Мариуполь і Бердянськ можуть стати наступними цілями Путіна, якщо Порошенко не припинить його боятися. Лише цієї осені — вперше за роки війни — Україна почала адекватно реагувати на вихідки «сомалійців» з РФ в Азовському морі. А вихідок стало більше після того, як окупанти перекрили Керченський пролив незаконним мостом. У цій публікації ми відповімо на питання – чому взяти Азов, як Крим — «увійшовши в відкриті двері», у Путіна не вийде. Розповімо про деякі малознані епізоди війни в Приазов'ї, нові санкції для російських портів та настрої, на які розраховує лідер антиукраїнського вибору Медведчук.
Коїм приємно думати, що поштовхом до початку війни став Майдан. Але відбір українських територій розпочався ще в перший президентський термін Путіна – коли Росія намагалася поставити на острові Тузла свій прикордонний стовп. Нині по цьому острову проходить т.зв. кримський міст. Втім, і Єльцин обговорював можливість ядерних ударів по Україні. Тож «проблема» в самій суті «російського світу», з яким нам не пощастило сусідствувати.
«Звіночків» було багато й у періоди найдружніших відносин з РФ. Ось лише одна з ілюстрацій – за пророссійського Януковича прикордонний «Мангуст» росіян пішов на таран українського катера й відправив на той світ четирьох рибалок. Ось що писалося влітку 2013 року, публікуючи стоп-кадр з відео загибелі українських громадян: «Тут «герої Росії». Доблесні працівники ФСБ, колеги Путіна. Живуть піратством і розважаються полюванням на людей. Їм достатньо спіймати українця, оттягти на свій берег і за «непривернення до кримінальної відповідальності за браконьєрство» зірвати до 8 тисяч доларів. Або: плати 300 доларів + «поляна» з човна в місяць і лови рибу в «їхньому» Азовському морі (морі загального користування). Уявіть, скільки човнів з українцями вони вже потопили, якщо роблять це нахабно, відкрито, ще й знімають на відео! Знають, що така поведінка заохочується владою РФ, а українцям байдуже».
Єдиного вцілілого — Олександра Федоровича – росіяни формально звинуватили в браконьєрстві, хоча справжніми браконьєрами були підконтрольні Януковичу-молодшому великі промисловці, які тралили під виглядом наукового лову.
Після 3,5 місяців полону, повернувшись з в'язниці в Єйську, Федорович розповів, що росіяни стріляли по українському човну чергами. «Забавлялися як з живою мішенню, розуміючи, що вони швидші й потужніші – сміялися й свистіли. Це була забава для них і вірна смерть для нас», – поведав рибалка. На відео, яке вдалося раздобути захиснику Федоровича, російські ФСБівці в трусах і майках загоняють український катер і азартно топлять. «Давай, ще пару разів і п…да, вони вже з водою стоять», – звучить під час переслідування радісний голос за кадром.
Село Безіменне, з якого вийшли рибалки, нині – на території «ДНР», а тоді односельчани влаштували мітинг (рідкісне явище для тих країв). Вимагали вирішити питання з демаркаційною лінією, щоб знати – де можна рибалити, а де ні. На тому мітингу багато розповідали, як російські офіцери викрадають українців і торгують життями. «Вертольотами човни блокують зверху й у переслідуванні, буває, навіть на сушу виходять з нашого боку. Кричать у мегафони: «Хохли, ми вас топили й топити будемо». Якщо немає грошей на викуп, відправляють на Новоросійський цементний завод. Односельчанин 2,5 року тому продав дім, щоб викупитися», – розповів брат одного з загиблих.
«Дихання війни було вже явним. В Єйську ніхто й не приховував, що Азовське море – їхнє, Крим – теж їхнє (російське), а «хохли обнаглілися», – згадує правозахисник Олександр Кудинов, зусиллями якого рівно 5 років тому викрадений рибалка Олександр Федорович повернувся на Батьківщину (більше – тут: https://www.facebook.com/permalink.php?
