна вловити «характерний днепродзержинський аромат». Словом, ситуація з екологією тут на «трійку» з натягом.
З іншого боку, закриття та призупинення крупних промислових об'єктів призводить до безробіття, яке в Каменському також процвітає. А середня зарплата по місту трохи вище 5 тис. грн. Однак місцева влада проблем не бачить і заявляє про позитивні зміни, такі як: зростання економіки міста, розроблення програм зі зменшення викидів парникових газів, скорочення рівня безробіття та так далі. Насправді ж ситуація виглядає прямо протилежно. Замість роботи з модернізації підприємств, залучення іноземних інвестицій, створення нових робочих місць і збереження діючих, влада займається розкраданням бюджетних грошей, «договорняками» та корупційними угодами.
Як кажуть, «риба гниє з голови». З виду позитивний і соціально активний мер Каменського Андрій Белоусов не такий «чистий», яким хоче здаватися. Чиновник середнього рівня з провінційного міста зробив стрімкий кар'єрний злет і в 2013 році зумів отримати посаду заступника Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства в уряді Миколи Азарова.
Сам Белоусов називає себе господарником і стверджує, що він поза політикою. Однак «просто робити свою роботу» при владі втікача президента Віктора Януковича чиновнику рівня заступника міністра навряд чи б вдавалося. Тим більше що в Андрія Белоусова був непоганий «досвід» у розворовуванні державних коштів. Ще до приїзду в столицю, нинішній градоначальник Каменського встиг засвітитися в кількох корупційних скандалах. Так, наприкінці 2005 року, коли Андрій Белоусов займав посаду заступника голови тогочасного Днепродзержинська, на ремонт житлового фонду міста було виділено 2,5 млн грн. Розпорядником цих коштів було управління житлово-комунального господарства (УЖКГ) тогочасного міста Днепродзержинська. А через недостатність фінансування керівництво УЖКГ мало б провести тендер, на якому визначилася б компанія, що надала б найбільш оптимальну пропозицію. З невідомих, але досить зрозумілих причин керівництво УЖКГ вдалося до принципово іншої схеми роботи, укладаючи договори на ремонт кожного об'єкта окремо, де сума за одним договором становила 25–30 тис. грн., чого недостатньо для проведення тендера.
Протягом кількох років підрядниками, які виконували всі роботи з ремонту житлового фонду Каменського, були ЧП «Ситіус», ТОВ «Енергія ТП» та ЧП «Укрремстрой». Якби вони насправді виконували роботи самостійно й якісно, до цього співробітництва не виникало б ніяких питань, однак, як показала експертиза відповідності фактично проведених робіт з ремонту одного з об'єктів документам, наданим підрядною організацією, обсяги виконаних робіт і використаних матеріалів завищені, унаслідок чого бюджету був завдано ущерб на суму 98 тис. грн. (курс долара в 2005 році становив 5,00–5,20 грн. – прим. ред.). Сказати, що на цьому заробив лише підрядник, було б несправедливо, адже кошторисну документацію розробляють працівники УЖКГ, які й приймають уже виконані роботи. Це лише один приклад роботи нинішнього мера Каменського, яких безліч. Якщо копнути глибше, стає очевидним таке — співробітництво УЖКГ з цими підприємствами розпочалося, коли директором управління був Андрій Белоусов. Після того як він пішов працювати в мерію, його місце зайняв Володимир Гладнєв (був його заступником в управлінні).
Джерела в міськраді Каменського вказують, що головним лобістом у питанні призначення Гладнєва на посаду голови УЖКГ був саме Белоусов. Нескладно припустити, що нинішній мер Каменського не хотів втратити такої прибуткової «кормушки». Подібними способами «розпилу» бюджетних коштів Белоусов продовжив користуватися й далі. Молодого й перспективного спеціаліста помітили впливові на той час люди. З їхньою допомогою й розпочався стрімкий кар'єрний злет Белоусова. Спочатку він зайняв посаду заступника губернатора Днепропетровської області Дмитра Колесникова (ставленика сім'ї Вілкулів). Через деякий час старання молодого політика оцінили в Києві й вирішили навчити новим, складнішим схемам. Так Белоусов опинився в Кабміні Миколи Азарова відразу ж слідом за віце-прем'єром Олександром Вілкулом та міністром регіонального розвитку Геннадієм Темником. Правда, на «хлібному» місці в Кабміні Азарова Белоусов працював недовго — трохи менше року. Власне, лояльне ставлення до влади «будь-якого кольору» допомогло Белоусову залишитися в уряді ще майже на рік під керівництвом прем'єра Арсенія Яценюка.
