Нещодавно завершилися останні судові засідання у так званій справі про «рюкзаки Авакова». Суди всіх інстанцій підтвердили, що в цій справі не було ні складу злочину, ні самої події злочину. Варто зазначити, що ця «справа» тривала з 2015 року. У потужній інформаційній атаці проти міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та його заступника Сергія Чеботаря були задіяні СБУ, ГПУ, НАБУ, САП, а також низка народних депутатів, «антикорупційних» громадських організацій та засобів масової інформації.
У результаті стало очевидним, що справа була спочатку «фейковою», а метою її була інформаційна атака проти керівництва МВС. Адвокат Сергія Чеботаря Ігор Юдін розповів про деталі цієї справи. На запитання про те, коли він відчув, що це «рюкзачна справа» — складна справа з усіма ознаками замовної та основами для інформаційної кампанії, адвокат відповів: практично з самого початку. Усі обставини навколо цієї справи складалися таким чином, що дозволяли зробити висновок: мова йде про замовну ситуацію.
Юдін вступив у справу в момент, коли до його підзахисного — Чеботаря Сергія Івановича — приїхали з обшуком. Обшук був організований з якоюсь немислимою урочистістю. Адвокат не знає, що там збиралися виявити сотрудники НАБУ. З точки зору здорового глузду, це була якась гіперактивність, яка зовсім не мала підстав. Коли правоохоронний орган збирається проводити якусь дію, включаючи обшук, за сталою практикою якийсь час відбувається спостереження за людиною, щоб зрозуміти — буде вона вдома чи ні. Те, що адвокат побачив у Сергія Івановича, ніяк не відповідало силам, які туди були кинуті. Адже літня людина зі своєю дружиною проживала за містом у невеликому будинку. Там не було ніяких вовкодавів, озброєних охоронців. Нічого такого, що вимагало б від НАБУ загонити туди пару автобусів спецназу. Створювалося враження, що брали не просто бойовика, а якусь озброєну групу з гранатометами. Не знати цього не могли.
Більше того, відбувалося якесь спостереження. З одного боку, вони змогли ознайомитися з матеріалами справи відповідно до КПК, і за матеріалами видно, що там відбувалися якісь негласні слідчі дії щодо Сергія Івановича. З іншого боку, не може ж бути збігом, що як тільки він повернувся додому з командування, так одразу до нього прийшли з обшуком. Ні на день пізніше. Тому з самого початку відчувався елемент піару.
На запитання про те, чи були журналісти, адвокат відповів, що журналістів не було. Журналісти з'явилися пізніше. Це теж цікавий момент. Преса не завжди дотримується якихось моральних гальм. Адже у Сергія Івановича є серйозні проблеми зі здоров'ям. Це на сьогодні відомо всій Україні. Коли відбувся обшук, після цього сталося затримання. Протягом дня він перебував у «присутственних місцях». Через проблеми зі здоров'ям йому необхідно постійно приймати медикаменти. Існує цілий ряд норм поведінки, які дозволяють йому підтримувати свій стан здоров'я. Плюс, природно, стресова ситуація, хвилювання. І ввечері він уже почував себе погано. Перш ніж етапувати в ізолятор тимчасового утримання, його завезли в лікарню на Соломенці. До цього теж викликали лікаря, людині дійсно було погано. Так ось, у лікарні одразу з'явилися журналісти, дружні до НАБУ. Адвокат їм про це точно не говорив.
