Виборчий штаб Петра Порошенка розпочав активну агітаційну кампанію за його переобрання на п'ять років, розповсюджуючи матеріал під назвою «Чому ми будемо голосувати за Порошенка». Навіть для жанру агітки цей текст є надзвичайно обмеженим, хоча й інтригуючим своєю сміливістю намагатися дати позитивну відповідь на питання, яке висить над кожним громадянином.
Чи варто голосувати за Порошенка тому, що він запровадив за чотири роки тарифний геноцид, намагаючись перевершити Сталіна своїм голодомором? Громадяни України обкладені такою податковою данниною, що монголо-татари виглядають привілейованою верствою. За рівнем життя Україна перетворилася на Сомалі у центрі Європи. Чи варто голосувати за Порошенка тому, що він знищив фундамент будь-якого суспільного організму та національної держави — грошово-фінансову систему? Чотирикратна деномінація національної валюти означає, що сімейні бюджети громадян були пограбовані одразу в чотири рази.
Чи варто голосувати за Порошенка тому, що він перетворив ім'я України на синонім корупції у світовому масштабі? Чи тому, що він став тим, кого іноземні журналісти називають гросмейстером офшорного казнокрадства? Чи тому, що він покарав вбивць великомучеників на Майдані, як того чекав весь народ і весь світ? Чи тому, що він увіковічнив подвиг найкращих синів і дочок України, які поклали свої голови на Майдані, а тепер гинуть щоденно на полі бою з окупантом? Ні. Запопадливі агітатори навіть не згадують цей далеко неповний перелік «подвигів» Петра Порошенка. Більше того, вони навіть погоджуються, що він «бізнесмен, а не реформатор», що він «не хоче знищити утворену ще з кінця 1980-х років систему взаємозв'язків бізнесу і політики», тобто не хоче знищити злодійський державний устрій клептократії, який він довів до крайнього ступеня корупційної досконалості. То чому ж тоді «Будемо голосувати?» Виявляється, існує єдина мотивація — «він не говорить про мир, він готовий воювати, а це означає, що нас вбиватимуть переважно лише на фронті».
Агітатори намагаються створити образ такого собі печерського Жукова з мальдівського лендлорда, готового класти під ноги окупанта необмежену кількість гарматного м'яса. Порошенко, хоч і невдаха як реформатор, і нікудишній державник, оскільки не став президентом, а дбав лише про свій «Рошен», але за нього треба голосувати, бо він «визначний воєначальник і полководець». Для порівняння наводяться слабкі образи гітариста Вакарчука, комедіянта Зеленського та Гриценка, який хоч і є кадровим військовим, але «безмежно наївний». Ця виборча «підтанцовка» мала б відтіняти могутній образ лихваря Порошенка у ролі бравого солдата. І врешті йде порівняння з головним конкурентом і головною загрозою для Порошенка та його агітпропу — з Юлією Тимошенко, до якої нинішньому гаранту з його коротким та обвислим рейтингом, як до неба. Спочатку йде бідкання, що вона сприймається як проукраїнський політик, і Путін, якого силкуються приписати їй, ніяк не налазить на жодну здорову голову.
Хоча агітатори з Банкової визнають, що Тимошенко настільки властолюбива, що не буде ділитися владою з Росією. І тут пішло залякування як виборців, так і самої Тимошенко: «Надмірна самовпевненість на посаді президента може коштувати Тимошенко життя, як і її оточенню». Забрехавшись таким чином, агітка врешті стверджує, що вона «не розуміє нової реальності і суті війни, а отже, й не зможе організувати захист країни». Подивимося, як розуміють війну Тимошенко і Порошенко від початку московсько-фашистської окупації і донині, та як Верховний Головнокомандувач організував захист країни. Щодо розуміння, то Порошенко відповідно до інструкцій, які йому привозив із Кремля Медведчук, категорично заперечував, що напад Росії на Україну — це взагалі війна.
Що це таке? Сурков дав назву, а Порошенко повторив — АТО. Уявіть, якби після нападу Гітлера на СРСР Сталін назвав війну проти окупанта антитериристичною операцією. Потім Медведчук привіз із Москви у Мінськ «Мирну угоду» — по суті план капітуляції, який Порошенко прийняв до виконання. Правда, план був настільки зрадницький, що його виконати було неможливо, що призвело до кровопролиття вже під Верховною Радою. Це окрема розмова про те, як і хто зробив Порошенка президентом, але тільки завдяки тому, що Фірташ у Відні зняв із виборів найрейтинговішого тоді свого вихованця Кличка, у 3-відсоткового Порошенка з'явився шанс.
