Після аналізу результатів першого туру президентської кампанії в Днепропетровській області стає очевидним, що друге місце лідера «Оппозиційної платформи — За Життя!» Юрія Бойка в регіоні з набраними 12,36% — це лише авансовий платіж, який йому разом з партією доведеться повертати вже найближчої осені. А повертати нічим. Красиві гасла час від часу приїжджаючих лідерів і VIP-агітаторів розбиваються об кадрові питання на місцевому рівні. Уявіть собі, який потужний ефект можна досягти, якби алкоголік почав проповідувати тверезість як норму життя, або людина з сорока зайвими кілограмами — розповідати про користь здорового способу життя чи ранкового бігу.
Як люди повірять, проникнуться, а потім дійдуть до виборчих дільниць і проголосують? З такими «потужними бійцями», як нині, уявний економічний паровоз навряд чи зможе «доїхати» навіть до створення великої депутатської фракції, не кажучи вже про ядро бажаного парламентської більшості. Причина банальна: поки Бойко з Рабиновичем — хто вживу, хто з телеекрана — розпинаються про необхідність запустити промисловість, забезпечити її замовленнями та умовами для нормальної роботи, їхні місцеві прихильники (а відповідно — підлеглі за партійною вертикаллю) демонструють принципово інші прихильності. Хоча б до перерозподілу на свою користь комунальної власності. У побуті це називають крадіжкою, але політики — люди тонкі, висловлюються витончено. Гострі слова у них більше для мітингів. Для внутрішнього ж користування — зовсім інші. Наприклад, рейдерство. З конкретними «явками, паролями, адресами». І, звичайно, прізвищами. Ось найсвіжіший приклад: https://opentv.media/v-dnepropetrovskoj-oblasti-na-krupnyj-zhivotnovodcheskij-kompleks-rejdery-hotyat-povesit-dolg-pochti-v-polmilliarda-griven Якщо добре пошукати, можна знайти ще з десяток подібних.
Але навіть при цьому не можна забувати й про виключно політичну компоненту. Несподівано високі результати головної в регіоні опозиційної партії з найбільшою кількістю виборців напередодні старту парламентської кампанії не дають спокою передусім найближчим сусідам по «біло-голубій» виборчій ніші. Розрив у кілька разів між Юрієм Бойком та Олександром Вілкулом змушує останнього, а також його патрона Ахметова, шукати шляхи використання результату вже під час наступних — не лише парламентських, але й місцевих — виборів. Поки стратегічний план «виведення» потужної організації з-під контролю Бойка-Рабиновича реалізується в штатному режимі. Принаймні — його перший етап. Не викликавши абсолютно ніяких підозр, конкуруючій фірмі вдалося безболісно внедрити в місцеву ячейку «ЗЖ» високопоставленого «засланого козака» — скандально відомого в Дніпрі та за його межами екс-секретаря міськради попереднього скликання Максима Романенка. Для високопоставлених партфункціонерів це прізвище — не більше ніж порожній звук. А ось у місті-мільйоннику на Дніпрі його досі добре пам'ятають.
Пов'язується воно, передусім, з афером десятиліття обласного масштабу — «Скандалом-96», унаслідок якого тоді ще недекомунізований Дніпропетровськ позбувся майже сотні лакомих об'єктів комунальної власності. В одному з них — готелі «Дніпропетровськ» на центральній набережній — сьогодні, за іронією долі, розташовані обласний і міський штаби «За Життя!». Зі схемами тоді, наприкінці 2013-го, довго розбиралися не лише міські, але й київські журналісти. З'ясували, що при курсі 8 днепропетровців позбавили активів більш ніж на 1,5 мільярда гривень. І зробили це двоє облаштовані довірою найбільш впливового віце-прем'єра А.Ю. Вілкула міськрадівських ловкачів — секретар міськради Максим Романенко та голова профільної депутатської комісії Геннадій Гуфман. Не так давно підозрювані, а сьогодні — цілком респектабельні апаратчики «За Життя!».
Ні про яких нині пресловутих казнокрадів-«свинарчуків» у той час і мови не було. Натомість Романенко та Гуфман прозвучали дуже голосно. Обидва. Ось що писав популярний інтернет-ресурс «Цензор»: «У Дніпропетровську розгорівся скандал, аналогів якому немає в історії України. У міста та його жителів відкрито вкрали 96 об'єктів нерухомості, ринкова вартість яких перевищує 1,5 мільярда гривень. Весь цинізм ситуації полягає в тому, що за цією аферою стоять люди, які за службовим обов'язком повинні захищати інтереси дніпропетровців… При повній бездіяльності прокуратури області вони позбавили місто об'єктів соціального значення, віддавши в їх рахунок оплати фіктивного боргу — щоб заплутати сліди. При цьому об'єкти оцінили в жалюгідні 42 мільйони. Якщо називати речі своїми іменами, то те, що сталося, можна охарактеризувати одним словом — беззаконня. Якесь нікому не відоме комунальне підприємство «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця Дніпропетровської міськради» раптом опинилося на грані банкрутства — задолжало приватним підприємствам-кредиторам майже 67 млн грн. Очевидно, що борг фіктивний, адже за документами він виник ще в 2004 році, але цілих 8 років нікому в голову не спало вимагати його повернення. Значить, документи оформляли задним числом, щоб неможливо було підкопатися й відстежити всю ланцюг афери.
