Понад три роки тому, 2 червня 2015 року, знайшли тіло розвідника 72-ї бригади Сергія Костакова зі множинними вогнепальними ранами голови та в наручниках. Костаков, якого сослуживці називали позивним «Маестро», зник 22 листопада 2014 року під час служби в районі Волновахи на неокупованій території. У день зникнення боєць збирався виїхати з міста, маючи при собі документи про переведення в іншу бригаду. У 72-й бригаді, за словами його рідних і друзів, у Сергія неодноразово виникали конфлікти. Протягом майже чотирьох років справа Костакова переходила від маріупольського відділення поліції (Слідче ГУНП у Донецькій області) до київської прокуратури і назад, але з незрозумілих причин її не розглядала військова прокуратура. На той момент справу передали до волновахського відділення поліції.
Юрій Костаков, батько Сергія, розповідає про сина: той займався спортом, біатлоном, стрибав з парашутом, але перш за все був активістом, якого не влаштовувала діюча влада. У 2011 році Сергій брав участь у Податковому Майдані, а на наступний день після мітингу до дому прийшли слідчі й звинуватили його в хуліганстві, якого він насправді не вчиняв. Його затримали в СІЗО, але згодом перевели під домашній арешт. Сергій дружив з Егором Соболевим, який тоді ще був журналістом. Егор через чеське посольство допоміг синові — Сергій виїхав до Праги й отримав там політичний притулок. Він прожив там до початку 2014 року, а коли почалися військові дії, вирішив повернутися, щоб добровільно піти на фронт. За словами батька, Сергій був максималістом, дуже принциповим і радикальним у своїх переконаннях.
Благодаря своїм зв'язкам, батько влаштував Сергія до 72-ї бригади. Саме тому, будучи військовослужбовцем, він почав критикувати командування бригади — спочатку через те, що вони не дбали про умови проживання солдатів, а потім почав озвучувати безліч інших недоліків. Хоча він не називав прізвищ, але загалом критикував структуру. Навіть виступав на телевізійних каналах, очевидно, домовляючись з друзями-журналістами. У вересні 2014 року його посадили в маріупольське СІЗО. Спочатку його звинуватили в угоні автомобіля, хоча за свідченнями бійців, машинами місцевих на фронті тоді користувалися з дозволу командування. Батько спілкувався з людиною, у якої Сергій узяв машину за наказом, і той розповів, що Маестро обіцяв йому її повернути й повідомив про це командуванню. Потім до нього прицепилися через судимість, через яку він виїхав з України до Чехії. Але активісти відстояли Сергія — він повернувся на службу. І почав викривати проблеми: наприклад, 12 листопада виставив пост на своїй сторінці у Facebook, звинувачуючи командування в контрабанді. Знаючи його запал і конфлікти в бригаді, батько постійно говорив йому: «Ти спочатку виберись звідти, а потім пиши, що хочеш».
А Сергій відповідав, що приїде додому й покаже їм «кузькину матір». І показав… Батько розмовляв з господинею гостиниці «УЮТ», куди Сергій переїхав за якийсь час до переведення. Вона розповіла, що 22 листопада, у день, коли син мав виїхати з міста, близько п'ятої години вечора він прийшов з двома клітчастими сумками, у бушлаті, віддав ключі, розрахувався за гостиницю й пішов. Через деякий час, за її словами, до неї прийшли троє військовослужбовців у формі з зброєю й запитали, де Костаков. Один з них комусь позвонив і повідомив, що Костаков пішов. Вона одразу позвонила Сергію й розповіла про це. Про те, що було з ним далі, є лише низка припущень. Але, збираючи різні відомості протягом років, батько переконаний, що до смерті Сергія причетні як військові його бригади, так і міліцейське підрозділення «Київ-2». Наприклад, у день його зникнення, 22 листопада, на одному з міліцейських постів бачили людину, за описами схожу на Сергія, окривавлену й прикуту наручниками до якоїсь труби. Батько їздив на впізнання, коли знайшли тіло. Череп якимось чином був окремо, у нього вистрілили 20 куль — але це вже не вбивство, а якась страта.
