Це фото розповсюджували прихильники Петра Порошенка в соціальних мережах. «Розкрадалися, а як тільки за яйця беруть — одразу «Путін нападе», — коментували їхні опоненти. «Хто проти Порошенка, той проти України, голосувати за Порошенка = врятувати Державу. Він створив/відновив/довів українську армію до рівня однієї з найкращих у Європі. Тільки його одного боїться Путін. Якби не Порошенко, у Києві давно були б російські танки» — цей набір штампів, що густо тиражувався прихильниками діючого Президента, спонукав нас поговорити про ймовірність вторгнення з боку РФ з військовими експертами. Нас цікавила не лише ризик загострення військових дій саме тепер, коли в Україні розгорається боротьба за владу, але й небезпека відкритої агресії на кінець листопада, коли Президент запровадив військовий стан. Ми розпитували фахівців у сфері оборони про ситуацію в зоні так званої ООС та її вплив на виборчий процес, а також про вплив на боєздатність корупційного скандалу в «Укроборонпромі».
Військовий оглядач, полковник СБУ (у відставці), Олег Стариков:
— Відкрита агресія малоймовірна – вся стратегія Кремля спрямована на взяття України під політичний, а не під військовий вплив.
Для цього Кремль використовує гібридні форми, тобто набір агресивних і підривних дій, що складаються з дипломатичних, економічних, кібер- та інформаційних операцій і власне збройного конфлікту, який нині перебуває в проксі-фазі у стадії конфлікту низької інтенсивності. Російська стратегія не передбачає широкомасштабних наступальних операцій. Все, що ми нині спостерігаємо, відбувається на тактичному рівні (максимум — взвод, рота), «робота» диверсійно-розвідувальних груп та щоденні обстріли наших взводних опорних пунктів на передовій лінії фронту. Це робиться для того, щоб тиснути на Україну, показувати, що якщо ми не будемо робити те, що вимагає від нас РФ, на нас нападуть крупними силами. Як ілюстрацію своїх намірів підтягнули свою військову інфраструктуру на відстань до 50 км до кордону. Оточили з півночі військами 20-ї гвардійської армії (штаб у м. Воронеж), що входить до Західного військового округу, зі сходу — загальновійськовою армією, що входить до Південного округу.
Ці новоформовані бригади, дислоковані в Богучарах, Валуйках та Солоті, укомплектовані всього на 40–50% особовим складом, а бойовою та військовою технікою — повністю.
— Виходить, свою мету росіяни досягли: нам показують м'язи — ми ведемося, нас лякають – ми лякаємося?
— Як це не дивно, ми робимо все, що від нас хочуть. Війна — це продовження політики іншими способами, — говорив прусський стратег Клаузевіц. Війна, розв'язана РФ з метою не дати Україні увійти до Євросоюзу, НАТО та «повалити хунту», досягає цілей. З великим напруженням з боку України йде виконання підписаної з ЄС Угоди про асоціацію. А що стосується НАТО… Заявляю компетентно – основними «гальмами» у вступленні України до НАТО є керівництво МО та «Укроборонпрома», які на словах «за», насправді – блокують прийняття угод про стандартизацію, директив та процедур, які є основою для того, щоб Україна виконала до 2020 року всі свої зобов'язання та досягла оперативної сумісності з ЗС країн НАТО, як це визначено Стратегічним оборонним бюлетенем, затвердженим Указом Президента України 240/2016.
Для виконання своєї третьої стратегічної мети Кремль поставив на парламентські вибори та буде робити все, щоб проросійські партії увійшли до ВР та блокували на рівні законодавства всі кроки, щоб не дати Україні виконати свої зобов'язання та не отримати ПДЧ.
— Чому ви так впевнені, що ми не йдемо «подалі від Москви» (як заявив Гарант) та ближче до НАТО?