При цьому вже в процесі банкрутства «Бюро майнових прав» міськради раптом почало «скидати» на баланс цього КП належну місту нерухомість, у тому числі соціально значимі об'єкти — трамвайне депо, кілька будинків поліклінік, науково-дослідний інститут тощо. Всього 96 об'єктів. Шахрайська схема спрацювала — місто позбулося об'єктів інфраструктури, а хтось добре нажився на цьому. Але хто? Давайте міркувати без емоцій, використовуючи виключно логіку. Провернули операцію підлеглі Вілкула — секретар дніпропетровської міськради Максим Романенко та голова комісії з питань комунальної власності Геннадій Гуфман, чиї підписи стоять під документами про передачу майна на баланс нібито обанкротившегося КП. Ще один документальний факт — одним із нотаріусів, що оформляли угоди з продажу вкраденого, була дружина Гуфмана…»
Основний резонанс справа отримала вже в 2014-му. Правда, після анексії Криму й початку війни на Донбасі економічні злочини опинилися відсунуті на другий, якщо не третій план. Тому доля багатьох із озвучених у списку об'єктів навіть сьогодні простежується з трудом. Тим не менше, про «Скандал-96» досі продовжують згадувати, а прізвище Гуфмана на деякий час стало просто наріцательним. Але, навіть дещо забувшись, знову спливло в пам'яті виборців, з'явившись на передвиборчих білбордах за останні кілька місяців.
Чому ж інтерес до особистостей Максима Романенка та Геннадія Гуфмана виник саме тепер? Пересидівши й почекавши, вони проявилися вже під час підготовки до президентських і парламентських виборів-2019. Один — як «не перший, але й не другий» чоловік в обласному штабі, його ще більш одіозний партнер — як голова штабу, але вже міського. При цьому в передвиборчій гарячці мотивацією Романенка, мабуть, особливо ніхто не цікавився. А даремно, адже вона лежить практично на поверхні. Особливо — якщо проаналізувати цифри першого туру крізь призму отриманих результатів Юрія Бойка та Олександра Вілкула по територіях, що курувалися безпосередньо екс-секретарем. Хоча б по сільському виборчому округу №37, де вже другий скликання поспіль депутатствує давній дружок Романенка, «оппоблоковець» Дмитро Шпенов.
Це він, давно знайомий сім'ї Вілкулів, привіз майбутнього фігуранта майбутніх гучних скандалів з Харкова в Днепропетровську область, рекомендувавши як досвідченого юриста-«схемщика». Виходить цікава картина, що вибивається з середньої по області. Саме там підтримка Бойка менша, ніж на аналогічних територіях, а Вілкула — навпаки, вища. Складається враження, що це результат діяльності однієї й тієї ж команди, спільної для двох кандидатів-антагоністів. Схоже на правду, адже переконливих доказів того, що Романенко дійсно, а не «понарошку», розірвав з Вілкулом, ніколи не було представлено. Немає їх і по сей день.
Як не парадоксально, але все це в довгостроковій комбінації Вілкул-Романенко не основне й виконує роль димової завіси, покликаної відвернути увагу зацікавлених внутрішньою розстановкою в обласному штабі партії Рабиновича-Бойка-Левочкіна від головної «родзинки» — контролю над організацією. Оскільки інфільтрація Романенка пройшла успішно, у разі потенційного поділу за квотним принципом регіональних організацій днепропетровська партструктура може номінально відійти «Оппозиційній платформі», фактично ж — «Оппоблоку» зі всіма вытікаючими наслідками. Далі — шукай-свищи кінці в хитросплетінні місцевих ниточок, будь ти хоч тричі Бойко чи Рабинович.
Таке розвиток подій життєво необхідний Вілкулу та його господарям — для повноцінного торгу з рівновеликими то ли партнерами, то ли конкурентами. А ось Романенка більше повинні привертати відкриваючі при цьому практичні можливості з прицілом на місцеві вибори-2020. Недарма ще в 2013-15 роках під його керівництвом створена схема, аналогічна використаній у «Крадіжці-96». Єдина різниця — на компанію-«прокладку» по імені «Агропроекттехбуд» планувалося скидати для подальшого банкрутства й продажу не міську, а обласну нерухомість. Якщо незавершена кілька років тому операція продовжиться й успішно, то при нинішньому розвитку Інтернет-технологій та соціальних мереж це зможе похоронити будь-який, навіть найвищий, рейтинг партії, чиї представники «засвітяться» в чергових скандалі. З гарантією! Хтось махне рукою й скаже — чепуха. Нехай тоді заодно цікавиться, як подібна негарна історія з «Укроборонпромом» відбилася на рейтингу Петра Порошенка. Приклад яскравий, і через рік точно залишиться в пам'яті…