Які були передумови повномасштабного вторгнення? Чому російські окупанти сподівалися на хлібосіль? Яка була роль так званої донецької мафії в трагічних подіях 2014 та 2022 років? Як сталося перетворення незалежної України на по суті напівфеодальну державу, де донбаський феод виглядав найбільш обособленим? Що давало підстави Москві розраховувати на донецьких «пацанів» і виправдалися чи її очікування? Були ли на Донбасі коли-небудь вільні вибори, і чи можна їх проводити в цьому регіоні після його деокупації?
Ці питання розглядаються в откровенному інтерв'ю Олександра Меланченка — екс-голови департаменту внутрішньої політики Донецької ОВГА, громадського діяча з прифронтової Константинівки.
**Феодальна політика на Донбасі велася на користь Путіну**
На виборах до ВР у 2019 році, через 5 років окупації частини Донеччини та Луганщини, у донецькому регіоні обрали виключно агентів впливу РФ та навіть відкритих ворогів України з «ОПЗЖ». Наприклад, Федора Христенка, який казково збагатився під час війни. Він переміг у Бахмуті, хоча про нього ніхто не чув. Один із сильних конкурентів Євген Пластун знявся з виборів. На той момент він був головою Бахмутської районної ради (пізніше став мером Соледара). Здавалося, що син А. Реви (мера Бахмута) переможе в «окрузі Реви». Адже Рева при владі з 1993 року, і його син раніше вже був депутатом. Але у мене склалося враження, що А. Реві пояснили його місце. І лише штаб АТО міг це пояснити.
У Константинівці завжди перемагав Б. Колесников — точніше його менеджер перемагав, ніколи не з'являючись перед виборцями. У 2014 році з Києва прийшла команда, і з нашого міста вивели батальйон «Дніпро-1» — різко замінили на батальйон «Полтава», і народним депутатом став знову менеджер Колесникова. Я був тоді в виборчій комісії і, чесно кажучи, за голосами, як мені здається, переміг інша людина. Покровський район не хотів здаватися до того, як це зробили інші міста й райони округу. Ми тоді завернули близько 70% комісій на перерахунок. І вони не знали скільки приписати. Словом, довгий підрахунок голосів був тоді… Тобто підрахунку не було.
Просто «програвали» хлопці з Дніпра, які багато тоді зробили, щоб не була захоплена Донецька область, а «перемагали» місцеві з «Партії регіонів». Чому? На той момент так вирішили в Києві. І навіть переможець раптом різко відмовився від боротьби. Видно, не міг відмовити комусь. Хоча вклав величезні гроші і був готов заплатити 200 тисяч доларів, щоб його оголосили переможцем швидше. За «швидше оголосити переможцем» менеджеру Колесникова давали десятку комісії, хоча потім і її не пропонували. Видно, договорилися вище, і результат був предрішений. У 2019 році в Константинівці баловся вже сам Колесников — у «своєму» 49-му окрузі. І програв представнику «ОПЗЖ».
Кому? Мерові Дружківки Валерію Гнатенку. Тому Гнатенку, який при виді Колесникова ще вчора виглядав «струнко». І раптом цей Гнатенко вступає в схватку з всесильним Колесниковим, і… перемагає. Колесников вклав багато грошей, він робив горожанам подарунки щороку, льодова арена за його гроші будувалася. А ж як у нас зазвичай люди міркують: «Ну, він же нам щось зробив. Тепер ми повинні…».
І раптом Колесников програє! Моя думка — той, хто мав забезпечити чесні вибори, допомагав представникам «ОПЗЖ». Певним людям ставили завдання, щоб переміг «зелений» С. Сивохо. Вони брали під козирок (люди-то військові), і я думав: «Ну все, сейчас перевернуть Константиновку за Сивохо». І що?.. І — тиша. На той момент були звернення до голови обласної ВГА Кириленка: «Ти ж від Зеленського? Допомагай людям Зеленського». Він відповідав: «Я аполітичний».
А що чують зазвичай у цих словах наші «міцні господарники»? Що «зеленських» не треба робити депутатами. І жоден «слуга народу» не переміг у Донецькій області. Тому що вибори у нас проходять за іншими лекалами.
Якщо ми подивимося на списки членів виборчих комісій, ми побачимо там 50% — 100% тих, кого раніше притягували за «держзраду». Вони всі входили в комісії на «референдумі» у 2014 році, всі були під слідством або засуджені. Значить, ми ж розуміємо, у кого вони були на гачку? Під чию дудку танцювали?
Члени комісій були під колпаком у структури, яка брала під козирок, обіцяючи зробити народним депутатом Сивохо, а робила мера Дружківки, який був одним зі стовпів ПР і був учасником з'їзду сепаратистів у Північнодонецьку. Може, тому Гнатенка й пропустили у ВР, що на нього є два кримінальні справи? У нас ж люблять робити зачіпочки, щоб потім дергати за мотузочки. У 2019 році ради «ОПЗЖ» приструнили Ахметова, і його кадри плавненько перетекли в «ОПЗЖ» — туди, де пророссійські сили почувалися більшу силу. Враження, що діяли якісь домовленості, ніби ми хотіли показати: «Росія, бачиш, ми даємо твоїм людям вооот таку підтримку». Хоча, здавалося б, від «Слуг народу» у Константинівці йшов пророссійський С. Сивохо. Уж такий пророссійський, що далі вроді нікуди. Але Росії були потрібні народні депутати з клану Медведчука. На фото діючий нардеп від заборонної ОПЗЖ Ростислав Дубовой, який розповсюджував фейки на каналах Медведчука, після 24.02.22 не засудив російську агресію, не позбавлений мандата ВР і продовжує обманювати переселенців з Донбасу антиукраїнською пропагандою, роздаючи гуманітарну допомогу.
