Недавно мені в руки потрапив цікавий документ під назвою «Підручник патріота Росії щодо сприяння органам безпеки у військовий та передвійськовий особливий період», виданий, якщо вірити написаному, у 2014 році. Громадська організація «Кавалер» надала його для вивчення з однією умовою: при публікації аналітичний матеріал може включати фрагменти цієї брошури, але повністю вона не повинна публікуватися до того, як «Кавалер» оприлюднить результати власного розслідування – презентація документального фільму «Ліцензія на злочини. Історія релігійного екстремізму в РФ» анонсована на лютий 2019 року. Навіть побіжного погляду достатньо, щоб зрозуміти: це не підручник. Це або дезінформаційна підробка, або чернетка, набросок, план для написання якогось посібника, призначеного для поширення серед молодих воїнствуючих патріотів Російської держави. Обидві гіпотези мають право на існування, і при вивченні книжки можна відзначити аргументи на користь кожної з названих версій. Звичайно, це не підручник ще й тому, що підручник повинен бути книгою з чіткою, послідовною структурою.
Але що ж це таке? Спробуємо розібратися. Перш ніж приступити до вивчення цього цікавого документа, дамо відповідь на найлогічніше питання: звідки він узявся? Як мені повідомили, цю невелику книжку надали правозахисникам колишнім радикальним патріотом Росії, а нині політичним біженцем, який ховається в одній із європейських країн від уваги своїх колишніх покровителів. Цей молодий чоловік, за його розповідями, брав участь у низці акцій, покликаних захистити російське населення від шкідливого впливу Заходу, а традиційні цінності – від посягань лібералів та інших національних зрадників. Згадувалися атаки на кінотеатри, в яких демонструвався фільм «Матильда», що викликав чимало шуму. Зрозуміло, що акції, супроводжувані насильством і безладдям, курируються в Росії цілком певними структурами, оскільки аналогічні (і навіть м'якші) заходи, проведені без такого прикриття, завжди призводять до порушення кримінальних справ за так званими «екстремістськими» статтями. Отже, молодий чоловік з якої-то причини вирішив, що більше брати участь у подібних розвагах не хоче, але зіткнувся з тим, що безболісно покинути систему, в яку він потрапив, вже не може, і був змушений втекти за кордон.
З собою, за його словами, він захопив і цей «підручник». Уже на цьому етапі його розповідь виглядає дещо неправдоподібно. Адже в тексті брошури наполегливо рекомендується не зберігати цей документ цілком у однієї людини – для конспірації його слід ділити на частини, щоб повний текст можна було скласти лише при спільній зустрічі групи однодумців. Правда, за твердженням людини, яка надала матеріал, він дійшов до «третього рівня підготовки», на якому, згідно з інструкцією, той, що навчається, отримує досить великі методичні блоки (про рівні підготовки мова піде далі). Крім того, при першому знайомстві з документом кидаються в очі його чисто технічні недосконалості: закреслення, виправлення, помилки (у тому числі такі грубі, як «учавствовать» та «ідіологія»). Логічно припустити, що цей текст, якщо він автентичний, є не готовим «підручником», а методичкою для укладачів, набросок. Але така гіпотеза не узгоджується з розповіддю молодого чоловіка про те, що він був простим учасником напівхуліганського провладного молодіжного формування.
Доступ до такої методички повинен бути лише у тих, хто над нею працює і хто контролює цю роботу. Можна припустити найпростіше: що «підручник» – це просто дезінформація, спроба підсунути правозахисникам, а також спецслужбам країн, недружніх Росії, підробку. Ця гіпотеза цілком життєздатна, і аргументи на її користь не вичерпуються вищевикладеним – ми ще повернемося до розбору такого припущення. Однак якщо прийняти версію про те, що документ реальний і дійсно вивезений з РФ колишнім представником радикально-патріотичних кіл, його вивчення дає цікаву картину: за цілим рядом ознак книжка – хай і не підручник, а лише матеріал для його виготовлення – при всій своїй «сирості» та неоднорідності містить чимало цілком професійних і розумних рекомендацій щодо законспірованої діяльності внутрішньої агентури спецслужб. Якщо це й підробка, то в її виготовленні взяли участь люди, які знають про таку роботу не з чуток. Отже, приступимо до вивчення цього цікавого документа. З огляду на обмеження, пов'язані з умовами, на яких він мені був наданий, як ілюстрації будуть викладені лише деякі сторінки, найважливіші для розуміння особливостей книжки.