А хто наказав торговцю газом відкрити у Відні зелене світло Порошенку до президенства? Звичайно ж, власник цього газу Путін, без якого Фірташ би пальцем не кивнув. І тут уже праві агітатори Порошенка: «Росія традиційно не церемониться зі своїми діячами, які стали непотрібними». Хоча не варто бути таким безжалісним до Петра Олексійовича, як це роблять його годованці: «Можливо, Порошенко й хотів би домовитись з Кремлем, але будь-які нерівноправні домовленості закінчаться для нього фізичною смертю».
Нащо так лякати рідного кандидата? Наведемо кілька цитат для проведення тесту на «розуміння війни і здатність організувати захист». «У геніального радянського кінорежисера Михайла Ромма був документальний фільм «Звичайний фашизм». Фільм правдивий і жорсткий. Я думаю, якби режисер був живий сьогодні, він би обов'язково включив промову Путіна від 18 березня в свою картину окремим фрагментом. Бо це — фашизм у чистому, дистильованому вигляді». «Я вважаю Володимира Путіна ворогом України № 1, і ми маємо зробити все можливе, щоб зупинити агресора». «Треба чесно сказати, що Росія розв'язала проти України війну. Потрібно організувати Ставку Головнокомандуючого, і президенту взяти в свої руки всі важелі управління обороною України». Якби було добре для образу Порошенка-героя, щоб це коли-небудь сказав він. Але наведені мужні слова належать Юлії Тимошенко, яка, будучи єдиним мужчиною в українській політиці, і московську навалу, і головного ворога мала мужність назвати своїми іменами з першого дня війни. Закликаю Порошенка зробити те, що зробила Тимошенко ще у 2014 році — назвати Путіна фашистом.
Агітаторам, які закликають голосувати за Порошенка, виставлю ящик віскі, якщо вони знайдуть бодай одне негативне слово Порошенка про Путіна під час попередньої президентської кампанії. Ще 26 січня 2015 року фракція «Батьківщина» пропонувала парламенту оголосити Росію країною-агресором. Також Тимошенко і її партія закликали 27 січня денонсувати «Договір про дружбу, співпробітництво і партнерство між Україною і Росією». Наступна вимога Тимошенко — негайний вихід України із СНД. 27 січня Юлія Тимошенко звернулася до ООН із закликом розпочати процедуру внесення змін до Статуту ООН з тим, щоб виключити РФ із Ради безпеки ООН. Того ж дня лідер опозиції звертається до ПАРЄ з вимогою не підтвердити повноваження делегації РФ у ПАРЄ, а також звертається до власного парламенту негайно ратифікувати Римський статут для приєднання України до Міжнародного кримінального суду — задля легітимізації процедури Нюрнберга-2 для московського окупанта. Чотири роки тому і дотепер Тимошенко вбачає єдиний вихід для збереження України — вступ у НАТО, проти чого категорично протягом усієї війни виступав Порошенко і заборонив вносити пункт про НАТО у Коаліційну угоду.
Сама ідея вступу у НАТО була головною у виборчій кампанії Тимошенко, але штаб Порошенка переконав українців, що він гарантує мир за кілька годин, а НАТО — це війна. І українці повелися. Тоді він обіцяв мир, тепер він обіцяє війну. Тоді йому повірили. А тепер? За час, що сплив, Порошенко оволодів ще одним титулом світового рекордсмена — так ніхто й ніколи у всі часи і усім народам не брехав. Єдине, з чим можна згодитися з агітаторами Порошенка — Україні потрібен президент-воїн. Є два номінанти, які виглядають із недалекого минулого у тривожне майбутнє. Один схожий справді на молодого Брежнєва, кучерявий міністр економіки в уряді вбивці Януковича. Інший — бранка бандитського режиму, яка з-за грат безпрецедентного для Європи 21 століття політичного терору своєю нечуваною мужністю і незламністю заставила здригнутися весь світ, який став на її захист.