У цій історії шокує все: «орли Матіоса», які засадили атошника-орденоносця на 3 роки — за те, що виконав наказ. Тортури, що стирають особистість, через які проходять усі мешканці «виправної колонії». І «реформа» пенітенціарної системи, у якій з часів Януковича змінилися лише назви та деякі керівники. На фото — Бердянська колонія №77 вітає ревізора. Заступник міністра юстиції Денис Чернишов дійшов висновку, що умови тут майже санаторні. «Це засуджені, але це люди, — робив пафосні наголоси нинішній Генпрокурор, а колись політв'язень, Юрій Луценко під час піар-інспекції наприкінці 2016 р. — У нас тут не «ЛНР» і не «ДНР», тут мають дотримуватися прав людини та Конституції».
Після Бердянської колонії № 77 засуджені вже не зможуть почуватися людьми — принаймні такими, як раніше. Це установа мінімального рівня безпеки для «першоходків», туди мають потрапляти особи, які вчинили нетяжкі злочини й мають шанси на виправлення. Однак виходять з цього «тюремного університету» або небезпечними беспредельниками, або розбитими інвалідами.
Так сталося з 23-річним розвідником Олександром, який визволяв Маріуполь і має орден «За мужність». У колонію він прийшов пасіонарієм і сміливцем, а звільнився пацієнтом психіатричної лікарні. Про його долю сайт «ОРД» дізнався від ветерана АТО та жителя Бердянська Андрія Ляшенко — голови Всеукраїнської громадської організації воїнів і волонтерів АТО «Легіон Правди». «Саня з 2014 року на фронті, доброволець, служив у розвідувальному взводі ЗСУ. За наказом командира разом з товаришем по зброї затримав сепаратистів. Доставили, незабаром відпустили. Через півроку від тих сепаратистів з'явилася заява. 10 місяців хлопці сиділи в маріупольському СІЗО. Обох взяли на поруки й дали умовно. Але військова прокуратура донецького гарнізону подала апеляцію на цей вирок. І наприкінці липня 2017 року Саня потрапляє в Бердянську колонію. Стаття 146 («Незаконне позбавлення волі»). Отримав три роки. Судили як військового, а відправили не на зону для військових, а на цивільну».
Тут уместне відступлення. Кадри в мантіях, які відправляють правосуддя в Апеляційному суді Донецької області, славляться ненавистю до захисників України. Люблять засаджувати «карателів» і деякі погонносці, які мають родичів у «ЛДНР» і працюють у військовій прокуратурі. Колишній горлівчанин Микола Сластин, який відправив розвідника Саню по етапу, раніше гучно засвітився у справі прикордонника Сергія Колмогорова, який виконав наказ зупинити машину з порушником, за що отримав 13 років (активісти й журналісти, включаючи журналістів «ОРД», добилися свободи для Колмогорова).
«Саня хлопець боєць, але в Бердянській колонії з першого дня так заведено: «козли» направо, «петухи» наліво, а по центру «мужики», яких починають «кріпити», поки ті не перейдуть в одну з цих двох «каст». Так і з Саней. Пішли дзвінки батькам з колонії: «Щоб син себе нормально почував, перераховуйте на карту». Відомі карточки родичів засуджених, які працюють на адміністрацію («козлів») і вимагали гроші. Кошти, що надходили на карти родичів цих «козлів», потім обналичувалися. І «козли» ділилися ними з адміністрацією.
Деякі мами засуджених і досі продовжують робити переводи, щоб не катували їхніх синів. Саня не хотів перераховувати гроші, говорив: «Я сирота». Але до нього було «особливе ставлення»: «Воював? Нагарбував? Діліся». Придушити його довго не вдавалося — хлопець дуже міцний. Забили натовпом. Так набили голову, що довелося звертатися до лікарів. Це було в серпні. У санчастині Саню уколили знеболювальним, дали снодійне. І поки він перебував у беззахисному стані, не міг відбитися… зґвалтували», — говорить Андрій Ляшенко, який провів власне розслідування. Перевіряючи цю інформацію, ми опитали колишніх працівників і засуджених. Опитані хором стверджують, що влітку 2017 року в санчастині установи командував не начмед, а «смотрящий» Віктор Євгенійович Красильников. Один із «головних козлів». Таким помічникам із числа засуджених керівництво «зони» делегує повноваження представників адміністрації. Як поліцаям у концтаборі, їм дозволено робити що завгодно, лише б інші зеки були послушними рабами й гроші текли рікою.