— Щоб увійти до НАТО, треба виконати вимоги, що закладені в Річній національній програмі під егідою Комісії Україна–НАТО (РНП), в угодах про стандартизацію (так звані stanag). Треба провести через ВР доповнення до ЗУ «Про оборону» (про військову стандартизацію). До речі, при загальній кількості 1300 stanag, що діють у НАТО, на сьогодні в Україні прийнято всього 87 (це 6%). Уряд не звітував про виконання РНП на 2018 рік, не затверджена Президентом і програма на 2019-й. Ось самі й робіть висновки: йдемо ми до НАТО, чи тільки говоримо, що йдемо.
— А ж ще в 2015 році в Брюсселі підписали Угоду про співробітництво у сфері підтримки з НАТО: http://www.mil.gov.ua/news/2015/04/27/ukraina-ta-nato-pidpisali-chergovu-ugodu-pro-spivrobitnicztvo—/ — 1) Україна 25 років співпрацює з НАТО.
2) Щоб відповідати критеріям НАТО, треба виконувати взяті на себе зобов'язання. Зайдіть на сайт МОУ, у розділ stanag у нормативно-правовій базі побачите, що МОУ прийняло 5 угод про стандартизацію, ще 5 готуються. І тільки після скандалу навколо «Укроборонпрома» влада почала щось робити в цьому питанні. Без прийняття нових стандартів у ОПК, заміни менеджменту, лібералізації ринку військово-технічного співробітництва, переподпорядкування «Укроборонпрома» (або того, що від нього залишиться) Кабміну (замість Президента) – ситуація не зміниться. Замість нинішніх фігурантів справ з'являться інші, і все піде по колу. Замість модернізації Україна пішла шляхом відновлення старого та шляхом розкрадання – який нам і показав пан Бігус: 1,2 ч: https://www.youtube.com/watch? v=lGTf2nUyxfw 3-я: https://www.youtube.com/watch? v=7w2-JWkoI3Y 4,5-я: https://www.youtube.com/watch? v=_OnozZhvXt8
До речі, ось ще питання: навіщо в 2015 р. на озброєння секретної ПКМУ був введений раніше знятий, виготовлюваний у Росії, Т-72?.. А поставка у війська мінометника під назвою «Молот»?.. На мою думку, все, що відбувається в Україні, чудово відомо в Кремлі — у них тут агентурні позиції, потужні агенти впливу. Навіщо їм збройні вторгнення, якщо й так торгівля з РФ йде повним ходом? Якщо російський бізнес (маю на увазі кінцевих бенефіціарів) в Україні процвітає?..
— А як же заява про найсильнішу з 2014 року загрозу вторгнення з боку РФ в Україну, яку начальник Генштаба зробив у грудні для Reuters?
— Віктор Муженко найстарший військовик, він і повинен постійно готуватися до вторгнення. Але цю його заяву я розглядаю як політичну.
— Як ставитися до тези про те, що під час війни не можна змінювати Верховного головнокомандувача (постійно чуєш від порошенківців: ну не клоуну ж бути Верховним головнокомандувачем)?
— Передвиборча кампанія Президента побудована на розділенні. І перше, що мені хотілося б на це сказати: Президента обирає народ України. Ось кого виберуть, тому й присягнуть військові після інавгурації. Особистість нового Президента на боєздатності ніяк не відобразиться. Точка біфуркації, на мій погляд, пройдена з прийняттям Закону про національну безпеку (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1? pf3511=63531). Він дає можливість створити потужний фундамент для реалізації оборонних реформ.
— А які реформи потрібні?
— Міністр оборони повинен бути призначений з числа цивільних (не з числа тих, хто зняв погони, а просто цивільна особа — тут закладений глибокий сенс демократичного контролю за військовою організацією). Основна задача Міністра оборони — визначення військової політики та бюджету. Як сказав Талейран, війна — занадто серйозна річ, щоб довіряти її військовим. Першочерговою задачею нині є розділення посади Начгенштаба та Головнокомандувача ЗС України. Як розділимо, вважайте — половина реформи пройдена. Але пан Муженко (який обидві посади поєднує) не здається — у затвердженому нещодавно Президентом положенні про ГШ ці посади не розділені, що суперечить затвердженому раніше Президентом Стратегічному бюлетеню. Реформа СБУ давно перезріла. Вже в Законі про нацбезпеку написано вимогу реформувати СБУ у спеціальну службу з правоохоронними функціями та внести зміни до профільного Закону. Але влада й тут не поспішає.
