З 2014 року ми почали існувати в новій реальності. Саме тоді розпочалася доба постпацифізму. Світ уже не повернеться до попереднього стану. Військові засоби у міжнаціональних конфліктах тепер застосовуються нарівні з іншими інструментами. Гібридна війна (а всі сучасні війни мають гібридний характер) визначально впливатиме на наше майбутнє, незалежно від наших бажань. У світі постпацифізму держава повинна не лише розуміти глобальні тенденції, але й усвідомлювати наслідки різних варіантів власної поведінки. Жити без системи, реагуючи лише на поточні обставини (як робила наша держава протягом останніх трьох десятків років), у постпацифічну добу надзвичайно небезпечно. Такої «несвідомої» країни новий світ може просто знищити. Тому для забезпечення існування нашої держави та майбутнього українських дітей нам необхідне стратегічне прогнозування. Для прогнозування потрібно чітко усвідомити, що на цьому етапі зовнішні чинники мають ключовий вплив на розвиток подій в Україні. Саме з цього необхідно виходити, будуючи ймовірні сценарії. Вектор зовнішнього впливу визначатиметься передусім потужністю та претензіями наших західних та східних сусідів.
З середини 2000-х років «колективний Захід» поступово втрачає позиції на світовій арені. Криза 2008 року серйозно підірвала економічну могутність ЄС. Над самим Євросоюзом нависала загроза не лише повного розпаду, а й регіоналізації та фрагментації. Скандинавські країни активно розвивають формат Північної Ради, а в Центрально-Східній Європі, особливо в країнах Вишеград-4, все частіше обговорюють Інтермаріум. Брексіт – найяскравіша ілюстрація занепаду ЄС. Ідею «Всеєвропейського Союзу» остаточно відкинуто, натомість знов актуалізується концепція санітарного кордону. Східноєвропейський театр геополітики слабо цікавить США. НАТО припинила розширення на схід. Приєднання Чорногорії у 2017 році – це скоріше інерція. «Арабська весна» та фактичні поразки західних союзників у Лівії та Сирії ілюструють обвал американського впливу у Середземномор'ї та на Близькому Сході. «Колективний Захід» давно вже не є беззаперечним світовим гегемоном. Одночасно з цим Російська Федерація демонструє абсолютно протилежні тенденції. Після Мюнхенської промови Путіна у 2007 році росіяни активно увійшли у світові процеси.
Блискавичною перемогою над грузинами у 2008 році, анексією Криму та окупацією частини Донбасу у 2014 році, а особливо заявою про «перемогу» в Сирії у 2018 році Російська Федерація фактично оголосила про свої претензії на домінування щонайменше в Західній Євразії. За умови збереження таких тенденцій (послаблення Заходу та посилення РФ), перед нами не постає жодної позитивної альтернативи. У таких умовах реальними є лише сценарії, які відрізняються між собою ступенем негативу для України.
Радянський сценарій передбачає найбільший ступінь негативного впливу. Це поглинення України та фактичне (хоча не обов'язково юридичне) приєднання до РФ. Повторення сценарію УРСР у складі СРСР. Єдиним способом боротьби українців в таких умовах буде підпілля та партизанщина, причому в умовах навіть складніших, ніж за часів УВО, ОУН чи УПА.
Білоруський сценарій передбачає середній ступінь негативного впливу. Це перетворення України на російського сателіта з формальним збереженням державного суверенітету. Це варіант подібний до сьогоднішнього лукашенківського. На прикладі білоруського президента видно, що цей варіант є лише відтермінуванням попереднього, радянського сценарію.
Хорватський сценарій передбачає найменший ступінь негативного впливу. Це «відтинання» територій та повний розрив зв'язків з анексованими та окупованими територіями. В таких умовах краще визнати їх тимчасово втраченими та блокувати. Всі зусилля мають спрямовуватися на зміцнення збережених територій, де необхідно укріпити суверенітет, зміцнити економіку та готувати військову операцію з визволення Криму та Донбасу. Готувати та чекати незручного для РФ моменту. Приблизно так, як це зробила Хорватія у 1995 році. Але важливо розуміти, що у разі слабкості суверенних територій, окуповані території не повернуться навіть у разі розпаду РФ. У такому разі хорватський сценарій легко може перетворитися на косівський. Тому визволення Криму та Донбасу залежить лише від міцності Києва. Екстенсивна економіка та тиранічний режим неодмінно виснажать РФ. Головне, щоб Україна була готова до цього моменту.