Загальний же зміст – хай він і займе певний обсяг – вважаю необхідним викласти повністю, щоб читач міг скласти уявлення про цей «підручник». Спочатку розглянемо уважно обкладинку. Якщо ігнорувати відсутність коми там, де їй належить бути (як уже було сказано, у «підручнику» є помилки й серйозніші), увагу привертає образ маніпулятора, який керує людьми. Маніпулятор – досить поширений образ для опису того, хто діє в інформаційному просторі, умілий змушує людей виконувати дії, потрібні йому – або його керівництву. Вже цієї картинки достатньо, щоб засумніватися в «легенді» втікача, згідно з якою він був простим, рядовим учасником радикальної групування під покровительством російських спецслужб. Підручник, призначений для виховання керованих лялечок-радикалів, що має на меті внедрення їм у свідомість простих і зрозумілих ідей та гасел (а ідеї та гасла для функціонерів-виконавців завжди повинні бути простими й зрозумілими, не допускаючи навіть можливості неоднозначного тлумачення), не може мати такої обкладинки.
Цей рисунок наводить на думку про те, що документ (поки ми дотримуємося версії про те, що це не сфабрикована з якоюсь метою дезінформація, а реально існуючий документ, створений руками фахівців із російських спецслужб) призначений саме для маніпуляторів. Для тих, кому доведеться взяти на себе важкий тягар – виховувати й контролювати простих виконавців чужої волі. На наступних 26 сторінках (нумерація збивається – брошура завершується сторінкою 25, але в ній є, крім сторінки 10, ще й сторінка 10-1) надані рекомендації для молодих патріотів. Привертає увагу те, що зміст документа неоднорідний. Ні, рисунки й написи виконані однією рукою, але змістовне наповнення виглядає так, ніби матеріал скомпільований з кількох джерел – або, скоріше, наданий кількома авторами. Перші сторінки представляють читачеві образ патріота як вболівальника (очевидно, за аналогією з футбольним), який переживає за країну, як за свою команду. Текст тут навмисне простий – на ум одразу приходить маніпулятивний прийом, згідно з яким звернення до читача як до малої, розумово недорозвиненої дитини дозволяє легко внушувати йому потрібні ідеї.
Адже людина, почувши звернення в такій манері, підсвідомо сприймає себе як маленьку дитину, яка слухає дорослого, розумного наставника, що знижує критичність сприйняття матеріалу, поданого під таким соусом. Цей прийом добре відомий тим, хто проявляє хоча б невеликий інтерес до технологій маніпулювання свідомістю. Текст для будь-якої агітки просто повинен відповідати певним критеріям. Документ для поширення серед представників цільової аудиторії (у даному випадку – молоді, яку потрібно взяти під контроль) повинен виглядати просто, зрозуміло, несуперечливо, викликати нескладні й однозначні емоційні реакції. У книжці не повинно бути картинок, у смисл яких потрібно вдумуватися, і розпливчастих фраз. Отже, на перший погляд – все в порядку: прості, що викликають емоційний відгук слова, нескладні образи, що не допускають ніякої розпливчастості. Однак паралельно ми бачимо термінологію, яка ніяк не вписується в позначені вище рамки. Звертаємо увагу на першу ж сторінку книжки. Підкреслене слово «психотип» – не з арсеналу вболівальників, патріотів і малих дітей.
