Сьогодні розповідаємо про підсумки першої п'ятирічки кримінального переслідування організаторів побоїща на Майдані 30 листопада 2013 року та про те, чому надія на справедливе відмездя тане з кожним днем. На фото потерпілий за справою Олександра Попова Сергій Колоша отримує першу допомогу 30.11.2013. Він переконаний, що Попов — учасник спланованої акції з жорстокого придушення протесту. Мета полягала в тому, щоб залити Майдан кров'ю, а не встановити конструкцію «ялинки». Люди, які стояли поруч з ним під монументом Незалежності, не заважали ні комунальникам, ні силовикам.
Іноді кажуть, що ночі з 29 на 30 листопада 2013 року народилася українська нація. Невиправдано жорстока «зачистка» змінила характер протестів. Якщо напередодні українці сподівалися на «євроремонт» країни, кричали: «Міліція з народом» і переконували Януковича підписати угоду про асоціацію з ЄС, то вже наступного ранку до Михайлівського собору, в якому сховалися покалічені майданівці, почав стікатися народ з вимогою: «Банду — геть!». З цього моменту виступи проти режиму Януковича стали масовими й привели до зміни влади.
Для багатьох Євромайдан був революцією Гідності. Але точно не для тих силовиків, яких пов'язує з «бандюковичами» темне минуле. На цю тему варто невелике відступлення. У Києві напевно хтось зітхнув з полегшенням після замовного вбивства ювеліра Сергія Кисельова 5 березня цього року. Частину цінностей, вилучених у нього ще в 2010 році, покійний бізнесмен впізнав влітку 2016 року в телевізорі — коли крутили сюжет про обшук у втікача «кадра» Захарченка Валерія Коряка. Обшукували генерала Коряка саме через причетність до силового розгону Майдана в листопаді 2013 року. Цей вихідець з Макіївки тоді командував столичною міліцією й сам визнав, що давав вказівки «Беркуту» «зачищати». А трьома роками раніше Валерій Коряк курував сферу економічних злочинів і командував наїздом на ювелірний завод. У результаті до рук Коряка «прилипла» кисельовська антикварія. Однак не лише втікач «кадр» Захарченка на прізвище Коряк належав до числа «підлих, крадіїв і хабарників, чиє місце на нарах» за версією ювеліра (це майже дослівна цитата). Кисельов клеймив не лише ВІП-міліціонерів періоду «царювання» Януковича, але й діючих підлеглих Генпрокурора Юрія Луценка.
Він стверджував, що працівник ГПУ Валерій Конопод винес зі сховища 300 кг вилучених на ювелірному заводі коштовностей — нібито для експертизи. А ще викривав «бріллієнтового прокурора» Олександра Корнієця, який зберігав у себе в домашній аптечці камені з його, кисельовського, ювелірного заводу. Убієнний навіть називав проблему, через яку Корнієць досі не займає своє місце біля «параші» – «бріллієнтовий прокурор» має покровителів серед заступників Луценка.
Якщо це так, чи варто дивуватися, що справа хабарника Корнієця розглядається черепашиним кроком? І точно так на антирекорд за швидкістю розгляду йде інша резонансна УД – справа безпосереднього організатора побоїща на Майдані Олександра Попова. У Шевченківському райсуді столиці продовжують судити екс-голову Київської міської адміністрації, який спільно з іншими високопоставленими чиновниками зі свити Януковича перешкоджав проведенню мітингів і зборів (ст. 340 КК – карається обмеженням або позбавленням волі на строк до 5 років) та перевищував повноваження (ч. 3 ст. 365 КК України – карається позбавленням волі від 7 до 10 років). Час працює на Попова — він перебуває на волі, очікуючи закінчення строків давності притягнення до відповідальності.
За побиттям студентів голова Київської міськадміністрації стежив у режимі відеоконференції. Йшов 9-й день Євромайдану. 3:45. Топіт чобіт 290 беркутівців супроводжував прибуття на Майдан довгомірів зі штучними деталями гігантської ялинки. Спецназівці, яких відправили на Майдан тієї ночі, були не лише київськими (були з Сумської, Харківської, Полтавської, Черкаської областей), але кістяк склали бійці столичного полку «Беркут».