Треба реформувати й Службу зовнішньої розвідки, звідки Президент 14 березня звільнив з посади голову Егора Божко (за чутками — за те, що продав сам собі за 1 тисячу гривень конспіративну квартиру – Прим.Ред). Тему реформування «Укроборонпрома» та розсекречування державного оборонного замовлення влада взяла під контроль, а ми, громадянське суспільство, будемо моніторити та постараємося не дати їй замовкнути.
— Кажуть, що з армії нині звільняються найбільш мотивовані офіцери. Правда?
— На жаль, зміна менталітету у офіцерського складу від «радянського» на НАТО-вський йде дуже важко. Різні школи підготовки та пріоритетів. Військова наука розвивається, стратегії розвиваються, старий підхід не відповідає сучасним уявленням про спосіб управління боєм. Завдання треба виконувати не до круглих дат, і при цьому «класти батальйони», а ретельно планувати та досягати перемоги малими втратами. Тому «на часі» реформа вищих військових навчальних закладів, підготовка викладачів та навчання майбутніх командирів.
— Частина народу вважає, що корупційний скандал підірвав боєздатність більше, ніж сама корупція. Називають викриття злодіїв в «Укроборонпромі» чи не спецоперацією Кремля. А ви що скажете?
— Корупція – це наслідок, а причина — непроведення інституціональних реформ у ВПК. Журналістам, як кажуть – «респект та повага». А наступний крок – створення реального демократичного контролю за сектором оборони та безпеки. Ліквідація всяких кишенькових «волонтерських десантів», прикормлених Громадських рад (до речі, таке явище залишилось тільки в РФ, РБ та у нас) та проведення аудиту в НАБУ. Громадянський контроль треба здійснювати через парламентські комітети, змусити депутатів набрати в помічники експертів (а не як нині, незрозуміло кого). Інакше через рік будемо піднімати точно такі ж питання про зловживання в секторі оборони та безпеки!
Полковник запасу, працівник оперативного управління Генштаба з 2003 по 2006 рік Олег Жданов:
— Ймовірність відкритого вторгнення практично дорівнює нулю. Єдиний напрямок, де є така ймовірність – схід. Якщо РФ планує вторгнення, їй доведеться відмовитися від «зелених чоловічків» та йти в бій під триколорами. Офіційно вторгнутися вперше після Другої світової на європейському континенті, розв'язати захоплювальну війну – ви собі це уявляєте? Санкції будуть такими, які економіка РФ не переживе, росіян просто вимкнуть в один момент і тому Путін на пряму конфронтацію не піде.
— А якщо говорити про Донбас?
— На Донбасі президентські вибори як раз гарант відсутності конфронтації. На мою думку, Петро Олексійович і є основний кандидат від Москви. Найбільш керований та зрозумілий для РФ. Справився чудово з усіма завданнями, поставленими Путіним. За винятком ідеї федералізації – її не зміг протягнути, завдяки опору українського народу. А все інше пройшло, включаючи п'ятирічний саботаж модернізації ЗСУ.
— Вважаєте, у нас немає військової реформи?
— Немає, і ми не розуміємо, яку армію ми повинні отримати в результаті реформування. У нас зростає товарооборот з РФ, незважаючи на відсутність прямих контактів. Договір про асоціацію з ЄС ми спустили на гальмах, починаючи зі стандартизації наших товарів та закінчуючи положенням про захист інвестицій. Тобто – будь-який каприз на користь Кремля.
— Як поведуть себе «ЛДНРівці» в дні виборів?