**Донецька СБУ та контрабанда**
З 2014 року залишилося дуже багато претензій до донецького обласного СБУ. За масове зрадництво, поголовний перехід на сторону ворога ніхто не відповів. З 2014 року у Донецькій області більше впливу мали командировочні зі штабу АТО. Місцевим не довіряли. Але поступово ми помічали, що й командировочні змінювалися, перетворювалися на тих, які вимушено взаємодіяли з «ДНР». Я відчував, що була між ними зв'язок — було спілкування через лінію фронту.
Нинішній голова ОВГА Донеччини Павло Кириленко має рідного брата Євгена — «офіцера спецслужб» терористичної «ДНР»: https://myrotvorets.center/criminal/kirilenko-evgenij-aleksandrovich/ . Про це було відомо на момент його призначення. Мати Кириленка (теж з «ДНР») у пропагандистському сюжеті для «Росія 1» говорила про «громадянську війну»: «Мої діти один в одного стріляти не будуть».
У генерала ЗСУ С. Наєва, який керував донецькою угрупованням, теж брат знаходиться у Криму. Нічого не маю проти Наєва, але у мене завжди було враження, що це частина нашої феодальної політики. Знаєте, як у середні віки — враги пов'язували шлюбним союзом своїх дітей. Віддавали родичів ворогу як заручників. Враження, ніби Путін цього від нас вимагав: «Поставте Наєва, у нас сидить його брат, і якщо, не дай Боже…». І коли ставили головою Донецької області Кириленка — людину, у якої сім'я на тій стороні… Нехай це буде моя фантазія, але виникала така версія: ми обмінялися заручниками з ворожою стороною.
Нередко на посади призначали людей з бізнесом у РФ. І я думаю, що Росії це було вигідно.
**Як створювалася партія зрадників «ПР»**
Коли РФ почала гібридну війну, яка служила прелюдією повномасштабного вторгнення? Ще з Беловезьких угод у 1991 році. Адже Єльцину це було потрібно, щоб усунути Горбачова, а про Україну він ніколи не забував. Пам'ятаєте його слова: «Прокинувся вранці — подумай, що ти зробив для України»? А Путін став понятійним продовженням Єльцина. Коли нафта й газ піднялися в ціні, вони почали фінансувати в Україні різні проекти. Як чорт з табакерки вискочив проект «СДПУ(о)». Там були багаті хлопці, але моя думка — їм підкидали й гроші з півночі. У 2003 році було перше вторгнення на о. Тузла. Але тоді Україна показала, що буде опиратися. За Ющенка ми вже розуміли, що війна з РФ неминуча. І тому Україна серйозно допомагала Грузії зброєю й фахівцями. Там українські ПВО збивали російські літаки. Тому що ми вже все розуміли про ту війну, яка йшла на території Грузії. Майдан 2004 року просто розлютив РФ, а ближче до 2007 року у росіян уже був чіткий план щодо України.
Після перемоги Ющенка з'явилася організація А. Пургіна «Донецька республіка». Потішна кучка з 5-6 осіб, які фотографувалися з прапорами «ДНР» — вони були на порядок слабші від проукраїнських сил у тому ж Донецьку. Інакше як за божевільних їх ніхто не сприймав. Росія не могла робити ставку на таких, як Пургін. Пророссійські сили це завжди був маргінес. Цю маргінальну групу у ФСБшних звітах представляли як потужний сепаратистський рух на Донбасі.
А ПР спочатку задумувалася як майданчик для подальшого захоплення України? Як створювалася ця партія? Першими політикою займалися дніпропетровські, у них був свій президент і спаяний колектив. А донецькі конкурували — завжди дивилися на дніпропетровських і робили як вони. Тимошенко, Пінчук, Боголюбов — всі вони були вихідці з одного комітету комсомолу. Донецькі мали гроші, хотіли влади, і створили свій проект — «Ліберальну партію», яка швидко захоплювала донецьку нішу. У цієї партії був свій голова Донецької обласної адміністрації Володимир Щербань, і був лідер Євген Щербань. Але у листопаді 1996 року його вбили. Можна сперечатися — навіщо вбили, хто вбив, але я думаю, не дарма там брав участь якийсь москвич. На мій погляд, тоді ще у донецьких не було ніякої пророссійськості.
Але, може, хтось зі спецслужб їм підказав: ви не будете самостійними, хлопці, ви повинні бути підконтрольні. А ось «Партію регіонів» створювали вже не як чисто донецьку, а як об'єднання п'яти партій. «ПР» створювали під Азарова. А хто такий Азаров і скільки в ньому пророссійськості, напевно, вам не треба розповідати?
Москва відправила його у Донецьк незадовго перед розпадом СРСР — директором проектного інституту, у якому, як мені відомо від співробітників, підлеглі його ненавиділи за звірське ставлення до них. А Вікіпедія говорить, що у 1990 році Азарова розглядали на посаду першого секретаря Донецького обкому компартії України.
Так ось Азаров передав Януковичу це партійне дітище вже після того, як було вирішено, що з Януковича будуть робити президента. Донецькі думали, що роблять проект для себе, але вийшло інакше. На мій погляд, навіть Медведчук не думав тоді, що РФ захопить Україну — вони всі вважали росіян дурнями. Всі хотіли експлуатувати пророссійську тему, сосати з Москви гроші, і залишалися собі на умі. І Янукович не був пророссійським спочатку. Він найбільш пророссійським ставав коли? Коли влада ускользала. Північнодонецький з'їзд сепаратистів донецькі провели коли? Коли Оранжевий майдан забрав у них владу. А до цього донецькі сепаратистами не були — вони хотіли панувати над всією Україною, і бути з путіним наравні.