Уничтожение катера с рыбаками было прощупыванием: как поведет себя Украина, если начать убивать ее граждан? Офіційна Україна не лише не висловила протест. Вона б і не помітила, якби не жменька активістів, які не дозволили замовчати злочин. Один з них – місцевий меценат Василій Коваленко, який допомагав Кудинову, незважаючи на тиск. У серпні 2014 року, коли російські окупанти увійшли в Новоазовський район, де жили й Коваленко, й Федорович, Василій Васильович намагався бити в набат: «Тут сотні російських танків!». А офіційний Київ «відморожувався», як і у випадку з потопленим катером: «Не сійте паніку».
Федорович змирився з «владою сильних», а Коваленко 29 вересня 2014 року увезла в невідомому напрямку т.зв. «поліція ДНР» й більше його ніхто не бачив…
І ось проходить 5 років і той же «Мангуст» з ФСБівцями, здійснюючи ті самі небезпечні маневри, намагається потопити українців. Тільки вже не рибалок, а військових.
«Якщо раніше торгові кораблі на рейді стояли по 10–20 в черзі, нині 1–2». Все минуле літо береговою охороною прикордонної служби ФСБ можна було бачити в парі миль від маріупольського пляжу. Під приводом досмотру вони зупиняли торгові судна, що йшли в Мариуполь і Бердянськ (і звідти), і затримували на три доби. А це – від 10 до 50 тисяч доларів збитків на добу. Не кажучи вже про те, що частина суден, з якими працював український бізнес, не вписалася в габарити кримського моста, що перекрив прохід в Азов. Його будівництво в Європарламенті назвали порушенням українського суверенітету.
646 неправомірних затримань торгових кораблів (а не 200, як говорять на всіх міжнародних конференціях українські військовики) насчитав кримчанин Андрій Клименко з «Майдану іноземних справ».
«Є три райони, в яких зупиняють судна. Спочатку вони чекають дозволу на проход через Керченський пролив в Азовське море. Далі йде район № 2: затримання в морі. Далі судна завантажуються в Бердянську або Мариуполі й йдуть за призначенням – переважно в країни ЄС. І є такі «щасливчики», які зупиняються для перевірки ще й на зворотному шляху – з вантажем. Тоді судно потрапляє на якірну стоянку в Азовському морі (на схемі – район № 3), де чекає дозволу на вихід в Чорне море», – розповів «ОРД» Андрій Клименко.
Експерт проаналізував, як змінювалася поведінка ФСБівців: у травні–червні вони «борзіли» лише в Азовському морі, з кінця червня почали додатково надовго утримувати на якорі біля входу, а потім ще й на виході з Азовського моря – в Чорне. При цьому продовжували «кошмарити» й посередині моря теж. Причому липень був найтяжчим для мореплавців.
«В порту порожньо. Якщо раніше торгові кораблі на рейді стояли по 10–20 в черзі, нині можна бачити 1–2. Робітники нині на чотирьохденці. Ахметовський метал з заводу Ілліча починають відправляти залізничними складами. А Бойченко (мер Мариуполя, менеджер Ахметова – Прим.Ред) сваритися з журналістами, які пишуть про обстріли. Його месідж: Мариуполь – мирне місто, у нас все добре, нам потрібні інвестори», – розповідає журналіст з Мариуполя, який просить його не називати.
Та сама історія в Бердянську – влітку директор порту Олександр Барчан сетував на падіння вантажообороту й прибутку: через перешкоди, які створюють росіяни, страждає перевалка вантажів, судновласники несуть збитки й відмовляються заходити в Азов. Погіршення логістики впливає на ціну й конкурентоспроможність, результат – Україна втрачає в експорті зерна й металу, українські порти розоряються.
Проблема в тому, що всі роки нашої незалежності не вирішувалося питання демаркації кордонів. Юридично Азовське море залишається внутрішнім морем двох країн: РФ та України. Але сусідів розпустила безкарність. У липні 2014 року в селі Обрив Новоазовського району був повністю знищений прикордонний пункт технічного спостереження. Росіяни спокійно підїхали зі сторони моря й розстріляли українських прикордонників. Один житель Новоазовська тоді загинув, троє отримали важкі поранення.
По словам військових, стріляти в відповідь їм заборонило керівництво, визнавши море територією сусідної держави. Деякі після цього перейшли на сторону захопленників, пояснюючи, що не хочуть бути гарматним м'ясом. А нині окупанти вже облаштовують свою військову базу на «відібраній» території в с. Обрив (знаходиться в парі кілометрів від кордону з РФ і трохи далі від Новоазовська).