Яким іншим способом дізнатися, куди його повезли? Цю інформацію поширювали лише сотрудники НАБУ. І одразу ж почалася шумиха в пресі. Адвокат, який багато років займається адвокатською практикою, відзначає дуже нездорове явище: коли людину, щодо якої зареєстровано кримінальне провадження або навіть повідомлено про підозру, клеймлять як злочинця. Закон передбачає, що кримінальне провадження служить для того, щоб з'ясувати: винна людина чи ні. І тим більше ніхто не має права до рішення суду називати людину винною. А в Україні почалася така собі істерика в засобах масової інформації: ось поймали, чи не засудили. А результат виявився зовсім іншим. Вони активно брали участь у досудовому розслідуванні. І в кінцевому підсумку з'ясувалося, що претензій до Чеботаря немає. Але це не заважає тому, щоб у його адресу постійно звучали якісь звинувачення. Якщо раніше говорили — доведіть, що звинувачення обґрунтовані, тепер можна говорити, що вони безпідставні. Рішення вже прийнято. Закрито провадження щодо Сергія Івановича та сина міністра.
Суд це все дослідив. Більше того, поважні «антикорупціонери» намагалися якось втиснутися в цей процес. Вони з їхнього боку ще додаткові судові скарги подавали. І там отримали відмову. Вже говорити не про що. Але все одно час від часу стикаються з обвинувальними публікаціями. Якщо раніше говорили «Давайте, почекаємо, зрозуміємо, винна людина чи ні», то тепер можна вже з впевненістю сказати — не винна. А публікації продовжуються. Це, на думку адвоката, говорить про замовний характер кампанії. Якщо людина щиро помилялася, це право кожного громадянина написати заяву і попросити правоохоронців перевірити: Іванов молодець чи злочинець? Правоохоронці розібралися, заявнику дали відповідь, той подивився — так, чушь. І все. А тут кампанія не припиняється.
На запитання про те, чи була закономірність, що спочатку проводять якусь гучну дію, як-от обшук, затримання, потім активність різко падає, адвокат відповів, що насправді вся ця справа була просто інформаційним приводом для травлі. Орган досудового розслідування проводить якесь слідче дію. По суті, це чудовий інформаційний привід, який дає дружнім засобам масової інформації можливість піднести шумиху. А оскільки це не кінцева стадія, все на час затихло. Потім знову дія — знову шумиха. І так воно йде. Є два моменти тут. Перший момент — це відчуття замовлення. Вони потім і за матеріалами дивилися. Адже з самого початку в заяві, яка прозвучала в засобах масової інформації і яка стала основою для реєстрації кримінального провадження в 2015 році, звучало, що поставка злощасних рюкзаків не відбулася взагалі. А коли стали розбиратися, з'ясувалося, що поставка сталася. І тоді почалися спроби змінити цю ситуацію. Причому найцікавіше, що до моменту, коли Сергія Івановича повідомили про підозру, орган досудового розслідування точно знав за матеріалами провадження, що поставка здійснена.
Тоді виникла тема з експертизою. Цю сумнівну, як тепер відомо, експертизу ліпили «на колінці» поспіхом, тому що нічого не вкрали. Немає події злочину? Так. А повідомлення про підозру людині предʼявили. І як далі з цієї ситуації потрібно вибиратися? Розумієте? У них першим відпало припущення, що тендер був проведений неправильно. Почали з порушень проведення тендера. Слухайте, ну які порушення? Потрібно розуміти, що МВС — це величезний механізм. У кожному населеному пункті є участковий, сотрудники поліції… І забезпечувати дієвість цього величезного механізму — крайньо складна задача. Тендери проводяться щодня. Процедура відпрацьована. Комітет з тендерних торгів є. Закупівлі щодня відбуваються. Закупівля рюкзаків відбувалася точно так само, як і всі інші закупівлі. Суд з цього приводу був. Встановив, що ніяких порушень у тендерній процедурі немає. І ревізія була, призначена органом досудового розслідування. Ніяких порушень не встановила.