Найчастіше його використовують професійні психологи, причому не консультанти з сімейних проблем, а ті, хто досліджує психологію різних людей у контексті систематичного вивчення сильних і слабких сторін того чи іншого типу психіки. І не останнє місце в списку інтересів таких фахівців – якщо вони працюють у структурі якої-небудь спецслужби – займає те, наскільки той чи інший тип особистості піддається внушенню й маніпулюванню. Таким чином, якщо розглядати книжку як «підручник для патріотів», вона виглядає, висловлюючись термінологією тих же психологів, інконгруентною. Тобто нецілісною, неузгодженою: різні її характеристики суперечать одна одній, примітивізм сусідує з професійною термінологією. Але якщо розглядати документ як чернетку для написання «підручника для патріотів», суперечність знімається: майбутнім авторам даються основні ідеї й образи, а також підкреслюється те, на що при написанні слід орієнтуватися – а саме психотип цільової аудиторії. Втім, перш ніж йти далі, слід зупинитися на одній малопомітній деталі.
Справа в тому, що образ футбольного вболівальника як політично активного молодого чоловіка нехарактерний для Росії. Російський вболівальник, насамперед, цікавиться своєю командою, своїм футбольним клубом, і постійні бійки між вболівальниками – підтвердження того, що єдність між ними досягається хіба що під час чемпіонатів за участю збірної. Такого явища, як, наприклад, українські «ультрас», які підтримали Майдан, масово вступили до лав добровольців і пішли воювати, у Росії просто немає. Відзначимо цей момент як аргумент, який може бути розглянутий при вивченні версії про дезінформаційний характер документа – її, як уже було сказано, ми розберемо далі. Далі коротко пробіжимо змістом цієї невеликої книжки, відзначаючи головне. На наступних сторінках образ вболівальника зустрічається пару разів і зникає. Звідси й припущення про те, що при підготовці книжки використовувалися напрацювання кількох авторів – і той із них, що оперував образом вболівальника, зробив зовсім невеликий внесок. На перший план виходить образ патріота як такого.
Його завдання, згідно з матеріалом «підручника», – бути цілком і повністю відданим державі й її ідеології, проявляти нетерпимість до інакомислення. А ще – спостерігати (сторінка 2). Вміти виявляти як собі подібних, так і тих, хто думає інакше. Спостерігач постає у вигляді особи в плащі, капелюсі й темних окулярах – тобто в класичному образі «працівника» (спецслужб), як він представлений у масовій свідомості. Далі виділяються три категорії таких патріотів (сторінка 3). Градація наводиться за ступенем готовності до активних дій – від пасивної потреби «допомагати державі» до активного прояву своїх патріотичних почуттів. І тут же вводяться підпункти: активні «вболівальники за країну» діляться на самодіяльних і організованих, які шукають співпраці з органами влади. Уже згаданий «працівник» не зникає зі сторінок брошури. Він постає як спостерігач (сторінка 4) і організатор співпраці (саме це слово й з'являється в тексті) патріотів з «органами» (сторінка 5). На наступних сторінках мова йде про дії патріота у військовий та передвійськовий час (нагадаю, що, згідно з даними на обкладинці, книжка видана у 2014 році).
Описуються терміни «особливий період», «передвійськовий період», «військовий період» (сторінка 6), причому наголос робиться на відносинах із сусідньою державою, на негласних діях Росії щодо неї. Відзначається, що війна може бути й необголошеною. Патріотові в особливий період предписується сприяти органам безпеки, у військовий час – природно, воювати (сторінка 7). У передвійськовий же період його завдання – вербування (сторінка 8). Дещо забавно виглядає коротенька фраза після перелічення основних ознак трьох періодів: «Більше патріотові знати не потрібно». Відзначимо, що тут уже зникають алегорії й іносказання на кшталт «вболівальника на стадіоні»: органи безпеки, вербування тощо називаються відкрито, своїми іменами. Наступний розділ присвячений безпосередньо співпраці з органами безпеки. Давайте подивимося на сторінку 9, вона дуже цікава. Тут схематично представлені взаємовідносини куратора й патріота, який діє «з особливим патріотичним порухом» (словосполучення, очевидно, підлягає прямому цитуванню в передбачуваному «підручнику» для лялечок-патріотів – якщо дотримуватися версії про те, що вивчуваний нами документ – лише чернетка для його написання).