За черепом у батька були сумніви, що це Сергій, але вони віддали його на експертизу, щоб звірити зубну карту, і все збіглося, збіглося й ДНК. Все це час батько збирає всілякі дані й документи, пов'язані з вбивством сина, та й адвокати йому сказали, що незважаючи на те, що справа не рухається з мертвої точки, матеріали все одно треба збирати. Але загалом він уже втратив віру в щось.
Вікторія Солодухина, сестра Сергія, розповідає: 29 травня 2015 року вона виступила на «Шоу Шустера», де підняла питання про зникнення Сергія, і буквально через день його тіло знаходять, точніше, як вона вважає, його підкидають. На впізнання вони їздили з батьком. Приїхали, домоглися, щоб прийшов командир розвідувального взводу, в якому служив Сергій, і перше, що він їм сказав: «Це точно Сергій!». Мовляв, тіло знайдено в такій формі, як ходив Серега — у «Бундесі». Але потім, коли деякі бійці демобілізувалися й перестали боятися щось розповідати, повідомили їй, що у Сереги ніколи не було «Бундеса». Про це говорили й сослуживці Сергія. Та й взагалі, в морзі за тілом у неї було дуже багато питань, через що закралися сумніви, чи це взагалі Сергій, і якщо це не його тіло, то де він зараз?
Другий раз наприкінці вересня вони їздили до Волновахи, щоб забрати тіло, але його їм не показали й не віддали. Сказали йти оформляти документи, а через пару днів привезли його в двох мішках. Голову взагалі передали окремо «Новою поштою». Її гложе почуття провини, тому що, коли Серега збирався покидати бригаду, можна було туди поїхати, зустріти його й провести на поїзд. Переведення Маестро організовувала вона. А коли прочитала пост про машини, у неї волосся встало дибки. І це лише мала частина того, що він міг знати. Було відчуття, що при малійшому зіткненні з тими, хто там займається контрабандою, йому вистрелять у спину. Вона йому говорила, що якщо його арештують, то вони завжди його звідти витягнуть, але не давай приводу себе вбити.
Ігор Пилипчук, друг Сергія, волонтер, говорить: те, що ця справа сама по собі не рухається — це вже злочин. Тому що вбивство військовослужбовця, за всіма ознаками, сталося на нашій території. За кілька днів до свого зникнення Сергій телефонував йому, і Ігор його дуже просив, щоб він більше не влаштовував там ніяких розборок, а зібрав речі й спокійно виїхав. Щоб не писав постів у Facebook, де викривав низку військових у скоєнні злочинів, бо це становило б йому загрозу, передбачувано. Він мав при собі наказ про переведення до новоформованої 81-ї десантної бригади. Згодом Ігор дізнався, що за два дні до зникнення Сергій влаштував скандал заступнику начальника волновахської міліції, якому сказав, що доїде до Києва й розповість, як вони там сепаратистів приймали й так далі. Але треба було спочатку доїхати до столиці й тоді розповісти кому треба про всю ту справу. А не махати шашкою одному проти зграї негідників. Сергій часто наривався там, де цього не треба було робити, де треба було проявити витримку й згодом все зробити як слід. Ясно, що там була й контрабанда, й мародерство, але йому не треба було воювати з ними наодинці. Костаков, попри вік понад 40, за психотипом був підлітком, з відповідним юнацьким максималізмом та надзвичайно загостреним почуттям справедливості. Так і діяв часто, відповідно. При тому, що був винятково професійним і навіть унікальним бійцем. І ці два його альтер-его не завжди толерували один одного. На велику жаль. Його жертва заради нас — це не лише важка втрата для рідних та друзів. Це дійсно велика втрата для країни. Таких людей і солдатів — мало.
