Прихильники Петра Порошенка серйозно обговорюють можливість його канонізації, порівнюючи його з Святою Ольгою та Святим Володимиром. Відомий прихильник Павло Бондаренко писав: «Разом зі св. рівноапостольною княгинею Ольгою та св. рівноапостольним князем Володимиром повинен з'явитися третій київський правитель — св. рівноапостольний Петро. Тому що його християнський подвиг не менший — навіть більший, ніж діяння славних предків. Просто багато хто з нас ще не усвідомив справжній масштаб, епохальність цієї події».
Блогерка Анна Максименко висміює цю ідею, зазначаючи, що для канонізації Порошенка як православного святого його спочатку потрібно поховати, а потім років через 70 розкопати й переконатися, що мощі не розклалися. Протягом цього часу на могилі мають відбуватися чудеса. Вона іронічно описує «чудеса»: коли кладеш на могилу 10 гривень, вони миттєво зникають, а замість них з'являються 10 копійок. У всіх, хто прийде поклонитися рівноапостольному, пропадають гаманці й починаються проблеми з рахунками за комунальні послуги.
Автор матеріалу зауважує, що чудеса, описані читачкою, Петро Олексійович практикує все своє свідоме життя, хоча й у набагато більшому масштабі — замість гаманців зникають цілі заводи. За роки президентства його «чудотворство» набуло загрозливих для країни масштабів. Парадоксально, що Петро Олексійович за роки президентства стрімко багатіє, а народ України, навпаки, стрімко бідніє. Автор висловлює надію, що такі «чудеса» припиняться раніше за природну смерть Петра Олексійовича, бажано вже в квітні того року.
Питання про канонізацію Порошенка поднімається вже вдруге. Перший раз це було у вигляді законопроекту Андрія Портнова, який досі лежить у Верховній Раді. Про це детально писав журналіст Володимир Бойко.
У своїй статті Бойко розглядає проблему цензури та впливу влади на медіа. Молоді журналісти протестують проти цензури та вимагають від Адміністрації Президента припинити тиск на власників телерадіокомпаній. Однак досвідчені журналісти лише посміхаються, знаючи, що власники медіа-ресурсів самі торгуються з владою за місце під сонцем.
Власник «5-го каналу» Петро Порошенко очікує призначення на посаду Міністра економіки України за квотою від депутатів, які перейшли до парламентської коаліції. Журналісти волають про утиски від Адміністрації Президента, але мало хто в це вірить. Справа не в тому, що Україна стала оазисом свободи слова — вона ніколи такою не була. Справа в тому, що власники медіа насправді мріють про «темники» від Адміністрації, які б показали, як вони послідовно виконують вказівки влади.
Олігарх і народний депутат від Партії Регіонів Андрій Деркач довгий час сам редагував новини для свого радіо «Ера», чекаючи, коли з Адміністрації Президента почнуть надходити вказівки. Однак навіть фахівця з інформаційної політики Ігоря Шувалова, запрошеного з Москви, перехопили конкуренти Деркача з телеканалу «Інтер». Тепер власник «Інтера» Валерій Хорошковський радіє придбанню «модератора інформаційної політики каналу», а Деркач змушений самостійно шукати, куди дме вітер.
Петру Порошенкові, також олігарху й герою Майдану, пощастило більше. Його намагання були помічені. Як не помітити заповзяття телемагната, якщо він почав торувати дорогу до президентського серця безпосередньо через заступницю керівника Адміністрації Президента Анну Герман?
Колеги з «5-го каналу» скаржаться, що Анна Миколаївна регулярно приїздить до них на чай. Після кожного такого чаювання якась занадто популярна програма закривається, сумнівна тема знімається з ефіру, або оголошується перелік політиків і громадських діячів, яким забороняється безплатно з'являтися в студії. Більш того, недоброзичливці стверджують, що з березня пані Герман навіть переглядає деякі сюжети перед виходом в ефір як експертка з благонадійності.
Автор вважає, що в приміщеннях заводу «Ленінська кузня», де розташований «5-й канал», діє суворий пропускний режим. З власної волі туди ще жодна людина не пробралася без запрошення. Це невід'ємне право власника медіа — запрошувати на консультації будь-якого редактора на громадських засадах. Говорити про цензуру чи тиск на власника телеканалу некоректно. Для Порошенка це велика честь, що до нього самої їздить пані Герман і вносить корективи в редакційні плани. Для журналістів телеканалу це образливо, але для їх хазяїна — іменини серця.
