Курячина проти броні: як українські інвестиції допомогли російському оборонпрому в конкуренції

Європейська комісія підвищила квоту України на імпорт курячини, але під час розбирательств виявився альянс провідного українського виробника курятини з російським вугільним магнатом. Кінець 2018 та початок 2019 років мали принести Східній Європі сплеск втечі українських великих капіталів — населення цього регіону ЄС знайоме з мільйонами українських гастарбайтерів, але місцеві політики звертають увагу передусім на найбільших українських інвесторів, а вже потім на трудових мігрантів. Тому що це податки. Спочатку лідером втечі українського капіталу в східний регіон ЄС мав стати металургійний та енергетичний магнат Ринат Ахметов, компанії якого мали план великих угод у Східній Європі. Але до першої половини 2019 року в лідери виведення прямих інвестицій з України вирвався не Ринат Ахметов, що було б звичайно, а Юрій Косюк, один з піонерів українського аграрного оренди. У лютому цього року його компанія вивела кілька десятків мільйонів доларів на придбання мережі птахофабрик Perutnina Ptuj у Словенії, і під час угоди український покупець заявив про інвестиційні зобов'язання в цій країні на $200 млн.Невдала покупка європейських заводів Ахметовим могла б обійтися набагато дорожче, ніж ці витрати Косюка. Наприклад, інвестиційний брокер Jefferies оцінював активи, на які прицілювався Metinvest у Східній Європі, у суму $752-940 млн. Саме таку мінімальну суму передбачалося вивести з України у 2018-19 роках для невдалої покупки Ахметовим у індійської компанії ArcelorMittal групи її підприємств: румунського комбінату ArcelorMittal Galati, македонського ArcelorMittal Skopje та чеської компанії ArcelorMittal Ostrava. Цього року їхнім власником замість Ахметова стала висхідна зірка металургії Великобританії, британська Liberty House. Дуже ймовірно, що після покупок у найближчому майбутньому їй доведеться витісняти Ахметова вже не з зовнішнього, а з внутрішнього українського ринку металів.Але це все наслідки спроби виведення з України капіталів Ахметова, а що ж з Косюком? Навіщо російському партнеру Ахметова гроші Косюка? Сумарний приплив усіх зовнішніх прямих інвестицій в Україну у 2017-18 роках становив $1,8-1,9 млрд. Відповідно до цього плани Ахметова та угода Косюка грають у цьому балансі істотну роль: вони коштували сумарно $952-$1 140 млн. Тобто могли б повністю нівелювати приплив, якби у Ахметова все вийшло. Такий відтік прямих інвестицій з України на тлі майже аналогічного припливу очевидно негативно впливає на українську економіку. Але незважаючи на це, у Києві взагалі не було якої-небудь занепокоєності влади цією ситуацією, ні щодо Ахметова, ні щодо Косюка. При цьому спроби Ахметова вивести капітал у Східну Європу ще кое-як висвітлювалися українськими медіа. А ось з виведенням капіталів Косюка вийшло складніше. Мало хто в українських медіа звернув увагу на те, хто ж став партнером за його придбанням у Словенії. І така гра в мовчання про партнерів Косюка була цілком обґрунтованою. Тому що відразу після закриття угоди щодо покупки птахофабрик у Словенії Україну занурили в гучний скандал — «курячу війну» між українськими експортерами курятини та Єврокомісією.З цього приводу європейська преса запестріла твердженнями, що українські експортери купують птахофабрики в ЄС, щоб ввозити частково обробену курячу продукцію, і таким чином обходити жорсткі європейські імпортні квоти. «Куриця війна» на початку весни була пом'якшена рішенням Єврокомісії, яке збільшило квоту для українського експорту. Скандал таким чином був погашений. Але розбирательство привернуло увагу європейської та української преси до самої угоди у Словенії, з якої все почалося. Виявилося, що вона має цікаву неофіційну сторону. Офіційно учасники угоди заявляли, що продавцем компанії Perutnina Ptuj українському інвестору виступив гігант важкої промисловості Словенії — компанія Slovenska industrija jekla SIJ. Вона більш відома як Slovenian Steel Group. Пресі вказувалося, що цей продавець птахофабрики належить офшорам холдингу «Кокс» російської металургійної династії Андрія та Галини Зубицьких. 45% акцій птахофабрики російський металургійний холдинг придбав у 2015 році, а на початку 2018 року виріс і довів свою частку до 90%.