Мариуполь і Бердянськ можуть стати наступними цілями Путіна, якщо Порошенко не припинить його боятися. Лише цієї осені — вперше за роки війни — Україна почала адекватно реагувати на дії «сомалійців» з РФ в Азовському морі. Кількість таких інцидентів зросла після того, як окупанти перекрили Керченський пролив незаконним мостом. У цій публікації ми відповімо на питання — чому Путіну не вдасться захопити Азов так само легко, як Крим, «увійшовши в відкриті двері». Розповімо про малознані епізоди війни в Приазов'ї, нові санкції проти російських портів та настрої, на які розраховує лідер антиукраїнського вибору Медведчук.
Кое-кому приємно думати, що поштовхом до початку війни став Майдан. Але захоплення українських територій розпочалося ще в перший президентський термін Путіна — коли Росія намагалася встановити свій прикордонний стовп на острові Тузла. Нині через цей острів проходить так званий кримський міст. До речі, і Єльцин обговорював можливість ядерних ударів по Україні. Тому «проблема» полягає в самій суті «російського світу», з яким нам не пощастило сусідствувати.
«Звіночків» було багато й у періоди найдружніших стосунків з РФ. Ось лише одна з ілюстрацій — за пророссійського Януковича прикордонний «Мангуст» росіян таранив український катер і відправив на той світ четирьох рибалок. Влітку 2013 року про це писалося: «Тут «герої Росії». Доблесні працівники ФСБ, колеги Путіна. Живуть піратством і розважаються полюванням на людей. Їм достатньо спіймати українця, перетягти на свій берег і за «непривернення до кримінальної відповідальності за браконьєрство» витягти до 8 тисяч доларів. Або: плати 300 доларів + «поляна» з човна на місяць і лови рибу в «їхньому» Азовському морі (морі загального користування). Уявіть, скільки човнів з українцями вони вже потопили, якщо роблять це нахабно, відкрито, ще й знімають на відео! Знають, що таку поведінку заохочує влада РФ, а українцям байдуже».
Єдиного вцілілого — Олександра Федоровича — росіяни формально звинуватили в браконьєрстві, хоча справжніми браконьєрами були підконтрольні Януковичу-молодшому великі промисловці, які тралили під виглядом наукового вилову.
Після 3,5 місяців полону, повернувшись з в'язниці в Єйську, Федорович розповів, що росіяни стріляли по українському човну чергами. «Забавлялися як з живою мішенню, розуміючи, що вони швидші й потужніші — сміялися й свистіли. Це була забава для них і вірна смерть для нас», — розповів рибалка. На відео, яке вдалося раздобути захиснику Федоровича, російські ФСБівці в трусах і майках загоняють український катер і азартно топлять. «Давай, ще пару разів і п…да, вони вже з водою стоять», — звучить під час переслідування радісний голос за кадром.
Село Безіменне, з якого вийшли рибалки, нині — на території «ДНР», а тоді односельчани влаштували мітинг (рідкісне явище для тих країв). Вимагали вирішити питання з демаркаційною лінією, щоб знати — де можна рибалити, а де ні. На тому мітингу багато розповідали, як російські офіцери викрадають українців і торгують життями. «Вертольотами човни блокують зверху й у переслідуванні, буває, навіть на сушу виходять з нашого боку. Кричать у мегафони: «Хохли, ми вас топили й топити будемо». Якщо немає грошей на викуп, відправляють на Новоросійський цементний завод. Односельчанин 2,5 року тому продав дім, щоб викупитися», — розповів брат одного з загиблих.
«Дихання війни було вже явним. В Єйську ніхто й не приховував, що Азовське море — їхнє, Крим — теж їхній (російський), а «хохли обнаглілися», — згадує правозахисник Олександр Кудинов, завдяки зусиллям якого рівно 5 років тому викрадений рибалка Олександр Федорович повернувся на Батьківщину (докладніше: https://www.facebook.com/permalink.php?). Знищення катера з рибалками було прощупуванням: як поведе себе Україна, якщо почати вбивати її громадян? Офіційна Україна не лише не висловила протест. Вона б і не помітила, якби не жменька активістів, які не дозволили замовчати злочин. Один з них — місцевий меценат Василій Коваленко, який допомагав Кудинову, незважаючи на тиск. У серпні 2014 року, коли російські окупанти увійшли в Новоазовський район, де жили й Коваленко, й Федорович, Василій Васильович намагався бити в набат: «Тут сотні російських танків!». А офіційний Київ «відморожувався», як і у випадку з потопленим катером: «Не сійте паніку».
