Приводом для цієї статті послужила позиція Національного банку України, якому «не сподобався» у якості інвестора українського банку білоруський Паритет Банк, але якого зовсім не турбує наявність зв'язків українського банку з російською мафією.
Російська мафія та Путін
Мафія (або, якщо зручніше, організована злочинність) ще з часів Радянського Союзу мала великий вплив на економічні питання, при цьому грала на рівних з політичною номенклатурою. Однак прихід Володимира Путіна змінив цей баланс. Як зазначив Марк Галеотті, дослідник і голова Центру європейської безпеки в Інституті міжнародних відносин у Празі, «Путін «приручив» організовану злочинність. Тобто мафія продовжує залишатися величезною кровожадною твариною, але за час його правління він встановив певні правила. З тих правил важливе одне – не діяти проти влади».
Російська мафія в Україні
Якщо говорити про представників російської мафії в Україні, то першим, чиє ім'я називають, є Семен Юдкович Могилевич, уродженець Києва, який навчався у Львові – російський та український учасник організованих злочинних спільнот, правоохоронними органами США та Євросоюзу вважається «Босом боссів» більшості угруповань російської та української мафії у світі.
З 2009 по 2015 рік входив до списку десяти найбільш розшукуваних втікачів ФБР. У грудні 2015 року видалений зі списку десяти найбільш розшукуваних втікачів ФБР «у зв'язку з неможливістю арешту», оскільки між США та РФ немає угоди про видачу злочинців. Офіційно ФБР розшукували його за шахрайську схему, яка привела до обману інвесторів на території США на суму 150 млн доларів, однак ФБР також вказувало на його зв'язок з торгівлею зброєю, замовними вбивствами, вимаганням, незаконним обігом наркотиків та проституцією в міжнародному масштабі (https://archives.fbi.gov/archives/news/stories/2009/october/mogilevich_102109).
В Україні найбільшу известність Семен Могилевич отримав завдяки газовому посереднику, який постачав газпромівський газ в Україну – швейцарській RosUkrEnergo Дмитра Фірташа та Івана Фурсина. У матеріалах Wikileaks зазначається: «Під час конфіденційної розмови з послом США в Україні Вільямом Тейлором він (Дмитро Фірташ) визнав, що в його газовому бізнесі «реальну силу» представляє саме С. Могилевич. Він визнав, що у нього є зв'язки з представником російського криміналу С. Могилевичем, і підкреслив, що перед тим як розпочати свій бізнес, йому потрібно було отримати схвалення у Могилевича».
Зв'язок Івана Фурсина з Семеном Могилевичем був задокументований і правоохоронними органами Австрії. Згідно з досьє австрійської поліції № 1 9771781/1-II/BK31030 BK (2005–2006 рр.), яке є в розпорядженні The Insider, він є людиною з команди українського бізнесмена Дмитра Фірташа та входить в організацію Семена Могилевича.
Фінансовий притулок в Україні
Поставки газу не були єдиним бізнес-інтересом партнерів по RosUkrEnergo. Дмитро Фірташ та Іван Фурсин часто проявляли інтерес до банківської тематики. Іван Фурсин займався банківським бізнесом одразу ж після закінчення інституту в 1993 році, при цьому його компаньйоном став майбутній глава Адміністрації Президента Януковича – Сергій Льовочкін.
Звідки у вчорашніх студентів гроші на банківський бізнес? ЗМІ приписують наявність владного та грошового ресурсу родичам «вчорашніх студентів», зокрема генерал-полковнику Володимиру Льовочкіну, який очолював Департамент виконання покарань, та батькові Івана Фурсина, який за деякими даними працював під керівництвом генерала Льовочкіна в системі МВС. Ті ж ЗМІ вказують, що батько Льовочкіна забезпечував «дах» банку «Аскольд» свого сина, без чого банк за пару днів відібрали б місцеві «хулігани», і він же знайшов йому основних клієнтів, якими стала столична ОПГ Авдишева. Так, дуже специфічний клієнт – але ж і батько Льовочкіна працював у системі виконання покарань, у зв'язку з чим у нього були такі специфічні знайомства.
