Поки в Україні тривають дискусії щодо розподілу майна Києво-Печерської та Покровської лавр після отримання Томосу, паралельно розвивається інший майновий конфлікт, який також має певне міжконфесійне забарвлення. Засновник партії мусульман України відбирає великий актив у колишнього головного спонсора УПЦ МП. На минулому тижні стало відомо, що контрольний пакет (понад 57% акцій) найбільшого виробника коксуючого вугілля в країні — ПАО «Шахтоуправління «Покровське» (колишня «Шахта «Красноармійська-Західна № 1») — перейшов від ЧАО «Донецксталь — металургійний завод» Віктора Нусенкіса до ТОВ «Індастріал коал холдинг» (ICH, Київ). Останнє за всіма ознаками контролюється Ринатом Ахметовим, чий «Метинвест» є головним споживачем коксуючого вугілля в Україні. Може здатися, що спроба відібрати великий актив у Нусенкіса (чиї інші ключові активи переважно знаходяться на окупованій території, а сам бізнесмен ховається в Росії) є з боку Ахметова чи не актом патріотизму.
Тим більше, що навесні минулого року терористи відібрали у «Метинвесту» контроль над його основним постачальником коксуючого вугілля «Краснодонуглем». Так би мовити, «око за око, шахта за шахту». Однак це красива, але оманлива версія. Ахметов уже неодноразово намагався відібрати у Нусенкіса його металургійний бізнес. Тим більше, що вони вихідці з одного й того самого «сонячного Донбасу». Найголоснішою останньою спробою була спроба 2011 року. Роком раніше президентом України став головний політичний проект Ахметова — Віктор Янукович. Завдяки цьому всього за рік «Метинвест» отримав контроль над Маріупольським меткомбінатом імені Ілліча, Південним ГОКом та «Запоріжсталлю». Логічно, що наступною жертвою поряд з екс-«Криворіжсталлю» мала стати «Донецксталь». Формальним приводом для тиску на останню стала давня розбіжність між її основним власником Віктором Нусенкісом та його політичною «кришею» Геннадієм Васильєвим — колишнім прокурором Донецької області, а потім — і всієї України. Побачивши нездорову активність Ахметова у поглинанні гірничо-металургійних активів, Нусенкіс вирішив, що йому необхідно якнайшвидше легалізувати свій до того погано структурований бізнес і провести емісію облігацій (зробивши актив більш токсичним для агресора).
У зв'язку з цим Васильєв вимагав офіційно закріпити свою частку в бізнесі Нусенкіса, але був відправлений у довге пішохідне подорож. Природно, у цій ситуації екс-прокурор, а на той момент ще й народний депутат Васильєв відправився зі скаргою до «некоронованого господаря» Донбасу. На «Донецксталь» та її активи відразу посипалися проблеми. У тому числі з боку держустанів — нагадаємо, за кермом уже більше року знаходилася «міцна команда донецьких господарників». 20 травня Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку зупинила на 12 місяців клірінг і укладання договорів купівлі-продажу акцій 12 підприємств групи компаній «Донецксталь». Йдеться про ПАО «Шахтоуправління «Покровське», ПАО «Ясинівський КХЗ», ПАО «Макіївський КХЗ», ОАО «Донецький металургійний завод», ЗАО «Донецксталь», ПАО «Донецький електротехнічний завод», ОАО «Вінтер», ЧАО «Племінний завод «Малинівка», ЗАО «Лізингова компанія «Укрінкомліз», ЗАО «Макіївкокс», ЗАО «Красноармійське автопідприємство «Укрбуд» та ОАО «Лактис». Рішення Держкомісії було прийнято на підставі депутатського звернення народного депутата від Партії регіонів Дмитра Шпенова (юриста вихідця з «Метинвесту» та також народного депутата Олександра Вілкула).
