Сто років тому, на початку серпня 1918 року, відбулося одне з найважливіших і найекзотичніших зіткнень російської громадянської війни — штурм Казані. Його значимість полягала в тому, що на кону стояв золотий запас колишньої Російської імперії. Екзотичність же визначалася надзвичайно різноманітним національним складом учасників: з одного боку латиші, з іншого — чехословаки, а результат битви за татарську столицю визначили серби. Така була громадянська війна по-російськи.
Усі ці різномовні військові формування опинилися там унаслідок укладення Брестського мирного договору між більшовиками та Німеччиною та її союзниками. Латиські добровольчі частини у складі російської армії почали формуватися під час Першої світової війни. У латишів була складна історія взаємин з німцями, крім того, фронт проходив безпосередньо територією Латвії, тому воювали вони добре. За логікою, після укладення Брестського миру латиші мали б стати запеклими ворогами більшовиків, які віддали їхню батьківщину німцям. Однак завдяки особистій позиції командира Латиської дивізії полковника Вацетіса та гарній платні вони стали преторіанською гвардією Леніна.
Саме латиші охороняли Раду Народних Комісарів під час переїзду з Петрограда до Москви, а потім охороняли московський Кремль. До середини 1918 року у Червоній армії служило близько 60 тисяч латишів, з них понад 24 тисячі в Латиській дивізії. На той час у всій РККA налічувалося приблизно 550 тисяч людей — тобто кожен дев'ятий червоноармієць був латишем.
Під час Першої світової війни на території Російської імперії з полонених, перебіжчиків і мігрантів було сформовано Чехословацький корпус, який героїчно воював у 1917 році. Після укладення Брестського миру чехословаки прагнули якнайшвидше покинути Росію й воювати проти німців на Західному фронті. Однак, не бажаючи сваритися з німцями, більшовики вирішили евакуювати 50-тисячний корпус не коротким шляхом через Архангельськ-Мурманськ, а окільним — через Владивосток. Унаслідок цього чехословацькі поїзди розтягнулися від Пензи до Владивостока. У травні 1918 року на челябінському вокзалі сталася інцидент: поїзд чехословаків зустрівся з поїздом угорців — звільнених полонених, які їхали в протилежному напрямку.
Сталася сварка у дусі гашекового сапера Водички, причому якийсь угорець вдало кинув залізяку в голову чехові, проломивши йому череп. Обурені чехи влаштували самосуд над кидальником. Місцева влада вимагала пояснень і заарештувала чехословацьку делегацію, у відповідь чехословаки не лише звільнили своїх, але й захопили Челябінськ.
Советські історики написали тонни паперу, стверджуючи, що повстання чехословаків спровокували агенти Антанти з метою повалити владу робітників і селян. Однак все було набагато простіше й не таке зловісне. Після челябінської інциденту радянський міністр оборони Троцький необачно наказав роззброювати й затримувати чехословаків. На той час вони вже здали більшість зброї, залишивши по півтора сотні гвинтівок на поїзд для самооборони. Побоюючись, що беззбройних їх видадуть австро-угорським властям, де їх гарантовано чекала шибениця, чехословаки почали відчайдушно опиратися — розгромлювати спрямовані проти них червоноармійські загони й озброюватися трофейною зброєю. Унаслідок цього радянська влада за кілька тижнів впала на величезній території від Волги до Тихого океану.
Саме повстали чехословаки дали потужний новий імпульс російській громадянській війні, оскільки саме навколо них почали організовуватися власне російські білогвардійці.
Сили захисників Казані складали близько 10 тисяч людей під загальним командуванням вищезгаданого Вацетіса. Однак власне російські червоноармійські підрозділи відзначалися низькою боєздатністю. Тому кістяк оборони складали два полки Латиської дивізії, інтернаціональний батальйон (угорці й австрійці) та татарський батальйон. Основну силу наступаючих складали чехословацький полк імені Яна Гуса, а також білогвардійські підрозділи — всього близько 3,5 тисячи людей при підтримці імпровізованої Волзької флотилії — під загальним командуванням полковника Каппеля. Білі атакували місто з фронту, а чехословаки висадили в тилу червоних десант з пароплавів. Однак латиші перейшли в контратаку й почали теснити чехословацький десант до Волги. І тут у вирішальний момент на бік білих перейшов розташований у казанському кремлі сербський батальйон під командуванням майора Благотича (близько 300 штиків).
Неочікувано для більшовиків серби завдали удару у фланг латишам і змусили тих відступити. На наступний день Казань була атакована з трьох сторін, а в самому місті спалахнуло антибільшовицьке повстання. Унаслідок цього червона оборона остаточно впала. Білі захопили великі трофеї, але головне — золотий запас Російської імперії: 650 мільйонів золотих рублів, злитки золота й платини!
Правда, червоні незабаром відбили Казань, а захоплені кошти не допомогли білим перемогти в громадянській війні, але це вже зовсім інша історія.
Слід зазначити, що приблизно таку ж роль, яку латиші відігравали при Ленінові, при лідерах Центральної ради відігравали галицько-буковинські Січові стрільці. Загалом, у українців на той час були досить широкі можливості скористатися чужим військовим потенціалом. І деякі спроби в цьому напрямку робилися. Причому пропозиція була навіть більша, ніж попит. Однак наші предки були настільки захоплені боротьбою за владу й розділом землі, що на військову складову звертали недостатньо уваги.