На момент зґвалтування Красильников вважався «правою рукою» першого заступника начальника колонії. Зараз він вийшов на волю умовно-достроково. Кажуть, цей чоловік вчинив три вбивства. Тобто за законом не міг перебувати в установі мінімального рівня безпеки. Не повинен був опинитися на Бердянській «зоні» й засуджений за прізвиськом «Полоса», який безпосередньо зґвалтував атошника. Він також судим за зґвалтування неповнолітньої та за іншими серйозними статтями. Зек, який «опускав» атошника, раніше судим за зґвалтування, умисне тілесне ушкодження та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. У БІК № 77 він спочатку був розміщений у санчастині, у привілейованих умовах. Факт зґвалтування Олександра саме в санчастині «ОРД» підтвердили й колишні медики колонії. «Прізвисько насильника — «Полоса», він однофамілець одного з представників адміністрації, можливо — родич, — говорить колишній працівник БІК 77. — Постійно відлежувався у нас у санчастині. У «опусканні» атошника брав участь не він один. Вертухай стояв «на стрьомі».
Красильников керував. Медперсонал дізнався про те, що сталося, вранці. Усі були в шоку, але нічого не могли поробити: цього хлопця шкода, але й себе теж — там такі «закони»… Коли запитали «Полосу»: «Навіщо ти це зробив?» він відповів: «Мені начальник наказав». Після цього його перевели в колонію № 55, де цей «Полоса» й досі перебуває».
Після зґвалтування атошник ще кілька разів намагався покінчити з собою. З колонії його відправили в лікарню, але потім повернули назад у 77-му, на другий круг пекла. Ось розповідь лікаря, який готовий свої слова підтвердити під присягою: «З цим атошником я познайомився після того, як він полізав на дріт у «локалці» — намагався вчинити суїцид. Ми поговорили наодинці й він сказав: «Мене хочуть убити, вибивають гроші». Було видно, що хлопець у стані сильного стресового розладу. Його покладли в санчастину. А тут якраз у вересні приїхала перевірка з Києва. І я в присутності всіх заявив перевіряючому: «У нас хлопця сильно побили, а в журнал робити запис не дають».
Він говорить: «А чому не дають? Записуйте». Я записав, вирішивши, що у зв'язку з реформою можемо дотримуватися закону. Але перевіряючий просто набив собі ціну. Як кажуть — «обілетив» начальника. І поїхав. А хлопця після цього зґвалтували. І цей факт я теж внесу в журнал. Доповів керівництву. Після чого було розпочато службове розслідування. Але не щодо причетних, а щодо мене».
Зґвалтування вчинялися в Бердянській колонії й до, й після. Але замовчати інформацію у випадку з Олександром адміністрації виявилося складніше. Тим більше що якраз восени телеканал ICTV випустив шокуючий сюжет про «зону». Хоча колонія вважається «червоною» (тобто в ній не господарюють «блатні»), тюремна субкультура живе всередині повним ходом. «Опущених» на цій зоні «штампують» — говориться в репортажі Дарини Отченашенко: Знімальній групі вдалося запечатлити докази злочинів: підпільний цех, у якому хворі на гепатит і ВІЛ зубами чистять сушену рибу, сліди тортур, показання жертв зґвалтування. Знімали ще влітку — журналісти приїхали якраз у той день, коли в колонію прийшов етап, у якому був Олександр.
А після виходу репортажу в «Топорах» (так іноді називають 77-му) стався бум ревізій. Але хвиля ажіотажу спала, а будні зеків, які ризикнули відвертатися, стали ще страшнішими.
З цим етапом у колонію прибув і наш ветеран АТО Саня. Через присутність журналістів адміністрація того дня обійшлася без традиційної місцевої тортури під назвою «посвячення».
Тортури й вимагання в Бердянській колонії 77 продовжуються й у наші дні — про що нещодавно заявили родичі засуджених: Серед них Тетяна Беляк — мама Юрія Беляка, який потрапив у цю установу 29 грудня 2018 року. А вже 3 січня раздався дзвінок. «Син командним, сухим, незнайомим голосом заговорив: «Терміново, мені потрібно, будь ласка, питання життя й смерті. Будь ласка, перерахуй гроші, номер карти смскою». На задньому плані були чутні чиїсь підказки, — розповіла Тетяна «ОРД». — Мені переслали карточку, і я поповнила її на 12 тисяч. Потім на номер, з якого був дзвінок, відправила суму й прізвище сина. На ту карту надходить багато грошей від родичів різних засуджених.