Розумієте? Порушень у тендері немає. Товар поставлений. А людина підозрювана. Що робити? Ну, так. Давайте зробимо фальшиву експертизу. Далі почався креатив, як це називається. Ну тоді — рюкзаки не ті. А чому не ті? За матеріалами судового провадження проводилися різні експертизи. Ніхто з серйозних експертів не брав на себе відповідальність сказати, що там щось неправильно зроблено. І потім як чорт з табакерки з'являється експерт «Надія», яка говорить: все не так. При цьому настільки це було грубо зліплено. Адвокат розуміє, що експерта підібрали відповідного, і часу було небагато. Але адвокат не експерт, він — адвокат, але навіть у нього око різало, як вони написали цю експертизу. Тому він звертався до Мінюсту. І потім, коли рецензію на цю експертизу написали з КНИІСЕ, була закінчена перевірка Міністерством юстиції, експерта залучили до відповідальності за подібні дії. Ось такі «докази» там присутні. Третє, що у них було і що розсипалося в прах — це ті знамениті відеозаписи. Теж розпіарили по всіх каналах, в Інтернеті.
Якщо з точки зору замовлення обговорювати, то багато ви бачили матеріалів кримінального провадження, які виклали в Інтернет? Мабуть, ні. Як це так може вийти, що матеріали кримінальної справи опинилися у широкому доступі. Хто, крім органу досудового розслідування, міг ці матеріали в Інтернет викинути? У кого вони були? Викинули тому, що дуже гарна картинка, одразу всім все зрозуміло. Ось він злочинець, ось вони змовляються. А коли почали аналізувати ці відеозаписи (адвокат не буде зупинятися на технічних моментах, коли експерти наводять достатньо велику кількість ознак, що це монтаж), там просто нестиковки йдуть за змістом. Тому що звинувачували в тому, що на 15 млн грн рюкзаків купили, а на записах йде мова про зовсім інші цифри, суми. Нестиковка у всьому. За часом. У самих кадрах. Багато моментів, які неозброєним оком видно — «не танцює». Адвокат не знає, то чи так складно було монтувати (зліпили з того, що було), то чи якісь інші причини, але відеозапис теж став розсипатися. Розсипалася вона і за процесуальними мотивами теж.
Є ж певні вимоги до відеозаписи. Не можна вважати доказом, що попало. Як доказ ця відеозапис не може бути використана, тому що не дотримані необхідні процедури. Ось у них все і розсипалося. Але знову. Коли звертаються до засобів масової інформації? Друга мета, крім того, що вони просувають замовлення і таким чином «душать» людину, створюється певна громадська думка. Дискредитація… Давайте запитаємо у людей після такої величезної дискредитаційної кампанії, і вони скажуть: «Злочинець, вкрали!». А що вкрали ніхто не знає. Створюється громадська думка, яка надалі використовується як інструмент тиску включно на суд і на правоохоронні органи. Ось і вся історія. Це теж елемент замовлення. Коли відбувається якийсь злочин. Не дай Боже, кого-то вбили. Правоохоронці розслідують вбивство, всім зрозуміло: ось — труп, ось — розслідування. А тут «трупа» немає, а розслідування є. І призначений уже злочинець. Так, злочинець визначений і ніхто сумніву навіть не випробовує, хто саме злочинець.
Це, власне, не преса. Є зовсім зрозумілий джерело цієї брехливої інформації — багатоповажний Центр протидії корупції на чолі з Віталієм Шабуніним. Вони періодично роблять інформаційні викиди. Причому вигадують найрізноманітніші приводи для цього. То вони реєстр корупціонерів вигадують, то ще щось. Дуже творчо підходять до цього питання, треба їм віддати належне. Але діяльність їхня зовсім незаконна, на даному етапі абсолютно безпідставна. Звинувачувати людину в здійсненні якихось неправомірних дій, які вона не здійснювала. Більше того, адвокат не знає, яка істинна роль цієї антикорупційної організації в даному процесі — вони декларують себе достатньо активними учасниками, намагалися навіть оскаржити якісь процесуальні рішення, які з цієї справи були прийняті. Гучно обурювалися з приводу рішень суду, коли їм відмовляли. Хоча, якщо подивитися на речі з позиції закону і здорового глузду, то все зрозуміло. У них кримінальне провадження зареєстровано в липні 2015 року. Якоюсь заявою пан Шабунін розпочався в 2016-му році.