Федорович змирився з «владою сильних», а Коваленко 29 вересня 2014 року вивезла в невідомому напрямку так звана «поліція ДНР» і більше його ніхто не бачив… І ось проходить 5 років і той же «Мангуст» з ФСБівцями, здійснюючи ті самі небезпечні маневри, намагається потопити українців. Тільки вже не рибалок, а військових.
Усе минуле літо берегову охорону прикордонної служби ФСБ можна було бачити за пару миль від маріупольського пляжу. Під приводом огляду вони зупиняли торговельні судна, що йшли в Маріуполь і Бердянськ (і звідти), і затримували на три доби. А це — від 10 до 50 тисяч доларів збитків на добу. Не кажучи вже про те, що частина суден, з якими працював український бізнес, не вписалася в габарити кримського моста, що перекрив прохід в Азов. Його будівництво в Європарламенті назвали порушенням українського суверенітету.
646 неправомірних затримань торговельних кораблів (а не 200, як говорять на всіх міжнародних конференціях українські військові) насчитав кримчанин Андрій Клименко з «Майдану іноземних справ» (вся статистика докладно: https://www.blackseanews.net/read/142725?). «Є три райони, в яких зупиняють судна. Спочатку вони чекають дозволу на проход через Керченський пролив в Азовське море. Далі йде район № 2: затримання в морі. Далі судна завантажуються в Бердянську або Маріуполі й йдуть за призначенням — переважно в країни ЄС. І є такі «щасливчики», які зупиняються для перевірки ще й на зворотному шляху — з вантажем. Тоді судно потрапляє на якірну стоянку в Азовському морі (на схемі — район № 3), де чекає дозволу на вихід в Чорне море», — розповів «ОРД» Андрій Клименко.
Експерт проаналізував, як змінювалася поведінка ФСБівців: у травні-червні вони «борзіли» лише в Азовському морі, з кінця червня почали додатково довго утримувати на якорі біля входу, а потім ще й на виході з Азовського моря — в Чорне. При цьому продовжували «кошмарити» й посередині моря теж. Причому липень був найтяжчим для мореплавців. «В порту порожньо. Якщо раніше торговельні кораблі на рейді стояли по 10-20 в черзі, тепер можна бачити 1-2. Робітники тепер на чотирьохденці. Ахметовський метал з заводу Ілліча починають відправляти залізничними складами. А Бойченко (мер Маріуполя, менеджер Ахметова) сварить з журналістами, які пишуть про обстріли. Його месседж: Маріуполь — мирне місто, у нас все добре, нам потрібні інвестори», — розповідає журналіст з Маріуполя, який просить його не називати.
Та сама історія в Бердянську — влітку директор порту Олександр Барчан сетував на падіння вантажообороту й прибутку: через перешкоди, які створюють росіяни, страждає перевалка вантажів, судновласники несуть збитки й відмовляються заходити в Азов. Погіршення логістики впливає на ціну й конкурентоспроможність, результат — Україна втрачає в експорті зерна й металу, українські порти розоряються.
Проблема в тому, що всі роки нашої незалежності не вирішувалося питання демаркації кордонів. Юридично Азовське море залишається внутрішнім морем двох країн: РФ і України. Але сусідів розпустила безкарність. У липні 2014 року в селі Обрив Новоазовського району був повністю знищений прикордонний пункт технічного спостереження. Росіяни спокійно підїхали зі сторони моря й розстріляли українських прикордонників. Один житель Новоазовська тоді загинув, троє отримали важкі поранення. За словами військових, стріляти у відповідь їм заборонило керівництво, визнавши море територією сусідної держави.