— До травня, поки не з'явиться зеленка, говорити про ДРГ проблематично. Тут класичний цугцванг – якщо Путін посилює конфронтацію, ми будемо вимушені відповідати. А Петро Олексійович президент миру, веде політику безальтернативності Мінських угод. Так що буде конфлікт низької інтенсивності, і тривати він може нескінченно довго. То — що ми й спостерігаємо п'ятий рік.
— Який ви бачите шлях для припинення війни?
— Відкриваємо статут ООН – блакитні каски надаються як миротворча місія у разі війни. Релігійної, етнічної, міждержавної — якої завгодно, але ключове слово «війна». Якщо ми визнаємо факт збройного конфлікту з РФ, згідно зі статті 27 Статуту ООН, РФ, як сторона конфлікту, не допускається до голосування з цього питання, і ми можемо сміливо розраховувати на дипломатичне розв'язання. А є й шлях створення нових майданчиків для переговорів. Польща та Великобританія просилися, але ми впорядо нікого не пускали в Мінський формат. Англосакси готові битися з РФ на будь-якому полі та з задоволенням згадають Путіну все, починаючи від Литвиненка та закінчуючи Скрипалями. Оголосіть збір підписантів Будапештського меморандуму та забудьте про Мінськ, де зібралися любителі Росії, і де РФ виступає не в якості сторони конфлікту, а в ролі миротворця.
— Невже ми так і не визнали факт агресії?
— У нас є внутрішній документ – так звана Закон про реінтеграцію Донбасу. А на зовнішніх майданчиках ми не зробили жодної заяви, яку повинні були, включаючи офіційну заяву в ООН. Почнемо з Парламентської асамблеї СЕ в 2016 р., де виступ Петра Олексійовича був розпочатий словами про те, що на сході України воюють проросійськи налаштовані українські громадяни. І закінчуючи останнім візитом Меркель у Київ – на спільній прес-конференції не пролунало ні слова про війну.
— Постійте, в 2016 р. Петро Порошенко ліцував з приводу визнання РФ агресором у ПАСЕ: https://www.facebook.com/petroporoshenko/posts/863855793748814:0
— Так, ось тоді й була та його промова, про яку я згадав. І, до речі, ПАСЕ не визнавала РФ агресором. Щодо кризи на Донбасі ПАСЕ завжди засуджувала РФ за підтримку спочатку бойовиків, потім сепаратистів, за фінансування цих бойовиків та за поставки зброї, не більше. Порошенко намагається сидіти на двох стільцях. На всіх виступах усередину країни говорить про агресію, навіть у 2015 р. сказав про священну війну з РФ, а на зовнішньому полі – з шапкою ходить по ЄС та за океан просить кредити, розповідаючи про бойовиків. Ось останній виступ у Генасамблеї ООН — «бойовики при підтримці Росії». І позов у Гаагу ми подали за підтримку та фінансування бойовиків. Хоча вже й InformNapalm довів 255 обстрілів з території РФ, і Bellingcat показав список всіх військових частин РФ, які беруть участь, і навіть Луценко у своєму доповіді написав про 20 батальйонів тактичних груп, які входили під Іловайськ. А все одно війни у нас офіційно з РФ немає, і всі договори працюють. Тому що хочуть вести бізнес. І тому Крим всюди вже виведений за дужки. В останній раз у 2015 році звучала вимога про його повернення. Прикрилися резолюцією Генасамблеї ООН, яка носить рекомендаційний характер – про те, що можна вважати анексію Криму збройним конфліктом між РФ та Україною. Маніпулюють – ось, мовляв, раз ООН визнала, нам не треба визнавати. Але ж ООН за нас не може вирішити. А нас на сьогодні все влаштовує.
— У листопаді була спроба запровадження військового стану. Як ви її оцінюєте?