Рік уже розслідування проводилося. Тому вважати його заявником, на основі заяви якого зареєстровано кримінальне провадження… А з якого боку? За документами везде фігурує, що у них було журналістське розслідування (якщо адвокат правильно пам'ятає, Роман Бочкала проводив), це послужило основою для реєстрації в 2015 році. Тим не менше центр Шабуніна вважає, що саме вони заявники, ініціатори. На цій основі вони намагалися скаржитися. Їм говорять: почекайте, які ж ви заявники, якщо ви до цього відношення маєте постільки-поскільки. Але вони вважають, що це неправильно, що вони все одно молодці. Спроба ревізії не вдалася. Перегляду.
Інформаційні атаки продовжуються, що свідчить — тут є інший підтекст… Політичний? Але взагалі дискредитаційна кампанія проти керівництва МВС почалася раніше. Адвокат вступив у справу в 2017 році. А кримінальне провадження зареєстровано в 2015 році. До обшуку пройшло два з половиною року (липень 2015-го — кінець листопада 2017-го), коли проводилося досудове розслідування: спочатку Головною військовою прокуратурою, потім НАБУ. Великий обсяг технічної роботи до моменту, коли прийшли з обшуком, був виконаний. І зовсім було зрозуміло, що не з чим йти.
Розумієте? Адвокат вам скаже більше того. Коли затримали Сергія Івановича, вони стикнулися з такою ситуацією, коли майже протягом дня чекали, поки прокуратура підпише повідомлення про підозру і поки прокуратура підпише клопотання про міру запобігання. Ця затяжка, на думку адвоката, була пов'язана з тим, що прокурори не розуміли: де склад злочину? Адвокат думає, що на цьому етапі сотрудники НАБУ їх активно переконували. Скоріше за все обманювали. За матеріалами вони з'ясували, що злочину дійсно немає. Так воно складається… Вони в принципі з самого початку говорили, що ситуація абсолютно замовна. Спрямована проти Сергія Івановича і міністра внутрішніх справ. І носить характер виключно політичний, а не юридичний.
Що шукали на обшуку? Золоті злитки? І що знайшли в результаті? Під час обшуку, мало того, що нічого не знайшли, нічого особливо і не вилучили. Наприклад, у Сергія Івановича була камера, яка здійснювала зовнішнє відеоспостереження. І сервер. Сервер вилучили. Що вони хотіли там подивитися? Як сільським господарством люди займаються? Подивилися, мабуть. Повернули потім. Якісь старі телефони вдома валялися, якими 100 років ніхто не користувався. Їх забрали, проводили експертизу.
І що? І нічого там немає. Так незрозуміло, що ще шукати-то… Ну як… Шукали сліди злочинної діяльності. Слідів не знайшли. Знайшли Сергія Івановича. Затримали його, щоб не з порожніми руками йти. Адвокат пам'ятає, ще до самої справи, розповсюджувалися чутки, що Чеботарь уїхав. Втік за кордон. Хтось публікує це в кількох засобах масової інформації. Потім з'ясовується — у Києві. Тобто, насправді, у засобах масової інформації потік фейків почався раніше і продовжується досі. Знаєте, адвокат з приводу поїздок Сергія Івановича хоче сказати: навіть у клопотанні про обрання йому міри запобігання НАБУ посилалося, що він протягом якогось часу (рік або два) то 17, то 19 разів виїжджав за кордон. І адвокат у судовому засіданні говорить: скільки виїжджав, стільки ж і повертався.