Серед цих відчайдухів був і військовослужбовець 79-го прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби Сергій Колмогоров, якого визнали винним у вбивстві – за те, що виконав наказ зупинити порушника.
Лише через 4 роки війни й 5 місяців провокацій в морі проявилася зацікавленість українського керівництва в відстоюванні морських кордонів. Голова Держприкордонслужби України Петро Цигікал заявив про нарощування морського спецназу з 270 бійців. Командуючий ООС Сергій Наєв – про створення мінно-вибухового загородження вздовж ділянок, які вважаються небезпечними для морського десанту. У структурі Держприкордонслужби з'явилося управління морської охорони й його начальник Олег Костур вирішує завдання по захисту прибережних морських вод – а це: 12 миль завширшки від точки найбільшого виступу. В акваторії Азовського моря почали нарешті створювати корабельно-катерну угруповання. За основу взяли ідею москітного флоту – сукупність швидкохідних і маневрених малих бойових кораблів.
Початок створенню такого флоту поклали два броньовані катери ВМС проекту «Гюрза-М». Їх доставили в Бердянськ трейлерами з Миколаєва. На озброєнні у цих катерів – автоматична 30-мм гармата, гранатомет і кулемет, а також протитанкові ракетні комплекси (до цього часу в Азовському морі Україна мала лише катери Держприкордонслужби в Мариуполі).
Але справжнього шуму в РашаСМІ наділав проход під кримським мостом двох військових кораблів «Корець» і «Донбас», про які російські пропагандисти писали, що їх потопять на підході до Керченського проливу й потішалися над їхньою старістю. А кораблики вийшли з Одеси, спокійно обогнули окупований півострів і вийшли в Азов, де їх зустріли броньовані катери. І це був удар по пропаганді – ефектний щелчок по задертому «великоросійському» носу. Так, старенькі й майже безозброєні, але зайшли по-своєму, без попередження, минаючи чергу з цивільних кораблів. А головне – з їхньою допомогою можна формувати військово-морську базу українського флоту в Бердянську, Мариуполі, а потім і в Геніцеськи, близькому до аннексованої території.
Уже в Азові прикордонний катер РФ на великій швидкості намагався зблизитися, імітуючи атаку, але українці поставили на місце хама з триколором.
Польоти авіації над берегом і поява перших броньованих катерів, які почали супроводжувати торгові судна, вже принесли ефект. Андрій Клименко відзначає, що куди-небудь подівалося глумління в морі. Але Росія не відмовилася від економічної блокади, а лише змінила тактику: нині вона «закручує вентилі» на вході-виході з Азовського моря. Росіяни сутками утримують судна в Керченському проливі. Завдаючи збитків передусім іноземним судновласникам (а це країни ЄС, Туреччина). Лише прямі збитки судновласників за простій в жовтні, за підрахунками Андрія Клименка, становили як мінімум 10 млн доларів.
У жовтні на військовому полігоні біля Бердянська відпрацювали дії на випадок висадки ворожого десанту. «Наші військові готові до відбиття російської агресії з морського напрямку», – заявив Президент, інспектувавши комплексні тактичні навчання. Ми поговорили з деякими учасниками цих навчань.
«В Єйську військовий аеродром. По морю – 20 хвилин польоту. Тож все дуже серйозно», – говорить військовий з Бердянська. Він припускає, що Путін захоче захопити його рідне місто й взяти в кільце Мариуполь.
Зі сторони РФ в Азовському морі перебуває 120 катерів і кораблів, на підході ще кілька. Росіяни вирішили нашпигувати залізом відносно невелике й мілководне Азовське море. Та й у Чорному РФ оточила своїм флотом «відібрані» у України газодобувні вишки. А офіційна Україна до недавнього часу так стримано на це реагувала, що почала викликати занепокоєння своїх партнерів.
«Необхідно перешкоджати росіянам піднятися на борт українських суден», – наприкінці жовтня повчав колег (макав носом у калюжу?) екс-командуючий ВС США в Європі Бен Ходжес на форумі з безпеки у Львові.