Вони оточили Майдан по периметру й практично одразу почали молотити тих, хто скупчився біля монумента Незалежності. Протестуючі затягли, але не допели гімн — почалося месиво. Ніби навмисне, на Майдані було повно журналістів і відео з місця подій розлетілося інтернетом. «Беркутівці» били дубинками й ногами. Представникам ЗМІ теж дісталося. Тих, хто розбігався, гнали по Хрещатику в бік Бессарабки й у бік готелю «Козацький». Наздоганяли, збивали з ніг, топтали лежачих.
Початково силовики навіть були задоволені: «Операція пройшла нормально. Голови самі собі розбили. Тепер тут буде ялинка для дітей», — давали коментарі для 5 каналу. У головного медіа-ресурсу Порошенка починалася зоряна година – телеканал з цього моменту цілодобово висвітлював Майдан і показував свого господаря в вигідному світлі. Вже 1 грудня він виступив у ролі миротворця на Банковій — ніби «Ленін на броневику», Порошенко взобрався на грейдер. Але після перемоги Петра Олексійовича раздобути оригінал відео 5 каналу для слідчої групи було складно. Чомусь телеканал взагалі заперечував, що знімав на Майдані 30 листопада.
На одному з популярних відео «беркутовець» кидає фразу: «Наступного разу буде ще «краще».
Усе говорило про те, що в демонстрації «сильної руки» й полягав план «заходу». За підсумком: 35 учасників мирного мітингу госпіталізовано, 37 арештовано. Через це фото довго ходили чутки про те, що 30 листопада на Майдані «беркути» вбили студентку. Але, на щастя, найсерйозніші ушкодження, отримані під час «зачистки», були середньої тяжкості — таких серед потерпілих четверо. А всього постраждали 79 осіб. Хоча значна частина затриманих і потерпілих були людьми середнього віку, в історію країни це ЧП увійшло як придушення студентської акції й ніч побитих дітей.
На тлі масових виступів і вимоги про власну відставку Януковичу довелося тимчасово відсторонити Захарченка від обов'язків, а голові столичної міліції Коряку — взяти на себе відповідальність. Він з'явився на прес-конференції — визнав, що за проханням «Київблагоустрою» залучив «Беркут». Але виправдовувався: «Протестуючі хапали за руки, не давали розвантажувати. Все як слід». Визнаючи, що «міліція була не в найкращому вигляді», виручав міністра МВС Віталія Захарченка. І головне — …нікому не радив йти на Майдан.
Одним словом, «риги» не здавалися. Михайло Чечетов заявляв: «У відповідь на м'яке, толерантне звернення з проханням дати можливість встановити ялинку, в міліцію полетіли палаючі полена» (і це про той майдан, який до 1 грудня лише співав і танцював). Микола Азаров вимагав покарати «провокаторів». МВС поширювало відео з хлопцем, який кидав яйця в «Беркут». «Яйцева» картинка мала проілюструвати твердження міліції: мітингуючі «першими застосували силу». Але пристрасті накалювалися, і незабаром Генпрокурор Віктор Пшонка підтвердив інформацію про причетність не лише Коряка, але й його заступника — Петра Федчука. Пшонка також згадував заступника секретаря Ради національної безпеки й оборони Володимира Сівковича й тогочасного голову КМДА Олександра Попова.
Одночасно опозиції вдалося раздобути й оприлюднити протоколи допиту всіх фігурантів, з яких випливли імена головних замовників побиття: Андрія Клюєва й Віталія Захарченка. З показань Попова випливало: у нього був наказ від Клюєва – слідувати вказівкам його заступника Сівковича. Коряк підтверджував: аналогічний наказ (слухатися Сівковича) йому дав його начальник Захарченко.
