У Бориспільському міськрайонному суді судять правицю власника ФК «Десна» Алексія Чеботарєва, який організовував полювання на майданівців. Киянин Олександр Волков у союзі з титушководом Крисіним та оплотівцем Жиліним виконував замовлення на придушення акцій протесту в Києві взимку 2013–2014 років. На лаві підсудних Олександр Волков — друг дитинства столичного кримінального авторитета «Чеби». За даними Генпрокуратури, він координував викрадення прихильників Євромайдану, серед яких опинилися нинішній нардеп Ігор Луценко та учений Юрій Вербицький — перший із «Небесної сотні».
Організатор середнього рівня все ще сподівається махнути «за поребрик». 19 вересня 2018 року в Бориспільському міськрайонному суді. В «акваріумі» сидить 48-річний киянин Олександр Волков. Йому вменяють низку тяжких статей, зокрема участь у створенні злочинної організації, співучасть у викраденні, незаконному позбавленні волі та катуванні, незаконне протидіяння мирним зібранням та роль у вбивстві Юрія Вербицького, якого титушки взяли в заручники.
Підсудний — не якийсь охоронець чи невдалий футболіст, як інші, про яких у матеріалах слідства йдеться: «До ієрархічної структури входили фінансово залежні від Алексія Чеботарєва особи, яким він платив зарплату та забезпечував орендованим житлом на території столичної Оболоні: Щинкін Роман Анатолійович, Неживов Володимир Анатолійович, Тендит Олександр Іванович, Ляхович Олександр Владиславович, Якубович Микола Миколайович, Щукін Дмитро Вікторович». Волков — довірена особа одіозного та жорстокого «авторитета» Чеби, виконував його доручення в Києві навіть після втечі босса за межі України, часто літав до нього в Москву. У залі — група підтримки: родичі, вболівальники ФК «Десна» (Чернігів), екс-президентом якого є той, що ховається в РФ Чеба-Чеботарєв. Цього «спортивного діяча» слідство вважає головним організатором вбивств та викрадень майданівців. В обвинуваченні зазначено, що Алексій Чеботарєв отримав від попереднього керівництва нашої країни, з яким був близький, вказівку «розібратися» з учасниками протестів проти Януковича.
Усі інші спільники — як-то засуджений за вбивство журналіста Веремія титушковод Крисін-Шкаф (донецько-горлівська банда) чи «оплотівець» Євген Жилін (ОПГ з Харкова) — були молодшими партнерами у здійсненні спільного задуму. Принаймні в січневих подіях роль Крисіна та Жиліна була другорядною: їхні люди переважно охороняли палаточне містечко титушок у Бориспільському районі. У Волкова п'ять адвокатів. Двоє з них на засідання не з'явилися. На цій підставі підсудний просить суд відкласти слухання. Держобвинувач проти. Крім того, пропонує видалити з залу одного з трьох адвокатів, яка була допитана у 2014 році за цією справою як свідок. Суд пояснює, що обвинуваченому мають забезпечити право на захист, а не бажану кількість захисників. Голова колегії запитує — чи не буде підсудний проти оголошення обвинувального акта в короткій формі. Волков не з першої спроби розуміє суть питання. А коли розуміє, висловлюється проти. У перерві обговорює це з адвокатами: нехай прокурорка помучиться, кілька зайвих годин читаючи текст, з яким Волков та його захист і так знайомі.