Деякі після цього перейшли на сторону захопленнів, пояснюючи, що не хочуть бути гарматним м'ясом. А сьогодні окупанти вже облаштовують свою військову базу на «відібраній» території в с. Обрив (знаходиться за пару кілометрів від кордону з РФ і трохи далі від Новоазовська). Ми вже розповідали, як прикордонний загін з чотирьох десятків бійців охороняв у 2014 році 30-кілометровий участок державного кордону, тоді як через КПП Успенка пройшла Кантемирівська дивізія. Серед цих відчайдухів був і військовослужбовець 79-го прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби Сергій Колмогоров, якого визнали винним у вбивстві — за те, що виконав наказ зупинити порушника.
Лише через 4 роки війни й 5 місяців провокацій у морі проявилася зацікавленість українського керівництва в відстоюванні морських кордонів. Голова Держприкордонслужби України Петро Цигікал заявив про нарощування морського спецназу з 270 бійців. Командуючий ООС Сергій Наєв — про створення мінно-вибухового загородження вздовж ділянок, які вважаються небезпечними для морського десанту. У структурі Держприкордонслужби з'явилося управління морської охорони й його начальник Олег Костур вирішує завдання по захисту прибережних морських вод — а це: 12 миль завширшки від точки найбільшого виступу.
У акваторії Азовського моря почали нарешті створювати корабельно-катерну угруповання. За основу взяли ідею москітного флоту — сукупність швидкохідних і маневрених малих бойових кораблів. Початок створенню такого флоту поклали два броньовані катери ВМС проекту «Гюрза-М». Їх доставили в Бердянськ трейлерами з Миколаєва. На озброєнні цих катерів — автоматична 30-мм гармата, гранатомет і кулемет, а також протитанкові ракетні комплекси (до цього часу в Азовському морі Україна мала лише катери Держприкордонслужби в Маріуполі).
Але справжнього шуму в РашаСМІ наділав проход під кримським мостом двох військових кораблів «Корець» і «Донбас», про які російські пропагандисти писали, що їх потопять на підході до Керченського проливу й потішалися над їхньою старістю. А кораблики вийшли з Одеси, спокійно обогнули окупований півострів і увійшли в Азов, де їх зустріли броньовані катери. І це був удар по пропаганді — ефектний щелчок по задертому «великоросійському» носу. Так, старенькі й майже безозброєні, але зайшли по-своєму, без попередження, минаючи чергу з цивільних кораблів. А головне — з їхньою допомогою можна формувати військово-морську базу українського флоту в Бердянську, Маріуполі, а потім і в Геніцеськи, близькому до анексованої території.
Уже в Азові прикордонний катер РФ на великій швидкості намагався зблизитися, імітуючи атаку, але українці поставили на місце хама з триколором. Польоти авіації над берегом і поява перших броньованих катерів, які почали супроводжувати торговельні судна, вже принесли ефект. Андрій Клименко відзначає, що куди-небудь подівся глум у морі. Але Росія не відмовилася від економічної блокади, а лише змінила тактику: тепер вона «закручує вентилі» на вході-виході з Азовського моря. Росіяни сутками утримують судна в Керченському проливі. Завдаючи збитків передусім іноземним судновласникам (а це країни ЄС, Туреччина).
Лише прямі збитки судновласників за простій в жовтні, за підрахунками Андрія Клименка, становили як мінімум 10 млн доларів. У жовтні на військовому полігоні біля Бердянська відпрацювали дії на випадок висадки ворожого десанту. «Наші військові готові до відбиття російської агресії з морського напрямку», — заявив Президент, інспектуючи комплексні тактичні навчання. Ми поговорили з деякими учасниками цих навчань. «В Єйську військовий аеродром. По морю — 20 хвилин польоту. Тому все дуже серйозно», — говорить військовий з Бердянська. Він припускає, що Путін захоче захопити його рідне місто й взяти в кільце Маріуполь.
Зі сторони РФ в Азовському морі перебуває 120 катерів і кораблів, на підході ще кілька. Росіяни вирішили нашпигувати залізом відносно невелике й мілководне Азовське море. Та й у Чорному РФ оточила своїм флотом «відібрані» у України газодобувні вишки. А офіційна Україна до недавнього часу так стримано на це реагувала, що почала викликати занепокоєння своїх партнерів.