Військовий експерт Олег Жданов відзначає зв'язок між «Азовською кризою» й інтересами США. «Загострення приведе до абсолютного панування Росії в акваторії Азова й повної втрати судноходства й рибальства для України. Але так само це несе додаткові загрози інтересам наших партнерів (США) в Каспійському морі», – говорить він.
Бойові можливості України в Азові, за оцінками нашого експерта, поки що дуже скромні. «Айленди» – це лише перший крок до заспокоєння», – говорить Жданов про передані 27 вересня від берегової охорони США двох швидкохідних сторожових катерів Island. «У РФ для порівняння 30 аналогічних кораблів. І треба або брати в лізинг бойові кораблі класу «Фрегат», або закладати будівництво своїх аналогів. Що стосується катерів «Гюрза», це річкові катери. Використання їх як москітного флоту можливе лише в штиль», – розповів Жданов.
Водночас готовність Росії до відкритого вторгнення в Україну зі сторони моря він оцінює скептично. «Бердянськ і Мариуполь – навряд чи можуть бути цілями – немає військової сили для морської десантної операції, і політично це смертельно для РФ. Нині вже не пройде варіант із зеленими людиночками – тобто Росія буде вимушена діяти легально, а це офіційна війна», – говорить експерт.
Щоб захистити свої інтереси, Україні необхідно розривати всі договори, що суперечать міжнародному праву, з агресором. Передусім йдеться про «дипломатичну міну» від Кучми–Путіна, закладену в 2003 році: «Договір про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченського проливу», за яким навіть наша прибережна зона належить до «вод загального користування», якими користуються росіяни, досматрюючи кораблі. Денонсувати треба й договір про квоти на вилов риби, який набагато більше розширює можливості РФ – так вважає не лише Жданов, з ним солідарні всі відомі експерти.
«Якщо ми хочемо захистити Азов, його треба виводити в міжнародне морське право, повертати поняття нейтральних і територіальних вод, морської границі й статусу відкритого моря. Для цього треба денонсувати угоди з РФ, потім скликати конференцію з участю країн Каспійського басейну й підписувати меморандум про спільне використання Азова. У цьому випадку РФ буде затиснута в жорсткі рамки. Як у Чорному морі. Там діють інші правила», – поділився з «ОРД» Олег Жданов.
У частині економічної блокади приструнити агресора допоможуть чергові санкції – так вважає кримчанин Андрій Клименко, діяльність якого по захисту України РФ вже оцінила внесенням в офіційний список екстремістів.
«Вони продовжуватимуть завдавати збитків доти, доки не буде знайдено асиметричну відповідь. Ми один з варіантів запропонували ще в травні, – розповів «ОРД» Клименко. – Це будуть санкції проти портів РФ на Азовському й Чорному морях. Розмова про них з нашої легкої руки вже потрапила в резолюцію ЄП. І це будуть санкції не лише за розбійництво, а за те, наприклад, що з Ростова, Таганрога, Єйська, Темрюка, Новоросійська, Сочі, Туапсе здійснюються рейси суден в окупований Крим».
Клименко радий тому, що російську технологію блокади Мариуполя й Бердянська Європарламент у резолюції 25.10.18 назвав «де-факто блокада». Схоже, країни НАТО, які мають торгові відносини з Україною, нервують через проблеми на основних логістичних маршрутах.
Аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк звертає увагу на те, як змінюється тон заяв і документів, що приймаються щодо російської агресії на Заході. У резолюції ЄП говориться, що РФ має намір «перетворити Азовське море на своє внутрішнє озеро» й таким чином захопити нафтогазові ресурси України в цьому районі.
Схоже, загрози московського гопника перестали працювати – на Заході почали розуміти його психологію. «Наїжджаючи» й підвищуючи голос, він «бере на страх», але натикаючись на сильного суперника, швидко ретирується. Бредятину Путіна про близьке потрапляння в рай «російських мучеників» не розглядають серйозно. І ось доказ: якщо раніше Путін шантажував Європу великою війною (у разі, якщо вона буде перешкоджати його планам в Україні), то наприкінці минулого місяця в Європарламенті лунали заклики спрямувати кораблі НАТО в Азовське море.