Якщо ви подивитеся на Донецьку область до 2014 року, там не було серйозних підприємств з російським капіталом. Лише у 2004 році, у розпалі боротьби Януковича-Ющенка, впустили росіян у Краматорськ, на цементний завод. І довго там росіяни не продержалися. За президентства Януковича на СКМЗ (Краматорськ) зайшов російський «Енергоатом». Але «ПР» створювалася в протиставлення Ющенку, і туди вкладалися гроші не лише донецьких. І коли Янукович прийшов до влади, і почав розвивати відносини з Європою, то в черговий раз путіна трохи кинули, відверто кажучи. Тоді Росії довелося включати папочки, щоб змінити зовнішній вектор України.
Янукович був завербований КГБ? Паренька з маленького донбаського міста не зміг би піднятися після судимостей. Не міг такий паренька виїхати у Францію на змаганнях. Не міг отримати посаду. Тоді в анкетах були пункти про судимості батьків і родичів на окупованій території. Нам повідомляли, що за нього ручався космонавт Береговой, але без взаємодії з КГБ цей шлях Януковича не був би можливим. Шлейф за ним був. Може, Янукович думав, що відколовся, але йому показали папочки. Може, прихопили на тому, що, будучи ув'язненим, працював на правоохоронні структури. Тобто донецькі хотіли керувати Україною, а не бути придатком Росії. Вони просто експлуатували казку: «Ми з Росією». Тому що… У мене завжди було питання: «А чим ви будете торгувати з Росією, Ринате Леонідовичу?».
Вугіллям, металом? Що з цього потрібно Росії? Адже колись Ахметов хотів зійтися з Алішером Усмановим, і бути з ним у бізнесі 50 на 50, але йому чітко пояснили: «Максимум десятину ти можеш мати у нашому глобальному проекті, хлопче». Це була спроба злиття «СКМ» зі структурами Усманова після 2004 року: донецькі тоді дуже боялися, що їх будуть розкуркулювати після поразки на виборах. Кожен ж судить про поведінку інших за собою. У Донецьку думали, що після приходу Ющенка на президентство не зможуть з ним договоритися. Адже тоді були БТРи у його офісі. Ну й взагалі Ахметов завжди переважав договорюватися. Моя думка: він зупинив бандитську війну у 90-х, розуміючи, що грошей вистачить всім, і треба між собою договорюватися. Хоча, напевно, хтось зі спецслужб йому все-таки допомагав. Ахметов став білокомірцем.
**Роль Ахметова під час «російської весни»**
Часто чуєш: «Ахметов міг задушити пророссійський рух у зародку, у нього є армія». Але до 2014 року Ахметов прийшов повністю респектабельною людиною. За непровіреними даними… Пам'ятаєте, коли у терриконах знаходили спільні могили з трупами? Наскільки я чув, це були трупи бандитів, так би мовити своїх — тих, хто не був готов припинити беззаконня. Записка з УД про 57 трупів з «братських могил». Там згаданий деякий Ахметов, який давав криваві доручення Гіві Немсадзе. Після перемоги Януковича на президентських виборах Київський райсуд повністю відмазав Гіві зусиллями «прокурора Мурки», відомого як Ренат Кузьмін.
Ви сейчас говорите про банду Гіві Немсадзе? Так. І вона, наскільки я чув, у першу чергу ліквідувала тих, хто не розумів, що з бандитизмом пора кінчати. Образно кажучи, можна красти у великій економіці набагато більше, ніж у кишені. І до 2014 року Немсадзе теж уже став бізнесменом. Володів заводами з виробництва вогнетривких матеріалів.
А коли настав «час Х» — у 2014 році, Немсадзе, який давно змив кров, вже не мав бойових сил, щоб це придушити. На відміну від дніпропетровських, які постійно тренували свої війська. Згадайте битву за ринок «Озерка». У дніпропетровських у 2014 році було бойове крило, яке змогло задушити сепаратистів. Не лише у Дніпрі, Запоріжжі, але й у інших містах.
Однак у Донецьку ми не бачили жодного працівника підприємств Ахметова з прапором України — тоді як у центрі міста збиралися багатотисячні акції навесні 2014 року, як на підтримку України, так і проти. Зато на підприємствах Ахметова транслювалася антиукраїнська пропаганда. І взагалі не бачили нікого з «донецької еліти», хто б виступав за Україну, але знаємо масу прикладів навпаки.
Ну звичайно. Адже вони пройшли 2004 рік. І як вони договорювалися у 2004 році з Києвом? Проведення сепаратистського з'їзду, мітингами проти Ющенка. Вони говорили: «Або договорюйтеся з нами, або ми будемо розкручувати сепаратизм». У них це вийшло у 2004 році. І після цього Янукович прийшов до влади. У них був цей досвід, і вони подумали: «А ми ще раз потренуємо Київ». Не зрозуміли, що це вже була не тренування. І що росіяни теж зробили висновки — зрозуміли, що донецькі знову договорятися з Києвом, і самі зайшли в Україну. І коли Ахметов почав «гудіти за мир» у травні 2014 року… Він уже виявився не потрібен. Я думаю, ніхто не вірив тоді, що РФ буде захоплювати Україну. У тому числі й ФСБшники, які займалися вербуванням в Україні. У певному сенсі нас спасла корупція. 5-10 незрозумілих людей, яких зібрав А. Пургін — з організації «Донецька республіка», робили фотозвіти. Проводили заходи у Донецьку, про які ніхто не знав. Відправляли у Москву повідомлення про підготовку у полях своїх бійців. Відпочили на березі озера — звітували про військові збори. А потім приїхав у Славянськ Гіркін і перше, що сказав: «А де ж та мільйонна армія, яка мене чекає?».
