Зима наближається, ціни на комунальні послуги зростають, а коло осіб, які можуть отримати субсидію, звужується. Держава намагається забезпечити громадянам гідну старість.
Але чи всім потрібна така опіка та пільги від держави? Розберемося.
Візьмемо, наприклад, Веру Юріївну Фудашкину — пенсіонерку, долярову мільйонерку, власницю компанії в Панамі (пам'ятаєте панамський скандал?), яка контролює великий алкогольний бізнес в Україні та Росії.
Історія пенсіонерки-мільйонерки сягає 1997 року, коли її син Денис Фудашкин приходить працювати молодим юрисконсультом на АвтоЗАЗ, що врешті-решт приведе його до системи розподілу податків в Україні.
Звичайно, якщо ви не при владі, не займаєтеся розслідуваннями, не ведете бізнес, то навряд чи чули про Дениса Фудашкина та йому подібних. Але вони існують. Типові екс-чиновники, чиї «руки нічого не крали», з бездоганною інтернет-репутацією, мінімумом оформленої на них власності та бізнесу, за декларацією теж все чисто (встиг піти з посади до заповнення декларації). При цьому такі чиновники умудряються почуватися безкарно за лобіювання інтересів російських компаній в українських держустановах і Верховній раді під час війни з агресором. Ходять на пошук нових посад особисто до Ігоря Райніна.
Переход від служіння батьківщині до її продажу зазвичай відбувається швидко й аргументується фразою: «сім'ю годувати треба було». Найчастіше це абсолютна правда, оскільки сім'я теж встигає пити з корита.
Дивимося на конкретному й не гучному прикладі.
У 2005 році уродженець Запоріжжя Денис Олександрович Фудашкин приходить на посаду директора Департаменту податкової та митної політики Міністерства фінансів України. У 2006 році він звільняється й під протекцією Сергія Соболєва (депутат БЮТ) намагається пройти в парламент від «Громадянського блоку ПОРА-ПРП». Але народним депутатом він не стає, і у 2007 році повертається в міністерство на посаду заступника Міністра фінансів, який курує діяльність податкової служби й працює пліч-о-пліч зі скандальними чиновниками, як-от Олег Паракуда та Сергій Чекашкін. Так триватиме до 2010 року, коли зі зміною влади Фудашкин офіційно піде з Мінфіну. У 2014 році він повернеться на цю посаду, але вже при міністрові фінансів Олександрі Шлапаку. Питання збору податків у історію персонажа теж повернуться: за Януковича він особисто консультує відомого регіонала Бориса Колесникова, а за Порошенка він знову спливає в ролі помічника скандального голови Державної фіскальної служби Романа Насирова.
Кабінет Фудашкина — сусідня дверь від кабінету Насирова. Так потрібно, тому що Денис подає й узгоджує, точніше проводить співбесіди й «заносить» за призначення голів регіональних керівників податкових і митних служб.
На цей момент Фудашкин консультує голову парламентського комітету з питань податкової політики — Ніну Южаніну. Неважко простежити, що прихід-уход-зростання на держслужбі в 2000-х пов'язані з асистуванням тогочасному головному фінансисту Віктору Пінзенику. Фудашкин працював на держслужбі саме в ті роки, коли міністром фінансів був Пінзеник: у 2005–2006 та 2007–2009 роках. Молодого й перспективного Фудашкина творцю партії «Реформи та порядок» Віктору Пінзенику представив один із її спонсорів, тогочасний директор АвтоЗАЗа Олександр Сотніков.
Під час роботи Фудашкина в міністерстві його сім'я набуває елітної нерухомості, дорогих автомобілів — скромний автомобіль «Toyota Camry» для поїздок на роботу й новенький «Jaguar XJ» для душі. Радник стрімко нарощує бізнес, але як заведено у «білорук», у податкову декларацію чиновника потрапляє далеко не все.