Клюєв подзвонив Попову за добу до «зачистки» й вимагав: ялинка повинна стояти до 30 листопада. Про точний час початку «зачистки», за показаннями Попова, він дізнався від Сівковича. Тієї ночі Сівкович заїхав за ним у КМДА, і звідти вони разом поїхали до начальника Київської міліції Коряка. Втрьох спостерігали за кривавим розгоном від початку й до кінця: усе, що відбувалося на Майдані, виводилося на монітор у кабінеті Коряка в онлайні.
Паралельно своє розслідування проводив і т. зв. Штаб національного опору. І йому вже в грудні 2013 року вдалося встановити, що 28 листопада управління міліції отримало з департаменту культури Київської міськради лист із проханням допомогти комунальній техніці завезти святкові прикраси, забезпечивши охорону громадського порядку. Трохи раніше міністр Захарченко дав вказівку спрямувати в розпорядження столичного МВС «Беркут» з регіонів. У завдання Попова входило забезпечити до початку «зачистки» прибуття комунальників, Коряк організовував силовий розгон, Сівкович здійснював загальну координацію. Федчук видав наказ про зачистку екс-нач. управління громадської безпеки МВС у Києві Олегу Мариненку, а той поставив завдання «беркутівцям».
На фото і. о. командира 3-ї роти «Беркута» Євген Антонов — його фотографіями після зачистки був завішаний весь Хрещатик. Антонов один із 4 керівників підрозділів, які отримали обвинувальні акти. «Беркутівцям» гарантували, що за побиття відповідати не доведеться — видимо, тому Антонов і не ховав обличчя.
На початку лютого 2014 року Печерський і Шевченківський райсуди Києва закрили провадження щодо Попова й Сівковича — вони потрапили під дію спеціальної амністії, пов'язаної з подіями на Майдані. І — як же! — Генпрокуратура «майданівця» Олега Махницького з цим погодилася. Лише під тиском громадськості ця амністія була скасована. Підозра Попову була висунута в середині травня 2014 року разом з Мариненком, Федчуком і Коряком.
Що відбувається в суді за справою Попова? 6 березня 2019 року Шевченківський райсуд столиці. Допитують свідків. Екс-директор КП «Київблагоустрій» розповідає, як особисто приїхав розвантажувати ялинку о четвертій годині ранку. Він запевняє, що в нічній роботі не було нічого незвичайного. За його словами, мітингуючі хапали за руки, не давали розвантажувати. «Усе як слід», — чи не підморгує колишньому шефу Попову. Потерпілий запитує: «І на скільки метрів ви не доїхали до місця розвантаження?» «На двадцять метрів». «Коли було прийнято рішення встановлювати ялинку?» «За тиждень. Набагато раніше. Департамент культури поставив перед фактом».
Коли потерпілі починають задавати свідкові питання, захисник Попова вскакує, ніби ужалений. «Свідком може бути особа, якій відомо про вчинення правопорушення. А ви знаєте, у чому Попова звинувачують? Попова звинувачують у тому, що за змовою з групою осіб перешкоджав мітингуючим і сприяв «Беркуту» в перевищенні влади, що привело до тяжких наслідків. Вважаєте ви себе свідком у цих злочинах? Ні? Ваша честь, скільки можна переливати з пустого в порожнє», — намагається довести, що свідок – не свідок.
Наступні показання дає жінка – бригадир дворників, які чергували на Майдані тієї ночі. «Мітингуючі стояли спокійно. Вони нас бутербродами пригощали, ми прибирали. Усе було тихо. Після третьої години я бригаді кажу: «Тут прибрали — пішли на той бік, до Ляданських воріт». Замітали потихеньку. О четвертій годині почалися крики! Хлопки! Люди почали бігти повз Головпошту. Кричали: «Тітко, не ходи туди, там убивають!» Ми злякалися, сховалися. О сьомій годині надійшла вказівка йти прибирати біля стели. Там було багато міліціонерів, усе оцеплено. Великий розбрат».
«У вас були претензії до мітингуючих до того як їх розігнали?», — запитує адвокат потерпілого. «Ніяких. Дуже приємні, патріотичні, тихі люди. Шкода, що так вийшло».
