Протягом десяти років він намагався дестабілізувати ситуацію в країні. Він брав участь у «Російській весні» в Криму, керуючи титушками під час захоплення півострова, та в побиттях майданівців під час Революції Гідності. Сергій Павленко, роками працюючи на Російську Федерацію, намагається взяти реванш і розгорнути агентурний профспілковий спрут. Не склало труднощів знайти однодумців Павленка, які внесли ясність у його діяльність як минулих періодів, так і нинішніх, а також допомогли розібратися, чого очікувати від кремлівського бур'яну, посіяного спецслужбами РФ в Україні.
Нагадаємо, у матеріалі-розслідуванні «ХТО ВИ, ПАНЕ ПАВЛЕНКО? АБО ЯК КРЕМЛЬ НАМАГАЄТЬСЯ «ВІДІБРАТИ» УКРАЇНСЬКІ ПРОФСПІЛКИ?» по полицях розкладено ретельно приховане минуле цієї персони. Вказівки надходили з Кремля. «У 2004 році з тієї сторони північно-східного кордону надійшла вказівка створити по країні максимальну кількість профспілок. Чи знав Павленко, з якою метою? Думаю, знав, але інформацією навіть із найближчим оточенням ділився неохоче, дуже вибірково та обережно. Тоді він і приступив до створення фіктивних профспілок — у Чернігові, рідному чи ні, та в Криму. Грошей на виконання цієї роботи закордонні спонсори не шкодували, але й вимоги висували високі. Лазівка, що існувала тоді в українському законодавстві, дозволяла плодити профспілки в необмеженій кількості. І цією лазівкою він користувався. Усі створені ним громадські організації були без тієї самої громадськості — складалися з кількох осіб. Очолити кожну з них мав….. Російські куратори чітко контролювали це питання.
При створенні кожної з профспілок вони надсилали пакет різноманітних тестів, психологічних у тому числі, результати яких обробляли й давали підтвердження або відмову кандидатам на лідерів створюваної профспілкової організації. Складно чи довго, але Павленку вдалося виправдати надії й створити 14 профспілок одразу, 2 — пізніше», — розповідає наш співрозмовник. Варто зазначити, що обрана російськими стратегами тактика досить добре продумана. Адже профспілка по факту — єдина структура, яка може представляти інтереси робітників, а за перешкоджання роботі профспілок навіть передбачено кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі. Тому невдивовижно, що Павленко збирав свою агентуру «недоторканних активістів». Однак навіщо росіянам така кількість профспілкових організацій, якщо законодавчо вони нічого не вирішують, і відсутність людського потенціалу в цих «незалежних» осередках цінності їм не додає? План виявився більш замислюватим, ніж можна було уявити.
Захоплення Федерації профспілок було наказом. «Витонченість дій російських кураторів постала перед нами не одразу. Створенням організацій Павленко займався 4 роки. У деяких з них з'явилося членство, також було створено кілька ключових організацій, які працювали виключно на його інтереси. У 2008 році він отримує нове стратегічне завдання з РФ — будь-якими шляхами захопити найбільш масову громадську організацію країни — Федерацію профспілок України. Навіщо? Мільйонне членство в рядах ФПУ представляє величезний протестний та електоральний потенціал. Очевидно, що влади Кремля серйозно задумалися про захоплення України, якщо не фізично, то політично, вже у 2004 році.
І спроба такого захоплення відбулася. 16 листопада в кількох містах України та Києві були здійснені невдалі захоплення будинків рад профспілок і проведені збори з метою усунення керівників обласних організацій. 17 листопада 2008 року міністр внутрішніх справ Юрій Луценко повідомив про існування бізнес-плану зі кошторисом у 3 млн доларів, що передбачав повне юридичне переподпорядкування ФПУ невідомим замовникам. https://www.unian.net/society/162818-lutsenko-na-zahvat-federatsii-profsoyuzov-vyideleno-3-mln-doll.html Після цього профспілки очолив одіозний регіонал із пророссійськими поглядами Василій Хара, завданням якого було підготувати потрібний результат на найближчих виборах, — повідомляє джерело. ФПУ частково стає підконтрольною РФ, політичні переваги якої мали пустити корені серед членів федерації. Павленко тим часом робить вкладення й нарощує «заробленого» капіталу, відкриваючи ресторан, не припиняючи діяльність «активіста», пробивається в правління Фонду соцстраху від нещасних випадків, впроваджує схеми, що викликають жах навіть у досвідчених аферистів.
Будучи ослепленим райдужними перспективами, він продовжує запускати щупальця спрута все далі в маси. На полюванні за кримськими активістами він знайомиться з майбутнім соратником — Олександром Щуриком, який тоді очолював профспілку атестованих працівників МВС. Згодом він вербує Щурика на кримський осередок профспілки «Трудящиеся» та на представництво в Кримському філіалі НФПУ — Національному форумі профспілок України. (прим.ред.: слабість Павленка до словоблудія плутає багатьох, тому внесемо ясність — НФПУ далека за формою, але не за змістом, від ФНПУ — Федерації незалежних профспілок України, ровесно як і СБУ (Служба безпеки України) від створеної ним СБУ (Соціальної безпеки України)).