Братва підбадьорює арештанта. Мовляв, нічого-нічого, не засидишся, треба потерпіти трохи. Волков сидить з 29 липня 2017 року. Можна уявити, яким сюрпризом для цього однокласника Чеботарєва стало висунення претензій через 3,5 року після трагічних подій. Викрили Волкова завдяки переміщенням його мобільного телефону — з офісу Чеботарєва — у лісовий табір антимайданівців, де тримали викрадених, і назад. З обвинувального акта: «Волков О.О., здійснюючи координацію дій учасників групи на місці, а також особисто організуючи та керуючи, 21.01.2014, після 04 год. 29 хв. виїхав на невстановленому автомобілі з офісного приміщення, розташованого по вул. Почайнинській, 4 «А», «Е» (офіс Чеботарєва — прим. ред.) у напрямку території Бортницького лісництва за приблизним маршрутом транспортування потерпілих. Приблизно о 4 год. 47 хв., Волков О.О., рухаючись невстановленим автомобілем до виїзду з міста у напрямку Борисполя, фіксувався в зоні покриття базової станції мобільного зв'язку АТ «Київстар», розташованої за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 121, після чого до 5 год. 19 хв. мобільний зв'язок за номером +38067509-82-82, що належить йому, НЕ використовував. Надалі, не пізніше 05 год. 19 хв., Волков О.О., проїжджаючи в зоні покриття базової станції мобільного зв'язку, розташованої по вул. М. Гришко, 5 у м. Києві, координуючи свої дії з Щинкіним Р.О., подзвонив йому на номер 0672346729 та виїхав у напрямку житлового масиву Оболонь, де в той момент перебували Щинкін Р.О. та Чеботарєв О.Є. Не пізніше 5 год. 41 хв. Волков О.О. досяг проспекту Героїв Сталінграда, 8А у м. Києві, звідки знову подзвонив Щинкіну Р.О., який, як і Чеботарєв О.Є., перебував у зоні дії тієї ж ретрансляційної вежі. Перебувши в указаному місці принаймні до 06 год. 09 хв., Волков О.О. виїхав у напрямку Подолу та повернувся в район офісного приміщення, розташованого по вул. Почайнинській, 4 «А», «Е», не пізніше 6 год. 22 хв. того ж дня. 21.01.2014, о 6 год. 22 хв., Волков О.О., діючи у складі злочинної організації, спільно та узгоджено з Щинкіним Р.О. та Чеботарєвим О.Є., подзвонив на мобільний номер Неживова В.О. (начальника служби безпеки Чеботарєва — прим. ред.) по номеру 095-641-23-51, передавши розпорядження про подальші злочинні дії. О 6 год. 28 хв. Щинкін Р.О., продовжуючи координувати свої дії з Волковим О.О., відправив йому два СМС-повідомлення. У свою чергу Неживов, виконуючи вказівки Волкова, Щинкіна та Чеботарєва, координуючи дії учасників мобільної групи, безпосередньо утримував Вербицького Ю.Т. та Луценко І.В., незаконно позбавляючи їх волі, поставив відповідне завдання Тиднюку В.О., який, керуючи мікроавтобусом марки «TOYOTA HI-ACE», державний номерний знак АІ 1950 ВР, діючи спільно та узгоджено з Тендитом, Щукіним, Якубовичем, Ляховичем, Богданом М.В. та іншими особами, 21.01.2014, після 06 год. 37 хв., відвіз Луценко І.В. та Вербицького Ю.Т. до гаражного приміщення № 236, розташованого на території гаражного кооперативу «ГСК-12», по вул. Оросительній, 2 у м. Києві, яке перебувало у користуванні Тиднюка В.О., з метою вбивства потерпілого Вербицького Ю.Т. Надалі останнього вивезли з гаражного приміщення в с. Гнідин Бориспільського району Київської області, де завдали йому кількох ударів у область голови та тулуба.
У результаті узгоджених, заздалегідь спланованих злочинних дій Тендита О.І., Богдана М.В. та інших, зокрема невстановлених слідством осіб, що діяли за вказівкою Неживова, Волкова та Чеботарєва, Вербицькому Ю.Т. були завдані тілесні ушкодження, зокрема поперековий перелом тіла, грудини, переломи ребер та ін.»
Ігор Луценко тричі прощався з життям, ім'я товариша по нещастю дізнався в лісі
«Волков був смотрящим за операцією з нашого викрадення», — говорить Ігор Луценко, якого титушки викрали з лікарні разом з Вербицьким у ніч на 21 січня 2014 року. Волков Олександр Анатолійович — єдиний член ОПГ, якого арештували і кому загрожує «вишка». Ігор Луценко відносить це до успіхів Департаменту спецрозслідувань ГПУ, керівник якого перебуває в перманентному конфлікті з Генпрокурором. Характерно, що до того як за справу про вбивство Вербицького взялася нинішня група, покровителі допомогли втекти в РФ Віктору Тиднюку, який возив Луценко з Вербицьким у гараж та на базу титушок у лісі.
«Докази, з якими мене ознайомили, переконують, що Волков причетний до смерті Вербицького, хоча я пам'ятаю лише двох, тому що ця команда вжила всіх заходів, щоб ми їх не бачили — нам на голови наділи кульки, говорили шепотом», — згадує Ігор Луценко. Він був серед найбільш активних учасників протестів 2013–2014 років, стежити за Луценком почали одразу ж після першого розгону Євромайдану 30 листопада. Лише через кілька років нинішній нардеп Ігор Луценко дізнався, що було отримано дозвіл на проведення негласних слідчих дій за сфабрикованими підставами — до «справи» про організацію масових безпорядків було підшито липове фото. Юрій Вербицький отримав на Майдані серйозну травму ока і тому Ігор запропонував відвезти його до лікаря. Вже було відомо, що титушки ловлять активістів біля лікарень, але Вербицькому була необхідна спеціалізована офтальмологічна допомога. Так вони опинилися в Олександрівській клінічній лікарні Києва за адресою: вул. Шовковична, 39/1. Завдяки прослуховуванню бандити дізналися про плани Луценка заздалегідь та чатували.
