У 2017–2018 роках один із засновників сайту The Interpreter Майкл Уейс опублікував у The Daily Beast кілька радянських документів, позначених грифом «секретно». Це були брошури, присвячені роботі в КГБ і призначені для навчання працівників відомства. У листопаді 2018 року The Interpreter зібрав їх в одному місці, додавши ще кілька посібників, які не з'являлися в The Daily Beast. «Медуза» вивчила опублікований архів і відібрала кілька уривків, які показують, як працював КГБ у 1970–1980-х роках.
Брошура «Розоблачення підстав противника в процесі розробки осіб, що становлять розвідувальний інтерес» (1971 рік) містить главу «Спеціальні перевірочні заходи». Один із прикладів описує, як радянський розвідник Петров познайомився з працівником бельгійського МЗС «Шарлем» на Міжнародній ярмарці в Лейпцигу, куди той приїхав у службовому відрядженні. Вивчаючи «Шарля», Петров з'ясував, що його можна використовувати для отримання цікавої інформації. «Шарль» дотримувався прогресивних поглядів, симпатизував Радянському Союзу та Комуністичній партії Бельгії.
У Бельгії контакт з «Шарлем» продовжив інший оперативний працівник Антон. Під час бесід з ним «Шарль» ділився відомостями про зовнішньополітичний курс бельгійського уряду, які становили певний інтерес як інформація. Складалося враження, що «Шарль» — чесна людина, щиро бажаюча допомогти справі миру та прогресу. Однак при уважному аналізі матеріалів, отриманих від «Шарля», та його поведінки на зустрічах виникли деякі сумніви в його щирості. «Шарль» постійно скаржився на важке матеріальне становище, але, судячи з його костюма, звички добре поїсти та весело провести час, не можна було зробити висновок, що він погано забезпечений. Він сміливо йшов на контакт з оперативним працівником і виявив знання окремих прийомів конспіративного зв'язку. Частина інформації «Шарля» через деякий час після її передачі «Петрову» публікувалася в тій чи іншій формі в західноєвропейській пресі. Окремі повідомлення «Шарля» не можна було перевірити або вони не підтверджувалися іншими даними, а іноді мали явно інтригуючий характер і, ймовірно, повідомлялися розвідникові для того, щоб змусити резидентуру поставити перед «Шарлем» додаткові завдання і таким чином виявити питання, які цікавили розвідку.
У зв'язку з виниклими підозрами було вирішено встановити за «Шарлем» зовнішнє спостереження. Однак спостереження за місцями зустрічей і на маршруті руху «Шарля» після зустрічі не дало жодних результатів. Тоді організували зовнішнє спостереження за «Шарлем» увечері при виході його з міністерства та вранці, коли він виходив з дому на роботу. Ця перевірка дозволила встановити, що на наступний день після зустрічі з оперативним працівником «Шарль» виходив з дому вранці на годину раніше, зустрічався в парку з невідомою нам людиною, яка після зустрічі з «Шарлем» йшла в будівлю контррозвідки. Таким чином, ретельно проведене зовнішнє спостереження дало можливість розоблачити підставу бельгійської контррозвідки.
Посібник «Основні напрями та об'єкти розвідувальної роботи за кордоном» (1970 рік) у главі «Агентурно-оперативні заходи щодо впливу на окремі сторони життя капіталістичних держав» описує дезінформацію як одне з ефективних засобів впливу на ті чи інші сторони політичного та економічного життя, партії, організації. Це заздалегідь розроблені заходи з метою ввести противника в оману щодо тих чи інших питань у вигідному для соціалістичних країн напрямку.
Завдання дезінформації — поширювати відомості, які можуть ввести в оману уряди, генеральні штаби, ворожі розвідки і розраховані на зрив їхніх підривних планів проти країн соціалістичного співдружності, на загострення суперечностей у їхньому таборі. Робота з дезінформації вимагає від розвідки виключної уваги, знання в деталях питання, щодо якого готується дезінформація, ретельного вивчення всіх обставин, що стосуються об'єкта дезінформації. За можливості потрібно знати, якими засобами располагає або може располагати противник для добування достовірної інформації щодо даного питання, ступінь обізнаності противника в цьому питанні тощо. Дезінформаційні документи розробляються так, щоб вони були правдоподібні як за змістом, так і за формою. Вигадані «факти» або «події» в таких документах повинні бути логічно обґрунтованими, відповідати існуючому ходу подій і повинні поєднуватися з дійсними фактами.