Ще один специфічний термін, без сорому вводимий у текст, – «курирующий офицер», але найбільш дивно (або, навпаки, логічно?) на цій сторінці виглядає словосполучення «офіцер держбезпеки». Нинішня служба в Росії називається Федеральною службою безпеки. Відголос всемогутнього Комітету держбезпеки виглядає не то випадковою оговіркою, не то спеціально внедреним поняттям – для більшої спадкоємності поколінь. Розбираються завдання курирующого офіцера (сторінка 10), і розбираються досить докладно. Справа обходиться без гасел, алюзій та образів – перелічуються функції (спрямовуюча, методична, викладацька, страхуюча) з коротким описом кожної. Рівно стільки, скільки й слід знати патріотові. Більше не потрібно. Далі йде розділ, присвячений ворогам (сторінка 10-1). Вороги, згідно з написаним, діляться на ворогів держави, церкви, політики й… негласної політики. На картинці, яка ілюструє негласну політику, представлена полиця зі стоячими на ній папками з грифом «ДСП» («для службового користування»). Після цього короткого перелічення додається, що слово «вороги» вживати не слід.
Його належить замінювати на евфемізм «особливий контингент» (знову спеціальна термінологія). І між іншим повідомляється, що патріоти повинні докладати зусиль до знищення особливого контингенту, зменшення його активності або переключення на інші сфери діяльності. Патріотові пропонується непомітно, не афішуючи себе, всіляко сприяти органам у протидії ворогам. І – процитуємо сторінку 11 – «особи, які перешкоджають таємній політиці держави й церкви, підлягають знищенню». Ось так, незатейливо й просто. Далі розглядається поступова еволюція: від одиничного патріота – до створення групи й потім системи (сторінка 12), а також нагальне питання фінансування. Пропонується (сторінка 13) отримувати фінансування від осіб, у яких належить виробити антипатію до ворогів, тобто особливого контингенту, в обмін на захист від цього контингенту (простіше кажучи – класична схема «крівки»). Далі автори, зовсім уже забувши про буйного вболівальника, пропонують схему діяльності патріота (зображеного у вигляді того, хто сидить за комп'ютером в окулярах) – суто на просторах інтернету.
Вважаю, нескладно здогадатися, що мова йде насамперед про поширення потрібної інформації. У тому числі, що написано прямо, неперевіреної (сторінка 14). Це стосується, згідно з запропонованою схемою, першої частини першого періоду діяльності патріота. Відзначимо, що така дивина, як перетворення фізично активного вболівальника в сутулого «ботана», легко пояснюється, якщо пам'ятати гіпотезу про співавторство. Схоже на те, що в одну книжку зібрано кілька напрацювань, і поява цієї своєрідної «школи тролів» цілком логічно пояснюється тим, що автор рисунків перейшов до наступної чернетки. Деякі незручності сприйняття терміна «період» (спочатку він вживався в контексті періодів у житті держави, а потім – у плануванні діяльності патріота) також логічно вписуються в це припущення. На сторінці 15 повідомляється, що у другій частині першого періоду діяльності патріотові належить розвивати тролінг (цей термін також вводиться відкрито), перелічуються різноманітні прийоми, якими для цього належить користуватися – від простого приклеювання ярликів у коментарях до витончених прийомів на кшталт звернення з нескінченними ганебними скаргами до різних організацій.
Потім, звичайно, йде опис другого періоду діяльності патріота. На сторінці 16 мова йде про групову роботу, спрямовану на дискредитацію «особливого контингенту» (видимо, мова вже йде про роботу з конкретними об'єктами й групами недругів), є не дуже тонкі натяки на залучення кримінальних структур до впливу на «контингент». Третій період розбирається на сторінці 17, і розбирається докладно. Власне, всі перелічені там дії підпадають під цілий ряд статей кримінального кодексу – фізичний вплив, пошкодження майна… На цьому розділ, присвячений роботі з «особливим контингентом», закінчується. Маленька деталь, на яку варто звернути увагу: у тексті є виправлення (закреслено помилкове слово «состояться», замінено на «состязаться»). Така помилка можлива, як правило, якщо людина записує не власні ідеї (сама-то вона не переплутала б два слова), а пише під диктовку або переписує з наявної в неї чернетки. Такого роду помарки зустрічаються в брошурі неодноразово, і їхня наявність певною мірою підтверджує те, що над «підручником» працювало кілька людей, один із них – не автор тексту, а виконавець-ілюстратор.