Адвокат Вячеслав Мисак вступив у справу в жовтні 2016 року. Після того, як знайшли труп, справу внесли в реєстр. І він не скаже, що по ній нічого не зроблено. Але довести до кінця ніхто не хоче. Головна помилка з самого початку — процесуальне керівництво мала здійснювати військова прокуратура. Але не було особистої зацікавленості посадових осіб, щоб розслідувати це вбивство. Три версії, які розробляються — це або якийсь особистісний конфлікт, або конфлікт з місцевими, або якесь корисливе злочинство, з метою щось украсти. Сам спосіб вбивства — не менше 20 куль, половина з них спереду, половина ззаду, наручники на руках, тому версію з розбійним нападом адвокат виключає. Свідок, представник МВС, який говорить, що бачив Костакова з наручниками на блокпосту — не стверджує це на 100%. І не вказує ніого іншого, хто був там ще. Зі свідченням він виступив лише рік тому, до цього весь час мовчав.
Треба розуміти, що Сережа був людиною, яка боролася за правду. У нього було загострене почуття справедливості й таким людям скрізь важко, а там, де є збройний конфлікт, тим більше. Тіло, яке належало Костакову, знайшли біля села Прохоровка, це Волновахський район, недалеко від блокпосту військових. Але щоб туди потрапити, а це близько до нульових позицій, треба було проїхати кілька блокпостів, у тому числі блокпост прикордонників і МВС «Буграс». Тобто може бути й таке, що у вбивстві завязані й військові з 72-ї бригади, й представники добровольчого батальйону «Київ-2». Зараз обвинувачення нікому не висунуто, підозрюваних немає. Але якщо справу закриють, адвокат буде йти в суд — і продовжувати її на півроку. Ідеальних злочинів не буває, і в цій справі є немало доказів, наприклад, слідству відомий тип зброї, тому можна провести балістичну експертизу й вичислити пістолет, з якого стріляли. Адже у кожного, хто служив тоді на сході, була якась зброя під чітким номером, і все є в картотеці «К-2». Те, яке було у військових, тоді могло не реєструватися, але можна хоча б звузити пошук шляхом виключень. Точно так само комусь видавалися наручники й на кому-то вони числяться, але слідство не займається цими питаннями.
«Цензор.НЕТ» зв'язався з безпосереднім командиром Сергія Костакова під час його служби в 72-й бригаді. Віктор Скатерной, у 2014 році — командир розвідувального взводу. Зараз комбат першого батальйону 72-ї бригади, говорить: він думав, що ця справа давно закрита. Але все, що він може сказати з цього приводу — що Сергія перевели в іншу бригаду за його проханням, а коли він зник, піднімати це питання почали вони. З бригади він пішов після конфлікту з начальником міліції Волновахи, і після цього у нього було два варіанти: або перевестися, тоді на нього не заведуть кримінальну справу, або сісти в тюрму. Плюс він не знайшов однодумців у підрозділі. Від поставлених завдань він весь час ухилявся. З іншими бійцями спілкувався «привіт-пока» й не більше. Скатерной прослужив з Сергієм не так уж багато — 5 місяців, і за цей час неможливо дізнатися все про людину, але той був неконтрольованим. Міг відібрати машину (командир взводу заперечує, що машини у місцевих забирали за наказом командування), зупинити швидку посеред міста з допомогою автомата — і коли він це зробив, то за його наказом здав зброю. Але вони ж військові, а не банда, і вони на боці закону, а Сережа був борець за якусь таку справедливість, яку ніхто не може зрозуміти. Він не хоче сказати нічого поганого, але як на нього, занадто багато шуму навколо такої особистості. Вбити його міг хтось із міських: він багато конфліктував з місцевими авторитетами. А ще у нього є думка, що просто людина в черговий раз сховалася. Він взагалі дозволяв собі пропадати то на пару днів, то на тиждень, хоча знав, що не має права покидати підрозділ без дозволу офіцерів. З «К-2» до нього постійно приїжджали хлопці — і він виїжджав з ними. А на його заяву про контрабанду, там де він зупинив якогось капітана міліції, який на фурі вез машини, командир говорив йому, що Сережа, Мелітополь — не зона АТО, вони, військові, до цього не причетні, й заборонив йому в це вмішуватися, а той там стріляв у повітря з автомата, але це ж мирне місто!