Зміна політичного табору — норма для наших політиків донині. Але тоді через роботу на «злочинну владу» майбутнього мера Каменського чекала люстрація. Щоб її уникнути, довелося виїхати на 2 дні в АТО й отримати статус учасника. Сам Белоусов стверджує, що був у зоні військових дій часто й довго. Нібито йому було доручено виїхати в Луганську область для участі в будівництві фортифікаційних споруд. Після цього йому й присвоїли відповідний статус. Примітно, що заяву про відмову Белоусов написав відразу після скандалу з іншим заступником міністра ЖКГ Дмитром Ісаєнко. Останньому довелося зробити це під тиском народних депутатів публічно й прямо в сесійній залі парламенту. Відразу після цього Ісаєнко вилетів з посади. У Мінюсті тоді вважали, що понад 200 осіб отримали статус учасників АТО, хоча й близько не брали участі в бойових діях, включно з Андрієм Белоусовим. Найсмішніше те, що Міністерство ЖКГ тоді навіть намагалося судитися, щоб цей статус Белоусову повернути. У березні 2015 року майбутній градоначальник Каменського повертається в рідні пенати.
І не просто додому, а в міськраду на посаду першого заступника міського голови. Уже через кілька місяців він, за допомогою адмінресурсу президентської політсили БПП (колір партії знову не має значення), обирається мером. По закінченні року в кріслі градоначальника Каменського завжди врівноважений і тактичний Андрій Белоусов показав інший нрав. Скликавши позачергову сесію міськради, мер відкрито й не добираючи виразів ображав депутата від «Народного фронту» Андрія Іванченка. Такого «градуса» напруги в сесійній залі Каменського давно не спостерігалося. Після засідання в коридорах міськради говорили, що Белоусов відверто й публічно «опустив» Іванченка. Проблема полягала в такому — тоді, взимку 2016 року, половина Каменського залишилася без тепла. Причиною стала ініціатива Іванченка включити пункт про недовіру Григорію Макусі, керівнику міського відділення ПАО «Днепропетровськгаз», та рекомендації НКРЕКП переглянути умови ліцензії для цієї компанії. Природно, газовики «образилися» на мерію й Белоусову довелося вирішувати питання.
У кулуарах говорять, що вийти зі ситуації й повернути газ у дома мерові допомогли зв'язки з бізнесменом, який має прямі інтереси в сфері ЖКГ та теплопостачання не лише Каменського, але й ще кількох міст регіону. Поговорюють, що саме його людям градоначальник Каменського з легкістю роздавав керівні посади в комунальних підприємствах сфери ЖКГ у місті. Тобто, по суті, бізнесмен мав вплив не лише на поставки газу, але й на теплові мережі, воду та обслуговування багатоквартирних будинків. Але замість надання якісних послуг протягом 2016–2017 років він користувався так званими «податковими ямами», куди було спрямовано понад 500 млн грн. Пізніше Генпрокуратура та податківці зупинили цю корупційну схему з розкрадання коштів. Примітно, що «товариш» проворачував свої справи в Україні, перебуваючи в розшуку США. Йдеться про будівельні афери, унаслідок яких зникло понад 20 млн доларів коштів приватних інвесторів. Тобто, поки ФБР шукала шахрая, він, практично відкрито й узгоджено з місцевою владою, обворовував жителів Каменського.
На новому місці Белоусов швидко налагодив й інші звичні йому злочинні схеми з розпилу бюджетних коштів, зокрема на тендерах. Наприклад, досі не вдалося з'ясувати, на що були витрачені 10,5 млн грн, виділені з місцевого бюджету на «Управляючу компанію з обслуговування житлового фонду» ще в 2017 році. Цікаво інше — «партнером» з роботи з «відкатами» став колись його опонент — Ігор Лесничий. З останнім Белоусову вдалося знайти спільну мову, віддавши під контроль його людині один із районів Каменського в обмін на лояльність.