Засоби для просування до противника дезінформаційних матеріалів можуть бути різноманітні: преса, радіо, агентура, «конфіденційні» розмови перед виявленою технікою підслуховування противника, «втрата» документів або навмисне створення умов для «викрадення» або «секретного» вилучення противником документів, що містять дезінформацію. Найчастіше застосовуваним і ефективним засобом поширення дезінформації є агентурні канали та використання виявленої техніки підслуховування противника. Передача дезінформаційних матеріалів іноземній розвідці через підставлених їй агентів має ту перевагу, що ці відомості, якщо вони добре підготовлені, швидко будуть доповідені в інстанції (у уряд, генштаб тощо).
Посібник «Політична розвідка з території СРСР» (1989 рік) у главі «Вербування агентів із радянських громадян та організація роботи з ними» описує, що вербування агентів із радянських громадян здійснюється як у формі поступового залучення вербованого до виконання завдань органів КГБ, так і у формі прямої вербувальної пропозиції. Воно може бути закріплено письмовим зобов'язанням (підпискою) агента про добровільну згоду на конфіденційне (секретне) співробітництво з розвідкою та про збереження в таємниці самого факту та змісту співробітництва. У підписці вказується обраний агентом псевдонім.
Право санкції на вербування агентів із радянських громадян надано начальнику Головка, його заступникам та керівникам КГБ — УКГБ. Вербування оформляється рапортом, після затвердження якого на агента заводяться особова та робоча справи. У якості агентів-групводів вербуються особи, здатні за своїми політичними, моральними, діловими даними та можливостями забезпечувати успішне керівництво агентами із радянських та іноземних громадян, довірливими зв'язками та довіреними особами та ефективно використовувати їх в інтересах розв'язуваних розвідкою завдань. Кандидат на вербування на роль групвода повинен мати вольові якості, здатність переконувати людей, здійснювати на них потрібний вплив. Важливими рисами такого агента є душевна теплота, доброзичливість, уміння досягати глибокого взаєморозуміння з людьми.
Державців конспіративних та явочних квартир вербуються з надійних у політичному та моральному відношенні радянських громадян, які дають добровільну згоду надавати допомогу розвідці. Як і інші агенти, вони зобов'язуються зберігати в таємниці своє співробітництво з органами КГБ. Членів КПРС та ВЛКСМ, обраних у партійні та комсомольські комітети (бюро), секретарів первинних партійних та комсомольських організацій, відповідальних та технічних працівників партійного, комсомольського апарату, політичних органів Збройних Сил СРСР, депутатів Верховної Ради СРСР, Верховних Рад союзних та автономних республік та місцевих рад народних депутатів, працівників суду та прокуратури використовувати у якості агентів не дозволяється.
Інформація агента про виконання завдань розвідки, відомості, добуті ним за власною ініціативою, подаються, як правило, у вигляді письмового агентурного повідомлення. У ньому повинні міститися відповіді на питання, поставлені в завданні, вказуватися обставини, пов'язані з отриманням відомостей, викладатися події та факти, гідні уваги розвідки. Усна інформація, що надходить від агента, оформляється оперативним працівником (групводом) у вигляді інформаційного повідомлення. Дозволяється фіксувати повідомлення агента на звукозаписуючій апаратурі (гласно та негласно) з подальшим складанням довідки. Забороняється приймати від агентури письмові повідомлення про радянських громадян, вивчених у якості кандидатів на вербування, у зв'язку з виїздом за кордон, допуском до цілком секретної та особливої важливості роботи, призовом у Прикордонні війська КГБ СРСР, особорежимні частини Збройних Сил СРСР, оформленням на службу (роботу) в органи КГБ, якщо вони характеризуються агентами позитивно. У цих випадках інформація оформляється довідкою оперативного працівника.
Посібник «Зв'язок з агентурою» (1970 рік) у главі «Вибір місць та способів проведення особистих зустрічей» зазначає, що при виборі місць та способів проведення особистої зустрічі з агентом необхідно враховувати агентурно-оперативну обстановку, час зустрічі та її характер (тривала бесіда, необхідність ведення записів, передача громіздких або невеликих за обсягом матеріалів), службове та громадське становище, вік та стать розвідника та агента.
Щоб уміти правильно підбирати придатні з точки зору конспірації місця для зустрічі з агентом, необхідно добре знати місто: багатолюдні та малолюдні його райони, роботу міського транспорту, розташування придатних для зустрічей вулиць, провулків, площ, парків, скверів, місцезнаходження видовищних закладів, музеїв, бібліотек, магазинів, кафе, ресторанів, час їхньої роботи. Необхідно вивчити також околиці міста, місця загородних прогулянок тощо. Розвідник повинен передбачити, щоб місце зустрічі знаходилося далеко від поліцейських постів, від пунктів, де звичайно зосереджуються працівники та агентура контррозвідки та поліції (особливо охоронювані об'єкти, заборонені зони, урядові установи, іноземні посольства та місії, місця проживання іноземних дипломатів, місця скупчення кримінальних елементів тощо), щоб умови навколишньої обстановки в районі дозволяли як розвідникові, так і агентові виявити можливе зовнішнє спостереження противника. При виборі місця зустрічі слід враховувати методи роботи місцевої контррозвідки, кваліфікацію її працівників та оснащеність їх сучасною оперативною технікою.