Як це могло бути? Зробили звіт про підготовку 15 «бойовиків», принесли куратору. А далі якийсь лейтенант ФСБ дивиться, дає п'ять тисяч гривень, припустимо, і говорить: «Дам ще 5, лише напиши, що вас було 150». Далі вже капітан приписує нуль, і так по ланцюжку вгору. Аж до мільйона неіснуючих бійців, «які готуються зустрічати російську армію». Просто дерибанили гроші, які виділяла Москва на агентуру, і не думали, що коли-небудь буде справжня війна з Україною.
Ви особисто зустрічалися з Януковичем і Ахметовим? Що думаєте про їхні людські й ділові якості? З Ахметовим не зустрічався, лише один раз був неподалік від нього на футболі. «Шахтарю» тоді була потрібна перемога, щоб стати чемпіоном. Там був максимальний «партгосактив» і всім було все одно на той футбол. Але не Ахметову. Успіху не було, і в кінці матчу він на нервах вийшов зі своєї кулепробивної трибуни. У 2004 році я чув про нього відгуки як про людину, яка все схоплює на льоту, з хорошою пам'яттю. Невисоку освіту компенсував тим, що запрошував найкращий іноземний менеджмент і слухав консультантів. Ірландець у нього керував бізнесом.
Коли Янукович прийшов до влади, мені було 29, і я був для нього пішаком. Через кілька років, у 2002 році, коли я працював у виконкомі Константинівки, один раз присутствував на застіллі «партгосактива». Він сидів з генералами, один з яких — генерал СБУ Третьяк, який потім став зрадником. А я сидів у 5 метрах від Януковича. У той день приїжджав Кучма, були урочисті заходи, а потім ця зустріч, після якої Янукович став прем'єр-міністром. Він тоді сказав присутнім: «У нас тепер все буде добре з Києвом, починається новий етап, для Донецької області великі можливості». У тій промові нічого не було пророссійського. Був натяк, що нарешті донецькі потіснять дніпропетровських, і «Україна буде наша». Не було мови про те, щоб з'єднуватися з Росією — самі хотіли володіти Україною.
Правда, що Янукович пив і бив підлеглих? Пияного Януковича не бачив. Можливо, створювався ореол людини, яка може багато пити й не п'янішати. Але на заходах, де всі пили алкоголь, він пив воду з окремої пляшечки. Можливо, йому було цікаво спостерігати за оточенням — дізнатися, що у п'яних на язику, і у тверезих на умі. Він хотів здаватися барином. А коли до Януковича, як до голови обладміністрації, приїжджав Кучма… Або коли він зустрічався з Путіним… Тоді Янукович старався стати нижче ростом — втягнути голову в плечі поруч з Путіним. Щоб той на нього не образився, не подумав, що проти нього щось замишляють. Було комічно спостерігати, як 2-метровий Янукович намагався ужатися до півтора метра. А коли Путін, Кучма виїжджали — Янукович розпрямлявся, і знову ставав барином. Мова жестів говорила, що з Путіним він не був на рівних, навіть ставши президентом. Янукович подавав сигнал, що Путін старший за рангом.
**Що змусило Ющенка піти на угоду з Януковичем**
Розповідайте детальніше, як проходили президентські вибори 2004 та 2010 років у Донецькій області? Я б почав з 1999 року — коли було необхідно, щоб Кучма переобрався на другий термін. «Народно-демократична партія», до якої я належав, розколювалася: частина хотіла висунути кандидатом у Президенти Ющенка, але він тоді не був готов йти проти Кучми. Пам'ятаю, до мене підбіг один з донецьких депутатів від «Народно-демократичної партії» і говорив: «Ти не розумієш: нам треба за Кучму, так треба для нас всіх». Я не хотів бути ні за Кучму, ні за Симоненка, і пішов працювати у виборчу комісію. Те, що я побачив там тоді… Це були тотально сфальсифіковані вибори. У 1999 році Кучма зрозумів, що донецький феодальний клан може все. І почав прислухатися до цієї сили. Ситуація повторилася у 2002 році на парламентських виборах, коли блоку «За єдину Україну» саме Донецьк дав найбільшу кількість голосів, витягнувши на 3 місце. А у 2004 році всі, включаючи Росію, чекали, що Янукович стане президентом. Я не знаю, як тоді не вийшло у донецьких зробити 146% Януковичу.
Результати не рахували, а записували. Пам'ятаю третій тур. Перемагає Ющенко. Заносять бюлетені комісії з Дружківки. Я зустрічаю комісію. «Що привезли?» «Януковича». «Ви що! Там ваш мер у оранжевому шарфику вже ходить!». «Ок, сейчас мы все исправим». Були готові намалювати будь-які цифри. І так само було через 10 років на виборах у ВР — коли на щойно звільнених територіях проводили вибори. Красноармійський район здавав бюлетені пізніше за всіх, щоб підправити цифрочки за Бориса Колесникова на підвіконниках. Головне, що вийшло у донецьких за всі ці роки — це збити колектив виборчих комісій, які були готові на все. Хоча гроші, які за ці фальсифікації платили, були не такі вже й великі, і хоча ці гроші друг у друга намагалися украсти. Підкуповували й представників комісій від Ющенка — від 25 тисяч доларів до ста тисяч доларів платили тоді. Були, звичайно, й кристально чесні представники опозиційних сил, такі як Володимир Рибак, яких донецькі за їхню порядність ненавиділи, а з рештою йшли договірняки. Виглядало це приблизно так: «Я візьму гроші, а ти ударь мене посильніше, щоб я завтра зміг пояснити, чому у мене не вийшло». Ось був, наприклад, такий «опозиціонер з вилами» Д. Верзилов, якого регулярно бив по обличчю «злочинний режим Януковича». Потім він став мером Часів Яра від «ОПЗЖ» і попався на хабарі.