Олександра Попова (на фото «ОРД» він справа) визнали винним ще за Януковича. Зимою 2013–2014 років протестуючих затримували пачками, і в результаті з'явилася амністія, заради якої Попов повністю визнав свою вину. Але сьогодні все заперечує. Екс-голову КМДА звинувачують у створенні технічного прикриття, формальної ширми для реалізації силового придушення протесту.
Після засідання запитую у гособвинувача – не здається йому, що захисту вдається розвалювати обвинувачення? «Розпорядження Попова, на підставі якого все робилося, є в матеріалах (ми його поки не дослідили). Того дня сцену розібрали. Можливо, розгон і не знадобився б. Але Президент… І Клюєв… Хотіли показати: «Ми тут влада». Я вважаю — діяли неадекватно. Впевнений, що для обвинувачення Попова доказів більш ніж достатньо», — коментує прокурор відділу процесуального керівництва ГПУ Сергій Капішин.
Ще триста свідків за справою Попова не допитані. Розриви в датах засідань – півмісяця. Якщо на одному засіданні встигають допитати двох-трьох, чи всі доживуть до вироку? На це питання відповідає представник трьох потерпілих Олена Ножовник: «На мою думку, суд нічого не робить для того, щоб прискорити розгляд. Ця справа не є пріоритетною й тому такий у нас — млявий – йде процес». Олена не виключає, що процес затягується штучно, але називає це результатом судової реформи.
Потерпілі й адвокати згадують, як саме в цей, Шевченківський, райсуд після силового розгону звозили покалічених на Майдані людей, яким намагалися «шити справи». «Я прочитала заклик у Фейсбуці: затримали за адміністративне порушення потерпілих, будь ласка, приїжджайте, хто може надати безоплатну допомогу, до Шевченківського райсуду… – згадує Олена Ножовник. — Протоколи складалися за липовими рапортами й за липовими поясненнями комунальників. Коли я вперше побачила одного зі своїх майбутніх підзахисних, у нього був такий вигляд, ніби його по асфальту протягли обличчям».
У потерпілого Сергія Колоші теж є про що згадати. Він став героєм фільму «Зима в огні» (2015), стоп-кадр з якого на головному фото в цьому матеріалі. «Ти у них питаєш: «За що?», А вони відповідають: «Скажи спасибі, що тебе не запакували». Лупцювало таке бидло, що я тепер розумію, чому на місці президента знаходиться Янукович», — говорить Сергій у цьому фільмі.
Прошу його розповісти про події тієї ночі. «29-го я приїхав, атмосфера царила ненав'язлива. Були люди різного віку, але в основному молодь — наївні, доброзичливі. Всього до 500 осіб. Те, що можна було назвати сценою, було під стелою. Її вже частково демонтували. Народ був розпорошений по Майдані й частину території вже оградили (під ялинку). Були й палатки – одна чи дві. ВВшники спустилися по вул. Гордецького. Машини підїхали зі сторони Інститутської й Хрещатика. Дві машини з причепами й Камаз. З нього почали вивантажувати сірого кольору щити огородження титушківського виду представники «Київблагоустрою». «Беркут» почав спускатися по Інститутській. Київський спецназ у чорному. Вони йшли вальяжно, крутячи в руках «Томфу» (спецзасоби, якими можна завдати серйозних ушкоджень: не гумові, а пластикові дубинки – Прим. авт.), розминаючись.
Біля пам'ятника засновникам Києва були футбольні фанати, які теоретично могли чинити опір, але «беркутівці» одразу спрямувалися до стели. Попутно когось виштовхуючи, когось забираючи в автозак. Надвигалися на стелу», — розповідає киянин Сергій.
Він стверджує, що бити протестуючих почали без попередження й одразу по головах. «З моменту, як вони спустилися, до моменту як почали бити, пройшла хвилина. Я стояв на першій сходинці перед стелою. Передо мною виник боєць 4-ї роти київського «Беркута». Град ударів. Озвірілий вираз обличчя… Як потім виявилося, ідейний антимайданівець, 22 роки. Розбив мені голову, обличчя, ніс… Я залився кров'ю, ледве утримався на ногах. Потім сюди накладали шви, – показує на обличчі й потилиці місця нанесення ударів, — Після цього мене потягли в гущу «беркутів», і там продовжували бити по руках і ногах».