Можливо, доля не була б настільки прихильною до Петра Порошенка, і він би після інавгурації нового Президента не давав інтерв'ю, а знайомився б з меню Лук'янівського слідчого ізолятора, якби не мав такого рятівного активу, як «5-й канал». Петро Олексійович підкладав свій «Канал чесних новин» під Ющенка, під Тимошенко, дійшла черга й до Януковича. Кожного разу — з чималим кар'єрним зиском. Звідси висновок: «чесні новини», на відміну від просто новин, цінуються значно дорожче.
Якби в олігарха не було журналістського колективу, який завжди можна випустити з криком «Ґвалтують!», Петру Олексійовичу зараз би пригадали, як він 1 квітня 2005 року, будучи секретарем Ради національної безпеки і оборони України, викликав до себе голову Донецької обласної Ради Бориса Колесникова. Він став «проявляти цікавість» до безкоштовного придбання акцій двох телекомпаній — ТРК «Україна» та НТН. Коли Колесников відповів, що ці активи не продаються ні за гроші, ні за добре слово, то вже 6 квітня опинився на тюремних нарах.
Борис Вікторович не з тих людей, які дарують кривдникам такі сюжети. Але що він може вдіяти? Якщо зараз порушити кримінальну справу проти Порошенка, негайно в усі посольства полетять телеграми від журналістської спільноти з криками про утиски свободи слова. Голодний журналіст — страшна сила. Але журналіст ситий — це нейтронна бомба, яка нищить усе живе навкруги, залишаючи лише матеріальні цінності.
Порушувати справу є за що — достатньо пригадати вибрики Порошенка в бутність керівником Ради національної безпеки і оборони України в 2005 році. Тодішній Голова Вищого господарського суду України, а нині скромний народний депутат від Партії Регіонів Дмитро Микитович Притика, напевно, пригадує, що він розповідав у 2005 році в інтерв'ю про свого першого заступника Миколу Хандуріна та його патрона Петра Порошенка. Більш того, Секретар Ради національної безпеки і оборони України Порошенко навіть вимагав від Генеральної прокуратури порушити кримінальну справу проти автора цих рядків через публікації про Хандуріна — «за втручання в судову діяльність».
Автор не піднімав крик про утиски свободи слова й не влаштовував акції протесту під Секретаріатом Президента, а просто в черговий раз висміяв Порошенка в тому ж виданні.
Що стосується легендарного пана Івченка, якого Петро Олексійович поставив керувати судовою реформою в Україні? Після публікації, у якій намагалися порахувати всі судимості порошенківського «реформатора», Генеральна прокуратура навіть оголосила його в розшук.
А скандальна зацікавленість Петра Олексійовича в не менш скандальному будівництві висотки на дніпрових кручах? А сумнівний бізнес на молдовських теренах? На цьому тлі Порошенко-старший, батько власника «5-го каналу», якому син передав управління своїми активами, виглядає взірцем законослухняності. Батько в молодості похлебтав чимало тюремної баланди за розкрадання в особливо великих розмірах. Тож за нового режиму Петро Олексійович цілком міг би піти по стопах свого батька й відправитися в ті місця, звідкіля небо виглядає в клітинку.
Але хто ж його, надію української нації й опору свободи слова, посадить? Тут якраз намітилася пертурбація парламентської більшості — нові депутати, що перебігли під крило Партії Регіонів з «Нашої України — Народної Самооборони», захотіли представництво в Уряді. Їм мало грошей, які вони одержали за перехід до коаліції. Янукович у принципі не проти — жадібність і нахабство комуністів, які отримали Державну митну службу, Міністерство економіки та кілька хлібних посад в інших міністерствах, перейшли всі межі розумного.
Особливо скандальною є ситуація навколо Міністерства економіки. Комуністи висунули Василя Цушка — людину, яка ніколи не мала жодного відношення до комуністичних афер і яка взагалі не здатна щось вкрасти. За чутками в кулуарах Верховної Ради, Симоненко запропонував Цушка на міністерську посаду з розрахунком, з яким бояри в 1613 році обирали на царство 16-річного Михайла Романова: «Мишко молодий, розумом не вийшов…».
Планувалося, що два вожді українського пролетаріату Симоненко й Ткаченко під орудою легендарного депутата Антона Яценка, який недавно придбав Комуністичну партію України, швиденько перетворять Міністерство економіки на аналог Тендерної палати — знаменитого мафіозного утворення, за допомогою якого Яценко й компанія вимутили близько 2 мільярдів доларів на держзакупівлях. Відповідати за все мав би Василь Цушко, який, як сподівався Яценко, не зрозуміє, що йому будуть підсовувати на підпис.