Платять усі. За півтора місяця я витратила більше 25 тисяч гривень. Не витримала й пішла шукати захисту». Юрій Беляк — один із потерпілих за справою про торгівлю людьми. Півтора року судять у Києві вербувальників, які заманили обіцянкою роботи сотні українців і продали російським наркоторговцям. Тих, хто намагався вирватися, сливали ФСБшникам. Після двох років у російській тюрмі Юрія Беляка й ще два десятки потерпілих екстрадували в Україну й мучення продовжилися. За словами Тетяни, засуджені в колонії № 77 не дивляться в очі, бояться піднести голову. «Там бють усіх, бють просто так. Навіть якщо в очах засудженого недостатньо страху — отримай удар. За пару місяців у цих умовах мій син змінився до невпізнаваності. І зараз його життя висить на волосині», — стверджує жінка. За словами родичів, так звані «козли» прямо заявляють, що гроші беруть для адміністрації.
Але іноді накручують зверху щось для себе. І, перераховуючи гроші, сім'ї просто купують близьким життя без тортур». Родичі описують тортури. Фірмова — «Черепаха»: це коли жертву змушують нахилитися й витягнути шию вперед, після чого по потилиці наносять удар важким предметом. Від регулярного повторення людина перетворюється на «зомбі» з «вибитою головою». Або — «Посвячення», через яке проходять усі новачки, які потрапляють у колонію. Щоб заглушити стогони, на зоні потужно врубається бравурний марш. Засуджених наказують роздягнутися догола й бють палицями. Бють, поки до кожного не дійде: тут він заложник — не хочеш болю, треба платити. Інакше винесуть вперед ногами. Лише в цьому році в Бердянській зоні скончалися двоє. У лютому цього року, одразу після етапу, у колонії побувала група правозахисників. Вони зафіксували вибиті п'ятки, опухлі сині пальці, чорні від побоїв сідниці. Синяки були на всіх, хто перебував на карантині, але засуджені розповідали, що самі впали, ударилися — і так багато, багато разів.
І водночас деякі самі знімали шкарпетки (щоб показати п'ятки) або жестами давали зрозуміти, що вони в біді: Один із потерпілих Сергій Подложнюк (був у Бердянській колонії з 9 січня по 9 лютого 2019 р.) показує сині, опухлі пальці: «Затискають плоскогубцями й починають вивертати або вставляють під нігті брудні голки». За словами жителя Луцька Дениса Кметя, якому нещодавно виповнилося 18 років (його перевели в Бердянськ з колонії для неповнолітніх), у 77-й його називали «бендеровцем» й ображали за українську мову. Денис стверджує, що при ньому в колонії один із новачків перерізав собі вени, щоб припинити мучення. Але зробив гірше: за спроби суїциду в цій колонії теж можуть зробити «образженим». Як говорить Денис, для цього достатньо «нагодувати петушиною кашею». Засуджених змушують їсти з миски «опущених». Після чого вони відправляються за окремий стіл у кутку, у них з'являється просвердлена окремий посуд. І найстрашніше: на зону «образжених» приїжджають одиниці, а з карантину виходить кожен другий.
«Я займаюся багато років правозахистою й отримую багато інформації про тортури, але в цій колонії нічого не змінюється», — говорить представник «Харківської правозахисної групи» Андрій Діденко. Він нагадує випадок, який прогримів на всю країну в 2015 р. Засудженого Миколу Молокова й ще 12 новоприбулих побили під час «обряду посвячення». І судять досі, але не тих, хто бив. А самого Молокова. За те, що він сам нібито побив представника адміністрації. «ХПГ» взяла під крило звірськи побитого засудженого Миколу Молокова, але до відповідальності притягнули не тих, хто бив, а самого засудженого.