Сторінка 18 дуже лаконічна. Вона розповідає про те, що людина, проведена через три періоди, може стати інструктором, здатним проводити (у тексті – знову явно помилково – вживається термін «продавати») інших патріотів через ті самі періоди. Далі «підручник» розповідає про необхідність конспірації. Чим далі просувається в своїх успіхах на ниві патріотизму патріот – тим більше він йде в тінь. На ілюстрації до сторінки 19 з'являється знайомий з обкладинки образ маніпулятора. Відзначається, що на певному етапі слід або піти глибше в тінь, або – забезпечивши собі інформаційну підтримку – навпаки, стати гласним працівником (сторінка 20). Однак цій перспективі передує, за версією авторів, чимала робота в підпіллі, і сторінка 21 розповідає про те, як важливо діяти скритно при підготовці й вивченні «підручника» (якщо читач пам'ятає, на початку статті вже згадувалася рекомендація зберігати його розділеним на частини у різних учасників групи). Обумовлюється й те, як слід пояснювати наявність сторінок із брошури у члена групи у разі розкриття (хоча не зовсім зрозуміло – розкриття ким, якщо патріоти діють під покровительством органів, як говорилося раніше, держбезпеки).
Підкреслюється необхідність навчання з застосуванням «підручника» й залученням експертів, а також користь від штудіювання радянських посібників з диверсійної й агітаційної діяльності (сторінка 22). Приділяється увага організаційним моментам (сторінка 23), поступовій легалізації груп (сторінка 24). Завершення книжки присвячено підкресленню думки про те, що «підручник» слід знати досконально, а самому бути, цитата, «запаленим патріотичною діяльністю» (сторінка 25). «Людей виправдовує мета», – відзначає автор, явно проводячи паралель з добре відомим виразом «мета виправдовує засоби». Невідомо, існує чи продовження цієї брошури: матеріал, переданий правозахисникам, на цьому закінчується. Підведемо підсумок. Нагадаю, що зараз міркування йде в рамках гіпотези про те, що ця книжка – це базис для написання якогось «підручника для патріотів», за допомогою якого російські спецслужби готують радикальні молодіжні групи, цілком їм підконтрольні. Ми маємо справу з матеріалом, складеним на основі набросків кількох авторів (по всій видимості, троїх), які готували тексти самостійно, хоча й у контакті один з одним, – кожен за своїм напрямком.
Компіляція здійснена людиною, яка є автором рисунків (і має очевидні проблеми з граматикою російської мови). На основі цієї компіляції, по всій видимості, повинен був бути створений кінцевий продукт, «підручник», призначений для масової підготовки «патріотів». Ймовірніше за все, автори по-різному зрозуміли поставлене перед ними завдання. Той, що написав початкові сторінки з навмисне дурнуватими текстовими коментарями, готував, скоріше, примітивну агітку як вона є, призначену для людей невисокого інтелектуального рівня. Ті ж, хто написав наступні фрагменти, сочиняли дійсно посібник для майбутніх ідеологічних борців, у яких інтелектуальні здібності – більш або менш виражені – повинні присутствувати. На те, що авторство книжки належить працівникам спецслужб, може вказувати рясне вживання специфічної термінології (а на те, що хтось із авторів, ймовірно, належить до «старої гвардії», – слово «держбезпеки»), причому вживання не безглузде, а цілком логічно обумовлене.