«Навіть якщо припустити вторгнення, яке Петро Олексійович знову не ризикне визнати, це буде початком війни на європейському континенті. А в НАТО в цьому не зацікавлені, тому будуть нам «подносити патрони». А взагалі Росії дозволяють так себе вести лише тому, що й США потрібен образ ворога. З їхнього боку це виглядає як гра великої кішки з маленькою мишкою», – вважає Олег Жданов.
На його думку, обережність Путіна з ядерною зброєю говорить про те, що в Кремлі це розуміють. «Наочно цю обережність можна простежити на договорі про нерозповсюдження ядерної зброї. Ні в Криму, ні в Калінінграді ЯЗ немає», – говорить військовий експерт.
Водночас, за даними «Майдану іноземних справ», оперативно-тактичні ракетні комплекси (ОТРК) «Iskander-M» в Криму все-таки є. Про перші заявили ще в листопаді 2014 року, а 20 травня 2015 року й секретар Ради національної безпеки й оборони України Олександр Турчинов заявив, що «на окупований півострів доставлено 10 одиниць ОТРК «Iskander-M».
«Якщо буде доведено, що РФ в Криму почала розміщувати ракети з ядерними боєголовками, дії будуть жорсткими. Вже лунали різкі й навіть агресивні заяви з боку американців і німців під час спілкування по неформальних дипломатичних каналах. І я припускаю, що РФ думає про утилізацію іржавого ядерного щита Росії, який може прогнити в будь-який момент – на 90% складається з застарілого радянського озброєння, на переозброєння й утилізацію якого потрібні величезні кошти. Трамп теж грає на підвищення ставок – республіканці давно не заробляли на оборонних замовленнях і ядерній зброї», – поділився думками з «ОРД» Анатолій Октисюк.
«У дипломатичних колах говорять, що починається новий санкційний виток, і пов'язано це з геополітичним протистоянням Росії т.зв. колективному Заходу. Там розуміють, що упустили момент, коли слід було діяти більш жорстко щодо Криму й Донбасу й починають наздоганяти. Бо те, що робить РФ – це удар по глобальному світопорядку й сформованій системі міжнародних відносин», – відзначає Анатолій Октисюк.
Схоже, Захід нарешті визначився й починає відбивати загрозу, а ми все ще не можемо твердо відповісти собі на питання № 1: у нас війна чи мир? У частині денонсації договорів про спільне використання Азовського моря з агресором український МЗС проти. На думку заступниці міністра закордонних справ Олени Зеркаль, розрив убивчого для України договору по «спільному морю» загостриться ситуацію. І тому МЗС пропонує дочекатися рішення Міжнародного трибуналу.
Але проблему становить не лише невпевненість у захисті своїх територій, але й заробляння на війні. Офіційна Україна продовжує однією рукою як би відбивати російську агресію, а іншою – ділити виручку з окупантом.
Недавнє засідання українсько-російської комісії в розкішному готелі під Києвом, яке 23 жовтня розігнав Рефат Чубаров, ясно це продемонструвало. Поки працівники портів, завдяки Медведчуку, залишаються без зарплати, він в ефірі власних ТВ 112 і NEWSONE легітимізує бандитські «республіки» й «відбір» Криму. Розповідає, що 80 відсотків українців мріють про мир будь-якою ціною. Вже прикинув, що у разі об'єднання «За життя» з екс-«регіоналами» зможе розраховувати на третину майбутнього складу парламенту.
Поки ФСБівські пірати душать нашу економіку й викрадають українських громадян (екіпаж з Херсонщини, який ловив рибу в районі кримського мису Тарханкут, рибалки, яких росіяни захопили в затоці Сиваш..), хитрі дельці з українського Держрибагентства «дерибанять» з представниками агресора азовську й чорноморську рибу.
Головою делегації РФ виявився деякий Рульов, який брав участь у «відбиранні» українського майна в Криму й неодноразово відвідував окупований півострів з порушенням українського законодавства. «Тут сидить злочинець!» – заявив Чубаров, вказуючи на цього персонажа. А українську делегацію (за інформацією активіста з Криму Ерфана Кудусова) очолила особа по прізвищу Литовченко, яка має з окупантами спільний бізнес в Криму.