На фото «ОРД» — потерпілий Сергій Колоша й прокурор відділу процесуального керівництва ГПУ Сергій Капішин.
На думку потерпілих, процес затягують в інтересах Попова. Судові засідання призначаються раз на півмісяця, відкладаються й зриваються. Потерпілий переконує, що «беркутівців» ніхто не провокував, а серед ВВшників в оцепленні були співчуваючі. «Умовні «провокатори» (про яких говорила міліція), якщо й були, то лише міліцейські, підсаджені «качки». Тихарі впроваджуються в будь-яку акцію, але навіть яйця, які кидав хтось, або удари древком прапора — то був крик душі, як укус комара проти орди спецназівців», – говорить Сергій Колоша.
Переглянувши кілометри відео, він впізнав серед учасників подій 30 листопада одіозних персонажів, які згодом вчиняли на Майдані вбивства. Це й колишній командир київського «Беркута» полковник Сергій Кусюк, який тепер займається тим же самим у Москві – розганяє мітинги. І заст. ком. «чорної роти» Дмитро Садовник, якому допомогли втекти в РФ. Сергій дійшов висновку, що «беркутівцям» дали гарантії того, що їх не покарають — вони діяли демонстративно. «Це ті самі київські «беркути», які лупили людей під Українським домом і під Гостиним двором, під час вимоги провести вибори в Київраду. Основна маса була задіяна й в інших кривавих епізодах Євромайдану – ті самі «орли Садовника», — говорить Сергій.
На сьогодні слідству вдалося висунути підозри шістнадцяти силовикам. Хоча найбільш завзятих костоломів тієї ночі було близько 30. Серед підозрюваних у причетності — командири: Євген Антонов, Андрій Дидюк, Микола Тягнирядно, Юрій Шевченко, Руслан Марчук (після Майдана він перейшов на роботу в поліцію й встиг отримати медаль «За бездоганну службу»). З ними судять заст. начальника управління громадської безпеки Олега Мариненка. Але процес досі на стадії зачитування обвинувального акта. Окремо звинувачують рядових Сергія Лободу й Максима Обмочевського.
«Крім справи Попова є ще приблизно 12 УД по 30 листопада, — Колоша загинає пальці, — І ніхто не під вартою. Посидів недовго лише «беркутовець» Лобода». «Їм потрібно було показати, що не варто йти проти Януковича. Скільки ви не протестуйте, результату не буде. Залякати. Але побиття студентів стало детонатором», — Сергій впевнений, що безглузда жорстока побоїще саме й була метою, а не «побічним ефектом» тієї акції. У причетності Попова потерпілий також не сумнівається. «Регіонал» Попов дав привід для «зачистки». Він представник тієї влади. У судах ручкається з Лавриновичем, з «беркутівцями». Він усе стежив. Давав вказівки.
У минулому році в суді ми з'ясували з показань майстра, що задним числом, вже після розгону, о 5–6 ранку з'явився печально відомий документ від комунальників — про те, що їм нібито хтось перешкоджає. За наполегливою вимогою начальства той чоловік поставив підпис під папіркою. Він сказав, що був без окулярів і підписав, що в них нібито щось там кидали, не читаючи», — розповів «ОРД» потерпілий.
Характерно, що, незважаючи на проведену слідством роботу, всі обвинувачені впевнені, що зможуть уникнути покарання й наполягають на своїй невинності. А потерпілі роками вимушені розриватися між судовими процесами. Сергій Колоша засідань майже не пропускає, але це рідкісне прояв громадянського обов'язку: «Я присвячую частину свого життя ходінню по судах і роботі з матеріалами справ – тому, що це мій обов'язок, данина тим (потерпілим), хто тепер воює на сході, і тим, хто поклав своє життя на Майдані».