Перший місяць все йшло за планом: Яценко фактично керував Міністерством економіки, роздавав вказівки підлеглим Цушка, приносив на підпис заступникам міністра підготовлені на стороні документи й домагався призначення своїх людей на посади. Більш того, після того, як Янукович наклав вето на розроблений командою Яценка Закон про державні закупівлі, «тендерники» протягнули свої поправки до нового варіанту цього Закону, який був прийнятий Верховною Радою та підписаний Президентом без урахування позиції Міністерства економіки.
Ходять чутки, що Яценкові вдалося це зробити завдяки підтримці віце-прем'єра Сергія Тигіпка, якому він пообіцяв власну фракцію у парламенті з числа двох десятків перекуплених ним депутатів з фракції БЮТ. Яким же було розчарування «тендерної мафії», коли вони усвідомили, що за простецькою зовнішністю «Васі з водокачки» насправді ховається досвідчений політик з залізобетонним характером, багаторічним досвідом роботи на посаді заступника Комітету Верховної Ради з питань банків і банківської діяльності, губернатора специфічної Одеської області й міністра внутрішніх справ.
Як тільки комуністи виконали свою історичну місію й проголосували за Закон України «Про державний бюджет на 2010 рік», Цушко відбуцкав Яценка по фізіономії прямо в своєму кабінеті й вигнав афериста з Міністерства економіки копняками під зад. Прем'єр Азаров, до якого Симоненко побіг скаржитися на некерованість міністра, не тільки схвалив позицію Василя Петровича, але й виступив з легендарною промовою про «кровосісів», що намагаються присмоктатися до державного бюджету.
Зрозуміло, що це Яценка не зупинило. Бачачи, як комуністи втрачають вплив на Президента та Уряд, Яценко став шукати інші варіанти прибрати до рук Міністерство економіки. Переговори з Миколою Мартиненком і Давидом Жванією пройшли успішно, і тепер вони разом із Тигіпком взялися за Януковича, умовляючи його віддати українську економіку на поталу «тендерній мафії».
Взагалі-то, в Януковича менш за все болить голова за доходи Яценка. Цушко на посаді міністра економіки Партію Регіонів влаштовує значно більше, ніж Порошенко з його сумнівною репутацією та ще більш сумнівними друзями. Але в Порошенка є непідкупний «5-й канал», а на носі — вибори до місцевих органів влади.
Якби журналісти не влаштували колотнечу навколо «тиску влади на ЗМІ», влада ганяла б Порошенка, як хорти зайця, а «Канал чесних новин» цілком можливо відійшов би Борису Колесникову в якості сатисфакції за чотири місяці ув'язнення. І в цьому випадку редакційний колектив чесно оголосив би про зміну власника та нові інформаційні пріоритети, а не робив би з обличчям незайманої панянки вигляд, начебто «5-й канал» — це не будинок розпусти, а лише невинний атракціон з перевдяганнями.
Одне радує: на новій посаді Петро Олексійович матиме змогу частіше бачити заступника керівника Адміністрації Президента Андрія Портнова, який у листопаді 2005 року, вражений неймовірними чеснотами Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, разом із своїм компаньйоном по адвокатській діяльності Сергієм Петрашком подав до суду позов до Державного комітету у справах релігій, вимагаючи вжити заходи до прижиттєвої канонізації Порошенка. Позов тоді по суті розглянутий так і не був, тож є сподівання, що зараз, на хвилі так званої «судової реформи», у тітьонки Феміди дійдуть до нього руки (наприклад, за нововиявленими обставинами) і одночасно зі вступом на посаду міністра економіки Петро Олексійович таки буде проголошений святим чи навіть святим мучеником.
Можливо, нині Андрій Володимирович і шкодує про ту свою давню витівку. Хоча, як на погляд автора, він належить до числа людей, які ні чому не вчаться й ні про що не шкодують. Тож є сподівання, що й він з задоволенням прочитає свій процесуальний витвір.
В ім'я Порошенка-отця, Порошенка-сина й духу «5-го каналу» амінь.