У 1995 році банк Аскольд перереєструвався в АКБ «Банківський дім». Однак банк згорів, причому в найбільш прямому сенсі. Останню точку в його існуванні поставила криміналістична історія з розкраданням деяким «хакером» у жовтні 1998 року 80 мільйонів гривень зі счетів Вінницького обласного управління Нацбанку. Частину вкраденої суми було переведено на рахунок компанії «Трансервіс» в АКБ «Банківський дім», після чого розкидано на рахунки в цьому банку, які належали фіктивним підприємствам.
Слідователі, які заглянули в пошуках вкрадених грошей в «Банківський дім», попутно виявили в банку вражаючу подвійну бухгалтерію та цікаві проходження величезних сум. Льовочкін одразу ж зник, а Фурсин та Шіллер намагалися придумати правдоподібне пояснення. Було вирішено направити в банк спеціальну аудиторську комісію для ретельної перевірки його діяльності, після чого АКБ «Банківський дім» одразу ж… згорів. У найбільш буквальному сенсі: всім інспекторам, слідователям та розлюченим «кинутим» вкладникам охоронці показували чорний попіл і розводили руками. Керівництво банку теж не можна було знайти – воно раптом усе звільнилося. Та й взагалі одразу після підпалу АКБ «Банківський дім» пройшов перереєстрацію і перетворився на «Укрспецімпексбанк» (Льовочкін, Шіллер), який теж лопнув у 2003 році після скандальної історії з зникненням грошей НАК «Спецекспорт».
Після того як згорів банк «Банківський дім» (який за очима киян називали «Бандитський дім»), Івана Фурсина потягло до води та моря, він переїхав в Одесу і в 1999 році заснував «Місто Банк» та став його головою правління.
Допоки не відомо, чому у киянина Фурсина виник інтерес до створення банку в Одесі. Прийнято вважати, що це було зроблено з прицілом на одеські державні активи – одеський НПЗ та нафтопровід Одеса-Броди. Трохи пізніше Іван Фурсин придбав участь і в другому банку – «Клірінговий дім», де його партнером стала сестра Сергія Льовочкіна – Юлія. Цікаво, що в 2003 році саме через гроші «Клірингового дому» Дмитро Фірташ приватизував ПАО «Кримський Содовий Завод», купивши його за 346,69 мільйонів гривень, що ще раз підкреслює «зв'язки» Івана Фурсина та Дмитра Фірташа. А сам Дмитро Фірташ у 2009 році придбав шляхом участі в додатковій емісії акції «Надра Банк» (неофіційно пов'язуваний з громадянами США братами Сегалями), що сам Фірташ прокоментував так: «стабільний, добре керований банк, який грає важливу роль в українському банківському секторі. У цього банку міцна база активів та відмінна управлінська команда. Наш пріоритет – укріпити його стабільність та забезпечити капітальні вкладення, необхідні для того, щоб допомогти банку впоратися з нинішніми економічними та фінансовими труднощами».
Коматозники та схематозники
Але виявилося, що банк був потрібен Фірташу не для розвитку, а для дерибану активів. Так, детально про схеми виведення одеської нерухомості з Надра Банк писав Forbes у статті «Спустошення «Надр». Інший епізод схематозу – як викрали соєвий завод братів Сегаль, яких, до речі, самих звинуватили у співпраці з Семеном Могилевичем. Забавно, що звинуватили їх у цьому українські силовики, а не ФБР, і навіть Інтерпол зняв їх з розшуку у зв'язку з недостатньою обґрунтованістю. Ситуація з Сегалями цікава тим, що вона пов'язана з Місто Банк. Компанія Сегалів ТОВ «Каховка Пром-Агро» взяла кредит на розвиток побудованого соєвого заводу, який став предметом застави за іпотечним договором, але у лютому 2011 року компанія повернула всі 258 мільйонів гривень боргу за кредитом на користь ПАО «КБ «Надра», це підтверджено Верховним судом (справа № 910/28554/14). Однак банк не визнав погашення та шляхом процедури примусового стягнення (за боргом, який пізніше ВС визнав погашеним) продав на родинні компанії, і в кінцевому підсумку – цей соєвий завод виявився… активом Місто Банк (і становить понад 10% від них).