«Необхідно перешкоджати росіянам піднятися на борт українських суден», — наприкінці жовтня повчав колег (макав носом у калюжу?) екс-командуючий ВС США в Європі Бен Ходжес на форумі з безпеки у Львові. Військовий експерт Олег Жданов відзначає зв'язок між «Азовською кризою» й інтересами США. «Загострення приведе до абсолютного панування Росії в акваторії Азова й повної втрати судноходства й рибальства для України. Але це також несе додаткові загрози інтересам наших партнерів (США) в Каспійському морі», — говорить він.
Бойові можливості України в Азові, за оцінками нашого експерта, поки що дуже скромні. «Айленди» — це лише перший крок до заспокоєння», — говорить Жданов про передані 27 вересня від берегової охорони США двох швидкохідних сторожових катерів Island. «У РФ для порівняння 30 аналогічних кораблів. І треба або брати в лізинг бойові кораблі класу «Фрегат», або закладати будівництво своїх аналогів. Що стосується катерів «Гюрза», це річкові катери. Використання їх як москітного флоту можливе лише в штиль», — розповів Жданов.
Водночас готовність Росії до відкритого вторгнення в Україну зі сторони моря він оцінює скептично. «Бердянськ і Маріуполь — навряд чи можуть бути цілями — немає військової сили для морської десантної операції, і політично це смертельно для РФ. Сьогодні вже не пройде варіант із зеленими чоловічками — тобто Росія буде вимушена діяти легально, а це офіційна війна», — говорить експерт.
Щоб захистити свої інтереси, Україні необхідно розривати всі договори, що суперечать міжнародному праву, з агресором. Передусім йдеться про «дипломатичну міну» від Кучми-Путіна, закладену в 2003 році: «Договір про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченського проливу», за яким навіть наша прибережна зона належить до «вод загального користування», якими користуються росіяни, досматруючи кораблі. Денонсувати треба й договір про квоти на вилов риби, який набагато більше розширює можливості РФ — так вважає не лише Жданов, з ним солідарні всі відомі експерти.
«Якщо ми хочемо захистити Азов, його треба виводити в міжнародне морське право, повертати поняття нейтральних і територіальних вод, морської границі й статусу відкритого моря. Для цього треба денонсувати угоди з РФ, потім скликати конференцію з участю країн Каспійського басейну й підписувати меморандум про спільне використання Азова. У цьому випадку РФ буде затиснута в жорсткі рамки. Як у Чорному морі. Там діють інші правила», — поділився з «ОРД» Олег Жданов.
У частині економічної блокади приструнити агресора допоможуть чергові санкції — так вважає кримчанин Андрій Клименко, діяльність якого по захисту України РФ вже оцінила внесенням в офіційний список екстремістів. «Вони продовжуватимуть завдавати збитків доти, доки не буде знайдено асиметричну відповідь. Ми один з варіантів запропонували ще в травні, — розповів «ОРД» Клименко. — Це будуть санкції проти портів РФ на Азовському й Чорному морях. Розмова про них з нашої легкої руки вже потрапила в резолюцію ЄП. І це будуть санкції не лише за розбійництво, а за те, наприклад, що з Ростова, Таганрога, Єйська, Темрюка, Новоросійська, Сочі, Туапсе здійснюються рейси суден в окупований Крим». Клименко радий тому, що російську технологію блокади Маріуполя й Бердянська Європарламент у резолюції 25.10.18 назвав «де-факто блокада».
Похоже, країни НАТО, які мають торговельні стосунки з Україною, нервують через проблеми на основних логістичних маршрутах. Аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк звертає увагу на те, як змінюється тон заяв і документів, що приймаються щодо російської агресії на Заході. У резолюції ЄП говориться, що РФ має намір «перетворити Азовське море на своє внутрішнє озеро» й таким чином захопити нафтогазові ресурси України в цьому районі. Похоже, загрози московського гопника перестали працювати — на Заході почали розуміти його психологію. «Наїжджаючи» й підвищуючи голос, він «бере на страх», але натикаючись на сильного суперника, швидко ретирується.