Як помаранчеві помирилися з біло-голубими після банерів з Ющенком у нацистській формі у 2003 році, після виборів у три тури. Чому він все «регіоналам» простив і пішов на підписання меморандуму з Януковичем? Отруєння Ющенка сильно вплинуло. Збило. Знищило й психологічно, й фізично. Перші два роки президентства він більше лікувався, ніж працював. П'ять днів намагався працювати, а вихідні проводив у клініці в Європі. «Ти не уявляєш наскільки йому важко, божевільні болі, біла сорочка перетворюється на червону від крові після виступу, все тіло кровоточить», — говорив мені у курилці колишній губернатор Львівщини.
Щенко довірився людям зі свого оточення, ті йому говорили: «Лікуйся, і ні про що не турбуйся», і боролися не з мафією, а за можливість підібрати під себе контроль. Згадую момент: ми знаходимося в АП Ющенка, йде партійне засідання «Нашої України», і він говорить: «Вчора призначив трьох голів райадміністрацій. Все узгоджено зі Славіком». Кириленко сидить по правицю й робить великі очі. «З тобою розве не узгодили?». «Та мене на поріг не пускають». «Позовіть чиновника Іванова». Той прибігає: «Ви узгодили?». «Звичайно!». «Особисто?». «Через Петрова». «А де Петров?». «У відпустці». «Коли?». Пауза… Відповідь: «З сьогоднішнього дня». 20 лютого 2003 року. Ющенко на 70-річному ювілеї Ефима Звягільського у Донецьку. Тоді ювіляр познайомив і подружив Ющенка з Р. Ахметовим, Б. Колесниковим, Г. Васильєвим та іншими люто українофобами. У мене враження, що Ющенко давав правильні вказівки, але вони не виконувалися. Ну а потім був розкол оранжевої коаліції, у якому Петро Олексійович зіграв роль.
Я тоді думав, що він борється з донецькими, щоб розчавити їхній клан. Пам'ятаєте, тоді ще Колесникова посадили? А це була конкуренція за бізнес. У 2006 році оранжева коаліція виграла вибори у ВР у ПР і комуністів, але 33 номер партії, якого приховували після корупційного скандалу (у 2005 році А. Зінченко говорив про корупцію «вузького кола акціонерів» і вимагав «зупинити секретаря РНБО Порошенка»), раптом захотів стати головою ВР. І Мороз того ж хотів. Загалом, коаліція розколола. Крім того, Ющенко дуже бережно ставився до України. Боявся розколу країни, а донецькі грали на цій його боязні. Це ж вони й у 2014 намагалися повторити, лякаючи Київ: «Ми вам влаштуємо громадянську війну». А путін їм сам влаштував: викинув їх з Донецька.
Як Янукович виграв вибори 2010? Ю. Тимошенко мала стати переможцею. Але у Донецькій області все як звичайно було сфальсифіковано тими ж виборчими командами, які з 1999 року малювали все, що угодно. Механізми малювання змінювалися. На місцевих виборах, наприклад, було неважливо Вася чи Петя переможе, всі кандидати були з одного мішка. Як мені говорив колишній голова департаменту внутрішньої політики: «Якби цей мер комуніст був нам («регіоналам») не потрібен, його зняли б з виборів». Тимошенко боялися всі — від правих до лівих. І чомусь вважали, що Янукович понятійний, що з ним можна за понятіями будувати бізнес. Вважали, що донецькі тримають слово, і що Янукович не буде руйнувати усталений олігархічний договірняк. На відміну від Тимошенко. У 2 турі було зрозуміло, що так звані еліти зробили ставку на Януковича. Думали, їм розпишуть ставку — скільки кому платити (всі ж звикли ділитися), і все буде добре. Просчиталися.
Янукович був загублений жадібністю? Я б сказав — його Сім'єю. Моя думка: коли Янукович залізнув на царь-гору, він вирішив що можна відпочивати, і передав бразди правління синові. А Стоматолог дивився на всіх, як на чернь, і разом зі своєю молодою командою розхитав владу папи, який пройшов шлях принижень ради президентства.
**Як донецькі розкуркулювали Україну з 2010 року**
Початково Янукович намагався керувати, і навіть націлювався у НАТО й у ЄС. Але після того як у 2012 році «регіонали» підмяли під себе парламент, вигравши вибори, Віктор Федорович… Захопився страусами. Захопився своїм барством. Ти виходиш з ранку покормити страусів, а тут приходять якісь люди: «Тут треба порішати, тут підписати». Він від цього махав рукою. Передав управління Левочкину в АП (Левочкін був впливовим і мав підтримку Фірташа). Росіянину Азарову дісталася Кабмін. До речі, я ніяк не можу назвати Азарова частиною донецького клану. Він був сам по собі — такий окремий російський негідник. І ось ці Левочкін і Азаров займалися політикою. А головні бразди отримали молоді хлопці — Саша Янукович, Артем Пшонка, і їхня команда. У них не було гальм і не було понятійних домовленостей. Моя думка: якби Янукович не упустив цей момент, може він би й досидів свій термін до кінця. Ці хлопчики кинули виклик всім олігархам. Почали щемити навіть Левочкіна. Почали командувати тими, які пройшли весь шлях брудні й негідництва, пройшли через піт і кров. І давай «рубити капусту» направо й наліво. Навіть Кровосиця Азіров відчував, що йому приходить кінець. Його підпирав друг Стоматолога Сергій Арбузов.