«Вербицькому почали надавати допомогу, але виявилося, що це надовго. Тому я з ним попрощався і почав уходити, залишивши свій номер телефону. Але по дорозі до машини помітив двох бандитів милицейської зовнішності та пішов шукати другий вихід з корпусу. Встиг повідомити друзів з Автомайдану, але бандити діяли дуже нахабно та швидко. Вербицького витягли прямо з кабінету лікаря, на очах у свідків, мене схопили в коридорі», — розповідає Ігор Луценко. З Вербицьким Луценко товком не встиг познайомитися. Як його ім'я — запитав уже після того, як разом опинилися в лісі. Викрадених розвели в різні боки.
«Мені вони говорили — ти ж з Києва? Навіщо ти полізав? До мене ставилися як до заблудлого, а Вербицького, як до людини із західної України (визначили це за вимовою) — вважали ворогом. Хоча він пробував з ними по-людськи розмовляти, але це скоріше працювало навпаки. За характером Юрій був набагато м'якший за мене, я чув, як він просив його не бити хоча б по перелому. Але його не щадили, катували набагато жорстокіше». Коли бандити вирішили перемістити викрадених у гаражний кооператив, Вербицький уже був без свідомості. На новому місці полонених кинули на льодяну металеву підлогу і їхні мучення продовжилися. Загалом заручників мучили близько 12 годин, задаючи дивні (з точки зору щирих борців з режимом) питання: хто їм платить і хто наказує. Ігор Луценко згадує, що встиг тричі попрощатися з життям: «Коли нас викрали, у моїй голові був образ російського опозиціонера Розважаєва, якого ФСБшники викрали в центрі Києва (це було у 2012 році — прим. ред.). Я сприймав це як найгірший сценарій — коли в РФ раптом з'являється нібито нелегально до них потрапила людина і потім сидить нескінченно.
Потім коли я почув, що викрадачі говорять на суржику, зрозумів, що це не росіяни, а умовні «наші», але коли виявив себе в лісі, вперше подумав: «Ну, все» (в ліс вивозять для бесід фінального характеру). Коли привезли в гараж і почали надівати кулек, я подумав, що задушать кульком, а коли в кінцевому підсумку знову повезли в ліс, попросив їх: «Якщо будете вбивати, дайте помолитися напоследок». І вони пообіцяли виконати прохання. І ось тут виникла дещо комічна ситуація. Тому що насправді вони збиралися мене відпустити, а не вбивати, але поставили на коліна і сказали: «Молись», а самі тихенько сіли в машину і уїхали. Стоячи з кульком на голові, я намагався підсумувати все своє життя, намагався звернутися до вищих сил: «Зустрічайте». Був настільки зосереджений на передчуттю скорої смерті та поглинений молитвою, що не помітив, як залишився один. Пройшло кілька хвилин після молитви, я позбувся кулька і зрозумів, що мені подаровано ще кілька років. Це був дуже емоційний момент. Але мій настрій незабаром знову погіршився.
Тому що була втрата крові та сил — пройшовши кілька сотень метрів, я зрозумів, що кроки даються з трудом, і я втрачаю свідомість, можу в будь-який момент упасти й замерзнути… Власне — що й сталося з Вербицьким. Навколо не було людей, темніло. І я розумів, що боротьба за життя продовжується. На мою щастя, я міг ступати на ногу. Незважаючи на те, що було підозріння на перелом, було багато крові, але кістка виявилася цілою. Я намагався планувати кожен крок, берег сили й дійшов. Це було в районі дачного кооперативу — мені пощастило, що в двох будиночках перебували люди». Якщо Ігор Луценко якось міг передвигатися, то Юрій Вербицький був викинутий у сніг у беспорадному стані.
Учасники злочинної групи бажали настання смерті Юрія Вербицького — до такого висновку дійшло слідство. Він був у спортивному костюмі, руки зв'язані скотчем. Умер не від травм, а від переохолодження. Юрія Вербицького лише наступного дня — 22 січня — знайшли лісники. Прямо під знаком Гнідин. Він був з пакетом на голові, але, схоже, прийшов до тями — розірвав скотч.