Особливості побуту та звичаїв місцевого населення також впливають на вибір місця зустрічі. Це буває особливо важливо в країнах Сходу, де, перш за все, слід з'ясовувати, чи не викличе появу європейця в цьому місці цікавість або підозру з боку оточуючих. У США та інших країнах необхідно враховувати існуючу расову дискримінацію. Зустріч, призначену для прийому від агента розвідувальних матеріалів, повернення йому документів або для передачі письмових завдань, можна проводити в музеях, на виставках, у бібліотеках, у кіно та театрах, у театральних касах, у ліфтах великих магазинів. При цьому слід враховувати розмір передаваних матеріалів. Такі зустрічі бувають, як правило, короткотривалими (миттєвими) та організуються так, щоб ні зовнішнє спостереження, якби воно й не було виявлено розвідником та агентом, ні хто-небудь із сторонніх не помітив передачі.
Для цього потрібно вибирати такі місця або створювати таку обстановку, щоб зовнішнє спостереження або втратило з виду хоча б на кілька секунд об'єкт спостереження (поворот за кут, вхід у тамбур магазину, у натовп тощо), або не змогло зафіксувати передачу внаслідок високої техніки здійснення передачі, синхронності дій розвідника та агента. Для передачі громіздких матеріалів можна скористатися непомітним для стороннього ока обміном зовні схожих предметів — чемоданів, в'язок книг, згортків, журналів та газет у трамваях, метро, автобусах, поїздах, читальнях, у гардеробах спортивних залів, басейнів, гірськолижних станцій, при здачі білизни в прання, тобто скрізь, де наявність чемодана або згортка у розвідника та агента не викликала б підозри.
Аналітична записка «Придбання та підготовка агентів-вербувальників з метою розвідувального проникнення в установи США (на прикладі ряду північноафриканських країн)» (1988 рік) у главі «Виховання агентів-вербувальників» зазначає, що незалежно від того, яким шляхом придбаний агент-вербувальник — переведений він з іншої категорії агентів чи спеціально завербований — а також на якій основі він співробітничає з нами, першорядне значення в роботі з ним має виховання.
Зусилля, витрачені на виховання агента-вербувальника, в кінцевому підсумку окупаються успішною роботою його самого та придбаних через нього агентів. У виховній роботі з вербувальниками завжди потрібно враховувати, що вони постійно знаходяться під впливом буржуазної, антирадянської та антикомуністичної пропаганди і можуть сприймати події, що відбуваються у світі, крізь призму цієї пропаганди. Тому в бесідах з агентом-вербувальником доцільно висвітлювати актуальні та принципові питання відносин СРСР зі США, СРСР з країною, громадянином якої є вербувальник, а при необхідності й основні напрями політики тієї країни, під прапором якої передбачається працювати вербувальнику. Пам'ятати про цю обставину дуже важливо, оскільки агент-вербувальник повинен здійснювати відповідний вплив на людей, вивчення та розробку яких він веде за завданням розвідки. Разом з тим необхідний диференційований підхід до кожного кандидата в агенти-вербувальники з урахуванням його загального рівня розвитку, класової належності, політичних поглядів, службового та громадського становища, психологічної характеристики та сформованих між ним та розвідником відносин.
У роботі з ідейно-політичного виховання агента-вербувальника, близького до нас в ідейному відношенні, оперативному працівнику потрібно спрямовувати свої зусилля на укріплення його переконань. Поряд з цим нерідко вербувальника доводиться навчати прийомам маскування істинних політичних поглядів від оточення. Все це вимагає від оперативного працівника постійного спостереження за можливою еволюцією світогляду агента-вербувальника та здійснення на нього відповідного впливу в потрібному нам напрямку. При організації ідейно-політичного виховання агента-вербувальника, який не розділяє в повній мірі наших політичних поглядів і залучений до співробітництва з радянською розвідкою на матеріальній або морально-психологічній основі, розвідникові потрібно ретельно вивчити його політичне обличчя, зокрема з'ясувати, як формувалися його переконання. Залежно від результатів аналізу слід визначити можливості та доцільність ідейно-політичного перевиховання агента-вербувальника, переведення його на наші ідейні позиції. Робити це потрібно обережно, не допускаючи повчань та безапеляційних тверджень.
