Вісімдесят років тому, у 1568 році, розпочалася боротьба Нідерландів за незалежність від іспанської корони. Цей конфлікт став одним із найдовших у європейській історії, тривав вісім десятиліть і вражав сучасників своєю парадоксальністю: попри пролиту кров, противники продовжували активно торгувати один з одним.
Бургундські Нідерланди, що охоплювали території сучасного Бенілюксу, унаслідок династичних обставин опинилися під владою іспанського короля Філіпа ІІ. Ці землі були однією з найбагатших провінцій у його володіннях – звідси до королівської скарбниці надходило в чотири рази більше грошей, ніж з усієї Іспанії. Спочатку місцеві жителі не мали претензій до іспанського монарха, однак вимагали від нього гарантій давніх «бургундських вольностей», передусім щодо оподаткування й самоврядування, а також релігійної терпимості до протестантів. Місцева шляхта, демонструючи вірність королю, самостійно придушила виступи радикальних кальвіністів. Проте замість шукати компроміс, Філіп ІІ направив до Нідерландів десятитисячне військо під командуванням герцога Фернандо Альби, якого можна назвати «антикризовим менеджером».
Новий намісник імперії вдався до жорстоких репресій. Створена ним «Рада у справах заворушень» за короткий час винесла понад тисячу смертних вироків, як правило, з конфіскацією майна засуджених. У відповідь принц Вільгельм І Оранський та його брати, які своєчасно залишили країну, організували найманське військо й розпочали бойові дії проти іспанців. Так почалася війна, яка з перемінним успіхом і кількома перемир'ями тривала вісім десятиліть. До цього конфлікту так чи інакше долучилося чимало європейських держав, зокрема розгром англійцями іспанської Непереможної армади був певною мірою відлунням голландських подій (детальніше про перебіг подій можна прочитати тут https://www.jnsm.com.ua/h/001568M/ та https://www.jnsm.com.ua/h/0729M/ ). Навіть турецький султан виявляв прихильність до голландських повстанців, а ті у свою чергу прийняли гасло «краще турки, ніж Папа». Однак таке радикальне заперечення католицизму не знайшло підтримки в переважно католицьких південних провінціях, які повернулися під владу короля – це території сучасної Бельгії. Нинішній бельгійсько-нідерландський кордон фактично збігається з лінією голландсько-іспанського фронту на момент завершення військових дій.
Однак замість вдаватися в деталі, варто звернути увагу на особливості цього конфлікту. Іспанці мали достатньо золота й срібла, які вони видобували з американських колоній і доставляли в Європу кораблями. Голландці ж володіли передовими технологіями у мореплавстві. Тому необхідне корабельне обладнання та навіть цілі кораблі іспанці продовжували купувати в голландців. Виник справжній воєнно-економічний парадокс. Воюючи з Іспанією, голландці протягом усієї Вісімдесятилітньої війни продовжували продавати цій країні сировину, яка їй була критично необхідна для ремонту флотів задля нових сутичок з тими ж голландцями. Останні таким чином заробляли готівку, якою платили найманцям, що захищали їхні кордони від іспанських армій. Така угода викликала подив як у сучасників, так і в нащадків. Проте обидві воюючі сторони були цілком задоволені, як зазначає Майкл Говард, автор дослідження «Війна в європейській історії». Крім того, голландські купці активно торгували з іспанськими колоніями, постачаючи туди насамперед продовольство.
Так що, як нині кажуть, це була суцільна «зрада», причому з обох боків одночасно. Проте голландці отримали з цієї дивної ситуації значно більший прибуток. На гроші, отримані від іспанців, вони не лише рекрутували найманців, але й збудували цілу мережу фортець і невдовзі стали визнаними авторитетами у фортифікації, перевершивши французів та італійців. Як голландці, так і іспанці активно залучали німецьких найманців, які становили великий контингент в іспанській армії та абсолютну більшість у голландській. Проте іспанці періодично, особливо коли пірати перехоплювали навантажені золотом і сріблом каравани галеонів, стикалися з проблемами виплати жалування солдатам. Це призводило до інцидентів, відомих як «іспанська лють», коли озлоблені тривалою невиплатою найманці грабували Антверпен, вирізавши близько восьми тисяч мешканців міста – майже кожного дванадцятого. Голландці діяли зовсім інакше. Якщо більшість тогочасних володарів набирали найманців як сезонних робітників на час проведення кампанії, то Нідерланди фактично створили професійну армію.
«Вони регулярно й добре платили солдатам, тому змусили їх виконувати такі роботи, які решта європейських найманців вважали принизливими: копати й займатися муштрою», – пише Майкл Говард у своєму дослідженні. Відгородившись оборонною лінією з фортець та каналів, голландці активно розвивали виробництво, займалися бізнесом і розбудовували власну колоніальну імперію – також дуже прибутковий бізнес-проект, – відібравши низку португальських володінь. З вісімдесятилітньої війни Нідерланди вийшли однією з провідних європейських держав, тоді як Іспанія надірвала свої сили й втратила лідерство. Загалом, ця історія є додатковим підтвердженням того, що держава, побудована на розвинутій економіці й торгівлі, значно ефективніша за ту, яка спирається на сировинні ресурси, навіть такі високоліквідні як золото й срібло.
Коли делегація голландських дворян подавала петицію королівському намісникові, іспанські гранди були вражені надто скромним зовнішнім виглядом делегатів. За це іспанці зневажливо назвали їх «гезами» – від голландського слова, що означає жебраки. Однак голландці не образилися на таке прізвисько. Більше того – невдовзі борці за звільнення з-під іспанської влади самі почали себе так називати. Голландці були не біднішими за іспанців. Вони були іншими: думали про інше, вбиралися по-іншому, мали інші цінності та пріоритети. Мабуть, саме тому маленькі бунтівні провінції змогли вісім десятиліть провоювати за свою незалежність з найбільшою на той час імперією і в підсумку перемогти.