У цьому місяці про «концтабір» у Бердянську несподівано загудів Фейсбук: https://www.facebook.com/o.reshetylova/posts/2303252839706858 Спільно правозахисним організаціям і журналістам вдалося добитися розслідування від нового органу, на який покладаються великі надії: Державне бюро розслідувань ведеться виробництво за кількома статтями: «Тортури» (ч 2. ст. 127 УК), «Перевищення повноважень» (ч 2 ст. 365 УК), «Зловживання владою» (ч 2 ст. 364 УК), «Вимагання групою осіб» (ч 2, ст. 189 УК). За матеріалами проходить 9 потерпілих. Військовій прокуратурі теж довелося зрушитися. Але зрушилася вона на свій манер: до ветерана АТО Сані вночі нагрянули додому й під приводом надання допомоги намагалися підсунути папірець про те, що він «не має претензій»: https://www.facebook.com/o.reshetylova/posts/2308372205861588
Як повідомили «ОРД» у Генпрокуратурі, факти підтвердилися. Встановлено, що з серпня 2014 року в колонії відбував покарання М., який нині утримується в госустанові «Софіївська виправна колонія № 55». І «який потенційно міг контактувати з потерпілим» (мається на увазі вищезгаданий «Полоса»). Також ми дізналися, що 29.12.2018 було необґрунтовано закрито виробництво за фактом отримання Олександром тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125 КК України). Але 13 березня це постанову скасовано. І нині в колонії проводиться чергова комплексна перевірка.
Однак чи є підстави для оптимізму? Керівник теруправління ДБР у м. Мелітополі Денис Керман, який зараз розслідує тортури й вимагання, у 2014 році працював міжрайонним прокурором Бердянська й особисто проводив перевірку в колонії. Перевірка ніяких проблем не виявила. Керман тоді якраз інспектував 77-му разом з Миколою Васильєвим: https://www.brd24.com/news/a-6367.html
У Генпрокуратурі пригадують, що в листопаді 2017 року в колонії проводили перевірку й навіть розглядали питання про притягнення працівників Бердянської прокуратури до дисциплінарної відповідальності. Однак кум начальника 77-ої колонії Микола Васильєв і досі «контролює дотримання прав людини» в цій установі. І після того як ГПУ «розглядала його питання» — він виріс до посади прокурора м. Бердянська. І Васильєву, й Керману тщетно скаржилася сім'я Миколи Молокова: Крім того, у ГПУ стверджують, що від потерпілого атошника у 2017 році не надходила заява про зґвалтування (а лише про побої), тоді як сам потерпілий повідомив «ОРД», що писав заяву в прокуратуру Запорізької області в жовтні 2017 р. і повідомляв у цій заяві про все.
Взагалі звернень протягом цих двох років за «Справою атошника» було безліч — й у всі прокуратури, й у Мінюст, й у офіс омбудсмена… Нарешті, та комплексна перевірка, про яку нам повідомили у ГПУ, на момент отримання відповіді виявилася вже завершеною. Так що за офіційними даними, на сьогодні в колонії все чудово, а зеки щасливі. «Інформація, яка поширюється в ЗМІ, спотворена, — цей текст з зони за підсумками останньої «ревізії» такий гарний, що заслуговує цитування, — Представник ГПУ разом з лікарем-психіатром і лікарем-інфекціоністом ЦОЗ м. Київ оглянули побутові умови, провели психологічну діагностику й тілесний огляд засуджених. Відзначили, що в установі правопорядок перебуває на високому рівні, у засуджених відсутні ознаки страху й тілесних ушкоджень. Вони вільно йдуть на контакт, дружелюбні. Мають доступ до медицини й можливість організувати свій дозвілля, вони не кинуті на произвіл долі»: https://www.facebook.com/groups/349501888994710/permalink/352264092051823/
Офіційне фото за підсумками останньої перевірки ГПУ: перевіряючим завжди показують одних і тих же життєрадісних помічників адміністрації (імовірно — співучасників злочинів).
І ось остання новина з колонії: 21 березня цього року БІК 77 відвідав заступник Міністра юстиції України Денис Чернишов. І теж, судячи з офіційного звіту, залишився в повному захваті. Хоча в 2017 році грозив розібратися з «місцевими царками, які використовують рабів для власного збагачення».
Родичі потерпілих впевнені, що на чолі системи терору й вимагання в колонії стоїть Максим Володимирович Чукін, який є начальником БІК 77. А головним куратором тортур називають його першого заступника Максима Коротича. Цих погонносців зараз активно «відмазують» досвідчені ветерани пенітенціарної системи. Зокрема — колишній головний тюремник Сергій Старенький. Він у кількох ЗМІ виступив із виправдовувальною промовою. За його словами, «авторитет» Лера Сумський виділив 20 тисяч доларів правозахисникам, щоб «перефарбувати червону зону в чорну, змінити керівництво на лояльне криміналітету». https://www.facebook.com/Sergii.Starenkyi/posts/2387213138166305
Цей колишній пенітенціарник стверджує, що ніхто захисника України не зґвалтував, він просто збожеволів і все вигадав. Нагадаємо, Старенький був звільнений після того, як у липні 2014 р. не без його участі з тюрми втік підозрюваний у організації умисного вбивства, привласненні й розтраті чужого майна екс-нардеп Олександр Шепелєв, якого депортували з Європи в Україну.