У цю компанію Стоматолога входив ще Олександр Клименко — міністр фінансів. Так, ще один дружок. Він був несамостійним, його просто поставили на посаду. Пам'ятаю історію, як один з людей, який відкатував ПДВ, в черговий раз прийшов до них з данню. Вони на нього подивилися: «Що ти нам принес?». «Долю». «Яка доля? Ти у нас крадеш. Ми тепер можемо без тебе спокійно працювати. Навіщо нам 30%, якщо можна мати все. А ти йди чесно працюй, інакше посадимо за те, що обкрадаєш країну». Обкрадати бюджет мала право лише п'ятірка молододонецьких. І не треба забувати ще й приєднаного до них Віталія Захарченка. Ось вони-то й почали розбирати Україну на молекули. Спочатку брали те, що погано лежить. Потім те, що лежало добре. Так пилососили країну, що країна застогнала. Не думаю, що вони працювали на Росію, у них був юнацький задор вискочок. У 2014 році вже й елітам було зручно прогнати Януковича. Донецькі настроїли проти себе всю країну. Політичні мотиви накладалися на економічні. І сталася вибуха, якій не був чужий той же Левочкін. Кожен переслідував свої цілі. Левочкін, і такі як він, не хотіли, щоб їх з'їли син Президента й син Генпрокурора.
Думаю, що й Росія вже не хотіла бачити президентом Януковича. Зато у Росії у 2014 вирішили, що Україна для них солодка булочка. СБУ й армію в Україні очолювали росіяни. І Москва вважала, що настав момент, коли можна брати Україну голими руками. Янукович втік, а згадайте, як повів себе Кучма, коли виник інцидент на острові Тузла? Висадив загін прикордонників, поставив бронетехніку, і Росія зрозуміла: не здадуться. А у 2014 році росіяни вирішили, що українці не зможуть об'єднатися й дати відсіч.
До речі, а яке становище беглі молодорегіонали займають у Росії тепер? Навіть з Курченка нічого не вийшло. Не змогли йому придумати якусь посаду. У «ДНР» торгував обличчям, а все за нього творили інші. Як за Януковича, так і за росіянами: Курченко залишився зіц-головою.
**Мінські угоди були мирним планом захоплення України**
Що ви думаєте про Медведчука й його відносини з донецькими? Медведчук ніколи не лізав у Донецьк, йому давали там серйозний відпір. Донецькі у певний момент припинили конфліктувати шляхом перестрілок. Але ніколи не припиняли бізнес-конфліктів. Донецькі були готові ділитися, знали правила гри: не платити у податкову, а платити тому, кому положено за чином — тому, хто на сьогодні найсильніший. І Кучма не давав Медведчуку влади, розуміючи, що той працює на Росію.
Пам'ятаєте, як у 2012 році Путін приїжджав у Крим до Медведчука на дачу й навіть не зустрівся з Януковичем? Плюнув у Януковича, указав Януковичу на його місце. 13.07.2012 року. Севастополь. Путін, Залдастанов, й інші кремлівські «байкери». Насправді Путін зустрівся з Януковичем у цей день, але змусив чекати 4 години. Нижче фото Путіна у гостях у Медведчука у той же вечір. На той момент кум Путіна вже виступав у опозиції до Януковича, критикуючи того за небажання йти у «Митний союз». А ось з Петром Олексійовичем у Медведчука були інші відносини.
Пам'ятаєте, як Ющенко наказав відібрати у Путіна його дачу у Криму? https://podrobnosti.ua/294026-u-putina-otobrali-krymskuju-gosdachu.html Петро Олексійович тоді пропонував: «Давайте залишимо дачу Путіну — буде дуже зручно приїжджати до нього на дачні переговори». Але дачу відібрали. Путіну та дача не була потрібна, але знаєте як буває: «Ви мене образили». І потім у тому ж році, до речі, Петро Олексійович продав свій банк «Мрія» російському «ВТБ». Я тоді не міг зрозуміти — чому саме росіянам, а не італійцям, французам, австрійцям…
Вірно я розумію, що Путін прямо показував, що Медведчук — його ставленик, до донецьких було недовіря, а Петро Олексійович був ніби зв'язуючою ланкою між Україною й Росією, між донецькими й Медведчуком? Ну… Петро Олексійович у юному віці був членом політбюро партії Медведчука СДПУ(о). Він вихідець з цієї політсили й експлуатував спочатку своєї політичної кар'єри далеко не патріотичну нішу. Він з трибуни ВР засуджував «агресивний блок НАТО» за Югославію. І тепер згадайте, як у нас плавненько у 1 тур (що до нього не вдавалося нікому) П. Порошенко переміг на виборах у 2014 році. І перше, що зробив Президент Порошенко — це припинення вогню й повернення у політику Медведчука.
Щенко намагався реформувати армію, дивлячись на війну РФ у Грузії, почав створювати десантні бригади, а на початку літа 2014 року найсильніші з них раптом опинилися в Ізваринському оточенні — 72-га й 79-та бригади були кинуті між «сепаратистами» й кордоном з РФ, звідки їх обстрілювали росіяни. Найбойоздатніші опинилися між молотом і ковадлом. З боку РФ їх розстрілювали ті, з якими вони ще недавно навчалися разом, созванивалися, й т.д. Тоді-то наші у ЗСУ й зрозуміли, що у РФ у них немає братиків.
Що ви думаєте про Мінські угоди? Це було умиротворенням агресора або як Меркель говорить — способом виграти час й посилити нашу армію? І в чому був зацікавлений Порошенко, який у червні 2014 року викотив свій «мирний план», який передбачав одностороннє припинення вогню, особливий статус російської мови у Конституції й амністію для бойовиків: https://ru.slovoidilo.ua/news/3308/2014-06-20/mirnyj-plan-poroshenko—14-punktov-foto.html
Мінські угоди були мирним планом захоплення України, й усі це розуміли. Почитайте спогади самопроголошеного «донецького губернатора» Губарева. Він там розповідає, як до них приїхав Бородай й розповів про зустріч з Медведчуком і Шуфричем. Медведчук їм сказав, що Мінські угоди — це те, що потрібно путіну, це пропозиція путіна. І далі Губарев пише: «І тут я зрозумів, що нас, ідеологів російської весни, продають».
