Сексуальні звинувачення як знаряддя політичних репресій у СРСР: справи Ежова, Молотова та Берії

Вісімдесят років тому, у квітні 1939 року, заарештували Миколу Ежова — наркома водного транспорту та на той час уже екс-наркома внутрішніх справ. Незабаром він написав доволі дивне визнання: «Вважаю необхідним довести до відома слідчих органів низку нових фактів, що характеризують моє морально-побутове розкладання. Йдеться про мій давній порок — педерастію». Далі він детально описав, коли, з ким і як займався цим. «Все це супроводжувалося, як правило, пиятикою», — меланхолійно підсумував Микола Іванович. Чому раптом Ежов, якого звинувачували у змові проти радянського керівництва та шпигунстві, звернувся до інтимних спогадів? Можливо, колишній власник «сталевих їжакових рукавиць» сподівався, що за попередні заслуги до нього проявлять снисхідність і таким чином давав підказку для пом'якшення покарання (кримінальну відповідальність за гомосексуалізм у СРСР запровадили у грудні 1933 року, давали від 3 до 8 років). Однак слідство дійшло висновку, що Ежов «займався мужеложеством у антирадянських цілях», залучаючи партнерів до змови. За свідченням очевидців, коли Ежова вели на розстріл, він співав «Інтернаціонал».У смертному вироку згадок про гомосексуалізм взагалі не було. Однак згаданих у визнанні партнерів заарештували, допитали у всіх подробицях, чим вони там займалися (як визнав один із них, «Ежов займався зі мною найбільш розпусними формами розпусти») і теж розстріляли — все ж таки пили й займалися сексом вони «в антирадянських цілях».Молотов: уроки стриманості В одній зі своїх викривальних книг Віктор Суворов (Резун) однозначно стверджує: «у Радянському Союзі висувалися найфантастичніші звинувачення — від шпигунства на користь Аляски до чорта знає чого. Але було два звинувачення, які ніколи не висувалися дарма: тим, хто не пив і не шатався за чужими жінками, не шили пиятику та побутуху. А якщо шили, значить, були підстави». Однак навряд чи у цьому питанні варто бути настільки категоричним. Візьмемо, наприклад, історію Поліни Жемчужиної — дружини Вячеслава Молотова, екс-голови уряду, міністра закордонних справ та одного з найближчих соратників Сталіна. 29 грудня 1948 року Політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло питання «Про політично недостойну поведінку Жемчужиної».За даними Комісії партійного контролю та МГБ, «навколо неї групувалися єврейські націоналісти, і вона була радницею та заступницею їх». Причому на засіданні оприлюднили відомості дуже особистого характеру: про коханців Жемчужиної та навіть показання двох її колишніх помічниць, що вони нібито займалися з нею груповим сексом. Очевидно, потрібні показання з них вибили. Мабуть, Молотов міг би «закарбувати» Сталіну за таку гидоту. Однак під час голосування питання про виключення Жемчужиної з партії Молотов лише утримався, за що вже 20 січня каявся: «При голосуванні в ЦК пропозиції про виключення з партії П.С. Жемчужиної я утримався, що визнаю політично помилковим. Заявляю, що, обмисливши це питання, я голосую за це рішення ЦК, яке відповідає інтересам партії й держави та вчить правильному розумінню комуністичної партійності…». Вже 26 січня 1949 року Жемчужину заарештували й засланили до Костанайської області. Заразом посадили з десяток її родичів та колишніх колег.А Молотов, хоч і втратив посаду міністра закордонних справ, залишився заступником голови уряду та членом Політбюро! У січні 1953 року Жемчужину привезли до Москви й почали допитувати щодо нових показань, однак незабаром помер Сталін — і її одразу звільнили. Згодом з'ясувалося, що компрометуючий матеріал (у тому числі інтимного характеру) на Поліну Семенівну почали збирати (і вибивати) ще у 1939 році за вказівкою наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії. А найсмішніше (або найжахливіше) у цій історії те, що Молотов і Жемчужина до останніх днів залишалися переконаними сталіністами. Як згодом коментувала ситуацію сама Жемчужина, «якщо партія так вирішила — значить, так було потрібно».Берія: скромний розпусник Тим часом у 1953 році за аморальну поведінку дісталося самому Берії, який на той момент займав посади першого віце-прем'єра та голови об'єднаного МВС-МГБ. Його заарештували за звинуваченням у шпигунстві та підготовці змови: нібито збирався захопити владу й установити одноосібну диктатуру. Однак попри всі старання слідчих, переконливих доказів підготовки змови знайти не вдалося.Щоб скомпрометувати Берію в очах партактиву, колишні соратники з Ради міністрів та Політбюро оприлюднили інформацію про його сексуальну необузданість, яка швидко обростала чутками — що він нібито насилував старшокласниць тощо. Слідство виявило великий інтерес до особистого життя Берії й дійшло висновку, що той користувався службовим становищем, щоб схилювати жінок до інтиму. Всього було складено 9 списків, у яких значилося 62 жінки. «Більшість жінок, які значаться у списках, мої співмешканки, — визнав Берія на допиті. — Списки складені за низку років». Для закоханого ловеласа — не так уж багато. Невдивовижно, що молва приписувала йому набагато більше. Як би там не було, Берію (як і Ежова) розстріляли за абсолютно надуманим звинуваченням — як шпигуна й змовника. Жодного зґвалтування йому не інкримінували. У останньому слові Берія визнав своє морально-побутове розкладання: «Численні зв'язки з жінками, про які тут говорилося, ганьблять мене як громадянина й колишнього члена партії». Тим часом кампанія з дискредитації та демонізації Берії, на якого повісили всіляких собак, вдалася на славу.«Щоб закінчити про Берію і ніколи до нього не повертатися, — записав тоді у щоденнику кінорежисер Олександр Довженко. — Все, що я знав про суд над ним, про його знищення й про зміст звинувального вироку, про що розповів мені К., все настільки огидне, настільки злочинне й таке патологічно-мерзотне, що далі вже нікуди. Не можна ні писати, ні доповідати робітникам і колгоспникам, ні повчати дітей, бо все позбавлене найменшого повчального змісту». Проте й тут не все так однозначно. Наприклад, через Берію, як через куратора атомного проекту, часом проходила чверть держбюджету СРСР. Однак слідство так і не знайшло з його боку яких-небудь фінансових зловживань. У нього конфіскували всього 363 тисячі рублів. І це при 28 тисячах рублів щомісячного заробітку (8 тисяч зарплата + 20 тисяч дотація), а також дві Сталінські премії загальною сумою 250 тисяч рублів! І ще одна цікава деталь, що характеризує радянські апаратні нрави. У квітні 1939 року Берія на чолі групи співробітників заарештував свого колишнього начальника Ежова в кабінеті Маленкова, який у лютому 1936 року став наступником Ежова на посту завідувача відділу керівних партійних органів ЦК ВКП(б).А у червні 1953 року першого віце-прем'єра й міністра внутрішніх справ Берію заарештували на засіданні Ради міністрів СРСР під головуванням Маленкова, який і дав відповідне вказівку групі військових. Така собі «комуністична Санта-Барбара». Як кажуть совкодрочери, «таку країну просрали!».