Одяг, у якому знайшли тіло, належав Сергію, командир колись подарував йому цю форму, а йому її привезли волонтери. Як точно вона називається, він не пригадує. А взагалі, тема Сергія йому набила оскому, якщо чесно. Поліція не хоче нічого шукати, а родичі думають, що це наших рук діло. Один з бійців «Київ-2» у цілях своєї безпеки побажав залишитися анонімним. Про Костакова він дізнався від одного з бійців свого підрозділу. Той бачив Сергія побитим, прикутим до батареї на КП (командному пункті) батальйону, у день, коли той зник. І, як виявилося потім, його бачило ще четверо людей. Але виступати відкрито вони не те щоб бояться, а це немає сенсу. Це було б варто робити, якби слідство дійсно шукало вбивць, але воно глушиться на корню. Він спілкувався з татом Сергія, і якщо брати матеріали справи, то це суцільний саботаж слідчих — такого він ще не бачив. Знаходять військового й віддають тіло в морг у Волноваху, наче це цивільний або невпізнаний, а не в Дніпро, де займаються такими справами. На місці, де знайшли тіло Костакова, чомусь не було знайдено гільз. Відповідно, місце злочину або було не там, або його почистили, або їх взагалі ніхто не шукав. А потім, наскільки йому відомо, навіть знайшли зброю — з якої були випущені деякі кулі, вилучені з тіла Сергія, і того, кому вона належала, але потім вона зникла зі справи. Треба розуміти, що контрабандні потоки в районі Волновахи в 2014 році були якісь хаотичні, вони тільки зароджувалися. І причетні «мазали» один одного кров'ю, щоб не було серйозних конфліктів між підрозділами, бо всі були вже «запачкані», так би мовити. Все незаконне, що там відбувалося, ще не було централізовано, як це сталося згодом. І ті, хто цим займався, не розуміли, наскільки саме це небезпечно — відпустити когось з певним багажем інформації. А от коли вони почали розуміти, де, хто кого покриває, коли вибудувалася певна вертикаль, ось тоді стало менше «мокрухи». Але до того на всяк випадок підчищали всіх — і Сергій теж потрапив під це. Так само в 72-й бригаді зник кулеметник Петренко, який теж збирався відкрити ротик. І його досі не знайшли. Більше того, в цих справах були замішані не лише військові, а й комендант міста й начальник міліції. Ясно, що в підрозділах були певні групи людей, які цим займалися. Наприклад, у «Києві-2» було близько 10 людей, які виконували різні чорні справи, але треба розуміти, що контрабандою рулили не вони. А загалом у батальйоні було багато добровольців, майданівців, які, побачивши, що там відбувається, перевелись звідти цілою групою. Сергія прибрали, а от чому його залишили в наручниках — варіантів мільйон, він думає, що це помилка: у більшості ці люди тільки вчилися вбивати й могли залишити його так від власної необізнаності. Так само непродумано вони поступили, видавши тіло, бо він би міг і досі вважатися зниклим безвісти.
Ще до того, як справу передали до Волновахи, на журналістський запит до маріупольського відділення поліції про зустріч зі слідчим прийшла відмова. Друзі, які служили з Сергієм, відзиваються про нього розповсюдженою фразою «Побільше б таких людей, життя в країні була б інша». На пам'ятнику, встановленому на могилі Маестро, написано «Загинув за Україну!» — цей напис попросив зробити батько. Знаючи про те, що Сергія вбили на своїй території, спочатку ця фраза режет слух, але потім приходить розуміння, що дійсно в якомусь сенсі розвідник Сергій Костаков загинув за Україну, але за таку, за яку боровся: де вбивства розслідують, а винних карають.