Згідно з Кримінальним кодексом, злочини, пов'язані з загрозою національній безпеці, не мають строку давності. Це означає, що навіть якщо вони були вчинені в бурхливі 90-ті роки, але могли завдати шкоди країні, рано чи пізно злочинець все одно повинен понести заслужену кару. Особливо якщо виявиться, що його дії 20 років тому стали «цеглинками» у фундаменті розв'язаної агресором війни проти України. Сьогодні йдеться саме про такий випадок.
Дванадцять томів кучминських секретів
У квітні 2011 року працівники Шевченківського РОВД проводили обшуки в квартирах громадянина Сергія Мещеряка в Києві. Йому вменяли привласнення та розтрату майна в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем і службовий підлог. Мещеряку загрожувало до 12 років тюремного ув'язнення. Яким же було здивування міліціонерів, коли вони виявили в одній із квартир цілий архів документів – 12 томів – з грифом «таємно», що означає віднесення їхнього змісту до державної таємниці. Документи передали до Служби безпеки, яка розпочала окреме кримінальне провадження №22014101110000103 за статтею про розголошення державної таємниці.
Більшість документів мали відношення до роботи Ради національної безпеки і оборони та Міністерства закордонних справ. Зокрема, міліція знайшла папки «Економічні відносини з Росією» на 299 листах; копії низки листів Леоніда Кучми, серед яких – листування зі США на тему енергетичної безпеки з прямою резолюцією «не інформувати Росію»; матеріали про острів Змійний, папку «Інвестиції», а також матеріали візиту Л. Кучми до Нью-Йорка. Хронологічно папери відносилися до середини 1990-х – початку 2000-х років. Чому комусь знадобилося зберігати документи з грифом «таємно» в приватній квартирі в Києві, та ще й протягом такого тривалого часу? Запитати про це самого фігуранта справи – Сергія Мещеряка – у силовиків так і не вийшло: навесні 2011 року він відкупився від правосуддя, вийшов з-під варти й виїхав до Росії. Восени 2014 року був оголошений у міжнародний розшук. Однак очевидно, що відповіді потрібно шукати саме в його минулому.
Завербований дипломат
У 1987 році Сергій Мещеряк закінчив відділення міжнародного права Київського інституту міжнародних відносин, у 1991 – аспірантуру Інституту держави і права НАНУ. Одразу після закінчення вишу поступив на службу до Міністерства закордонних справ: з 1987 по 1996 роки займав посади 3-го, 2-го, 1-го секретаря, завідувача відділу міжнародно-правових питань багатостороннього співробітництва, заступника керівника Договірно-правового управління МЗС України. Ось, наприклад, розпорядження прем'єр-міністра Віталія Масола від 1994 року, згідно з яким саме на цій посаді Мещеряк призначений до міжнародної делегації. Паралельно з роботою в МЗС молодий дипломат проходив навчальні курси та стажування в Інституті міжнародних відносин Лідського університету (Великобританія), а в 1996 році навчався на юридичному факультеті Колумбійського університету (США). В оточенні Мещеряка існує думка, що саме в цей період він міг бути завербований Федеральною службою безпеки Росії для проведення диверсійної та шпигунської роботи на користь Москви в українських дипломатичних колах. Адже саме в цей період він нібито став активно пропонувати колегам у МЗС «вирішити питання» через ФСБ. При цьому цілком вірогідно, що в Україні у нього був впливовий куратор: одразу після повернення з Колумбійського університету кар'єра Мещеряка пішла вгору.
Зокрема, з осені 1996 по осень 1998 років він очолював Управління стратегії забезпечення економічної безпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України. Саме до компетенції діяльності цього підрозділу відносилася більшість паперів, вилучених у квартирі Мещеряка. Ось як він сам характеризує свою роботу в цей час: «З 1991 року я був керівником правового відділу МЗС, їздив на зустрічі голів держав і урядів, очолював українські делегації на складних переговорах – від розділу Чорноморського флоту й розмежування територіальних вод до представництва в юридичному комітеті ООН та інших міжнародних організаціях». У вересні 2015 року справу про розголошення державної таємниці вирішили закрити після того, як експерти МЗС і СБУ встановили, що «таємні» папери більше не становлять особливого інтересу для країни.