Владимир Бойко, спеціально для видання
ПОЗОВНА ЗАЯВА ДО ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ М. КИЄВА
Позивачі: Андрій Володимирович Портнов, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 13а, кв. 58; Сергій Ярославович Петрашко, м. Київ, вул. Волоська, 50/38, оф. 2
Відповідач: Державний комітет України у справах релігій, м. Київ, вул. Прорізна, 15
Третя особа на стороні позивачів: Петро Олексійович Порошенко, м. Київ, вул. Грушевського, 9, к. 27
Позивачі є громадянами України, а отже володіють усіма правами, які гарантує громадянам Конституція України. Зокрема, згідно ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Хоча діяльність церкви відділена від діяльності держави, на сьогодні підняття рівня духовності набуває все більшого значення, зокрема, з огляду на напружену ситуацію щодо релігійних протистоянь у світі. У цьому контексті надзвичайно актуальним є відродження давніх християнських традицій українців. Зокрема, для православної християнської традиції поширеною була канонізація святих.
Святі завжди є прикладом досконалості, мужності, незаплямованого бачення вічного змісту життя для себе та усього світу. Сьогодні для України наступив непростий період, так би мовити «смутні часи», і лише широкі рамена небагатьох істинних захисників держави стримують наступ ворожих країні сил. Однією з таких особистостей є Петро Олексійович Порошенко (третя особа), який не лише є ревносним християнином та захисником віри і вітчизни, але й усією своєю діяльністю укріплює віру в інших співгромадянах.
На думку позивачів, третя особа заслуговує на прижиттєву канонізацію в якості святого, а то й святого мученика. При цьому позивачі виходять з наступного. Християнська традиція встановлює ряд критеріїв, яким повинен відповідати кандидат у святі. Третя особа, на думку позивачів, відповідає усім цим критеріям, крім таких, як мученицька за віру смерть та чудотворіння від мощей святого. Многая літа шанованій третій особі та побажання, аби він як можна довше цим двом критеріям не відповідав.
Однак цілий ряд ознак дозволяють ідентифікувати Петра Олексійовича Порошенка як перманентного святого з усіма витікаючими звідси наслідками. Одним з таких критеріїв є віра Церкви у святість подвижника. На думку позивачів, усім церквам України відомі благоугодні діяння третьої особи, а отже у них в принципі не може виникати сумнівів щодо святості третьої особи. Тим паче, що Петро Олексійович у всіх своїх інтерв'ю посилено підкреслює відданість християнським цінностям, а території безпосередньо наближені до святих Печер неодноразово відчували блаженний дух третьої особи.
Також критерієм є муки за віру, яких пан Порошенко зазнав немало. За нас, простих громадян, терпів він муки, коли мужньо захищав вільне підприємництво від нападок нечистої влади блюзнірів, чисто і безкорисливо боючись проти переслідувань представників малого та середнього бізнесу — ВАТ «Луцький автомобільний завод», ВАТ «Судноремонтний завод «Ленінська кузня», АКБ «Мрія» тощо. Уваги заслуговує й жертовна робота третьої особи в бюджетному комітеті Верховної Ради України, яка й сама по собі є стражданням, враховуючи кількість недоброзичливців та й просто єретиків та атеїстів у цьому органі. А тим більше страждання, якщо особа (як Петро Олексійович) є керівником бюджетного комітету та просуває прогресивні бюджетні норми в законодавство України попри супротив сил темряви та інших провладних фракцій.
А боротьбу з невірними під час виборів Президента України в 2004 році позивачі взагалі вважають сагою про воїна світла. Петро Олексійович протистояв озброєним загонам влади єретиків — яскравим підтвердженням чого було протистояння під приміщенням та у приміщенні Центральної виборчої комісії, коли Петро Олексійович мужньо боровся із охороною приміщення, членами Центральної виборчої комісії, народними обранцями. Більше того, навіть з предметами обстановки Центральної виборчої комісії, наприклад з дверима, за якими відбувались діла неправедні, боровся Петро Олексійович. Позивачі вважають, що третя особа, яка є істинним християнином та, поза всяким сумнівом, керується принципами несупротиву злу насиллям та любові до ближнього, зриваючи одяг з народного депутата чи виламуючи двері, не могла не зазнавати надзвичайних страждань, однак при цьому мужньо продовжувала боротьбу за віру.
Також одним із критеріїв канонізації є чудотворіння, вчинювані святими, великі заслуги перед народом. Аналізуючи героїчну діяльність третьої особи в різноманітних сферах та галузях людських умінь і знань, можна чітко прослідкувати відповідність пана Петра Олексійовича цим критеріям. Одне лише перепрофілювання ВАТ «Судноремонтний завод «Ленінська кузня» з виробництва кораблів на виготовлення казанів, лиття і розмаїтих пристосувань уже гідне вважатись чудом.