Але найвищий показник справжнього «патріотизму» української делегації: у пиятиці «за російським звичаєм» (так і було написано в запрошенні) збиралися брати участь не лише рибні промисловці, але й представник МЗС, Мінюсту й навіть… «куратор» з СБУ!
Лише після скандалу в Держприкордонслужбі «помітили», що пана Рульова взагалі не слід було пускати на територію України. Йому й ще двом учасникам комісії з РФ заборонили в'їзд строком на три роки. Але розділити квоти на вилов риби в Азовському морі це учасникам зустрічі не перешкодило. Як повідомляє та сама моніторингова група «Майдан іноземних справ», підписати відповідний протокол сторонам пообіцяли «по дипломатичних каналах» працівники українського МЗС.
А ось ще одне «чудо», що межує з державною зрадою. Російські мародери збільшують обсяг вилову риби в Азово-Чорноморському басейні, незважаючи на очевидне скудіння рибних запасів. Андрій Клименко це «містичне» обставину пояснює саме узгодженими з українцями квотами: «До окупації Криму Росія добувала в Азовському й Чорному морі лише 30 тис. тонн риби. Такі показники трималися сім років, у 2014 році – 51 тис. тонн, у 2016-му – 103, у 2017-му – 90. Зростання в три рази! Звідки? Всі роки окупації Держрибагентство України дарувало колегам по бізнесу з Росрибальства свої кримські квоти. Тобто – визнавало, що Крим – це територія Росії».
Але вкрадена у України риба – дрібниця, порівняно з тим, що лише на початок поточного року РФ незаконно добула з родовищ України 7,2 мільярда кубів нафти й газу. Росіяни захопили не лише родовища, «відібрали» буровані платформи, відомі як «вишки Бойко», кораблі, інфраструктуру й мережу газопроводів українського «Чорноморнафтогазу» в Чорному й Азовському морях. Збитки оцінюються в 8 млрд доларів.
На щастя, тут хоча б є надія, що вор буде покаран уже протягом найближчих місяців: позов українського «Нафтогазу» розглядається в Міжнародному трибуналі при Постійній палаті Третейського Суду в Гаазі.
Крім того, Україна вже в поточному році подала в арбітраж ООН позов проти Росії, вимагаючи підтвердити її права в Чорному й Азовському морях і Керченському проливі.
«Радіо Свобода» провела розслідування й з'ясувала, що газовий бізнес на відібраних у України надрах ведуть зареєстровані в РФ компанії одіозного Віктора Медведчука. Після потрапляння під санкції він оформив паливну імперію на дружину – Оксану Марченко. І ліцензія на розробку одного з вкрадених у України родовищ на шельфі Чорного й Азовського морів дісталася кумові Путіна спецпорядженням прем'єра РФ.
Інша неприємна історія, що впливає на здатність України захищати свої інтереси в Азовському морі, пов'язана з військовим заводом Порошенка–Кононенка «Кузня на Рибальському». Американські катери Island Україні пропонували ще в 2014 році. Але приступлять вони до несення служби в Україні найраніше через півроку.
Як розузнала «Радіо Свобода» від своїх джерел у Пентагоні, на шляху проекту встали меркантильні інтереси першої особи Держави: заводом Порошенка–Кононенка «Кузня на Рибальському» виконується держзамовлення на виробництво 10 десантних катерів «Гюрза-М», які на порядок менш потужні й не відповідають стандартам НАТО, зате зроблять багатшими мільйонів еж на 70 доларів бізнес-партнерів Порошенка й Кононенка.
Військовий експерт Олег Жданов так коментує затягування процесу передачі американських катерів: «Вартість переходу американських суден в Чорне море оцінюється в 7 млн доларів, приблизно стільки ж коштує будівництво одного катера «Гюрза». Як проводилася тендерна процедура держзамовлення – тема для окремого розслідування. Як кажуть, «своя сорочка ближче до тіла», й тому гроші на перегін якось не могли знайти (катери нам подаровані, але кошти потрібні на переозброєння, доставку й навчання екіпажу – Прим.Ред). Можна припустити, що приймання пройшло під тиском США, й нині ми ще стільки ж років організовуватимемо перехід катерів».