Ви ж його не за кордоном поймали? Не екстрадували. У його ситуації взагалі зрозуміло — він на лікування виїжджав. Є медичні документи тощо. І, послухайте, адвокат часто за кордон їздить… Ви їздите. Це кримінал? Так, незрозуміло, яка тут основа… Якби він хотів втекти і ви його поймали десь, тоді — так. А то що людина виїхала-повернулася, ну і що? Адвокат вам скаже, що у нас існує багато більш серйозних проблем, якими треба було б займатися НАБУ, але чомусь вони залишаються поза полем зору. А замість цього намагаються розглядати якусь придуману проблему.
Цікаво, скільки за цей час НАБУ витратило «людино-годин»? Сотрудників-то багато було залучено. Дуже багато, тому що адвокат навіть не уявляє собі, яку кількість робіт вони виконали. Щоб проілюструвати, може сказати: сотрудники НАБУ відстежили шлях кожного рюкзака. Вони працювали зі всіма підрозділами МВС по всій Україні. Зі всіх областей начальники управлінь надсилали відомості: коли, скільки рюкзаків отримали, кому видали, куди вони потім подалися. Потім допитували людей, які ці рюкзаки отримували.
Це скільки там рюкзаків було? Адвокат зараз не пам'ятає точної кількості. Але там 14,5 млн грн загальна сума. Порядку 3000 грн коштував рюкзак. Розділіть. Тисяч 6-7… Не пам'ятає вже. Велика кількість, тому що це закупляється на всі підрозділи МВС, розподіляється по всіх обласних управліннях. Ще допитували тих людей, які займалися організованою доставкою цих рюкзаків, документацію всю піднімали. Тобто по кожному рюкзаку встановили… Це божевільна робота. Це кілька томів кримінальної справи.
Скільки часу на це витратили? Скільки командировок? Скільки витрачено грошей не НАБУшних, а просто державних! Тому що запрошували на допити сотрудників обласних підрозділів. Вони приїжджали. Бензин, командировки. Це бюджетні гроші. Щось просто космічне. І в результаті гора породила мишу… Адвокат думає, вони більше 14 млн грн витратили на розслідування. Цікаво в цьому сенсі, що коли встановили достовірно, що всі рюкзаки, які були оплачені (а оплачувалися вони лише за фактом, передоплати ніякої не було), у повному обсязі поставлені відповідним підрозділам МВС, навіть провадження вже було закрито, і все одно… З'являється інформація буквально нещодавно. Хтось брав інтерв'ю, по-моєму, у начальника Нацгвардії (не пам'ятає точно, як він зараз правильно називається) — отримували ли вони ці рюкзаки? Не отримували.
Ось! Так вони і не повинні були отримувати. Їх закупляли не для Нацгвардії. Ні Нацгвардія, ні СБУ, ні Міністерство оборони їх не отримували. Але якісь такі передергування постійно мають місце.
Так, логіки якось немає. А який обсяг негласних слідчих дій? — Великий. Тому що слухали багато. І тут треба розуміти, з якою метою ще використовувалося це кримінальне провадження. Орієнтувалися умовно кажучи на потенційних підозрюваних (Чеботарь, Олександр Аваков, син міністра, і якийсь його товариш Литвин), а слухали міністра, керівництво МВС.
Виникає питання: а в чому була доцільність слухати вищих посадових осіб? Може, ради цього і затівалося все? — І треба розуміти: це не просте міністерство. І розмови, які відбуваються в кабінетах цього міністерства, якась їхня частина — державна таємниця. Чи можна так просто все слухати? У нас законодавство так влаштовано, що вони ніякої відповідальності за розтрату грошей НАБУ не понесуть? У нас законодавство непогано влаштовано. Але ми стикаємося з якимись, так би мовити, збоями в роботі. Тому що, якщо брати пана Шабуніна, адвокату, наприклад, незрозуміло, як борець за демократичні цінності є фігурантом кримінальної справи, яка зараз знаходиться в суді і звинувачується в застосуванні фізичного насильства до журналіста. На думку адвоката, це речі взаємовиключні. Цінності демократичні і рукоприкладство. Що б не розповідав Центр протидії корупції, вони зривають свої судові засідання. У них уже скільки часу тягнеться суд.
