Нещодавно українську спільноту сколихнув скандал, пов'язаний із заступником голови Служби зовнішньої розвідки Сергієм Семочко, у якого журналісти виявили нерухомість вартістю 200 мільйонів гривень, а у членів його сім'ї громадянство Російської Федерації та бізнес в Криму. Головне питання полягає в тому, що посадовець володіє колосальними обсягами суперсекретної інформації. Однак, як стало відомо, прецедент із Семочко зовсім не одиничний серед спецслужб України. Громадська організація Патріотичне братство прикордонників України провела вивчення ситуації, яка виявила практично однотипні факти серед генералітету Державної прикордонної служби України.
Перед тим як перейти до персоналій, варто запам'ятати фактуру стосовно Сергія Семочко, оскільки це надасть можливість зробити деякі висновки. Сергій Семочко до початку війни з Російською Федерацією багато років служив в Криму в підрозділах СБУ. Посадовець мав серйозну вагу в питаннях впливу на чиновників та бізнес. У 2014 році він продовжив свою діяльність на підконтрольній Україні території. У період 2015–2018 років був начальником головного управління контррозвідувального захисту економіки держави та начальником управління СБУ Києва і Київської області. У 2008 році його призначено першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки.
Стало відомо, що після окупації Криму дружина Семочко і ще семеро членів його сім'ї отримали російські паспорти. Таким чином, посадовець приховав російське громадянство членів родини та інші важливі факти, що мають об'єктивні ризики для надання допуску до державної таємниці України.
До уваги громадськості – генерал-лейтенант Косік Сергій Миколайович, начальник Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Південне регіональне управління ДПСУ виконує завдання на найважливішому стратегічному напрямку, де існують серйозні загрози в сфері національної безпеки України. Орган управління дислокується в місті Одеса. Загальна протяжність ділянки державного кордону становить 1507 кілометрів, з них з Республікою Молдова (включаючи Придністров'я, так звану ПМР) – 1067 кілометрів; з Румунією – 181 кілометр; площа виключної (морської) економічної зони України (де, зокрема, маємо протистояння з Російською Федерацією) – 72600 квадратних кілометрів.
Косік Сергій Миколайович – досить цікава постать. Він увійшов в історію незалежної України як той, хто отримав військове звання генерал-майора у 37 років, а генерал-лейтенанта у 39 років. Можливо, це було б зрозуміло у випадку скоєння героїчних вчинків, але друге звання відбулося фактично як подарунок до дня його народження. Для порівняння: єдиний онук Мао Цзедуна – Мао Сіньюй став наймолодшим генерал-майором у Китаї лише у 40 років. Однак титул у подарунок – це лише половина проблеми.
Отримано інформацію, що дружина генерала – Косік Ніна Володимирівна на початку війни отримала громадянство Росії. З даних реєстру Федеральної міграційної служби Російської Федерації стало відомо, що громадянкою країни-агресора стала не тільки дружина генерала, а й його донька Анастасія. Паспорти серії 4514, номери 661097 та 661095 вони отримали 19 квітня 2014 року, тобто одразу після окупації Криму.
Перевірити інформацію про можливе громадянство Російської Федерації самого генерала Косіка не вдалося. Запит щодо нього дав цікавий результат. В облікових записах ФМС Російської Федерації щодо інформації про паспорт серії 4514, номер 661096, який знаходиться за номерами паспортів поруч з родиною (саме його, за твердженням інсайдерів, отримав генерал Косік), доступ обмежено. Тобто навіть працівник міграційної служби не може побачити, кому видано вказаний документ, що наштовхує на певні висновки.
Піком нахабства став той факт, що Ніна Косік після отримання російського громадянства влаштувалася працювати разом із чоловіком у Прикордонній службі на посаді відповідального виконавця у військовій частині ДПСУ в Одесі.
Офіцерську службу до 2014 року Косік Сергій Миколайович проходив виключно в Криму аж до отримання військового звання полковник. Остання його посада у 2013–2014 роках – начальник Сімферопольського прикордонного загону, що мав ділянку відповідальності в межах всього півострова, включаючи підпорядковані прикордонні підрозділи «Чорноморське», «Євпаторія», «Севастополь», «Ялта», «Феодосія», «Керч», «Щолкіно», «Сімферополь», «Алушта», «Тузла».
