Останнім часом дедалі наполегливіше обговорюється тема співпраці Петра Порошенка з кумом Володимира Путіна – Віктором Медведчуком. Причому це співпраця не лише за лінією бізнес-інтересів (наприклад, торгівля газом, вугіллям тощо), але й можливість спільно «розкласти пасьянс» на президентських та парламентських виборах 2019 року, при якому Порошенко переобереться на другий президентський термін, а Медведчук – очолить український парламент. Окремі спостерігачі стверджують, що поверненню Медведчука у велику політику сприяє саме Порошенко. Аналіз недавніх подій може бути цьому підтвердженням. Чого варта включення Медведчука до мінської переговорної групи від України, яке сталося за вказівкою президента Порошенка. Нині цього вже не приховує навіть сам Медведчук, стверджуючи, що у Мінську та Москві він виконує доручення однієї людини – Порошенка. Не вдаючись у аналіз реалістичності кар'єрних перспектив цих двох фахівців у галузі політичних угод та закулісних інтриг, слід зазначити, що тісна співпраця Порошенка з Медведчуком не є чимось новим.
Вона тривала щонайменше вже двадцять років і була заснована на спільних інтересах обох цих діячів. Спочатку Медведчук на певних умовах виводив Порошенка у велику політику, а в останні чотири роки вже Порошенко, знову ж таки на певних умовах, повертає його до неї. Політична історія України знає таку партію як СДПУ(о), яка у 1998 році стала парламентською. При цьому її представники потрапили до парламенту з мінімально допустимим результатом – при проходному 4% СДПУ(о) набрала всього 4,01%. Щодо того, що «набрала», виник грандіозний скандал – лідер ПСПУ Наталія Вітренко тоді заявляла, що ЦВК під керівництвом Михайла Рябця «вкрала» голоси у її партії та «приписала» їх СДПУ(о). Як би там не було, але 14 кандидатів-списочників СДПУ(о) пройшли до парламенту. Серед них під № 11 значився Порошенко Петро Олексійович – голова спостережної ради ВАТ «Вінницька кондитерська фабрика» (тоді ще не «Рошен»). Як і на яких умовах тоді малознаного Порошенка включили до списку есдеків (до якого входили такі політичні титани як, зокрема, Кравчук та Марчук) – добре відомо і Порошенку, і Медведчуку.
Але, перефразовуючи німецьку народну мудрість – це відомо не лише їм двом, а ці умови рано чи пізно з таємниці стануть явню. Проте до Верховної Ради Порошенко у 1998 році «увійшов» не за списком СДПУ(о). Після того як стали відомі результати виборів за партійними та мажоритарними округами, Порошенка 16 квітня 1998 року за його заявою виключили зі списку проходних кандидатів СДПУ(о) з тієї простої причини, що він виявився переможцем ще й за мажоритарним округом № 12 у Вінницькій області (за списками СДПУ(о) він був зареєстрований кандидатом 18 грудня 1997 року, а кандидатом за округом як самовисуванець – 27 січня 1998 року). Тому, щоб не пропав мандат у списку СДПУ(о), Порошенко логічно «увійшов» до парламенту як мажоритарник. Надзвичайно цікавою обставиною перемоги Порошенка на мажоритарному округі є те, що він, як і СДПУ(о) в цілому, здобув перемогу з мінімальним результатом – його перевага в округі становила всього 58 (!!!) голосів виборців. Це при тому, що у голосуванні за його округом взяло участь 107830 виборців.
Такого везіння та збігу обставин буває! Тут потрібно зробити невелике ліричне відступлення. Примітно, що за уривками інформації з неофіційної (але справжньої, а не старанно ретушованої офіційної) біографії Порошенка, особливо про його ранні роки, яку можна знайти у відкритих джерелах, його студентська прізвисько була «Черт». Саме вона міцно приклеїлася до майбутнього президента України через постійно неохайний зовнішній вигляд, а також дуже яскрава, але коротка характеристика однокурсників Петра Олексійовича всього у двох словах: «патологічно жадібний». Що ж стосується виборчої кампанії 1998 року, то слід зазначити, що Порошенко свої перші кроки у велику політику робив, виходячи з холодного розрахунку, спираючись на вроджене чуття, «обкатуючи» лише що починали зароджуватися в Україні виборчі технології, балотуючись одночасно і за списком СДПУ(о), і за одномандатному виборчому округі. Можливо, він і пожалкував про те, що поспішив виконати (хоч і зі «скрипом») перед партією певні зобов'язання та умови для включення до її виборчого списку, але було вже пізно.
Пройшовши до парламенту як депутат-мажоритарник, Порошенко не розірвав зв'язків з есдеками, оскільки вони були йому близькі за своєю внутрішньою суттю. Як і належить у таких випадках, Порошенко став членом фракції СДПУ(о) і навіть був обраний членом політбюро цієї партії. Це свідчить про те, що довіра до нього з боку есдеків була величезною. До речі, ставши президентом, Порошенко нагородив свого товариша по фракції СДПУ(о) Григорія Суркіса орденом Ярослава Мудрого. Згодом було створення партії «Солідарність», участь у створенні та управлінні «Партією регіонів», своєчасна (як хамелеон) переорієнтація на Ющенка та «Нашу Україну» тощо. Але це було вже потім. А путівка діючого президента України у велику політику (а, отже, і у великий бізнес) була видана йому Медведчуком та Ко. І це, судячи з усього, цінується та не забувається. До того ж, колишніх есдеків не буває – тим більше членів їхнього політбюро. Слід зазначити, що співпраця Порошенка з Медведчуком (або Медведчука з Порошенком – це як подивитися) в останні чотири з половиною роки через низку обставин має особливий характер.
По-перше, через особливий статус Порошенка – він є президентом України. По-друге, особливими стосунками Медведчука та Путіна – вони не лише кумовья, але за цілою низкою ознак ще й близькі партнери у багатьох справах, що стосуються України. По-третє, особливим статусом Медведчука у мінській переговорній групі – перебуваючи у близьких стосунках з главою держави-агресора, він одночасно є представником України (або Порошенка?) на переговорах з агресором. По-четверте, особливим становищем України та Росії – фактично вони перебувають у стані війни, оскільки Україна змушена при допомозі зброї захищатися від російської військової агресії. Все це наводить на думку про існування особливих стосунків не лише Порошенка з Медведчуком, але й Порошенка з Путіним. І зверніть увагу ще на таку дрібницю (черт, як відомо, криється в деталях): Порошенко може довго та багато нелицемірного говорити про кума Медведчука – Путіна, але про самого Медведчука він ніколи не сказав «кривого слова». Як і Медведчук про Порошенка. Сам по собі цей факт уже свідчить про багато, а головне про те, що вони разом.
Були, є й будуть. Вони разом успішно для кожного з них провели парламентські вибори 1998 року, а тепер уже на зовсім іншому рівні будуть прагнути провести успішні (знову ж таки – для кожного з них) президентські та парламентські вибори 2019 року. Двадцять років пройшло – а справжні друзі, як і раніше – знову разом, знову поруч! Олег Красовський, для «ОРД»