Активність одіозного громадського діяча Сергія Павленка на профспілковій ниві давно дивує багатьох людей, схильних аналізувати процеси, що відбуваються в Україні. Як людина, відома в вузьких колах за прізвиськом «Одеса», з кримінальним минулим, раптом стала громадським діячем і навіщо намагається підпорядкувати собі українське профспілкове рух – питання риторичне. Однак, враховуючи протестний потенціал самих профспілок, виникає складніша й актуальніша дилема – хто координує діяльність Сергія Павленка і в чиїх інтересах він грає? Для розуміння питання не потрібно бути розвідником чи Шерлоком Холмсом – достатньо детально вивчити біографію цього персонажа та його найближче оточення, щоб зрозуміти, хто маніпулює профспілковим «узурпатором» і чиї апетити він намагається задовольнити.
На перший погляд історія Сергія Павленка може здатися комусь досить переконливою й навіть надихаючою. Простий непримітний хлопець з немалими амбіціями поступово піднімається кар'єрною драбиною, очолює одну за одною громадські організації. Однак більшість своєї професійної діяльності він чомусь переважає залишатися в тіні – і не дарма. Адже стати публічною особою – привертати увагу допитливих журналістів і колег-громадян. А ось інтересу до своєї персони цьому великому комбінаторові зовсім не потрібен, бо, як у благодатному гної – стоїть лише трохи копнути на поверхні – вилізе таке, що потім не зупинити. Будучи людиною підприємливою й, треба визнати, не без розуму, він швидко усвідомив також потенціал громадських організацій. Саме на цій ниві він познайомився з не менш продуманим махінатором, а згодом і багато в чому ідейним натхненником Олександром Щуриком.
Щурик – особистість досить яскрава, помітна, але й токсична. Не дарма останні роки Павленко всіляко прибирає будь-які згадки про свої взаємозв'язки зі старим компаньйоном, однак, як стверджують джерела, зв'язок утримує й спілкування не перериває. Разом Щурик і Павленко ще в середині двохтисячних років розробили цілу систему, цілком собі багатоходовку, істинна мета якої стає більш-менш зрозумілою вже зараз. Поистине далекоглядне й дуже довгострокове планування. Цим стратегам можна позаздрити, однак навряд чи свій «коварний план» ці двоє розробили самі, але про це трохи пізніше. Отже, Павленко й Щурик для реалізації своєї стратегії дуже швидко створили цілу систему галузевих незалежних профспілок у регіонах. Роками вони залучали в них людей – організації міцніли, росли й ставали досить серйозними гравцями. Особливою їхньою гордістю стала Чернігівська область. Тут, можна сказати, ці двоє мали запаморочливий успіх. Величезна організація, мережа своїх людей у численних державних і громадських структурах, неабияке влияние.
Підпорядкувавши собі керівників чернігівських профорганізацій освіти й медицини, Павленко фактично проштовхує на посаду голови Федерації профспілок України в Чернігівській області повністю підконтрольного йому Ігоря Москаленка. Колишній депутат і податківець з'явився в полі зору Павленка за поданням його чернігівського соратника й відомого сепаратиста Андрія Кужельного, якого в області давно прозвали «Пан-профспілка». Адже за поданням Павленка Кужельний на підставних осіб зареєстрував у області 16 галузевих незалежних «всеукраїнських» профспілок. Сам Кужельний очолив у Чернігові ФСТ «Україна», під егідою якої створюється федерація одного з бойових мистецтв, 100 бійців якої стають фактично особистою армією Павленка. Цікавий факт, але гроші на утримання бійців федерація регулярно отримує з території країни-окупанта. Не прагнення до правозахисної роботи й навіть не банальне колекціонування штовхало Павленка й Щурика на створення десятків чи навіть сотень профспілок. Отримавши вагу на профспілковій ниві й особисто очоливши Незалежну профспілку «Трудящі», Павленко нарешті показав своє справжнє обличчя.
Відтепер і повсюдно Сергій Миколайович будь-якими правдами й неправдами намагається впровадити свої мікропрофспілки й організації побільше у Федерацію профспілок України. Численні підконтрольні Павленку профспілки з усіх боків намагаються увійти до ФПУ, що означало б безраздільну владу й фактичний контроль Павленка над найбільшою українською громадською організацією. Офіційно ФПУ об'єднує понад 6,5 млн. трудящих. Важко навіть уявити, наскільки це потужний потенціал і як його може використовувати брудна на руку проходімець. І це не кажучи про майно профспілок по всій країні. Зазнаючи невдачу за невдачею, Павленко й Щурик всіляко намагаються вивернутися й все-таки потрапити до Федерації. Павленко навіть створив «Профспілковий наступ», сподіваючись, що зможе привернути ФПУ ідеєю повного об'єднання всіх незалежних профспілок з ФПУ, однак, отримавши від воріт поворот, незабаром продав організацію. На щастя, майже тридцятирічна історія роботи Федерації зробила організацію закритою й практично неприступною для впливу ззовні.
Однак спроби отримати контроль над найбільш масовою профспілковою організацією Павленко не залишає. Розуміючи, що взяти контроль над ФПУ законними шляхами у нього не виходить, сьогодні відчайдушний махінатор уже опустився до банальних погроз персонально окремим керівникам профспілок, наклепів і фальшивих акцій протесту. Очевидно, ціна питання настільки висока, що відмовитися від цієї затії просто неможливо. Але чи міг сам Павленко продумати настільки далекоглядну партію? Вірити важко.