Однак на ноги вже не міг піднятися. Як показала експертиза, у нього були зламані 14 ребер, пошкоджені внутрішні органи. Ігор Луценко в першому ж інтерв'ю після щасливого звільнення з полону висловлював думку про те, що їх утримували люди з досвідом роботи в правоохоронних органах. Було помітно, що катування для викрадачів — рутинна процедура. Причому деякі садисти відчували задоволення від своєї роботи, так би мовити — «отягувалися від душі». Втім, говорити про професіоналізм цих мерзавців можна лише в лапках: недоумки не розуміли, з чим стикнулися. «Брали языка» та катували, щоб отримати інформацію про «мозки» та «гаманець» Майдану, і завдання не виконали (як не була досягнута й друга мета — придушити опір шляхом терору). При тому, що у них була прослуховування. А елементарне чуття мало б підказати, що сейсмолог та пацифіст Вербицький дуже далеко від організаторів, а з радикальними діями на Грушевського його пов'язують лише бутерброди, які він допомагав робити для учасників протесту.
Що ж стосується мотиву бандитів, деякі з них погоджувалися брати участь у вчиненні тяжких злочинів за 800 грн. і навіть за 400 (на добу), інші — за 500 доларів, а от що стосується лідерів… Той же Крисін, про якого ми не раз писали, у викраденні Луценка-Вербицького брав участь дистанційно та отримав за «комплекс послуг» від Чеботарєва 200 тисяч доларів. Слідством установлено, що гроші були передані 22 січня на вулиці Лаврській з рук у руки і того ж дня Крисін передав своєму помічнику Сергію Чемесу з цієї суми 15 тисяч доларів на гонорар рядовим виконавцям (решту, схоже, присвоїв). Недарма Ігорю Луценку здалося, що в титушечному таборі їх «пресували» т. зв. мусора. Один там точно був — продажний русомирець з окривавленими руками Євген Жилін, знищений у Москві бізнес-партнерами.
Жилін фігурує в епізоді з викраденням киянина Владислава Іваненка, якого титушки захопили біля станції метро Петровка (нині Почайна) тоді ж — 21 січня 2014 року, але після того, як відпустили Луценка. Однак серед організаторів верхнього рівня однозначно були й ті, хто все ще перебуває на території України, а можливо — і в правоохоронних органах. Ігор Луценко говорить, що у слідства є відомості про те, що до подій 18–20 лютого 2014 року причетні деякі представники елітних підрозділів, які вважаються поза підозрою. «Є питання до тих, хто колись входив до штабу, який регулярно збирався та планував дії проти Майдану», — говорить Луценко. Серед таких іноді згадується Віталій Стрижак. Однак у матеріалах справи Вербицького-Луценка такий погонносець не згадується. Зате відомий факт: титушки і до, і після вбивства Вербицького здавали побитих ними майданівців у київські райвідділи як нібито затриманих на Майдані.
Установлено, що викрадачі Луценка-Вербицького перед тим, як викинути їх у лісі, зв'язувалися по телефонах з деякими керівниками столичних підрозділів МВС, які побоялися брати цих полонених через тяжкість отриманих ними ушкоджень. Хоча у організаторів викрадень у січні була повна впевненість у тому, що вони потопляють протести в крові. І якби Майдан програв, як вважає Ігор Луценко, з активістів вижили б не багато — див. наше відео: https://www.youtube.com/watch?v=cz2qnDsK86c
У головаря Чеби-Чеботарєва є партнери в найближчому оточенні ПАП
Важливим для розуміння загальної картини є такий момент: той, що втік у Москву Алексій Чеботарєв, досі володіє чернігівською «Десною», через яку відмиваються кримінальні гроші. Ось цей непотопляємий мафіозі — випадково засвітився як клієнт ізраїльської клініки: https://www.youtube.com/watch?v=Ij_cT_Jsttk
Після того як команда Чеби не отримала атестат на участь у премʼєр-лізі сезону 2017/2018, директор департаменту «Динамо» з роботи зі ЗМІ Микола Несенюк дав такий коментар сайту gazeta.ua: «Чому «Десну» утримує на чорні гроші підозрюваний у вбивстві? Куди дивилася Федерація?». Але вплив на події в країні беглого кримінального авторитета досі проявляється далеко не лише у спорті. Нещодавно заявив в інтерв'ю сайту strana.ua, що проблеми у нього почалися саме після того, як він почав зупиняти заводи Чеботарєва, які явно виробляли нелегальний спирт. На думку Лабутина, покриває злочини Чеби сьогодні один з найближчих до Порошенка людей у уряді.