Можливості ідеологічного впливу різноманітні, і застосування того чи іншого методу залежить від підготовленості оперативного працівника, його уміння здійснювати вплив на іншу людину. Пояснювальні бесіди потрібно заздалегідь планувати, будувати на конкретних прикладах, гострих протиставленнях, які дозволяють робити висновок про справедливість політики СРСР, необхідність її підтримки і, отже, про моральну виправданість співробітництва з представниками Радянської держави. Це особливо важливо в роботі з агентами-вербувальниками, використовуваними для придбання джерел в об'єктах США. Ідейно-політичний вплив на агента-вербувальника повинен поєднуватися з вихованням його у дусі чесності, щирості у відносинах з розвідником, відданості співробітництву з нами, а також з привиттям агентові таких якостей, як дисциплінованість, організованість, акуратність та виконавчість.
Посібник «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв'язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі» (1968 рік) у главі «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв'язків з співвітчизниками за кордоном в інтересах органів державної безпеки» зазначає, що хоча на перший погляд може здатися, що отримання інформації в бесідах з співвітчизниками не становить великих труднощів, до цих бесід завжди потрібно ретельно готуватися. При цьому необхідно враховувати особисті якості співвітчизника, країну, де він живе, його оточення, з ким він спілкується, яка за рахунком зустріч з ним проводиться тощо. Без урахування цих даних важко не лише провести потрібну бесіду, але й скласти уявлення про можливості співвітчизника, тобто за якими питаннями він располагає або може располагати відомостями.
У бесіді зі співвітчизником Лабукасом, який відвідав Представництво Радянського комітету в Берліні, намічалося отримати інформацію про діяльність литовських націоналістів у ФРН. Однак працівник, який проводив цю бесіду, не врахував, що Лабукас проживав у селі, далеко від центрів литовської еміграції і тому про литовські організації у ФРН нічого не знав. Бесіда з метою отримання такої розвідувальної інформації виявилася беспредметною з самого початку.
Тим часом, як з'ясувалося пізніше, Лабукас проживав саме в тому районі Баварії, де створюються бази бундесверу, і хто знає, яку інформацію з цього питання можна було б отримати від нього, якби працівник побудував бесіду з ним в іншому плані. Зовсім інакше пройшла бесіда нашого працівника зі співвітчизником Колесниченковим, який також проживав у ФРН. Оперативний працівник заздалегідь підготувався до зустрічі з Колесниченковим, вивчив його листування з Радянським комітетом, ознайомився з районом його проживання у ФРН, встановив, що цей район становить для нас інтерес як місце можливого розташування американських військових баз. В результаті такої підготовки стало ясно, що основну увагу в бесіді з Колесниченковим потрібно було спрямувати на отримання інформації про американські військові бази, зашифрувавши при цьому наш інтерес до з'ясування розвідувальних даних. Намічалося також під час бесіди отримання наводок втемну на цікавлячих нас осіб. Враховуючи характер передбачуваної зустрічі, був розроблений детальний план бесіди. Основу плану складали питання про становище співвітчизників у районі м. Кемптена, де проживав Колесниченков, їхнє працевлаштування та правовий статус, ставлення до них місцевих громадян. Передбачалося, що серед співвітчизників могли бути особи, які працювали у американців, і Колесниченков, розповідаючи про працевлаштування своїх знайомих, міг про це згадати.
Коли Колесниченков прибув до Берліна, оперативний працівник зустрівся з ним і від імені Радянського комітету провів запланову бесіду. Колесниченков досить обстійно охарактеризував становище емігрантів, ставлення до них підприємців та місцевих властей. Про американців Колесниченков, однак, нічого не розповів, оскільки він сам і його знайомі працювали на німецьких фірмах. Бачачи такий розвиток бесіди, оперативний працівник поцікавився у Колесниченкова його знайомими в інших містах ФРН і той назвав ряд співвітчизників, які проживали у великих містах Баварії. Це дало можливість запитати Колесниченкова про те, що розповідають йому знайомі з Франкфурта-на-Майні та Штутгарта про ставлення до них американців. Відповідаючи на це питання, Колесниченков заявив, що про ставлення американців до співвітчизників він добре знає й сам, оскільки недалеко від села, де він проживає, знаходиться американська ракетна база, солдати якої — частих гостей сільського кафе. Колесниченков детально розповів про випадки сутичок американців з німецьким населенням та зі співвітчизниками. Він назвав також ряд відомих йому співвітчизників, які працюють при американських військових частинах.