Мінські угоди — це мирне захоплення, яке могли проковтнути на Заході. І Україна тоді сама б упала у руки РФ — через особливий статус Донбасу. А потім був би особливий статус Закарпаття, Миколаєва, й так далі. Що вони хотіли? Як салямі нарізати Україну, й проковтнути по шматочку. Це був не мирний план, а хана Україні. І Путіну було потрібно, щоб це виглядало не як договір, укладений під примусом, а як пропозиція з боку України. Ось путін й говорив: «Це ж ваш мирний план, виконуйте», маючи на увазі мирний план Порошенка.
А як би ви прокоментували звинувачення про фінансування «республік» Ахметовим? Всі пам'ятають прослуховування, у якому Сурков з Бородаєм обговорюють візит Ахметова у Москву влітку 2014. Там говориться, що Ахметов «зустрічався з колишнім патроном» (видимо Януковичем) і йому було запропоновано виступити представником «республік» у переговорах щодо встановлення мирного плану, на що Ахметов відповів відмовою. І ще там є момент про зв'язок Ахметова з бойовиками — наприклад, з Ходаковським, який охороняв зі своєю бандою «Схід» резиденцію «Люкс». А недавно ще Пригожин звинуватив Гіркіна у тому, що той отримував гроші у Ахметова. Що ви про це думаєте?
Як-то у мене був один розговір, і «регіонали» мене попросили: «Не називайте вже нас бандитами, ми вже підприємці». У 2014 році Ахметов думав, що створив Ходаковського («Схід») і Захарченка («Оплот»). Так, це ж були його хлопці, його шестірки. Думав, що з їхньою допомогою погрозить Києву, що Київ піде на зустріч донецьким, і що йому, Ахметову, вдасться другий раз увійти у ту ж річку — у яку вдалося увійти у 2004 році. Але він не зрозумів, що у Донецьку вже сидять інші товариші — з РФ, а він для них ніхто. І єдине, що він міг у цих умовах — це робити те, що вмів — правильно ділитися. Почати фінансувати… Може, й без бажання, але почав. Думаю, у кого-то лежить папочка й на Ахметова. І, може, там є й про те, як він фінансував ті території. Адже й шахти його там працювали, й топ-менеджери залишалися — все крутилося. Бувало, йде величезна напівпуста фура у «ДНР» з логотипом фонду Ахметова й гуманітарною допомогою. А назад, як мені здається, фури йшли вже не напівпусті.
Досвід возити метал фурами з Єнакієва у нього вже був — з тих пір, як у Ахметова була заруба з залізницею ще за Юлі Тимошенко. Ахметов не був під санкціями, й міг продавати свій метал з «ЕМЗ». А що таке була блокада проти «вугілля на крові»? Моя думка: тоді як раз і поміняв господаря ахметовський вугіль. Я думаю, що після блокади вугіль став… Відомо чий. Я думаю, що Ахметова тоді пощипали не лише з боку «ДНР», але й з українського боку.
Вигоду від блокади отримали люди з оточення Порошенка. Читачі «ОРД» знають, що за блокуванням ахметовського вугілля міг стояти конкурент Ахметова В. Кропачев. Який раптово за час війни з середненького менеджера Саші Стоматолога перетворився на партнера І. Кононенка (кума Порошенка) й раптово — у вугільного олігарха. Сейчас, до речі, він відкриває в Україні телеканал.
Про Віталія нічого говорити не хочу, ми з ним у 2014-2015 провели багато часу. Якийсь час він давав гроші на допомогу добровольцям. Правда, ми з ним уже не бачилися 2 роки. Я думаю, що група Порошенка-Кононенка його використовувала — його здібності, знання. Він міг добити Ахметова, але йому не дали це закінчити, а у Порошенка у результаті, як кажуть, з'явилися облігації компанії «СКМ».
**Раби донецьких феодалів «йшли топитися» за наказом начальника**
Як ви вважаєте, до 24 лютого 2022 року у путіна були підстави вважати нас слабкою, напівфеодальною країною? У 2014 році — точно так. А у 2022 році — Росія вважала, що так. Але Росія теж помилялася. Зеленський у грудні 2019 року в обличчя сказав Путіну, що не збирається виконувати Мінські угоди. Тоді Сурков кричав: «Ми не про це договорювалися». Я думаю, що на Зеленського у ФСБ не було тієї папочки, яка була на інших політиків. Ну він же клоун, він смішив за гроші, тому росіяни його не сприймали серйозно. А після невдачі у Парижі було прийнято рішення про повномасштабне вторгнення.
На фото — Нормандський саміт 2019. Стрілка вказує на куратора «бамбаських республік», ідеолога «Новоросії» й одного з авторів Мінських угод Владислава Суркова. Він брав участь незважаючи на те, що санкції забороняли йому відвідувати ЄС. За чутками, Суркова побили однодумці після невтішного результату зустрічі у Парижі. Я думаю, що у РФ не припускали, що Зеленський стане президентом. А український народ взяв і пожартував. А з іншого боку народ зробив правильний вибір. Не скажу, що він семи пядей у лобі, але Зеленський вміє грати роль Президента. На думку росіян, і на думку американців він мав убігти. Але не убіг. А за ним не побігли інші. За 8 років війни з 2014 року пройшла ціла епоха — виросли молоді хлопці, через яких ми стали подалі від Москви. Як і говорив Петро Олексійович: «армія, мова, віра». Його слова були правильні, й вони увійшли у серця молодих. І в армії, й у ГУР, й у поліції, й у СБУ виросли молоді, які… Може, й не зрозуміли, що деякі старші товариші хотіли їх здати. Росіяни очікували осередків партизанського опору. Але Україна перетворилася на великий партизанський загін. І Росія отримала по морді.
