Журналістка Софія Кошкина на сайті LB.ua пише про те, що публічний спектакль Рабиновича та Левочкина був розіграний з єдиною метою — легітимізувати рішення, яке вже було прийнято. За словами учасників процесу, це рішення освячене Банковою та благословлене Володимиром Путіним. За результатами цього рішення складається така перспектива: президентство для Порошенка, прем'єрство для Бойка, широка коаліція у майбутньому парламенті, спікерство для Віктора Медведчука та, найголовніше, «мир на Донбасі» на умовах Кремля. Як зазначає Кошкина, ці «концесіонери» вже не соромляться говорити про це публічно. Однак у своїх розкладах вони зовсім не враховують Юлію Тимошенко.
Зважаючи на те, що зараз у неї найвищий рейтинг, напрошується лише один висновок. Тимошенко не розглядають як суперника, оскільки мають намір її фізично знищити. Не репутаційно, не шляхом реанімації справ проти неї часів Януковича — це не спрацьовує. Отже, лише ліквідація. Росія ж ліквідує людей у Британії, тому чому Путін не може допомогти своїм «партнерам» Порошенку–Бойку–Медведчуку та не усунути єдину перешкоду на шляху до влади? А потім списати це, наприклад, на справжніх «правих», які у разі реалізації такого варіанта явно чинитимуть збройний опір. Це можна вважати марення, якби не враховувати дуже давніх дружніх та партнерських взаємин Порошенка та Медведчука (тобто Путіна), трогальну згоду практично з усіх питань груп Левочкина–Бойка та фракції БПП. Якби не враховувати того, що Медведчук уже розпочав кампанію з дискредитації Тимошенко, публічно її «підтримуючи», а Адміністрація Порошенка не пожалкувала грошей на поширення в інтернеті тези «Медведчук підтримує Тимошенко». На цьому тлі зовсім інакше виглядають «Мінські угоди» та обстановка, в якій вони приймалися.
Порошенко зараз намагається представити себе «рятівником України», мовляв, якби не «Мінські угоди», то України вже б не було. Але, можливо, все було дещо інакше? Можливо, загострення на фронті при безпосередньому втручанні РФ було ходом у узгодженій грі Путіна та Порошенка, метою якої було «підвісити» Україну за допомогою легалізації «ДНР» та «ЛНР», а потім, уже зараз за допомогою триумвірату Порошенко–Бойко–Медведчук провести федералізацію України. Забезпечити спочатку права «широкої автономії» для «ДНР»–«ЛНР», тим самим запустивши механізм «параду суверенітетів» всередину України.
А потім через усі ЗМІ обґрунтовувати необхідність таких рішень загрозою масштабної війни з Росією? Виходячи з цих передумов, нескладно припустити, що під час президентської кампанії Порошенка нас неминуче чекає загострення ситуації на фронті, знищення справжніх лідерів (насамперед Тимошенко) та повне знищення свободи ЗМІ, що вже активно проштовхується в Раді у вигляді відповідного законопроекту.
У середу днем лідер партії «За життя» Вадим Рабинович на своїй сторінці у Facebook виступив із заявою, в якій закликав усіх гравців умовно «опозиційного поля» до об'єднання зусиль «заради спасіння України». Звертаючись насамперед до «Опозиційного блоку». Уже через годину один із лідерів «ОБ» Сергій Левочкин відповів йому у своєму твітері. Мовляв, «мир, дружба, жвачка, давайте кооперацію».
Дивовижна оперативність, чи не так? Звичайно, весь цей публічний спектакль був розіграний з єдиною метою — легітимізувати рішення, яке вже було прийнято. Освячене Банковою та благословлене Володимиром Путіним — так, у всякому разі, стверджують учасники процесу. Рішення, за результатами якого складається така перспектива: президентство для Порошенка, прем'єрство для Бойка, широка коаліція у майбутньому парламенті, спікерство для Віктора Медведчука та найголовніше — «мир на Донбасі» на умовах Кремля. План продуманий поетапно та готовий до втілення. Але є одне «але» — категоричне незгоду з ним «ахметовського» крила «ОБ».