А якщо ні, то хто ж розіграв цю багатоходовку, розтягнуту на роки роботи й немалих інвестицій? Шукати джерело впливу на Павленка потрібно в його ж оточенні. І оточення це, м'яко кажучи, дозволяє зробити досить невтішні висновки. Дивіться самі. Половину свого шляху Павленко рука об руку проходить з уже згаданим Олександром Щуриком. Щурик генерує ідеї, надихає й спрямовує Павленка. Сам він без справи не залишився й очолив Кримську профспілку працівників МВС, одночасно відвідуючи Росію, щоб обговорити «профспілкові справи» з членами партії «Єдина Росія» або ведучи підривну діяльність у незалежних профспілках Криму, намагаючись здійснити переворот у керівництві. І було б все добре, якби не «Крим наш». Після окупації півострова Павленко екстрено починає чистити біографію. Видаляються всі можливі матеріали, які пов'язують його з Щуриком, чистяться соцмережі – друзі й навіть коментарі до постів десятирічної давності. І не дарма, опинившись по той бік кордону вкраденого півострова, Щурик негайно стає своїм і очолює місцевий осередок керованої спецслужбами Росії організацію «Офіцери Росії».
Але як би не намагався Павленко, приховати десятки років спільної роботи неможливо. І хоча сьогодні він публічно дистанціювався від колишнього компаньйона – зв'язок вони підтримують далі. І навіть більше того. Зокрема, Павленко засвітився в причетності до так званого «референдуму» в Криму. Напевно, за проханням того ж Щурика й його начальства зі спецслужб він відправляє на півострів свого чернігівського кардинала Андрія Кужельного й бійців заснованої ним Федерації з єдиноборств, яка, як ви пам'ятаєте, фінансується безпосередньо з РФ. До речі, потрібно відзначити, що, за даними правоохоронців, ці ж бійці згодом були передислоковані в Київ для організації різноманітних Антимайданів у якості «титушок». Засвітив зв'язки Павленка з Росією й ще один його чернігівський компаньйон – Владислав Макаров, за протекцією Щурика потрапив в Антикорупційний комітет України. Підпорядкувавши собі керівництво цієї громадської організації, створеної раніше Службою зовнішньої розвідки України, цей «профспілковий діяч» спрямовує свій погляд на Укрспецекспорт (нинішній Укроборонпром).
Тут він уже вирішив зіграти серйозну ставку й намагався вивезти номенклатуру товарів військового призначення в одну зі санкційних країн. Зайве, мабуть, говорити, що у разі успіху в реалізації цього плану Україна потрапила б під санкції ООН, що зіграло б на руку нашому прямому конкуренту на ринку озброєння – Російській Федерації. Майже одночасно з цим Макаров бере активну участь у роботі створеного Щуриком інституту СБУ. Але не Служби безпеки України, а Соціальної безпеки. Майстер абревіатур-дублікатів Павленко часто вдається до такого найменування, щоб вводити людей в оману. Займаючись нібито потрібною й корисною роботою, Макаров укладає десятки договорів і проводить по всій Україні тренінги, на яких відкрито ведеться вербування людей. Підривна діяльність підконтрольного Павленку Макарова опинилася в центрі уваги СБУ – тепер уже тієї, яка на захисті нацбезпеки. У результаті швидкого й продуктивного розслідування Павленко позбавляється правої руки – Макаров, викритий полковник ГРУ (Головне розвідувальне управління Генштабу РФ), засуджений за звинуваченням у шпигунстві на користь РФ.
На цьому чернігівські побратими Павленка не перестали його підставляти. Чорна смуга комбінатора тривала залетом, висунутих його чернігівською «незалежною» профспілкою членів громадської ради Міністерства інформації України, Дмитром Васильцем і Євгеном Тимоніним. Організувавши ГО «Медіа-люстрація», ці персонажі під керівництвом Павленка сприяли терористичній діяльності на Донбасі. За підсумком Васильця й Тимоніна затримали за налаштування телеканалу «Новоросія ТВ». Якимось чудом Павленко знову залишився осторонь. Чи потрібно мати вчений ступінь у сфері логіки, щоб, звівши ці й багато інших фактів воєдино, помилитися в припущеннях на кого працює пан Павленко. Висновок напрошується сам собою.
Зачем Росії українські профспілки? Якщо з особистістю самого Павленка все вже зрозуміло, то залишається ключове питання – навіщо Кремлю вся ця гра й чи варта вона, як кажуть, свічок? Багаторічне планування, розстановка гравців і наполегливість у роботі свідчать про те, що таки варта. Втрата сфер впливу в українському політикумі, громадське засудження будь-яких згадок про Російську Федерацію й усього, що з нею пов'язано, не може не хвилювати кремлівських лідерів. Адже разом з авторитетом РФ втратила в Україні досить багато – партнерські бізнеси, один з найбільших ринків збуту й, звичайно, контроль. 6,5 млн. членів Федерації профспілок – це величезний потенціал. Потенціал насамперед протестний. Отримавши контроль над такою кількістю людей, можна з легкістю маніпулювати всією країною. Крім того, важко переоцінити можливості впливу профспілок на результати всеукраїнських виборів, чи то вибори до Парламенту чи президентські. Ця гіпотеза підтверджується й тим, що Павленко активізувався безпосередньо зараз, коли в країні активно розпочалася передвиборча кампанія.
Ураховуючи активність пана Павленка, можна припустити, що історія невдалої людини, яка позиціонує себе лідером незалежних профспілок, ще отримає продовження, адже відмовити своїм російським кураторам він однозначно не зможе – у спецслужб РФ зворотної дороги немає. В одній статті не вмістити всі факти про життя й обмани Сергія Павленка, а значить – продовження слідує.