Однак чи є це рішення справедливим? Особливо в контексті сьогоднішніх «взаємовідносин» України та Росії, масового виявлення шпигунів і диверсантів зі Служби безпеки та інших держустанів (відомий скандал з перекладачем прем'єра Володимира Гройсмана – напевно лише вершина айсбергу). Навіть якщо сьогодні ці документи не становлять державної таємниці, але які наслідки могла мати їхня передача ФСБ Росії в ті роки, коли «дипломат» їх «колекціонував»? Чи можна ці дії кваліфікувати як зраду батьківщини? Шпигунство? Диверсійну роботу?
Темне минуле в банку
Особливо цікаво шукати відповіді на ці питання стає у світлі низки інших факторів. Відомо, що після завершення своєї кар'єри в апараті РНБО, з 1998 по 2002 роки Мещеряк, який не мав жодного відношення до банківського сектору, працював заступником голови правління «Укрексімбанку». Очевидно, що формальним «прикриттям» був досвід міжнародного співробітництва, який так важливий для фінансової установи, що спеціалізується на фінансуванні експортно-імпортних операцій. Однак джерела в спецслужбах не виключають, що історія могла бути набагато глибшою, і резидент ФСБ міг бути делегований до держбанку для передачі кураторам інформації про важливі, у тому числі й такі, що готуються, зовнішньоекономічні контракти українських підприємств. Саме з «Укрексімбанку» Мещеряк приходить до «Укринбанку», де на посаді голови правління перебуває до лютого 2010 року. Цікаво, що у 2009 році в ЗМІ та в правоохоронних органах ходили наполегливі чутки про можливе призначення Мещеряка заступником голови Служби безпеки України.
Тоді спецслужбу очолював інший вихідець з МЗС Валентин Наливайченко. Навряд чи можна припустити, що навіть гіпотетично до СБУ міг потрапити «сторонній» чоловік, та ще й на таку високу посаду. Очевидно, якщо на афери в РНБО та МЗС і «закрили очі», то лише за «наводкою» від партнерської спецслужби північного «сусіда». До речі, саме на цей період – кінець 2009 – початок 2010 років – припадає й низка економічних скандалів за участю Мещеряка. Зокрема, ЗМІ широко висвітлювали його спроби «відібрати» активи своєї цивільної дружини Ірини Юріївни Кравченко (дочки екс-міністра внутрішніх справ), яка мала велику кількість нерухомості та інших підприємств. Крім того, нові акціонери виявили масштабні зловживання в «Укринбанку», де Мещеряк працював головою правління, але якому Нацбанк уже неодноразово натякав на службову невідповідність займаній посаді. Саме обшуки в рамках кримінальної справи про розтрату десятків мільйонів коштів у банку – провадження №12013110010001108 – і розкрили шпигунську підноготну «клептомана державної таємниці» Сергія Мещеряка.
Сьогодні Мещеряк всіляко намагається відмити власну біографію, подаючи події тих років у потрібному йому світлі. Адже тепер він – кандидат на отримання американського паспорта. Цікаво, чи відомо уряду США, який сьогодні розглядає відповідне клопотання екс-банкіра, що після оголошення в розшук у 2011 році Сергій Мещеряк 4,5 року проживав у Москві в котеджному селищі топ-чиновників ФСБ. І лише після зміни влади в Україні, коли вдалося знайти ниточки для відновлення «світлого образу». Недавнє інтерв'ю українським ЗМІ з детальними «порадами» про те, як Україні поводитися із Заходом чи з Росією, підтверджує, що такі ниточки стають сьогодні все міцнішими й що Мещеряк починає відчувати свою безкарність. Але дрібність нікуди не подівся. Незважаючи на наявність цілого ряду кримінальних справ, йому не здалося ганебним подати цивільний позов проти компанії «Укринком» (правонаступниці незаконно ліквідованого НБУ у 2015 році «Укринбанку») з метою отримати 33 млн грн. «відпускних» за «невідпрацьовані» дні відпустки в період з 2002 по 2010 роки.
Розрахунок, очевидно, проводився на основі підроблених документів про нараховування собі премій, щодо яких поліція також сьогодні розслідує кримінальні провадження.
Після недавнього резонансного інтерв'ю Мещеряка його історією, у тому числі й низкою фактів, викладених у цьому матеріалі, знову зацікавилися правоохоронні органи, а також впливові представники парламенту. Цілком вірогідно, що справа про державну таємницю – дивним чином закрита у 2015 році – може бути перекваліфікована в справу про державну зраду. І якщо вчасно донести цю інформацію до Держдепартаменту США, то цілком вірогідно, що одним російським шпигуном на території Америки стане менше. А СБУ зможе записати в свій актив ще одну вдалу спецоперацію проти гібридних зусиль країни-агресора.