«Нам дають третього партнера. Медведчук його прізвище», — урочисто оголосив соратникам по «ОБ» Юрій Бойко у січні 2017 року, ще раз повернувшись з Москви, куди він літає буквально як на роботу. Як відомо, у 2014 році «ОБ» поспішно створювався на обломках ПР та всього, що від неї залишилося, як штучна структура, спрямована виключно на проходження в парламент. У «Опозиційного блоку», який отримав прилично 9,43%, було два основних акціонери — групи Ахметова та Фірташа, які ділили все у пропорції 50 на 50. Номінальні співголови фракцій: Олександр Вількул та Юрій Бойко. Перший представляє «ахметовське» крило, другий — «фірташевське». Вадим Новинський — уповноважений від «ахметовців» на всякого роду міжпартійні переговори. Сергій Левочкин — права рука Юрія Бойка, який до того ж має давні дружні стосунки з главою держави Петром Порошенком. Але взимку 2017 року раптом з'ясувалося, що політичними активами потрібно ділитися з третім партнером. Інтенсивно нав'язуваним з Москви, де всіх українських політиків, навіть найзапеклих адептів «російського світу», сприймають як «хитрих хохлів», які рано чи пізно все одно зрадять. З одним-єдиним винятком, і ім'я цього винятку — Віктор Медведчук. Якщо «фірташевці» були готові піти на союз з Медведчуком «з любові до мистецтва», то «ахметовці» — ні.
Раді чого, власне? Так виникла ідея «цивілізованого розлучення». «Опозиційний блок» був готовий дробитися — вже навіть назви для двох нових фракцій придумали, лідерів визначили. Як тут з'ясувалося, що прямим юридичним наслідком дробління є анулювання депутатських мандатів усіх «опозблоківців». Усіх до одного. Запал довелося приборкати, залишившись жити під одним дахом. Єдиний, хто вибув з рядів «ОБ», — Євген Мураєв, його виключили, завдяки чому він зберіг мандат.
Осені того ж 2017 року Нестор Шуфрич увійшов до складу партії Вадима Рабиновича (і тоді ще Євгена Мураєва) «За життя», яка стрімко набирала балів за рахунок ТВ-активностей. Що, втім, не означає, що вони капіталізовані також у виборчому плані. У 2018 році в «За життя» увійшов уже старший партнер Шуфрича Віктор Медведчук. До цього часу Євген Мураєв де-юре тут ще присутній, але де-факто відходить на другий план, не розуміючи після сварки з Рабиновичем ні своєї ролі в процесі, ні своєї частки. До речі, про частку. Якщо вірити злим язикам, п'ятидесятивідсотковий пакет партійних акцій обійшовся одному з видних новоприбулих членів у «червончик». Контроль за другою половиною приписують Віталію Хомутиннику та Павлу Фуксу.
На початку цього тижня для LB.ua записували велике інтерв'ю з паном Шуфричем. У його рамках він, крім іншого, приочив деталі переговорів між «ОБ» та «За життя». За його словами, зі сторони останніх найбільшу активність у діалозі проявляли сам Рабинович та Віктор Медведчук. При тому, що у «ахметовців», як ми знаємо, за міжпартійні контакти відповідає Новинський, а взаємна нелюбов Медведчука та «старих донецьких» відома. Вони ще зовсім недавно перебували у фазі відкритої взаємної війни компроматів. Основа — домовленості, досягнуті Віктором Медведчуком та Сергієм Левочкиним. І нібито підтверджені Юрієм Бойком під час його останньої зустрічі з Путіним (які у них відбуваються останнім часом частіше, ніж у Ромео та Джульєти побачення). Суть домовленостей: союз Бойка–Левочкина та Рабиновича–Медведчука забезпечує об'єднання умовних «біло-голубих», консолідацію їхнього електорату та, як наслідок, проходження Бойка у другий тур. Де його зустрічає «головний борець проти пророссійського реваншу» Петро Порошенко.
Після чого до парламентських вони спільно створюють широку коаліцію, Бойко отримує прем'єрський пост, Медведчук — спікерський, і так керують країною. Яка — і це головний можливий посил для виборців як «біло-голубих», так і Порошенка — отримує мир на Донбасі. Правда, фактично на умовах Путіна, який з першого дня агресії планував повернути окуповані території на правах широкої автономії. Перекреслюючи будь-які спроби інтеграції України на західному напрямку. План, повторюю, одобрений безпосередньо Путіним. Тут варто відзначити, що під час спілкування з рядом близьких соратників Юрія Анатолійовича склалося враження: Бойко щиро впевнений, що «спіймав Бога за бороду», з Путіним говорить нібито на рівних, більше того — той з ним нібито серйозно про щось домовляється. Видимо, сумний досвід Януковича його нічому не навчив. Разом з тим, при об'єктивному розгляді «план Бойка» виявляє мінімум два недоліки. Звичайно, у другому турі Юрій Бойко — набагато більш бажаний для нього опонент, ніж Юлія Тимошенко. Тому у середу, прочитавши Facebook Рабиновича та твітер Левочкина, на Банковій відкривали всі наявні запаси шампанського.