Встановивши повний контроль, російські інвестори у вересні 2018 року виставили непрофільний актив на продаж. Під час торгів росіяни отримали щедру пропозицію французького претендента, LDC Group, але відхилили її. І замість французів обрали в якості партнера за цим придбанням компанію Косюка. Скелети в шафі Юрій Косюк, голова правління ЗАО «Мироновський хлібопродукт». За кулісами цієї угоди була ретельно прихована інформація про два нюанси. Перший — що партнер Косюка за угодою, холдинг «Кокс», це найбільший виробник коксуючого вугілля в РФ. Другий — що Україна в експорті коксу з РФ після окупації прикордонних районів Донбасу з 2015 року впевнено зайняла перше місце. Зараз український ринок споживає майже 30% усього російського експорту коксуючого вугілля. Майже весь цей обсяг йде для меткомбінатів компаній Рината Ахметова, деяка частина дістається іншим споживачам. Простіше кажучи, металурги Андрій Зубицький та Ахметов — це стійкі партнери. І не працюючий у цій галузі Косюк завдяки угоді у Словенії увійшов у їхнє коло. Навіщо Косюку партнерство з російськими партнерами Ахметова, ще можна зрозуміти, але навіщо російському металургійному гіганту була потрібна птахофабрика у Словенії?У той час коли Кремль у 2014-18 роках натерпівся від санкцій і почав жорстко обмежувати зовнішню активність російського істеблішменту, металургійна компанія Зубицького отримала санкцію на обширний вивіз капіталу з РФ, скупуючи непрофільні активи та вкладаючи капітали, куди тільки можна. Російський олігарх Аліше Усманов, до речі, до певного часу вів себе в Європі аналогічно. Але на хвилі ужесточення Кремлем зовнішніх операцій був змушений у 2018 році повернути частину свого багатства з-за кордону у свій новий московський холдинг. Ще один російський олігарх, Віктор Вексельберг, поступив ще простіше й позбувся більшості своїх пакетів акцій у цілій дюжині компаній США та ЄС. Десятки росіян, які під час першої хвилі санкцій отримали громадянство Республіки Мальта за лінією бізнесу, в останні роки були змушені повертати свої виведені активи в рідні пенати. Але російська компанія «Кокс» та її холдинг чомусь не увійшли в цю хвилю «репатріації». Такий секрет розкривається просто — купивши Slovenian Steel Group, росіяни розірвали єдиний металургійний комплекс Словенії та Хорватії, який до цього істотно загрожував РФ на світовому ринку озброєння.Slovenian Steel до покупки росіянами була традиційним постачальником броні та спецсталей для виробника бронетехніки з сусідної Хорватії, держконцерну DDH Đuro Đaković Holding d.d. Після покупки меткомбінату росіянами кооперація заводів Хорватії та Словенії припинилася майже повністю. Ніякої політики й чиста економіка. Тому що словенський меткомбінат при нових господарях, нібито, «знайшов більш ефективних покупців» та партнерів з кооперації. Чужа гра Основною продукцією концерну Дуко Драковича є випуск бронетранспортерів зі словенської броні, випускаються за ноу-хау фінської Patria. Але крім БТР, родзинкою в продукції заводу DDH виглядає товарна позиція, яка дуже турбує Кремль — це корінна хорватська модернізація танка Т-72 у три нові моделі, M-84A4 Snajper, M-84D та хорватсько-ізраїльська модель М-95 Degman. Розробником усіх базових моделей Т-72 є російський «Уралвагонзавод» з корпорації «Ростех». Ця корпорація на початку 2019 року оголосила про початок політики брендування марки Т-72, тобто проектного заборони на його використання та ужесточення обігу цього товару на ринках третіх країн.І виходить, що покупка росіянами меткомбінату Slovenian Steel та ізоляція Хорватії від кооперації зі Словенією у випуску спецсталей — це цілком ефективний хід, який був здійснений росіянами на території ЄС проти російських конкурентів на світовому ринку бронетехніки. На оплату за цю зовнішньополітичну послугу російській владі Зубицькі з концерну «Кокс» отримали від Кремля «ярлик» на право вивозу з РФ сотень мільйонів доларів у непрофільні активи. Типу птахофабрик. А український курячий магнат Косюк в інвестуванні цих активів поучаствував. Причому виглядає так, що поучаствував свідомо — з прицілом на альянс з головним партнером Ахметова з імпорту російського вугілля в Україну. Адже у 2017-18 роках птахофабрики в Європі продавалися не лише у Словенії. І якщо вже так припекло в «курячій війні» між Україною та ЄС, то тоді для виведення капіталів з України був і інший вибір, крім Словенії. Але з якихось міркувань вона виявилася потрібніша.