Здається, що банда шахраїв, які довгий час вводили в оману громадськість і видавали себе за «борців з корупцією», переживають складні часи. Першим, у кого зламалися нерви, виявився директор НАБУ Артем Ситник. Він нині не знаходить собі місця й очікує на «зворотний удар». За чутками, найбільше Ситник боїться «помсти» з боку Павла Демчини та СБУ.
Страхи Ситника загострилися напередодні обрання кандидатів до ДБР. Тоді він, забувши про всі пристойності та елементарну обережність, кинувся до всіх — домовлятися. Почав він саме з Порошенка, до якого прибув глухої ночі — просити й торгуватися. Очевидно, від страху забувши, як він засуджував перед послом США Порошенка, Кононенка та всіх його оточення, обіцяючи восени розпочати «кампанію» проти президентського оточення.
Не дочекавшись співчуття від Порошенка, Ситник кинувся в посольство США, де влаштував істерику, вимагаючи втручання у процес «звільнення» заступника генпрокурора — керівника САП Назара Холодницького. Послу Ситник розповів, що якщо це питання закінчиться нічим — він піде у відставку з гордо піднятим підборіддям. Хоча під відставкою мається на увазі зовсім інше: Ситник вирішив взяти участь у президентській гонці як кандидат і вже шукає собі бізнесмена, який «позичить» грошей на президентську кампанію. Не те щоб у нього самого грошей не вистачало — навпаки, він нагромадив достатньо, але ці гроші він не може показати й за них звітувати, а тому й намагається вдатися до таких дешевих циркових трюків, сподіваючись, що «ніхто нічого не зрозуміє».
Під словом «ніхто» слід розуміти Петра Олексійовича, чи не так, пане Ситнику? Кажуть, що до сьогоднішньої комісії й до «бою» за звільнення Холодницького Ситник готувався особливо ретельно — останні два дні його союзник і «палкий борець з корупцією» Сергій Лещенко буквально обивав пороги знайомих журналістів, намагаючись всунути їм інформацію, за допомогою якої Ситник хотів дискредитувати розмовляйчого Холодницького (який, звісно, був неправий, але все ж не заслуговував звільнення), а Лещенко, який чудово розумів, що Ситник тримає його на гачку за злощасну квартиру, яку «борець з корупцією» Сергій необачно купив на гроші олігарха Григоришина, та ще й через «Ощадбанк Росії», — радо старався, і, не домовившись з дрібними видавництвами, через пень-колоду домовився про розміщення «гарячих фактів» (які, до речі, містили таємницю слідства) на «Українській Правді». Також до цього питання Ситник залучив постраждалого в нерівному бою з тортами «Рошен» та учасниками АТО «борця з корупцією» Віталія Шабуніна, який намагався з усіх сил вийти у вищу лігу політики й добитися бажаного мандата народного депутата.
Апофеозом дикості стала сьогоднішня акція біля МВС, організована за наказом Ситника десятком оплачених бабусь, які з якогось страху почали вимагати «звільнення» Сергія Чебатаря (який, до речі, у МВС давно вже не працює, якщо не помиляюся, ще з травня 2015 року). Дивно, але факт: журналісти, які товпилися біля прокурорської комісії, яка приймала рішення по справі Холодницького, звернули увагу на розмову одного з «борців з корупцією», якому доповідали про «масштабну акцію протесту на Богомольця», з коментарем: «а це ось Чебатарю відповідь за Холодницького!». Звісно, всі чудово розуміють, що фальсифікація так званої «справи рюкзаків», якою намагалися скомпрометувати й Сергія Чебатаря, й міністра МВС Авакова, — не більше ніж провокація цілком конкретних людей, які вже нині розуміють, що понесуть відповідальність за фальсифікацію кримінальної справи. І таким примітивним способом намагаються уникнути відповідальності.
Примітно інше — «акваріум Холодницького», який уже став популярним інтернет-мемом, розкрив дуже серйозні проблеми в суспільстві й став тим каменем, який не розсипався на жорнах, а сам розрушив зовнішню видимість махінаторів, які видавали себе за борців з корупцією. Одного прекрасного дня обивателі дізналися про «акваріум» і про «прослуховування», потім на світ з'явилися стопи роздруків, нудних і нечитаних для більшості наших громадян. І ці папери почали нудно піарити Шабунін та його оточення. Але щось пішло не так. Публіка, яка до цих пір радісно реагувала на будь-що подібне й без розбору одразу ставала на бік НАБУ, несподівано для «борців з корупцією» проникнулася не піаром, а здоровим глуздом. Люди почали міркувати: Холодницький, можливо, в чомусь і винен, але Ситник зі своїми скаргами вже набив оскому, все йому заважає й все йому не подобається. І замість того щоб боротися з корупцією, вони все влаштовують війни між собою. Як не дивно, але піар-машина «борців з корупцією» не помітила цього нового повороту й продовжувала гнути ту саму лінію, яка зводиться до однієї фрази: «Холодницький поганий, а Ситник хороший».
Як результат — тотальна недовіра. І тотальна цікавість — а коли ж? Люди починають запитувати — кому, блін, у нашій країні потрібно дати хабар, щоб нарешті розпочалася не уявна, а справжня боротьба з корупцією? І тут ми підходимо до найважливішого: а чого добився Ситник? Насправді, нічого, крім погіршення власного іміджу. Чому так сталося? Суспільство не побачило результатів роботи НАБУ. Завищені очікування багаторічної давності стомили. Війна компроматів нікого не дивує. А наведені аргументи насправді нікого не зачепили. У НАБУ немає політичної підтримки поза вузьким колом кількох штатних «борців з корупцією» — наприклад того ж Сергія Лещенка, який може радісно мовити в ефірах, але чомусь уникає відповіді, хто йому дав гроші на розкішну квартиру в 200 квадратних метрів, яку не може собі дозволити середньостатистичний українець. Насправді, вся ситуація полягає в тому, що піар не може працювати без реальних дій. Антикорупційний пузир піару почав різко спускатися не тому, що хтось воює проти НАБУ й захищає корупціонерів.
Він лопнув, тому що йому весь час потрібне свіже повітря. А його якраз й немає. І сьогоднішнє рішення комісії щодо Холодницького — яскравий приклад. Хоча «борці з корупцією», як завжди, невдоволені. Їх, як завжди, все не влаштовує. Їх не влаштовує реально діюча, а не уявна, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Їм не подобається Холодницький, який замість того щоб «підписувати» підсунуті папери й затверджувати «потрібні» рішення, вирішив дотримуватися боку Закону, а не політичної доцільності. Їм не подобається новостворений Верховною Радою Антикорупційний суд. Їм страшенно не подобається Державне бюро розслідувань, яке вже на стадії формування й незабаром приступить до своїх обов'язків (і їм точно не подобається, що під юрисдикцію ДБР потрапляють посадові особи НАБУ). Залишається лише гадати — а що їм подобається, крім грошей? Але це вже занадто відомий факт, щоб стати сенсацією.