Однак новоявленій «біло-голубій коаліції» було б крайньо наївно вважати, що взамін на їхню згоду зіграти «двосторонку» на президентських вони дійсно отримають щось після перемоги Петра Олексійовича. Наступний важливий момент: категорично проти об'єднання частини «ОБ» та «За життя» виступають «ахметовці». Акціонери групи та її політичні фронтмени дізналися про те, що відбувається, з ЗМІ. При тому, що «фірташевські» нещодавно весело рапортували Банковій: мовляв, «ахметовці» об'єднання підтримують. Як самовпевнено сказав мені вечером четверга один із лідерів цієї групи: «Куди вони («ахметовські» на розумінні, — С.К.) подінуться?!». Звичайно, такий демарш поки що партнерів по «ОБ» серйозно вивів з себе лідера цього крила та його найближчих соратників. «Сергій Левочкин виступив з такою заявою від свого імені, як народний депутат, заступник керівника фракції (тобто Юрія Бойка, — С.К.) — відзначив у середу в екслюзивному коментарі LB.ua народний депутат Вадим Новинський. І ще: «остаточне рішення повинен прийняти з'їзд». Коментарі Новинського читаються між рядків: з ними — «ахметовцями» — такий кульбит не узгоджували.
Що, м'яко кажучи, не «за правилами», не кажучи вже про поняття. «План Левочкина–Рабиновича зрозумілий. «Примус до миру» називається, — говорить один із топ-представників «ахметовського крила». — Завдання: посередством нагнітання ситуації в елітах та ЗМІ створити умови, при яких ми не станемо чинити опір висуванню єдиного від нашого флангу кандидата в президенти Бойка. Левочкин та Банкова чомусь вважають, що він має шанси вийти з Петром Порошенком у другий тур. Де, природно, Порошенко його переможе. Зате на парламентських «фірташевці» типу зберуть дивіденди. Не кажучи вже про прагнення Віктора Медведчука зайняти крісло спікера ВР. Ось тільки цьому не бути, ніхто ще нас через коліно не ламав!», — резюмує співрозмовник. «Остаточне рішення (про об'єднання від кандидата в президенти до списку на парламентських, — С.К.) повинен прийняти з'їзд», — коректно говорить Новинський. Чудово знаючи, що «ахметовці» контролюють не лише більшість фракції, але й більшість обласних партійних організацій. Як похідну — з'їзд. «Ринат таке об'єднання не прийме ніколи. Від слова зовсім. Ось, буквально: його душа це не прийме», — стверджують його соратники в «ОБ». Мовляв, як примусити його підтримати кандидата Юрія Бойка, якщо є свій зрозумілий кандидат — Олександр Вількул. Який, по суті, президентську кампанію вже розпочав. «У нас дійсно є думки про єдиного кандидата, але це точно не Бойко», — коментує один із засновників ОБ. — Що до парламентських, то тут кожен повинен грати за себе, а вже в Раді об'єднуватися». Сюди ж — другий аргумент: у Юрія Бойка та Вадима Рабиновича на двох 12% президентського рейтингу. При тому, що соціологи добре знають: рейтинги політиків, що об'єднуються, не сумуються, той, хто залишився один, у підсумку отримує менше. При цьому питому вагу «біло-голубого» електорату «ахметовці» оцінюють у 35–40%. «Бойко отримає в кращому разі 10%, південний схід його не розуміє та не прийме, — говорять, додаючи: — Ти уявляєш його на зустрічах на заводах чи шахтах?». Аргумент номер три: будь-яка кооперація умовних «біло-голубих», створена зараз, розсиплеться вщент після президентських виборів. Без шансів отримати бажане на парламентських. На яких, нагадаємо, у Ахметова крім свого «регіонального» проекту буде ще кілька в інших політичних нішах.
Поспішно проаналізувавши всі «за» та «проти», «ахметовці» вирішили відповісти на з'їзді, спираючись на власну підтримку в регіональних осередках. Так що совсім скоро замість анонсованого мега-об'єднання «реваншистів» ми можемо отримати остаточний розлад Ахметова та Фірташа та старт нових «біло-голубих» проектів.