Бредні Путіна про близьке потрапляння в рай «російських мучеників» не розглядають серйозно. І ось доказ: якщо раніше Путін шантажував Європу великою війною (у разі, якщо вона буде перешкоджати його планам в Україні), то наприкінці минулого місяця в Європарламенті лунали заклики спрямувати кораблі НАТО в Азовське море. «Навіть якщо припустити вторгнення, яке Петро Олексійович знову не ризикне визнати, це буде початком війни на європейському континенті. А в НАТО в цьому не зацікавлені, тому будуть нам «подносити патрони». А взагалі Росії дозволяють так себе вести лише тому, що й США потрібен образ ворога. З їхнього боку це виглядає як гра великої кішки з маленькою мишкою», — вважає Олег Жданов.
На його думку, обережність Путіна з ядерною зброєю говорить про те, що в Кремлі це розуміють. «Наочно цю обережність можна простежити на договорі про нерозповсюдження ядерної зброї. Ні в Криму, ні в Калінінграді ЯЗ немає», — говорить військовий експерт. Водночас, за даними «Майдану іноземних справ», оперативно-тактичні ракетні комплекси (ОТРК) «Iskander-M» в Криму все-таки є. Про перші заявили ще в листопаді 2014 року, а 20 травня 2015 року секретар Ради національної безпеки й оборони України Олександр Турчинов заявив, що «на окупований півострів доставлено 10 одиниць ОТРК «Iskander-M».
«Якщо буде доведено, що РФ в Криму почала розміщувати ракети з ядерними боєголовками, дії будуть жорсткими. Вже лунали різкі й навіть агресивні заяви з боку американців і німців під час спілкування по неформальних дипломатичних каналах. І я припускаю, що РФ думає про утилізацію іржавого ядерного щита Росії, який може прогнити в будь-який момент — на 90% складається з застарілого радянського озброєння, на переозброєння й утилізацію якого потрібні величезні кошти. Трамп теж грає на підвищення ставок — республіканці давно не заробляли на оборонних замовленнях і ядерній зброї», — поділився думками з «ОРД» Анатолій Октисюк.
«У дипломатичних колах говорять, що починається новий санкційний виток, і це пов'язано з геополітичним протистоянням Росії так званому колективному Заходу. Там розуміють, що упустили момент, коли слід було діяти більш жорстко щодо Криму й Донбасу й починають наздоганяти. Бо те, що робить РФ — це удар по глобальному світопорядку й сформованій системі міжнародних відносин», — відзначає Анатолій Октисюк.
Здається, Захід нарешті визначився й починає відбивати загрозу, а ми все ще не можемо твердо відповісти собі на питання № 1: у нас війна чи мир? У частині денонсації договорів про спільне використання Азовського моря з агресором український МЗС проти. На думку заступниці міністра закордонних справ Олени Зеркаль, розрив убивчого для України договору по «спільному морю» загостриться ситуацію. І тому МЗС пропонує дочекатися рішення Міжнародного трибуналу.
Але проблему становить не лише невпевненість у захисті своїх територій, але й заробляння на війні. Офіційна Україна продовжує однією рукою як би відбивати російську агресію, а іншою — ділити виручку з окупантом. Недавнє засідання українсько-російської комісії в розкішному готелі під Києвом, яке 23 жовтня розігнав Рефат Чубаров, ясно це продемонструвало. Поки ФСБівські пірати душать нашу економіку й викрадають українських громадян (екіпаж з Херсонщини, який ловив рибу в районі кримського мису Тарханкут, рибалки, яких росіяни захопили в затоці Сиваш), хитрі дельці з українського Держрибагентства «дерибанять» з представниками агресора азовську й чорноморську рибу (див. відео https://www.facebook.com/ayder.muzhdabaev/posts/2151729078194289?).
Головою делегації РФ виявився деякий Рульов, який брав участь у «відібранні» українського майна в Криму й неодноразово відвідував окупований півострів з порушенням українського законодавства. «Тут сидить злочинець!» — заявив Чубаров, вказуючи на цього персонажа. А українську делегацію (за інформацією активіста з Криму Ерфана Кудусова) очолювала особа на прізвище Литовченко, яка має з окупантами спільний бізнес в Криму.