Комісію на той момент очолював Дмитро Тевелєв, який уже відстоював інтереси ДТЕК Рината Ахметова у конфлікті з групою «Приват» на «Днипроенерго» у 2007–2008 роках, а безпосередньо питання зупинення обігу акцій конкретного емітента знаходилося в компетенції контрольно-правового департаменту Держкомісії, який очолював Євген Воропаєв (син особистого юриста Ахметова та за сумісництвом народного депутата Юрія Воропаєва). Всім було очевидно, що Ринат грає в цьому конфлікті на боці Васильєва. Тим не менше, офіційно СКМ заперечував свою причетність до цієї бізнес-розбірки. Зрештою, ціною неймовірних зусиль Нусенкісу вдалося стримати напір Ахметова. Свою роль зіграло те, що на той момент Янукович нарешті почув себе повноцінним «гарантом Конституції» і вже не був готовий сліпо виконувати всі вимоги свого недавнього господаря, вирішивши грати на балансі системи стримувань і противаг. Той факт, що 7 років потому Ахметову таки вдалося відібрати у Нусенкіса найбільший шматок його власності, більше характеризує не «працелюбність і незакомплексованість», а той часовий фрейм, у якому ми всі перебуваємо.
«УкрРудПром» уже не вперше відзначає, що так вільготно, як при Порошенку, Ахметову не жилося навіть при Януковичі (якщо, звичайно, не брати до уваги 2010 рік — перший рік президентського терміну Федоровича). Тим більше, що частину брудної роботи для «найбагатішого українця» виконують саме люди, дуже близькі до нинішнього президента. Насамперед йдеться про «Інвестиційний капітал України» (ICU), який виконує при нинішньому президентові чи не ту саму роль, що й СКМ при Ринаті Ахметові — своєрідного «басейну» активів. ICU ще навесні зібрав у своїх руках борги, які були у «Донецкстали» перед трьома банками (дві «дочки» російських держбанків — Ощадбанку та ВТБ — плюс «Дельта Банк») на загальну номінальну вартість майже 8 млрд гривень. При цьому купували інвестбанкири Порошенка борги компаній Нусенкіса з дуже хорошим дисконтом. Наприклад, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на аукціоні 15 березня продав фонду ICU заборгованість компаній «Донецкстали» перед «Дельта Банком» на 1,1 млрд грн всього лише за 331,29 млн грн, тобто за 30% номіналу.
І ось найпотрясаючіше — саме «Інвестиційний капітал України» у 2010–2011 роках допомагав реструктуризувати борги «Донецкстали» на 850 млн доларів і таким чином захищатися від Ахметова. Сьогодні ж інвестбанкири Порошенка, скориставшись інсайдом, перебігли на бік противників Нусенкіса і, якщо можна так сказати, завдали удару в спину. Все-таки, що не кажи, а Макар Пасенюк — високоморальна особистість. Так чи інакше, зібравши «ворох векселів», ICU звернувся до суду і добився в червні арешту розрахункових рахунків ЧАО «Донецксталь — металургійний завод» одразу в трьох банках. Результатом урегулювання цього судового конфлікту стала угода щодо продажу понад 57% «Шахтоуправління «Покровське». І, найімовірніше, цим апетити «Поважного» не обмежатимуться. На черзі — вже корпоративні права підприємств Нусенкіса, які зараз знаходяться на окупованій території. Втім, видали «найбагатішого грека України» не лише інвестбанкири, але й брати по вірі. У 2011 свою роль у захисті Нусенкіса від посягань Ахметова зіграв його молодший партнер по «Метинвесту» Вадим Новинський.
На той момент власник «Донецкстали» був найбільшим бізнес-спонсором УПЦ МП та активно втручався в діяльність патріархату. Сьогодні ту саму роль у цій церкві грає вже Новинський. І тому при тому, що як визнає «сука православна», вони продовжують спілкуватися, Вадим веде зі своїм попередником на ниві куратора УПЦ МП виключно душеспасійні розмови «про віру, царя й вітчизну», повністю ігноруючи бізнес-матерії. Найбільш образливе в нинішньому позбавленні Нусенкіса від тягаря власності «Покровського» — позиція його молодшого партнера. Син колишнього (саме у 2011 році) керівника «Донецксталь — металургійний завод» Олександра Рижченкова — Юрій — сьогодні очолює вже згаданий «Метинвест» Ахметова. Більше того, Рижченков-старший безсоромно фінансує улюбленця Рината, політичного виродка Олега Ляшко. За підсумками минулого року — майже на 18 млн гривень. Очевидно, що у ситуації конфлікту між Ахметовим та Нусенкісом перед Олександром Рижченковим сьогодні не стоїть питання, хто йому милий і ближче. Звичайно, рудий.