На підтвердження версії Старенького ми навіть отримали довідку про судимості одного з правозахисників. А ось думка Дарини Отченашенко, яка зробила серію репортажів про колонії й власними очима бачила побитих зеків у БІК 77: «Там більшість посуду з дірками — самі знаєте для кого це. Ця колонія — убозтво, а не червоний режим. Це терор, на якому пенітенціарники утверджують своє кривавого «Я». Тому що лише за забором, маючи перевагу, можна почуватися чоловіком у погонах»: https://www.facebook.com/daryna.otchenashenko/posts/2144698088953400
Нарешті — трохи про «чоловіків у погонах», які замінили собою «кримінальних авторитетів».
На фото зліва Максим Коротич справа Максим Чукін. Засуджені вважають їх беспредельниками, у обох у деклараціях багатство, яке не пояснити офіційними трудовими доходами. Максим Чукін поступив на посаду 8 січня 2013 року. Він 1976 року народження, уродженець міста Сочі, закінчив Нижегородське вище військове училище тилу за спеціальністю «командна тактика, продовольче забезпечення». У ЗС України служив з 1994 по 1999 роки. У Державній кримінально-виконавчій службі — з 1999 по 2009 р., і з 2012 року. За словами розвідника Сані, Чукін страждає від ненависті до ветеранів війни й з трудом приховує сепаратистські переконання. Ще в 2015 році проти нього повстав колектив. Офіційною причиною оголосили той факт, що до свого призначення Чукін був засуджений Київським районним судом м. Харкова за вчинення корупційного правопорушення (коли працював начальником Першомайської колонії). Під листом, який працівники відправили в ЗМІ, була підпис: «втомлений від поборів, мовчазний і залякуваний колектив»: http://sled.net.ua/berdyansk/koloniya/maksim/chukin/2014/14/04
Підлеглі впевнені, що Чукін «вирішує всі питання» за допомогою грошей. А його головним покровителем називають керівника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України генерала Олександра Крикушенка. «Ця зона вважається зоною годування Крикушенка. Гроші Чукіну дають і за «УДО», і за будь-які послаблення», — розповів «ОРД» колишній працівник.
У журналістських розслідуваннях його називали феодалом. У 2013 р. він купив у автосалоні джип за 47 тисяч доларів, побудував дім на 400 квадратів у елітному передмісті, маючи в статті доходів лише зарплату. У 2014 році Крикушенко був призначений головним тюремником Харківщини, у якій процвітають традиції «червоних зон». Контрафактне виробництво з безоплатною працею зеків стало його «конем». Навіть на території своєї приватної «фазенди» у с. Бабаї під Харковом Крикушенко побудував маленьку приватну тюрму — з зарешеченим небом, вишкою й колючкою. Сусіди вважають, що земельні наділи генерала обробляють засуджені. І вже після того як журналісти проекту «Більше ніж правда» виявили все це… Крикушенко став головним тюремником України.
У Максима Чукіна й його дружини, яка працює в тій же Бердянській колонії, теж є чим похвалитися. У подружжя цікаві декларації про доходи. У 2018 році й дружина, й Чукін придбали квартири. Сам начальник купив під Києвом за нереально низькою для цього регіону ціною — 151 тисяча гривень (за 65 квадратних метрів), а дружина купила 41 кв. м. у Бердянську за 300 тисяч гривень. https://declarations.com.ua/declaration/nacp_372d1f71-5cce-40aa-8416-dc0396388b21 І вже в цьому році дружина Чукіна отримала в подарунок квартиру у Харкові площею 72 кв.м.: https://declarations.com.ua/declaration/nacp_0bbe1ac5-963c-4b1d-8588-0e9af02382fb
Максим Чукін розповідає перевіряючому з Мінюсту про те, як космічні кораблі борозділять простори Великого театру. Після ЧП з атошником з Бердянської колонії були звільнені шість працівників — але не ті, що заправляють беспределом. А навпаки — ті, які добросовісно виконували свої обов'язки. Ще більше постраждали засуджені, які давали журналістам інтерв'ю й писали заяви про тортури. Нинішній прокурор Бердянська Олександр Маленко, куратори в Мінюсті й безпосереднє керівництво Чукіна називають колонію в Бердянську зразковою.