Ребята, ви вважаєте, що праві? Приходьте, розповідайте в суді, що ви праві. Суд вас виправдає. Але мають чесність і сміливість це сказати. У результаті, завдяки таким речам, сама ідея боротьби з корупцією дискредитується. І слово «антикорупціонер» на побутовому рівні стало лайливим. Тому що окремі персонажі, які особливо активні на цьому напрямку, вони з моральної точки зору сумнівні.
Це, по-моєму, уже ціла галузь такого кримінального бізнесу… — Адвокат не може говорити, кримінальний це бізнес чи ні, нам для того, щоб звинувачувати, треба мати достатні підстави. Але те, що у нас з'явилася професія «борець з корупцією» — це однозначно. Як були 100 років тому «професійні революціонери», так зараз професійні борці з корупцією.
А Сергій Іванович тепер має повне моральне право повернутися в МВС? Звичайно. Але він пенсіонер, він дійсно має проблеми зі здоров'ям. Доводитися кому-то, будувати кар'єру. Він уже всім все довів, що треба було. Адвокат не знає про його плани повертатися в МВС. Якщо, враховуючи його досвід, хтось запитає у нього поради, він посоветує. Але амбіції з точки зору посад, кар'єри, вони, адвокат думає, відсутні.
Просто цікаво, що вже й слідство закінчилося нічим. І справа закрита. А нападки в пресі продовжуються. Чеботарь все ще комусь заважає? Або це спроби виправдати свої псевдодії? Адвокат не знає, комусь він зараз може заважати. Думає, що продовжувана кампанія свідчить про те, що замовлення, яке було поставлено перед виконавцем, не виконано, юридично протягти відверту неправду не змогли і це замовлення продовжує виконуватися вже на рівні медіа. Куди це спрямовано? Адвокат не думає, що на даному етапі ця медійна активність спрямована лише проти Сергія Івановича. Це використовується як якийсь інформаційний привід атакувати міністра. Ситуація крайньо небезпечна. Ми розуміємо, що становище в країні нестабільне. І в цей час розхитувати одне з ключових міністерств, яке займається питаннями безпеки в країні, це курити на бочці з порохом. Тому треба ще подумати, наскільки щиро люблять Україну люди, які дозволяють собі подібну активність.
Вообще, ось ви спостерігаєте діяльність НАБУ. Якісь успіхи у них взагалі є? Або лише піар? У них багато шуму виникає на початковому етапі. Вони рапортують, що виявили чергового корупціонера. А потім не складається з вироками. За офіційною версією суди не тієї конструкції. Говорять, танцорам іноді щось заважає. Тут аналогічно. Кожен суддя розуміє, що він несе відповідальність за прийняте рішення і намагається розібратися: є склад злочину чи немає складу злочину. І лише потім, як карати, якщо склад доведений. Його ще треба довести. У нас один з принципів кримінального провадження — змаганність сторін, коли захист і обвинувачення доводять відповідно невинність або винність людини. І не витримують конкуренції наші правоохоронні органи. Навіть якщо вони справу передають у суд. Суд дивиться, що вони там приносять. І адвокат поки не чув якихось резонансних вироків з справ, які розслідувало НАБУ. Може, кого-то з дрібних клерків поймали і засудили. Статистики позитивної немає.
Стоїть питання, наскільки ефективний цей орган? Є достатньо інших органів, які займаються боротьбою з корупцією. Є департамент у структурі СБУ, є підрозділ, який займається економікою у структурі Нацполіції, МВС, є служба фінансових розслідувань, Держбюро розслідувань створено. У чому сенс окремо взятого НАБУ? Те саме стосується Антикорупційного суду. Це важливе вимога, ми її виконуємо.