Хазяїн Кремля має намір поширити гібридну агресію на майбутні вибори в Україні. Розраховує, що нове керівництво нашої країни стане більш пророссійським. «Треба дочекатися, поки закінчиться внутрішньополітичний цикл (в Україні), й я дуже розраховую, що вдасться з новим керівництвом про щось домовитися», – відверто заявив Путін на «Валдаї».
Кремль став ще менш договороспособним, ніж рік тому – правильно оцінили цей випад у США. «Ми не вплинули на рішення Путіна продовжувати чи ні війну. Вони налаштовані продовжувати (втручатися в справи України). Росія вирішила переждати українські вибори», – сказав Курт Волкер, погрожуючи вводити нові антиросійські санкції кожні місяць-два.
Уже зрозуміло, що Путін зробив ставку на Медведчука й своїм тиском в Азові намагається підігріти потрібний градус обурення (щодо Києва) й симпатій (до свого протеже). Агенти впливу Кремля «окучують» електорат необхідністю підтримати тих, хто «зможе помиритися з РФ» й «повернути все як було».
Приблизно такого змісту SMS-ки масово розсилалися рибалкам Бердянська в травні цього року з закликом вимагати від влади віддати Росії арештоване з тоннами риби й браконьєрськими тралами керченське рибальське судно «Норд» (капітан порушив порядок виїзду з тимчасово окупованої території). Мовляв, тоді росіяни змилосердяться й залишать у спокої українських рибалок.
Цю ж тему розкриває у своєму відеоблозі аналітик «Українського інституту майбутнього» Ігор Тишкевич. Він вважає, що Україну «Азовською кризою» намагаються схилити до швидких переговорів щодо Азовського моря в розриві від Криму й Донбасу: «Падіння вантажопотоків через Мариуполь і Бердянськ означає фінансову яму для регіону. Люди, які й без того не особливо відчувають теплих почуттів до влади, будуть готові проголосувати за тезу «треба домовлятися». В результаті пророссійський депутат осідає в ВР. А росіянам вигідна недієздатна ВР – у вигляді лоскутного одіяла, де багато дрібних фракцій, які грізуться».
Поки працівники портів, завдяки Медведчуку, залишаються без зарплати, він в ефірі власних ТВ 112 і NEWSONE легітимізує бандитські «республіки» й «відбір» Криму. Розповідає, що 80 відсотків українців мріють про мир будь-якою ціною. Вже прикинув, що у разі об'єднання «За життя» з екс-«регіоналами» зможе розраховувати на третину майбутнього складу парламенту. З якого пальця висмоктана така «соціологія» – невідомо. Однак і заперечувати пророссійські настрої глупо.
Общаючись з жителями Бердянська й Мариуполя, авторка виявила розчарування навіть серед військових. «У 2014 році було гарячо, але водночас було відчуття, що в армії щось змінитися, а нині просто хочеться розірвати контракт. Совок і мрак: неможливо просунутися, якщо ти не кум і не дав хабара, якщо 5% залишилося мотивованих з числа учасників подій 2014 року, решта – заробітчани. Але якщо вгорі заробітчани, чи можна звинувачувати нижчестоящих?» – розповів «ОРД» один з прикордонників.
І то правда. Цинізм діяча, який багатіє на вкрадених у українців ресурсах і з допомогою запатьканих їхньою кров'ю грошей сподівається заполучити їхні голоси, вражає. Але у Медведчука є один плюс порівняно з іншими політиками: глава «Українського вибору» являє собою, так би мовити, неприкриту зло.
Його пропозиція миру з РФ – капітуляція. Його бачення майбутнього для нашої країни – розсипавшись на «удільні князівства», плисти у фарватері Кремля. Сумніше, що й Президент, який розпочав виборчу кампанію мега-патріотичним гаслом: «Армія! Мова! Віра!», часом виглядає як капітулянт, який хоче «підзаробити» на оборонці на шкоду обороноздатності.
Багато військових «не для запису» докоряють Верховному головнокомандуючому в бездіяльності в акваторії Азовського моря – приблизно так само, як і у випадку з здданим без бою Кримом. Соромно нагадувати, але виконувати Конституцію й закон про національну безпеку й оборону в частині захисту суверенітету й територіальної цілісності – не право, а обов'язок українського керівництва.