Зв'язок між Ігором Лесничим та Андрієм Белоусовим простежити складно через їхні конфлікти на публику на тлі конкуренції під час виборів мера Каменського. Після перемоги Белоусов, ймовірніше за все, вважав, що тримати «братка з 90-х» Лесничого в статусі ворога, як мінімум, недалекоглядно. Тому й затвердив його соратника Юрія Лисяка на посаду голови Заводського району міста. Потім Лесничий разом із супругою отримали ряд тендерів у тому ж Заводському районі.
Яким чином? Усі фірми, які виграють тендери в цьому районі Каменського за щасливою випадковістю прямо чи опосередковано належать членам сім'ї Лесничого — дружині Наталії та сестрі Іриці. Ось кілька з них: ТОВ «Плазма-2005», ТОВ «Реал бізнес 2004», ТОВ «Укрметалургінвест», «РЕМ ЛТД» та інші. Ще кілька фірм у цьому районі також можна пов'язати з сім'єю Лесничого. Як правило, це люди з оточення депутата. Наприклад, у тендерній схемі беруть участь 4 фірми: ТОВ «Дніпровська домобудівна компанія», ТОВ «АТП Нікас-07», ТОВ «Укрдомнабуд» та ТОВ «Укрметалургінвест». Засновником фірми «Дніпровська домобудівна компанія» є Олександр Лашин. Він же керує фірмою «Укрметалургінвест». Його батько — Вячеслав Лашин — засновник двох решти ТОВ. Усі ці фірми також підозріло часто перемагають у торгах по Заводському району. А зв'язок з Ігором Лесничим можна простежити через ТОВ «Укрметалургінвест», одним із засновників якого, разом з Олександром Лашиним, є дружина депутата. Таким чином будь-яку перемогу Лесничого й Ко на тендері по Заводському району автоматично можна розглядати як багаторічно напрацьовану корупційну схему.
Депутат міськради Каменського Ігор Лесничий, як і мер Белоусов, створює видимість чесного політика. Нині він керівник фракції «Наш край» й є депутатом у Каменській міськраді. Але місцеві знають — до депутатства Лесничий встиг «засвітитися» й навіть «наслідити» в криміналі. Він досі підтримує зв'язки з рядом злочинних угруповань Днепропетровської області. Наприклад, Лесничий активно дружив із криміналітетом — Олегом Нетребко та його ОПГ «Нетрик». Повернемося трохи в минуле. У 2013 році, під час Революції гідності, було здійснено напад на тогочасну активістку Татяну Чорновіл. Так ось організатором замаху на неї був саме главар ОПГ «Нетрик». У листопаді 2015 року він покінчив життя самогубством у СІЗО. А зв'язки Лесничого з Нетребко допомогли нинішньому поважному депутату організувати діяльність підпільних казино в Каменському. Але це лише «квіточки». А тепер «ягідки». Депутат міськради тричі притягувався до кримінальної відповідальності.
Перший раз це сталося в розквіті рекету, барсеток і бордових піджаків — у далекому 1995 році. Тоді Лесничий не просто угнав чиюсь вишневу дев'ятку — його арештували після розборок на одному з ринків міста за підозрою в убивстві місцевого жителя вірменської національності. Результати службового розслідування «спустили на гальмах». Другий візит у місця не столь віддалені Лесничому довелося завдати вже в наші дні — у 2012 році. Разом з уже відомим Юрієм Лисяком вони були затримані після обшуку у своєму офісі. Тоді депутатів міськради від фракції «Наша Україна» звинуватили в хуліганських діях на території горводоканалу в 2009 році. Обидва провели в СІЗО три місяці й були випущені під заставу. Третій раз Лесничий провів в ізоляторі того ж 2012 року два місяці за підозрою в привласненні й розтраті майна шляхом зловживання службовим становищем. У 2014 році справу закрили за «недостачею доказів». «Вишенкою на торті» до портрета депутата Лесничого є його партнерські стосунки з кумом Путіна Віктором Медведчуком. Справа в тому, що Лесничий позиціонує себе як запеклий громадянин, що відстоює права жителів Каменського.