Операція провалюється на очах. Василій Хара, якого Павленко так довго заводив у профспілки, виявився жадібним до грошей. Хара не зміг подолати спокусу й через своїх ставленників у структурних підрозділах збував профспілкове майно, забувши про ідеологію своєї місії. У результаті, уличений у багатомільйонних махінаціях, Василій Хара поспішно складає повноваження й ретирується від греха подалі, так і не реалізувавши план Кремля. Незабаром після цього його виключають і з рідної Партії Регіонів, остаточно відправивши в анали політичного та громадського життя.
«Російська весна» та поставка титушок на Антимайдан. Крим Павленку сподобався, і після Майдану він виїжджає туди частіше. Одна з поїздок була приурочена допомозі в проведенні референдуму й втіленню «Російської весни» посередництвом спортсменів із профспілки чернігівського соратника Кужельного. Однак так явно світитися Павленко довго не міг, і після захоплення Криму, повернувшись на материк, зачищає свідчення зв'язку зі Щуриком, що стоїть у кермі «Офіцерів Росії». Але всесвітній розум обманути ще нікому не вдавалося, і в мережі знайшлися докази — переписки, взаємні привітання та знаки симпатії. Та й сам Павленко не заперечує зв'язку з російським офіцером: «Так, я спілкувався зі Щуриком і працював з ним. Зараз не спілкуємося, тому що він у Криму. Коментувати наші стосунки не буду…»
По повернення на материк, ніколи не пропускаючи можливості наживи, Павленко займався поставкою «спортсменів»-титушок Кужельного на Антимайдан, паралельно посередництвом своєї профспілки айтішників реєструє «Медіа-люстрацію» й спрямовує людей у ЛДНР налаштовувати канал «Новоросія». «Так, медіалюстрація була помічена у злочинах у ЛДНР. Але я не можу стежити за всіма своїми профспілками. Вони приймають якісь рішення самостійно…» — коментує Павленко. А Щурику тим часом за самовідданої служби вручають медаль. Ніхто інший, як сам Путін. Хто знає, можливо, така сама нагорода скоро наздожене й Павленка.
Захоплення ФПУ. Спроба № 2. Ідея очолити ФПУ після Майдану не лише не втратила своєї актуальності, але й стала навязливою як для Павленка зокрема, так і для РФ загалом, адже на її втілення витрачено 15!!!!! років. Втрата сфер впливу в Україні губительна, тому розробляються кілька екстрених планів щодо повернення колишньої важливості РФ для українців, які все більше й більше віддаляються від східного сусіда. Як тонкий психолог, що пройшов спецпідготовку, Павленко робить ставку на корисливих і славолюбивих керівників членських організацій ФПУ для дестабілізації структури зсередини, для дискредитації нинішнього керівництва й формування навколо нього ореолу недовіри. Мета — оволодіння ¼ ради ФПУ шляхом або внедрення 20 своїх організацій до складу ФПУ, або шляхом об'єднання з профільними організаціями ФПУ для оволодіння масами й здійснення давно запланованого перевороту.
А що ФПУ? Багатомільйонна організація з 27-річним досвідом залишається неприступною стіною для чужинців із сумнівним минулим. Павленко шукає альтернативні плани. Так, наприклад, він взбадьорив Василія Хару, воскресив із забуття Сергія Кондрюка, який давно увійшов у роль збитого льотчика — кухонного блогера на просторі тем. Сергій Павленко побачив у пенсіонері Кондрюку певний потенціал, відмив, надів маску борця за справедливість і став презентувати його на комерційних і грантових тусовках. Одночасно Кондрюк створює й власну громадську організацію «Спілка вільних», а екс-глава ФПУ Василій Хара муссує тему омолодження Федерації, рекламуючи свого «молодого» 60-річного колишнього заступника. І невдивовижно — Хара бажає взяти реванш і готовий допомогти Павленку в будь-якій справі, лиш би це зробити. Особливий інтерес викликає те, що Кондрюк, який крім керівної посади в ФПУ метить і на главу профАПК, свого зв'язку з пророссійським Павленком і не приховує. У прямій телефонній розмові він як на духу видав: «Не знаю я, російському він служить чи ні. СБУ нехай розбирається. Нас об'єднує спільна робота. І я намерен її продовжувати. Буду ли я висувати кандидатуру на главу профспілки агропромислового комплексу? Я так відповім. Висуватися може кожен. Головне, щоб у людини була програма дій. У мене така програма є. Від підтримки, яку в цій справі мені пропонують ті чи інші люди, я не відмовляюся, і відмовлятися не збираюся». Про роль Павленка й Хари у своїх профспілкових амбіціях він сказав прямим текстом. Незрозуміла позиція ФПУ, якій варто було б ретельніше присматриватися до оточення, і до Кондрюка зокрема.
Щасливий кінець? Ще не скоро…. Щурик, Хара, Кондрюк, Кужельний…. А скільки ще охочих поділитися інформацією, якої вистачить не на один багатотомник про російського функціонера. Тільки не книг, а заведених справ, адже за два десятиліття вербування українських активістів тінь підозри легла на багатьох яскравих особистостей. І хоча деякі своєчасно опритомніли, українські спецслужби розставлять усі крапки й зривають маски, воздавши кожному по заслугам. Як то настигло друга й соратника Сергія Павленка — Влада Макарова, уличеного в шпигунстві й що відбуває покарання в Івано-Франківську. Тим часом журналістське розслідування продовжується, будь-яка інформація вітається й прискорює момент воздання по заслугам.