Але найвищий показник справжнього «патріотизму» української делегації: у п'янці «за російським звичаєм» (так і було написано в запрошенні) збиралися брати участь не лише рибні промисловці, але й представник МЗС, Мінюсту й навіть… «куратор» з СБУ! Лише після скандалу в Держприкордонслужбі «помітили», що пана Рульова взагалі не слід було пускати на територію України. Йому й ще двом учасникам комісії з РФ заборонили в'їзд строком на три роки. Але розділити квоти на вилов риби в Азовському морі це учасникам зустрічі не перешкодило. Як повідомляє та сама моніторингова група «Майдану іноземних справ», підписати відповідний протокол сторонам пообіцяли «по дипломатичних каналах» працівники українського МЗС.
А ось ще одне «чудо», що межує з державною зрадою. Російські мародери збільшують обсяг вилову риби в Азово-Чорноморському басейні, незважаючи на очевидне скудіння рибних запасів. Андрій Клименко це «містичне» обставину пояснює саме узгодженими з українцями квотами: «До окупації Криму Росія добувала в Азовському й Чорному морі лише 30 тис. тонн риби. Такі показники трималися сім років, у 2014 році — 51 тис. тонн, у 2016 році — 103, у 2017 році — 90. Зростання в три рази! Звідки? Усі роки окупації Держрибагентство України дарувало колегам по бізнесу з Росрибальства свої кримські квоти. Тобто — визнавало, що Крим — це територія Росії» (докладніше: https://nv.ua/ukr/opinion/a_klymenko/shche-odin-front-chomu-ukrajina-dosi-dilit-ribu-z-rosijeju-2502802.html?).
Але вкрадена у України риба — дрібниця, порівняно з тим, що лише на початок поточного року РФ незаконно добула з родовищ України 7,2 мільярда кубів нафти й газу. Росіяни захопили не лише родовища, «відібрали» буровані платформи, відомі як «вишки Бойко», кораблі, інфраструктуру й мережу газопроводів українського «Чорноморнафтогазу» в Чорному й Азовському морях. Збитки оцінюються в 8 млрд доларів.
На щастя, тут хоча б є надія, що вор буде покараний уже протягом найближчих місяців: позов українського «Нафтогазу» розглядається в Міжнародному трибуналі при Постійній палаті Третейського суду в Гаазі. Крім того, Україна вже в поточному році подала в арбітраж ООН позов проти Росії, вимагаючи підтвердити її права в Чорному й Азовському морях і Керченському проливі.
«Радіо Свобода» провела розслідування й з'ясувала, що газовий бізнес на відібраних у України надрах ведуть зареєстровані в РФ компанії одіозного Віктора Медведчука. Після потрапляння під санкції він оформив паливну імперію на дружину — Оксану Марченко. І ліцензія на розробку одного з вкрадених у України родовищ на шельфі Чорного й Азовського морів дісталася кумові Путіна спеціальним розпорядженням прем'єра РФ.
Інша неприємна історія, що впливає на здатність України захищати свої інтереси в Азовському морі, пов'язана з військовим заводом Порошенко-Кононенко «Кузниця на Рибальському». Американські катери Island Україні пропонували ще в 2014 році. Але приступлять вони до несення служби в Україні найраніше через півроку. Як розузнала «Радіо Свобода» від своїх джерел у Пентагоні, на шляху проекту стали меркантильні інтереси першої особи Держави: заводом Порошенко-Кононенко «Кузниця на Рибальському» виконується держзамовлення на виробництво 10 десантних катерів «Гюрза-М», які на порядок менш потужні й не відповідають стандартам НАТО, зате збагатять на мільйони доларів еквівалент 70 млн доларів бізнес-партнерів Порошенко й Кононенко.
Військовий експерт Олег Жданов так коментує затягування процесу передачі американських катерів: «Вартість переходу американських суден в Чорне море оцінюється в 7 млн доларів, приблизно стільки ж коштує будівництво одного катера «Гюрза». Як проводилася тендерна процедура держзамовлення — тема для окремого розслідування. Як кажуть, «своя сорочка ближче до тіла», і тому гроші на перегін якось не могли знайти (катери нам подаровані, але кошти потрібні на переозброєння, доставку й навчання екіпажу). Можна припустити, що приймання пройшло під тиском США, і тепер ми ще стільки ж років організовуватимемо перехід катерів».