Цікаво, що головою правління Надра Банк за період володіння ним Фірташем був Дмитро Зінков, який пізніше став головним виконавчим директором (CEO) PT PLATINUM PUBLIC LIMITED, одним з акціонерів Платинум Банк. Цікаво, що нинішня перша заступниця голови НБУ Катерина Рожкова в цей період працювала першою заступницею голови та в.о. голови правління Платинум Банк. Можливо, саме завдяки таким зв'язкам НБУ не вивів Місто Банк з ринку, незважаючи на те, що той допустив зниження нормативу Н1 до 64,236 млн грн., тобто менше ніж 1/3 від мінімального рівня в 200 млн, що є підставою для обов'язкового прийняття рішення про неплатоспроможність. Але Катерина Рожкова «не помітила» цього, незважаючи на те, що ці дані регулярно надходять і в НБУ, і публікуються на сайті, так само як і не згадала норму Закону та того, що акти НБУ не дають банкам послаблення щодо цього нормативу, на відміну, наприклад, від нормативу Н2 адекватності капіталу. Коли потрібно (комусь) НБУ поводиться як мавпа: «нічого не бачу, нічого не чую, нічого не скажу».
Корупція та відмивання грошей на експорт
Однак не лише українські банки Івана Фурсина відзначилися в таких специфічних схемах та подіях.
АО «TRASTA KOMERCBANKA» у 2016 році було позбавлено банківської ліцензії Європейським центральним банком, у тому числі за систематичні порушення у сфері боротьби з відмиванням коштів, а у 2017 році було визнано неплатоспроможним і розпочалася процедура банкрутства та ліквідації через неможливість банку розрахуватися за всіма заявленими вимогами кредиторів. У червні 2018 року голові Банку Латвії Ілмару Римшевичу (Ilmārs Rimšēvičs) висунули звинувачення в отриманні хабара, а підприємцю Марісу Мартинсонсу (Māris Martinsons, у певних колах відомий під прізвиськом «Квадрат») – у пособництві при отриманні хабара. Йдеться про справу, пов'язану з ліквідованим у даний момент Trasta komercbanka. Як повідомляє Skaties.lv, у висунутому прокурором Віорікою Йіргене звинуваченні фігурує епізод, у якому Римшевич та Мартинсон отримали хабар у розмірі 250 000 євро, хоча домовлялися про більшу суму – 500 000 євро. Зокрема, згідно з матеріалами справи, у 2010 році акціонер AS Trasta komercbanka оплатив Римшевичу поїздку на Камчатку. У відповідь вдячний шеф центробанку зміг домогтися того, щоб FKTK приймала подальші рішення на користь Trasta komercbanka.
Другий епізод датований 2012 роком, коли акціонери Trasta komercbanka усвідомили, що справи знову йдуть не в тому руслі, як їм би того хотілося. Тоді вони домовилися з Мартинсонсом, у якого були добрі стосунки з Римшевичем. Бізнесмен передав голові Банку Латвії хабар у розмірі 250 000 євро, хоча спочатку обумовлена сума хабара становила 500 000 євро. За домовленістю, хабар планувалося передавати частинами. За даними прокуратури, за посередництво в передачі хабара Мартинсонсу полагалося 10% від суми. Римшевич продовжував консультувати акціонерів Trasta komercbanka, у результаті чого FKTK скасувала раніше введені щодо комерційного банку обмеження, але при цьому ввела нові. Це не влаштувало акціонерів, тому вони відмовилися платити другу частину хабара у розмірі 250 000 євро. Акціонери Trasta komercbanka звільнені від кримінальної відповідальності у зв'язку з цією справою, оскільки самі звернулися до правоохоронних органів.
Відмивання грошей експортували навіть у США.
Так, матеріали розслідування проти американського політтехнолога Пола Манафорта показали, що за допомогою компаній, пов'язаних з Іваном Фурсиним (Lucicle Consultants, Mistaro Ventures), Пол Манафорт отримав на офшорні рахунки 1,3 млн доларів США, при цьому за схемою, яка допомагала Манафорту приховувати ці кошти від влади у США.
Кривавий слід
Ось така вона сучасна фінансова система України, з реформами в стилі PowerPoint, ліквідацією невгодних, але тепличним режимом для друзів Путіна, навіть мафіозних. На дворі йшов п'ятий рік війни України проти російської агресії…