В той же час створення 15 000 нових робочих місць, як зазначав сам Петро Олексійович в інтерв'ю БіБіСі, та багатомільйонні інвестиції в таку стратегічну галузь української економіки, як кондитерська, практично безкорисливе сприяння економічному розвиткові нашої держави, на думку позивачів є заслугами перед народом. Причому одночасно й чудом, адже це непосильне завдання для простого смертного. Позивачам годі уявити, в який спосіб Петро Олексійович зумів створити таку кількість робочих місць, поєднуючи одночасно суспільно-політичну та парламентську роботу, службу в Раді національної безпеки і оборони та зайняття бізнесом.
Наступним критерієм канонізації є добропорядне, праведне та святе життя. Яким може бути життя людини, яка з 80-х років відвідує церкву, незважаючи на гоніння радянської влади щодо християн? Більше того, пам'ятаючи про те, як тяжко багатому попасти в рай, третя особа добровільно позбулась всього належного їй майна, передавши його в управління відомій аудиторській компанії, чим повністю позбавила себе впливу на комерційну діяльність під час державної служби. Таким чином, третя особа перемогла смертний гріх жадності.
В інтерв'ю третя особа гідно та правдиво стверджує – «ні однієї хвилини свого перебування при владі я не займався бізнесом». Це торкається й широкої міжнародної діяльності Петра Олексійовича. Позивачі абсолютно переконані, що святість Петра Олексійовича поширюється на Кіпр, Британські Вірджінські острови, Росію, Молдову, інші закордонні та офшорні юрисдикції, де Петро Олексійович мінімізував витрати на інвестиційні чесноти задля допомоги нашій країні.
І в той же час з усіх сторін Петра Олексійовича травлять наклепами та образами. Травлять вже більше року. І колишні союзники, і вороги несправедливо ополчились на третю особу. І в той же час, як стверджує Петро Олексійович, він не позволяв собі когось критикувати — істинно всепрощення християнське, отримуючи по правій щоці третя особа смиренно підставляла ліву, страждаючи — але не порушуючи засад християнства. Та й сам Петро Олексійович неодноразово стверджував про свою відданість християнській церкві, що позивачи вважають повноцінним доказом його праведності та добропорядності.
Згідно з Положенням про Державний комітет України у справах релігій (затвердженим Указом Президента України від 14 листопада 2000 року №1229/2000) вказаний комітет має одним із завдань забезпечення відповідно до законодавства реалізації права кожного на свободу світогляду і віросповідання, додержання принципів відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи — від церкви, формування та регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями.
Позивачи вважають, що канонізація святої та мученицької, на їх думку, людини — Петра Олексійовича Порошенка, є втіленням права позивачів на свободу совісті, оскільки наша країна дістане істинно достойного святого, який поєднав усі чесноти, необхідні для канонізації. Встановлені ще Константинопольським патріархом досконале православ'я, вчинення усіх чеснот, за якими слідує протистояння за віру навіть до крові, проявлення надзвичайних знамень та чудес.
Відданість християнству, служіння народові нашому та церкві, мужня боротьба з силами темряви, добровільне зречення багатств, скромність та смиренність з одного боку, і справжні дива економічного зростання підприємств, від яких добровільно та безкорисно відмовилась третя особа, з іншого боку — усе це, без сумніву, є ознаками святості Петра Олексійовича.
І при цьому ми бачимо торжество справедливості, коли усі правоохоронні та судові органи розвіюють наклепи на святу людину. Генеральна прокуратура України закрила кримінальну справу, в якій фігурував Петро Олексійович, суди не приймають негативних рішень, парламентська слідча комісія наразі нічого поганого не встановила. Це свідчить про одне, що святої людини Петра Олексійовича Порошенка нічого не крав, не брав хабарів, не поєднував владу і бізнес, не використовував службове становище у власних цілях та діяв завжди в межах чинного законодавства. Істинно лукавий безсилий перед криштальною душею та світлими помислами, а відтак позивачи вважають, що поділившись з країною своєю святістю та благословенням небесним третя особа зробить добру справу для всієї країни, а відтак і для позивачів, у чому, серед іншого, також полягає інтерес позивачів.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України права та законні інтереси в Україні захищаються судом. Згідно ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюються на усі правовідносини.
На підставі наведеного вище, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України, позивачи просять суд винести рішення, яким:
1. Зобов'язати Державний комітет України у справах релігій ініціювати питання та вжити всіх необхідних заходів серед християнських релігійних громад та конфесій на право причислити Порошенка Петра Олексійовича до числа святих мучеників.
2. Зобов'язати Державний комітет України у справах релігій ініціювати питання та вжити всіх необхідних заходів серед християнських релігійних громад та конфесій щодо канонізації Порошенка Петра Олексійовича.