Але багато потерпілих уже розчарувалися в правосудді й махнули на справедливість рукою. Окреме спасибі за це потрібно сказати керівництву ГПУ, яке 6 чи 7 разів змінювало слідчу групу, влаштовуючи безглузді кадрові перестановки. Орава погонич отримує невиправдано високі зарплати, тоді як кількість слідчих і прокурорів, задіяних безпосередньо в масиві «справ Майдана», зведена до мінімуму.
Де перебувають організатори кривавого розгону й як вони живуть? Віктор Янукович – єдина особа з причетних до кривавих подій 30 листопада, яка засуджена. І то – засуджена за інший злочин, «державну зраду». Завдяки нині призупиненій процедурі заочного засудження, йому дали 13 років. І вирок не набув законної сили – захист Януковича подав на нього 5 апеляцій.
Андрія Клюєва (зліва) Янукович призначив головою АП за місяць до своєї втечі. Не лише кровавих подій 30.11.2013, але й безладів у Києві 18.05.2013 – його рук справа. Клюєв стояв за масовими драками, використовував для протидії мирній акції «Вставай, Україно» бойовиків — після чого й з'явився неологізм «титушка». Другий за значимістю фігурант і головний організатор побоїща — Андрій Клюєв, втік з країни одночасно з Януковичем.
Розслідування ГПУ дійшло висновку, що саме Клюєв залучив для реалізації свого задуму всіх інших, включаючи Попова. Досі не доведено – узгоджував ли Клюєв своє рішення щодо розгону 30 листопада безпосередньо з Януковичем чи діяв в інтересах патрона на власний розсуд. Важливо, що з 6 березня цього року Європейський Союз зняв санкції щодо Клюєва й тепер він вільний як птах, а його активи розморожені. Причиною названо відсутність переконливих доказів злочинів, до яких причетний Клюєв. Чому Генпрокуратура їх не надала – можемо лише гадати.
Разом з Віталієм Захарченком і Миколою Азаровим навесні минулого року Андрій Клюєв провів у Москві прес-конференцію, на якій озвучив плани щодо повернення в Україну. Віталій Захарченко, на якого також указували свідки й підозрювані як на організатора побиття 30 листопада, влаштувався на роботу в Держдуму РФ. Він не припиняє атакувати Україну в ЗМІ РФ. І разом з тими, хто втік від відмездя в Москву «беркутівцями», минулого року пройшовся Москвою в колоні «Безсмертного полку».
Печерський райсуд столиці зняв арешт з 26 об'єктів захарченківської нерухомості ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/79513921 ) в Україні. За чутками, рішення є частиною таємної домовленості між нинішнім господарем Банкової й Захарченком. Згідно з цією домовленістю, Петро Порошенко отримав контроль над каналом 112, який раніше належав через офшори Захарченку. Після того як піднялася хвиля обурення, Генпрокуратура заявила про повторний арешт майна екс-голови МВС, але надовго ли (та й чи можна вірити)?
Бувший сторожовий пес Януковича Віталій Захарченко тепер влаштувався сторожити режим Путіна. А тим часом в Україні Печерський райсуд захистив його інтереси. На фото з Фейсбука Vasily Maximov — Захарченко й біглі «беркутівці» 9 травня 2018 року в Москві.
Забавно, що рецидивіст Віктор Янукович вже намагається в тому самому Печерському райсуді столиці захистити свою честь і гідність, а розглядати позов буде суддя Віталій Писанець, який саме й зняв арешт з будинків і ділянок Захарченка. Цього суддю називають ручним суддею Банкової – до переведення в найкозирніший суд Києва він здійснював правосуддя в… «ЛНР» (м. Свердловськ).
Заст. Клюєва по РНБО Володимир Сівкович теж проживає в Москві. У квітні 2015 року він потрапив у реанімацію після автомобільної аварії. А минулого року знову почав з'являтися «на людях» — давати інтерв'ю російським ЗМІ.
Петро Федчук – колишній заст. Коряка в міліції Києва отримав російське громадянство й разом з колишніми українськими «беркутятами» розганяє мітинги опозиції в Москві.