Не вдалося знайти даних про якісь прояви звитяги майбутнього генерала в протидії агресору на момент початку окупації Криму. За розповідями, завзяте протистояння Косіка «зеленим чоловічкам» було у вигляді неодноразових вояжів прикордонними підрозділами у компанії уповноваженого окупантів Володимира Мерцалова, який схиляв військових до зради Батьківщині. У цей час дружина Косіка оформляла російське громадянство.
Після анексії Криму Косік виїхав на підконтрольну територію, де розпочалося стрімке й досить незрозуміле його посадове зростання. Різні джерела пов'язують поштовх по службі Косіка з головою (2014–2017 років) Державної прикордонної служби Віктором Назаренко, який наприкінці 90-х очолював управління в Криму, а Косік був у його підпорядкуванні та «довіреною особою у різних справах».
У березні 2014 року Косіка одразу призначають начальником Азово-Чорноморського регіонального управління ДПСУ (місто Херсон) з ділянкою відповідальності по Азовському морю та його узбережжю з пунктами контролю в'їзду-виїзду з окупованого Криму. Незабаром, у листопаді 2014 року Косік призначається начальником Південного регіонального управління (місто Одеса – морська, румунська, молдовська ділянка кордону, включаючи Придністров'я). На його заміну начальником Азово-Чорноморського регіонального управління ДПСУ (місто Херсон) ставлять полковника Сергія Бідило, у якого дружина є громадянкою Російської Федерації, а сам він за часів СРСР проходив службу в структурі КГБ. Крім того, певний період службової діяльності Бідило в прикордонному відомстві України також пов'язаний з Кримом.
Посади командування такої ланки передбачають вищу форму допуску до державної таємниці України аж до інформації з грифом «Особливої важливості». Відповідно до Закону України «Про державну таємницю» Сергій Косік подав в СБУ інформацію із визначеного переліку питань, включаючи питання щодо громадянства близьких родичів. На підставі цих даних СБУ надала нашому герою доступ до всіх державних секретів України, хоча фактично останній збрехав про отримання його дружиною громадянства країни-агресора. Наслідком подання неправдивих відомостей при оформленні документів є позбавлення допуску до державної таємниці і відповідне звільнення з посади.
Фігурує інформація, що Косік у свою бутність в Криму тримав на контролі контрабанду, нелегальну міграцію та незаконний промисел риби, що супроводжувалось кримським управлінням СБУ. Тобто він був пов'язаний з протиправною діяльністю, і вербувальні підходи російські спецслужби могли знайти без жодних проблем. Слід зауважити, що в Криму у сім'ї Косіка був бізнес, пов'язаний із торгівлею нафтопродуктами, ювелірними виробами та туристичним відпочинком.
Хто контролював такий бізнес в Криму? Кримське управління СБУ, яке в більшості входило до агентурної мережі Російської Федерації, що відіграло свою роль у подальшій окупації частки України. Бізнесова діяльність родини Косіка ретельно приховувалась, але все ж стала відомою завдяки журналістським розслідуванням.
З'ясувалося наступне. За поданою Косіком декларацією у 2016 році рухомого майна він не має, нерухомого також, а його дружина є власником квартири у Севастополі (оцінена у 3 мільйони 626 тисяч рублів) і будинку під Алуштою площею 476 квадратних метрів (15 мільйонів 420 тисяч рублів).
Одразу виникає питання: звідки у 2013 році полковник Косік взяв гроші на будинок? Дружина тоді, за даними декларації, не працювала. І це ще не все. За офіційним записом у декларації про ніби то «будинок» ховається 4-поверховий туристично-розважальний комплекс на узбережжі моря під назвою «Orangе», який, судячи з усього, не припиняв своєї роботи й після анексії.
Наприкінці лютого 2016 року Ніна Косік нібито продала цю «будівлю» за 16 мільйонів рублів. У договорі купівлі-продажу, який оприлюднив інсайдер, Ніна Косік фігурує як громадянка Російської Федерації. Це потребує перевірки зі сторони правоохоронних органів з погляду на те, що посадова особа несе юридичну відповідальність за те, що вказує у деклараціях недостовірну інформацію та приховує доходи від підприємницької діяльності.
Існує ще одна ситуація, що має негативні наслідки для України і до якої можливо причетний Сергій Косік. У листопаді 2015 року Росією безперешкодно захоплено газовидобувні платформи «Україна» та «Петро Годованець» («вишки Бойка» вартістю близько 800 мільйонів доларів США). Вони знаходились в українських водах, охорону яких покладено саме на Південне регіональне управління ДПСУ, яким керує генерал-лейтенант Косік. У момент захоплення платформ з патрулювання були зняті прикордонні катери, мотивуючи це штормом. Проте «шторм» чомусь не завадив російським терористам зробити свою справу.