Для цього він створив ГО «Місто», яка в 2013 році підписала деякі угоди з партією Медведчука «Український вибір» про нібито розвиток економіки, бізнесу та інших сфер життєдіяльності в Каменському. Враховуючи статус Медведчука, шляхом нескладних обчислень можна здогадатися, що члени «Українського вибору» займаються не тим, про що було заявлено, а простою вербуванням людей для роботи на російську пропаганду. Крім того, за словами деяких народних депутатів, Лесничий має добрі приятельські стосунки з відомим сепаратистом — екс-нардепом часів Партії регіонів Олегом Царевим. Лесничого не раз бачили в компанії колишнього регіонала. Примітно й те, що мер Каменського Белоусов також не соромиться дружити з одним із лідерів та ідейних натхненників сепаратистів.
Це не моє, це дружини, вона у мене бізнесвумен» — мабуть, найчастіша відповідь українського політика на питання «звідки гроші?». Тим часом сімейний підряд дуже ефективно працює й у Каменському. Сім'ї Андрія Белоусова та Ігора Лесничого не лише мають прибутковий бізнес, який допомагає політикам проворачувати корупційні угоди, але й усе рухоме й нерухоме майно, а також рахунки в банках належать саме членам сімей депутатів. Мер Каменського дуже вдало одружився — супруга Анастасія, справді, успішна дама. Так, Анастасія Белоусова володіє трьома квартирами — у Каменському (85,6 кв.м.), Дніпрі (96,6 кв.м.) та Болгарії (61,65 кв.м.). Крім того, на супругу мера зареєстрований гараж у Каменському. Сам Андрій Белоусов володіє 1/3 квартири в Каменському, яка дісталася йому й його братові з сестрою в спадщину від батьків, та недобудованим дачним будинком у рідному місті. Що стосується автомобіля, подружжя пересуваються на Мітсубісі Паджеро 2008 року, який належить тестю Белоусова. До речі, у 2017 році Анастасія Белоусова задекларувала відкриття корпорації в США «Union AAA Corp», розташованої за адресою: 4010 Футхіллс бульвар, Сьют 103/127, Розвіл КА 95747 (штат Мінесота). І може собі це дозволити, адже заробіток у супруги Белоусова теж непоганий.
Лише за 2017 рік вона задекларувала дохід від підприємництва в сумі 637,8 тис. грн та приблизно 209,4 тис. грн готівкою. Це лише ті суми й майно, які можна простежити офіційно. Решта, напевно, у рази більш внушительна, залишається за кадром. Не відстають від мерської сім'ї й родичі депутата Лесничого. На ім'я дружини політика оформлено два дорогих автомобілі: Мерседес-Бенц S 350 2005 року та Порш Кайєн 2008 року. Крім того, у власності Наталії Лесничої в місті Каменське знаходиться будівля загальною площею 651 кв.м. та магазин площею 279 м. У той же час сестра депутата Іриця також не бідує. За нею числяться три квартири в Каменському, одна — у Києві та одна в анексованому Криму, а саме в Ялті. Крім того, Іриця Лесничая володіє кафе, гуртожитком та гаражем у Каменському, паркувальним місцем у Дніпрі та будівлею в 760 кв.м. у пгт Курилівка Петриківського району Днепропетровської області. Природно, ситуацією, що склалася в Каменському, нікого не здивуєш.
Корупція на місцях, часом, набагато міцніша й ще більш безкарна, ніж у крупних містах. Якого б кольору не була влада, суходільні факти говорять самі за себе — старі схеми продовжують ефективно працювати, жертви війни на Сході країни стали просто статистикою, кумівство також залишається на найвищому рівні в прямому й переносному смислах. Але найбільше страждають звичайні люди. Ті, наприклад, чиє підприємство місто не в стані підтримувати в робочому ритмі й тому його закривають, а людей скорочують. Страждає бізнес, який намагається працювати чесно, програючи в тендерах або відбиваючись від рейдерських захоплень. Правда, нічого дивного тут немає — усі питання вже звично вирішуються силовим методом, криміналітет давно не боїться покарання, якого по великому рахунку й немає, й з кожним роком ведеться все більш нахабно й відкрито. Рівень вседозволеності настільки зашкалює, що, здається, криміналу в країні немає ні кінця, ні краю. Від цього страждає й імідж України, у якій не просто невигідно, а страшно вести бізнес. А все чому? Тому, що ті, хто має владу в цій країні, просто не збираються тут жити.