— Подвійний спектакль. Спецоперація США з виходу з іранської угоди, на яку у Петра Олексійовича виникла ідея накласти свій гешефт. За планом Порошенка повинно було бути збройне зіткнення під Керченським мостом. Тоді було б військовий стан на 60 днів. Але не вдалося, і довелося погодитися на марний план щодо запровадження 30-денного військового стану. Нашому кандидату № 1 треба показати електораті, що у нас один захисник. Але, на мій погляд, керівництво країни робить все для того, щоб, не дай Боже, не підвищилася боєздатність армії. Військову реформу ніхто не бачив, а за морально-діловими якостями вже наближаємося до рівня 2013 року.
Полковник ЗСУ, екс-керівник підрозділу інформаційних операцій Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ Анатолій Кравчук:
— На мою думку, ніякої принципової зміни у військово-політичній обстановці щодо її загострення, аж до можливої повномасштабної збройної агресії з боку Росії, ні зараз немає, а ні 2–3 місяці тому не було. Військовий стан у листопаді був введений, по-перше, із значним запізненням, а по-друге (і це головне) – без належних на те підстав. Під час боїв за Іловайськ чи Дебальцеве підстав було в рази більше, але ж, чомусь ніхто нічого не вводив. Напевно тому, що в той час у нас проводились паради, а не вибори — в цьому головна причина.
— Як ситуація на фронті змінилася у порівнянні з 2014 роком?
— За ці п'ять років війни росіяни насправді нагнали доволі багато техніки та військ під наші кордони – не менше трьох мотострілецьких дивізій, сформувавши тим самим 8-му армію Південного військового округу, яка з 2017 року здійснює безпосереднє управління 1-м і 2-м армійськими корпусами «Л/ДНР» на тимчасово окупованих територіях України, а самі ці корпуси, по суті, є невід'ємною частиною військ Південного військового округу ЗС РФ.
Крім того, Росією здійснено, особливо в минулому році, значне посилення військової присутності в Чорному та Азовському морях, що призвело до перешкоджання міжнародним морським вантажоперевезенням через Керченську протоку та у водах Азовського моря, що значно вдарило по економічному стану країни в частині отримання прибутку від морських перевезень. Але підстав вважати, що щось принципово важливе та нове відбулося, не вбачаю. Зазначене військове угрупування в притул займається керуванням та кураторством підрозділами бойовиків, здійснюючи постійну зміну керівників на ротаційній основі кадровими офіцерами російської армії, але це відбувається не перший рік. Вторгнення є малоймовірним, бо РФ перебуває під постійним санкційним тиском Сполучених Штатів та ЄС, який посилюється. Нещодавно ЄС викреслив Росію зі стратегічних партнерів, що є чергових чітким сигналом про відсутність лояльності до її загарбницької політики щодо України, потужним кроком для приборкання Росії міжнародною спільнотою. А якщо згадати ті проблеми з будівництвом «Північного потоку 2», на які наразилась Росія через жорстку позицію щодо цього з боку США, то у Росії реально повно проблем, бо її економіка тримається виключно на експорті енергоносіїв.
І от тут весь цей час у РФ була чітка позиція: «Нас там нема», тому зараз відкрита агресія поламає всю конструкцію — доведеться перед усім світом виставити себе як країну-агресора, яка напала на іншу суверенну державу. Чи готова РФ піти на це? Гадаю, ні. Хоча повністю відкидати можливість повномасштабного вторгнення не варто, бо Росія у 2014 довела непередбачуваність та зухвале нехтування правилами співіснування, що були прийняті в цивілізованому суспільстві після Другої світової.
— Чи може загострення на лінії зіткнення статися в найближчі дні?
— За останній час обстріли значно знизились. Були навіть такі дні, коли їх взагалі не фіксувалось. Що насправді дуже велика рідкість за ці п'ять років. Але тим не менше, втрати все одно мають місце. От буквально декілька днів тому з'являється повідомлення – на міні підірвалась машина. Відразу виникає питання: куди вона їхала та що то була за міна, звідки взялась? Якщо по нашим тилам вільно пересуваються ворожі ДРГ та закладають міни, то чому ми це дозволяємо? А якщо то не ворожа міна, чому ми на ній підриваємось?