Валерій Коряк, за наявними даними, проживає в Криму. Врятувати майно в Україні (включаючи – вкрадене у ювеліра Кисельова) йому допоміг розлучення. Останній раз Коряк з'явився в інформаційному полі 2 роки тому: записав відеозвернення, в якому звинуватив у розгоні Євромайдану «регіонала» Сергія Левочкина.
Версія про те, що Левочкин підставив Януковича, дуже популярна серед його прихильників, як і різні інші теорії змови. «Підставами» пояснюють кровавих подій, які стали початком януковичевого кінця, екс-«регіонали». Але працюють ці гіпотези лише з тими, хто не знає або забув історію розгону Податкового майдану. А вона розгорталася точь-в-точь за тим же сценарієм, лише з більш сприятливим для організаторів результатом.
3 грудня 2010 року працівники КП «Київблагоустрій» при підтримці кількох сотень працівників МВС оточили Майдан по периметру. І з 5 до 6 ранку розібрали палаточне містечко, виконавши постанову окружного адмінсуду Києва про заборону проведення масових заходів у центрі Києва. Привід був той самий – «ялинка»! Мітингуючих витягували з палаток, топтали, крушили їхнє майно. На координаторів і активістів сфабрикували кримінальні справи, і деякі з них провели в тюрмі по півроку — за нібито пошкодження покриття площі при встановленні палаток (кваліфікували як хуліганство).
Очевидно, що Попов, який під час розгону Податкового майдану був свіженазначений головою КМДА, і тут розраховував вислужитися, повторивши успіх 2010 року. Розслідування дійшло висновку, що метою максимально жорсткого придушення було припинення акцій протесту. А зворотного ефекту досягли з 2 причин: виконавці не розрахували сили, організатори недооцінили протестний потенціал.
Перше придушення мирних протестів під приводом «ялинки» було не в 2013 році, а в 2010 році – відео для тих, хто не знав або забув.
Так само не зайве буде нагадати, що головний організатор «зачистки» 30 листопада Андрій Клюєв не вперше незаконно протидіяв мирним демонстраціям. Шістьма місяцями раніше, 18 травня 2013 року, саме він був режисером зіткнень у центрі Києва, під час яких розповсюджувався гасло «російського світу»: усе українське – це фашизм, а промосковське — антифашизм.
Спочатку перед опозиційною колоною акції «Вставай, Україно!» з'явився БРДМ з гігантською морквою й «кроликами», який мав дискредитувати Яценюка й його прихильників. Цю ідею за замовленням Клюєва виконав політтехнолог Володимир Петров.
Да-да, той самий, що тепер перебуває під розслідуванням за організацію секс-скандалу, який мав на меті очорнити заст. голови Департаменту захисту економіки Нацполіції, й нині балотується в президенти. А точніше — обслуговує Петра Порошенка в якості технічного кандидата, як за Януковича обслуговував Януковича.
А після броневика з морквою опозиціонери зіткнулися з провладною акцією, яка проходила на шляху маршу «Вставай, Україно!». І саме тоді, в результаті нападу спортивних молодчиків на демонстрантів і журналістів, народився термін «титушка» — за прізвищем одного з «антифашистів», найнятих за замовленням Клюєва.
Силовики й уголовники, які зимою 2013–2014 років вчиняли викрадення й вбивства майданівців, діяли заодно вже тоді, навесні 2013 року.
Спірним залишається питання: зацікавлене ли нинішнє керівництво країни в справжньому покаранні винних у злочинах на Майдані? Прийшовши до влади кров'ю щирих патріотів, навесні 2014 року діючий Президент давав клятву покарати не виконавців, а тих, хто видавав накази, організаторів різанини з вищих ешелонів. Але за останні 5 років «майданівське» керівництво показало себе плоттю від плоті тієї влади, яку прогнав Майдан. Здається, це керівництво турбувалося більше про збереження тих кадрів, які готові перевищувати повноваження, ніж — про захист демократичних цінностей. Усі ці п'ять років влада інстинктивно захищала себе, розуміючи, що може опинитися на місці «папередників».