Слід зауважити, що в Державній прикордонній службі України прослідковується системність у призначенні на українсько-російську ділянку державного кордону посадових осіб керівного складу, які раніше проходили службу в Криму та у яких члени родин мають російське громадянство. Генерал Сергій Бідило, про якого згадувалось вище, у 2015 році був призначений начальником Східного регіонального управління ДПСУ, що забезпечує охорону російської ділянки кордону в межах Луганської, Харківської та Сумської областей. З серпня цього року він уже працює помічником голови Державної прикордонної служби України, мабуть контролюючи стан обороноздатності на кордоні з Російською Федерацією. Кадровий підхід явно незрозумілий.
На все вищевказане виникають обґрунтовані питання: Як можна оцінити те, що Косік у 2014 році, будучи на посаді в правоохоронному органі у складі вищого керівного складу з першою формою допуску до державної таємниці, неодноразово виїжджав в окупований Крим, а спецслужби Російської Федерації не вчиняли в цьому жодних перешкод? Навіщо дружинам українських генералів російське громадянство? З яких причин генерал Косік приховав інформацію про отримання російського громадянства членами своєї родини від органів СБУ? Який можливий зв'язок з призначеннями генералів Косіка та Бідило на посади, що пов'язані з охороною ділянок кордону, де найбільш вірогідно військове вторгнення Російської Федерації? Хто сприяв у просуванні по службі генерала Сергія Косіка, і яка в цьому мета?
Загалом, найвищий рівень загроз сепаратизму вбачається саме на Одещині і зокрема в Чорноморському регіоні. Одеса має особливо важливе стратегічне значення для забезпечення незалежності України. Наявність морських портів є ключем для розвитку економічних та військових можливостей. Тому агресивна Москва буде робити все для забезпечення контролю за цим регіоном аж до позбавлення України позиції як морської держави.
Для реалізації сепаратистського сценарію тут сформовано максимально щільну й розгалужену агентурно-диверсійну мережу, представники якої чекають команди на активні дії. Впевнені, що «Семочки» на Одещині всюди, де можна впливати на систему управління. Останній розголос про те, що мер Одеси Геннадій Труханов має російське громадянство, наштовхує на роздуми. Вражає й той факт, що проблематика з «ризикованими» посадовцями на Одещині цікавить тільки місцеві осередки патріотичних сил. Тому спостерігається, як на військові об'єкти в Одесі здійснюють напади «строітелі», а військових довели до стану зайвих мешканців. А якщо оцінювати військовий потенціал в Одеському регіоні, то дані теж невтішні.
Паралельно з цим йде активне заповнення інформаційно-культурного простору пропагандистами «руського миру». Саме з цих причин турбує інформація, що стосується керівництва Державної прикордонної служби в цьому регіоні. Зрозуміло, що для угруповання російських військ у невизнаній Придністровській Молдавській республіці розроблено конкретні плани «миротворчої операції» для захисту «російськомовних співвітчизників», а хтось повинен «відкрити» кордон. Ймовірно, Москва буде визначати час «Ч» на момент загострення внутрішніх протиріч в Україні та зменшення фактору впливу на Російську Федерацію міжнародної спільноти. Тоді слід очікувати заворушень на Одещині з одночасним наступом і на маріупольському напрямку для реалізації мети щодо забезпечення сполучення Криму з окупованою територією суходолом вздовж Азовського узбережжя. Це актуально для Російської Федерації з урахуванням того, що Крим зневоднений, а Керченський міст, якщо й буде повністю добудований, простоїть недовго.
Констатується висновок: в умовах війни Україна повинна активізувати проведення превентивних заходів контррозвідувальної діяльності, коли треба діяти на підставі здобутих оперативних даних та аналізу. На жаль, реагування відбувається із запізненням, після настання руйнівних наслідків. А ціна вказаному – безпека України, життя наших воїнів та цивільних громадян.
Зараз СБУ перевіряє інформацію про першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочко, розпочато провадження про державну зраду. Одночасно детективи Національного антикорупційного бюро розслідують можливе його незаконне збагачення.
Громадська організація Патріотичне братство прикордонників України офіційно звертається до органу досудового розслідування СБУ, до Генеральної прокуратури України, журналістів, громадськості з пропозицією (заявою) щодо перевірки інформації, яку оприлюднено в цій публікації відносно генералітету Державної прикордонної служби України (правова кваліфікація статті 111, 366, 368 Кримінального кодексу України).