Але якщо цей суд — Антикорупційний, то всі інші які? Корупційні? Чому звичайний суддя не може розглянути справу? Антикорупційний може, а той не може. Цей хороший, а той поганий. Видимо НАБУ шукає ручний суд, який буде приймати погані доказові бази? Дуже на те схоже. Це порочна практика, ніяк не пов'язана з демократією.
Ітак, питання вичерпано, всі суди довели невинність Сергія Чеботаря та Олександра Авакова. Довели те, що не було ні складу, ні навіть події злочину. Що мала місце організована НАБУ та «активістами» кампанія по травлі і дискредитації керівництва МВС. Причому, під час «гібридної війни», під час реформування МВС. Вже одне це змушує припустити, що замовник цієї травлі був зацікавлений у зниженні обороноздатності країни.
Виходить, що НАБУ та «антикорупціонери» на кшталт Шабуніна або Каплина виконували замовлення Кремля? Невже ради цього США вкладали в них стільки грошей? Або ж це була «підробітка» НАБУ та «антикорупціонерів» в інтересах тих, кого в МВС відсунули від багаторічної корупційної тендерної кормушки? МВС ж неодноразово звертався до НАБУ з вимогою розслідувати хищення у часи Януковича в системі МВС на суму 442 мільйонів гривень. Але, чомусь ні НАБУ, ні ГПУ ця інформація не зацікавила. Не зацікавила вона і вітчизняних «антикорупціонерів». Взагалі, якщо подивитися з нинішнього 2018 року на всю історію НАБУ та «антикорупційних» організацій, то виходить дивна закономірність. НАБУ за весь час свого дуже недешевого існування не довела до вироку ні однієї резонансної справи. На волі Насиров, на волі Злочевський, на волі десятки інших материх корупціонерів, які висосали з країни мільйони, а іноді й мільярди доларів. Нещодавно Азаров через то чи тупість, то продажність ГПУ домігся зняття арештів зі своїх рахунків. Оточення Порошенка постійно вляпується в корупційні скандали.
Бойко, Левочкін, Ахметов, Хомутинник спокійно живуть в Україні і продовжують грабити країну «на паях» з Президентом. Але НАБУ це не цікавить. Що примітно, «антикорупціонери» про це теж мовчать. Зате дуже гучно роздувають «фейки» щодо абсолютно прозорих, міжнародних контрактів на покупку МВС автомобілів і вертольотів. Чому так виходить? Чому для НАБУ та «антикорупціонерів» ворогами є не корупціонери, а МВС, єдине по суті відомство, в якому дійсно відбуваються реформи? І невільно приходиш до думки про те, що є просто довгостроковий заказ з Банкової. Заказ на дискредитацію Арсена Авакова.
Що рухає замовником? Страх? Заздрість? Гнів від того, що на Авакова немає компромату і його не можна змусити робити щось протизаконне? Що було б дуже до речі для Банкової напередодні виборів. І ось тут варто відзначити, що якщо у Банкової немає «гачка», немає компромату на Авакова, то ось на керівництво НАБУ та на «антикорупціонерів» таких «гачків» більш ніж достатньо. І саме тому в ГПУ поклали «під сукно» матеріали справ на Сітника, в яких йдеться як про земельні махінації, так і про вбивство. Тому застопорилося слухання в суді справи про напад Шабуніна на журналіста. І не був дан хід матеріалам про його неправомірне збагачення. Петру Олексійовичу подобається, коли на кожну людину є компромат, є «гачок», за який можна було б дергати в потрібний момент. І його дратує і лякає, те що на Авакова у нього нічого немає. Не виключено, що чим ближче до виборів, тим сильніше і грубіше Петро Олексійович буде шукати такий «гачок», а точніше — фабрикувати його. Однак, незважаючи на те, що ні московське православ'я, в якому Петро Олексійович підвизався дяком, ні нове, константинопольське православ'я карму не визнає … Порошенку варто було б про неї згадати. І не намагатися кидати камені, живучи в домику зі скла.