Відомо, що й Янукович у лютому був у Мінську, очікуючи повернення на Банкову, й Медведчук під домашнім арештом готувався зустрічати російську армію у Києві, й ОАСК уже готував два рішення у інтересах Януковича. Хто б міг сформувати окупаційну адміністрацію у столиці, крім згаданих? Так будь-хто з «ОПЗЖ». Але Путін не розумів що відбувається. Пам'ятаєте, як 25 лютого він звернувся до українських військових: «Беріть владу у свої руки! Нам з вами буде легше договоритися, ніж з цією шайкою наркоманів і неонацистів, яка засіла у Києві». Путін не розумів, що в Україні є горизонтальні зв'язки, й що армією керують не старі генерали, а лейтенанти. І якщо їм якісь куплені генерали скажуть: «Треба здаватися», лейтенантам буде на це плювати. У кожного є зліва товариш, й справа товариш, з яким цей лейтенант на зв'язку. Маючи досвід 2014, захисники налагодили горизонтальні зв'язки, й вони змогли відстояти Київ.
Ви з симпатією висловлюєтеся про команду Президента, хоча в неї входить і друг Портнова Смирнов, й антимайданівець Татаров. До Ермака теж є питання. Баканов не під вартою. Але при цьому самі визнаєте, що вибори у 2019 відбувалися за феодальними лекалами — навіть місцеві ставленики «зелених» у особі губернатора й СБУ сливали донецьку область під представників окупанта — ким по суті й є вся партія Медведчука «ОПЗЖ». Адже саме через кланово-олігархічне устрій ми й здавалися легкою здобиччю окупанту, чи не так? Так як же нам порвати з цим феодальним минулим?
У цьому нам буде допомагати Захід, тому що там уже визначилися: Україна буде частиною Європи. А далі деолігархізація й єдині для всіх правила гри. Коли я дивлюся на Коломойського у домашньому костюмі, до якого прийшли з обшуком, мені здається, що вже й Коломойський хоче єдиних для всіх правил. Хоча все життя грав без правил. Якщо ви виривете Татарова чи Ермака, система нікуди не денеться. І коли я говорю про команду Зеленського, я не маю на увазі людей, які на виду. Я думаю, там є люди, які хочуть побудувати країну, у якій діти Президента не будуть нікого розкуркулювати.
Що сейчас відбувається у вас у Константинівці? Нашу агломерацію Константинівка-Дружківка-Краматорськ-Славянськ обстрілюють щодня. Дивлячись на те, що рашистські окупанти творять сейчас з Бахмутом, згадую як з 2014 року у Бахмуті говорили, що їхній бессмінний Рева договорився, щоб Бахмут не обстрілювали. Так і хочеться запитати: «А чого ж сейчас не договорився?». Бахмута у попередньому вигляді вже немає. Більше, ніж путін, ніхто не знищив пророссійського населення. Саме він стер з лиця землі російськомовні міста.
Ви вірите у повноцінну деокупацію Донбасу? У можливість ментального повернення тієї території Україні? На мій погляд, Донбас де-факто був окупований зрадниками з ПР й агентами ФСБ задовго до 2014 року. Ви припускаєте можливість проведення там чесних виборів? З проукраїнськими кандидатами, рівними можливостями, незалежними медіа. І чи можна голосувати рабам донбаських феодалів?
Деокупація буде, Україна переможе. Аеродроми в Енгельсі, звідки злітає стратегічна авіація, й на Каспії — мають бути стерті з лиця землі — як стерта наша Попасна. А що робити раніше — це дуже серйозне питання. Поки у мене немає відповіді. Але одразу вибори не можна буде проводити на територіях, де 9 років звучала ядерна пропаганда. Нам перш за все треба навчити людей, що вибори — це їхнє майбутнє. Вони вважають: «Від нас нічого не залежить, все за нас вирішують». Їх треба навчити, що вибори — це можливість. Інакше вони й надалі будуть говорити: «А ось мені начальник сказав…». Я відповідаю: «А якщо начальник сказав, що тобі треба утопитися?». По суті ж вони йшли й топилися у річці: обираючи тих людей, на яких указав начальник.
Після деокупації буде багато й інших питань. Вони вже є. Треба ли відновлювати повністю знищені міста? Що робити з величезною кількістю нових переселенців, яких війна зробила бездомними й безробітними? Може, краще не відновлювати, а будувати нові міста з новими військовими заводами, де люди зможуть знайти роботу? Чомусь ні одного переселенця не запитують, яка у нього професія — може, він де-небудь потрібен у Тернополі вже сейчас?
Сейчас постійно спливає інформація про скорупованих Москвою євродепутатів і чиновників, які допомагали РФ легітимізувати анексію. А на чиїй стороні була ОБСЕ? Як показала себе моніторингова група, яка працювала на Донбасі у 2014-2022?
Це був філіал російської розвідки. Підрозділ ГРУ. Тих порядних, хто там зустрічався серед них, доводилося шукати днем з вогнем. Коли я працював в адміністрації, вони часто до мене приходили. Завжди з перекладачем. Перекладач міцної статури, з виправкою, чуть не маршував. На обличчі написано: розвідник. А як вони робили звіти? Засідаючи у ресторанах Константинівки, писали доклади про те, що творится на лінії фронту. Іноді пропонували неофіційні зустрічі у кафе. Я не відмовлявся: було цікаво подивитися, що ж за цим послідує. І ось уже людина, яка вчора була з перекладачем, спілкувалася зі мною без перекладача на хорошій російській мові, намагаючись щось вивідати. Ніхто з наших не ставився до них інакше, як до філіалу ГРУ РФ. Але, повірте, прийдуть часи, коли ФСБ буде чиститися від наших «кротів». І наших там буде дуже багато.
Бесіду провела Тетяна Заровна для «ОРД».