Сама схема малих груп, які перебувають під кураторством спецслужб і ретельно законспірованих, є класичною для створення розгалуженої мережі, забезпечує її невразливість у разі виходу з ладу окремих елементів (груп). Описані методи інформаційної війни, в принципі, не є новинкою, однак перелічені чітко й логічно. Що стосується методів фізичного впливу, і зокрема залучення до виконання непристойних завдань як вищезазначених малих груп (які, у разі проблем, кураторам легко «злити»), так і кримінальних структур, – то подібні схеми є майже класичними. Згадування серед представників «особливого контингенту» ворогів церкви, так само як і наступні неодноразові відсилання до співпраці патріотів з офіційними релігійними організаціями, слід розглядати в контексті того, що давно не є секретом, – практично офіційної співпраці РПЦ з органами, яка веде свій початок з 40-х років минулого століття й мала ще раніші передумови. Розглянемо тепер другу гіпотезу – про те, що ця книжка є дезінформацією.
На користь такого припущення говорить ряд моментів. Це вже згадувані численні помилки в орфографії (хоча, якщо чесно, при роботі над «дезою» мало-мальськи професійного рівня такі помилки повинні бути виправлені; а ось якщо мова йде про призначений для службового користування план-схему для написання майбутнього підручника, то це не критично). Це й розібраний на початку тексту момент з образом вболівальника-патріота (до речі, мимовільне перенесення образу українського «ультраса» на російський ґрунт міг би говорити про те, що підробка виготовлена людьми, які мислять саме в українських реаліях), і неузгодженість фрагментів тексту. Однак для простого «вбросу», зробленого для розваги, матеріал занадто об'ємний і ретельно опрацьований (особливо в плані ілюстрацій – адже кожна сторінка забезпечена досить якісно виконаним рисунком). Крім того, він містить занадто багато професійної термінології й відсилань до класичних схем діяльності спецслужб, щоб бути просто жартом. Якщо ж це дезінформація, зроблена з якоюсь серйозною метою, то знову встає питання про авторство й про те, кому вигідна поява такої підробки.
Не забуватимемо, що поява цієї брошури пов'язана з долею конкретної людини (ім'я її поки не повідомляється, але, наскільки мені відомо, його існування задокументовано рядом правозахисників). Звичайно, не можна виключати того, що він сам сочинив цей «підручник». Однак згадане вище рясне вживання специфічних термінів і докладний опис схем діяльності ставить цю гіпотезу під сумнів (хіба що колишній радикал-патріот на дозвіллі читав багато художної літератури специфічного характеру). Таким чином, якщо цей матеріал є дезінформацією, неясно, з якою метою він був створений і для чого знадобилося з такими складностями (втеча за кордон, пошук правозахисників) його вводити в інформаційне поле. Цілком можна було б обійтися контрольованою витічкою через інтернет; однак жодного згадування цієї брошури у всесвітній мережі поки немає. Якщо ж для «вбросу дези» використовується така непроста схема, значить, мета – виправдовуючи засоби – варта таких зусиль.
А якщо «підручник» все ж таки автентичний і дійсно створювався за участю російських спецслужб, то можна припустити, що остаточний варіант уже давно застосовується для обробки умів радикальних патріотів, і законспіровані групування вивчають «особливий контингент» на предмет нейтралізації – аж до фізичного знищення. І численні тролі в інтернеті – від найпримітивніших до витончених психологів, і участившиеся в останній час вбросы в інформаційне поле, у тому числі такі, в яких застосовуються досить витончені інформаційні технології, – цілком можуть бути продуктом діяльності людей, які брали участь у створенні «підручника для патріотів Росії». Якщо це так, то можна сказати, що намальований маніпулятор вступив у гру.
Ольга Шевельєва
Думка експерта
«Склалося враження, що це тролінг найвищого рівня. Так би мовити, концентрація всієї брудні, що захлиснула Росію, та й Україну, певною мірою… Проект, ймовірно, здійснений для того, щоб публікація цього матеріалу дала можливість легалізувати оперативні розробки спецслужб і, таким чином, спробувати їх нейтралізувати. Найімовірніше, це продукт саме українського виробництва, але спрямований на РФ і Білорусь. Це демонструє, як українські спецслужби проводять роботу на підрив РФ зсередини – можливо, й з використанням (втемну) опозиції. І це саме те, що повинні робити спецслужби в умовах війни».
Віктор Ягун, генерал-майор СБУ у запасі, заступник голови СБУ у 2014–2015 рр.