Хазяїн Кремля має намір поширити гібридну агресію на майбутні вибори в Україні. Розраховує, що нове керівництво нашої країни стане більш пророссійським. «Треба дочекатися, поки закінчиться внутрішньополітичний цикл (в Україні), і я дуже розраховую, що вдасться з новим керівництвом про щось домовитися», — відверто заявив Путін на «Валдаї». Кремль став ще менш договороспособним, ніж рік тому — правильно оцінили цей випад у США. «Ми не вплинули на рішення Путіна продовжувати чи ні війну. Вони налаштовані продовжувати (втручатися в справи України). Росія вирішила переждати українські вибори», — сказав Курт Волкер.
Пригрозивши вводити нові антиросійські санкції кожні місяць-два. Вже зрозуміло, що Путін зробив ставку на Медведчука й своїм тиском в Азові намагається підігріти потрібний градус обурення (щодо Києва) й симпатій (до свого протеже). Агенти впливу Кремля «окучують» електорат необхідністю підтримати тих, хто «зможе помиритися з РФ» й «повернути все як було».
Приблизно такого змісту SMS-ки масово розсилалися рибалкам Бердянська в травні цього року з закликом вимагати від влади віддати Росії арештоване з тоннами риби й браконьєрськими тралами керченське рибальське судно «Норд» (капітан порушив порядок виїзду з тимчасово окупованої території). Мовляв, тоді росіяни змилостивляться й залишать у спокої українських рибалок. Цю ж тему розкриває у своєму відеоблозі аналітик «Українського інституту майбутнього» Ігор Тишкевич. Він вважає, що Україну «Азовською кризою» намагаються схилити до швидких переговорів щодо Азовського моря в розриві від Криму й Донбасу: «Падіння вантажопотоків через Маріуполь і Бердянськ означає фінансову яму для регіону. Люди, які й без того не особливо відчувають теплих почуттів до влади, будуть готові проголосувати за тезу «треба домовлятися». У результаті пророссійський депутат осідає в ВР. А росіянам вигідна недієздатна ВР — у вигляді лоскутної ковдри, де багато дрібних фракцій, які грізуться».
Поки працівники портів, завдяки Медведчуку, залишаються без зарплати, він в ефірі власних ТВ 112 і NEWSONE легітимізує бандитські «республіки» й «відібрання» Криму. Розповідає, що 80 відсотків українців мріють про мир будь-якою ціною. Вже прикинув, що у разі об'єднання «За життя» з екс-«регіоналами» зможе розраховувати на третину майбутнього складу парламенту. З якого пальця висмоктана така «соціологія» — невідомо. Однак і заперечувати пророссійські настрої глупо. Спілкуючись з жителями Бердянська й Маріуполя, авторка виявила розчарування навіть серед військових. «У 2014 році було гарячо, але водночас було відчуття, що в армії щось змінитися, а сьогодні просто хочеться розірвати контракт. Совок і мрак: неможливо просунутися, якщо ти не кум і не дав хабара, якщо 5% залишилося мотивованих з числа учасників подій 2014 року, решта — заробітчани. Але якщо вгорі заробітчани, чи можна звинувачувати нижчестоящих?» — розповів «ОРД» один з прикордонників.
І то правда. Цинізм діяча, який багатіє на вкрадених у українців ресурсах і з допомогою запатьканих їхньою кров'ю грошей сподівається заполучити їхні голоси, вражає. Але в Медведчука є один плюс порівняно з іншими політиками: глава «Українського вибору» являє собою, так би мовити, неприкриту зло. Його пропозиція миру з РФ — капітуляція. Його бачення майбутнього для нашої країни — розсипавшись на «удільні князівства», плисти у фарватері Кремля.
Сумніше, що й Президент, який розпочав виборчу кампанію мега-патріотичним гаслом: «Армія! Мова! Віра!», часом виглядає як капітулянт, який хоче «підзаробити» на оборонці на шкоду обороноздатності. Багато військових «не для запису» докоряють Верховному головнокомандуючому в бездіяльності в акваторії Азовського моря — приблизно так само, як і у випадку з Кримом, що був здданий без бою. Соромно нагадувати, але виконувати Конституцію й закон про національну безпеку й оборону в частині захисту суверенітету й територіальної цілісності — не право, а обов'язок українського керівництва.