Наступного ж дня виникає ситуація ще гірша: підрив гранати в бліндажі. В результаті маємо двох – «двохсотих», одного – «трьохсотого», і це ще питання чи зможе він відновитись та повернутись до строю. В МВС порушили справу про умисне вбивство, але потім чую з інформаційної стрічки версію прокурора: «В бліндажі розірвалася граната». Ото ж питання до прокурора: невже сама розірвалась? От так лежала собі, лежала, а потім щось так тоскно стало, важко на душі, що від того всього її просто розірвало на шматки?
Щодо загострення – прогноз справа невдячна. Зараз багато говорять про можливе загострення у зв'язку з виборами, але чомусь кажуть, що то буде не під час виборів, а відразу після… Якби планувалось загострення, то саме вибори й є тим самим влучним часом, але ще раз наголошую – скоріше не відбудеться активізації бойових дій. Хіба що наше військово-політичне керівництво спланує та проведе ще одну таку ж блискавичну операцію, як прохід двох катерів та одного буксира під носом у ворога — щоб в нього носа покрутило, або очі повилазили… На мою думку, РФ зараз очікує – хто в нас прийде до влади. Не скажу, що ці очікування є пасивними. Впевнений, що вони дуже активно працюють у цьому плані, але то вже геть інший бік гібридного протистояння – внутрішній, скритий, ну й звичайно, це час інформаційних воєн. От у цій сфері — так, вони явно активізувались та працюють зараз на повну.
Ітак, якщо напруження на фронті кому й вигідно, так це передвиборчій кампанії Петра Порошенка. Страшилка про російські танки, які всенепременно з'являться у Києві, якщо тільки народ посмітиме змінити Верховного головнокомандувача – більше за все схожа на політичну рекламу, яка знаходиться в кроці від культу особистості. Придворні «музиканти» захлинаються: «Тільки Пороша здатен утримати кордони з РФ у нинішніх межах»… А як же Крим та окупована частина Донбасу?. Про їх повернення вже й не згадують. Замість стратегії деокупації: «Кремль зробив ставку на..» — далі звичайно упомінається повний перелік реальних конкурентів діючого тримача булави. Та й самого Петра заносить: всякий, хто задає на зустрічах з виборцями незручне питання, негайно оголошується ним п'ятою колоною, і це калька з московської пропаганди. Ще трохи, і Гарант Конституції видасть указ у стилі Людовіка: «Держава – це я, припинити критикувати государя».
На фото зі сторінки у Фейсбуці Сергія Кривоноса – зліва полковник Кривонос, який обміняв зняття з виборчої гонки на посаду, яку раніше займав розкрадач партнер Порошенка Олег Гладковський. Показовим у цьому сенсі є випадок з походом на вибори колишнього першого заступника командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ, героя АТО Сергія Кривоноса, який висунувся в кандидати під гаслом необхідності змін в армії, і раптом… 6 березня піднявся переполох серед прихильників, написавши про ймовірність відкритої агресії з боку РФ. Мовляв, вона – причина, з якої Кривонос знімається з кандидатства (хоча в момент його висування ймовірність вторгнення була не нижча). І ось уже екс-кандидат у президенти Сергій Кривонос збирається «рубити руки-ноги» за бізнес на крові під началом Порошенка, у статусі заступника голови Ради національної безпеки. Заявляє про намір «карати щурів», сидячи в козирному кріслі, зігрітому головною з них: на місці «смотрящого» за оборонкою Олега Гладковського. Цікаво, що ми спочатку ставили під сумнів самостійність військового, який виступив на виборах конкурентом Верховного головнокомандувача. І виявилися правими — він таки зіграв роль технічного кандидата: вже вважає, що вибори не доречні під час війни. Тоді як Петро Порошенко намагається загасити корупційний скандал, прикрившись призначенням Кривоноса та імітуючи бурхливий початок реформ менше ніж за місяць до закінчення своєї каденції.