У цьому матеріалі зібрані найпоширеніші звинувачення жителів зруйнованого міста на адресу влади та її партнерів. 16 лютого 2022 року в Мариуполі менеджери Ахметова вперше з'явилися на публіці з маленькими жовто-блакитними стрічками. Чи не тому дату вторгнення РФ перенесли з 16 на 24 лютого, що 16-го Ахметову якось знадобилося засвітитися в Мариуполі?
Передумови катастрофи
До катастрофи Мариуполь йшов послідовно. Він був частиною Донбасу, а Донбас був вотчиною донецької мафії, яка всі роки незалежності вимагала для себе особливий статус, роздуваючи уявний сепаратизм. Криміналізовані «еліти», які захопили після розпаду СРСР адміністративні та бізнес-ресурси, перетворювали населення на аполітичне болото, яке найбільше цінувало фінансову стабільність і не особливо дорожило українським громадянством та правами. У 2014 році внаслідок інспірованої «братами-москалями» так званої «російської весни» та операції ФСБ під умовною назвою «розстріл українською армією мирних жителів Мариуполя» місто опинилося у фактичній окупації й перебувало в такому стані до 13 червня 2014 року.
Ні жителі, які ходили на «референдум», ні їхні обранці, які влаштовували проросійські акції, не усвідомили помилок і не витягли уроків. У січні 2015 року окупаційні війська з боку так званої «днр» обстріляли мікрорайон Східний, убивши 31 мариупольця та поранивши понад сотню. Але в «елітарів», включаючи майбутнього (на той момент) мера В. Бойченка, у головах нічого не щелкнуло. Навіть зараз, якщо ви зайдете на сайт Блоку Бойченка (його кишеньковий політичний проект), ви не дізнаєтеся, хто ж обстріляв Мариуполь тієї зими, хоча й стверджується, що ЧП стало переломним моментом у житті Бойченка. Ніщо на цьому сайті не вказує на належність Мариуполя до України. Той самий чисто регіональний патріотизм, підкреслена відстороненість від державної повістки — ці «хвороби», які у 2014 році привели Донецьк до сумного результату, у 2015 році стали «фішками» Вадима Бойченка. Втім, й державні мужі продовжували підтримувати — на «місцеві особливості» списували неповагу до закону. Офіційна Україна погоджувалася вести політику умиротворення агресора. І, кажучи чесно, більшості українців не хотілося думати, що «конфлікт» стосується всіх.
Тщетно проукраїнська громадськість намагалася пояснити, що немає ніякого конфлікту на Донбасі, а є війна — її Росія розв'язала проти всієї України ще у 2014 році й просто так не відступить. Розстріл безоружних протестуючих у Києві 20 лютого 2014, події в Одесі 2 травня 2014 та в Мариуполі 9 травня — усі ці картинки «громадянського протистояння» були епізодами однієї історії. Вони були потрібні РФ для виправдання анексії Криму та подальшої окупації України. Кровавих інцидентів, зрежисовані російськими спецслужбами, мали легітимізувати в очах світової спільноти військові злочини. Але ще у 2020 році у путіна теплилася надія проковтнути Україну за допомогою «м'якої сили». Саме й західні друзі наполягали, що Україна повинна виконувати коварні Мінські угоди. Для Мариуполя це означало спробу вивести з Широкина українські війська. Мер міста Бойченко та його команда виступали за «демілітаризацію» під приводом «досягнення стійкого режиму припинення вогню». До передумов можна віднести й донецький стиль проведення виборів. У бажаючих голосувати за українську ідею не було варіантів.
Наприклад, у 2015 році зять покійного директора комбінату імені Ілліча Ю. Тернавський скупив осередки всіх патріотичних партій, сподіваючись стати міським головою. Ходив у вишиванці й навіть допомагав нашим військовим, а тепер допомагає окупантам. У 2014 році Тернавський підтримував «російську весну», у 2015 році йшов на вибори під прапором партії Порошенка. А нині сподівається очолити в Мариуполі «Єдину Росію»: https://www.facebook.com/photo/? fbid=5739744752801932&set=a.490353487741111 У 2015 році сайт «ОРД» попереджав, що торгівля партійними франшизами до добра не доведе. «Хто б не переміг на виборах, виграють Ахметов та Іванющенко», — називалася та стаття. У 2015 році зрадник Ю. Тернавський програв, хоча відверто називав своїм господарем Рената Ахметова. Але кандидат, який обійшов його на виборах, був слугою того ж пана. Вадим Бойченко розпочинав кар'єру на заводі Ахметова «Азовсталь», потім керував ахметовським «комбінатом Ілліча», а після був «помазаний» і на мерську посаду.
Ні в якому разі не критикувати Росію за злочини, не називати Донецьк окупованим, не ставити під сумнів брехню про «державний переворот у Києві та повставший народ Донбасу», не ототожнювати себе з Україною та її захисниками, не з'являтися в одному кадрі з «азовцями» — це було правилом «найкращих людей регіону». Включаючи В. Бойченка та його босса.
Мариуполь після 24 лютого 2022: «Трагедія більша, ніж Хіросима»
На захоплення українського Мариуполя рашистська федерація кинула величезну кількість сил. З перших хвилин повномасштабного вторгнення на місто обрушилися ворожа авіація та артилерія, Азовське море заповнили кораблі РФ. Агресор знав, де знаходиться ППО, а після його знищення винищувачі, які прилітали з Єйська, почали безнаказано бомбити цивільну інфраструктуру. 27 лютого 2022 року Мариуполь опинився в кільці. Почалися паніка та мародерство. В. Бойченко покинув місто раніше, ніж пастка захлопнулася. Замість себе залишив заступника Михайла Когута. Його горожане часто бачили в компанії зрадників. Кажуть, до 15 березня 2022 року пан Когут допомагав жителям, а після 15 березня — «новому мерові» Костянтину Іващенку.
Але зараз Когут знову працює заступником міського голови Мариуполя «в еміграції»: мер Бойченко та його свита живуть і правлять так, ніби нічого не сталося. Ось що згадує депутат міськради Дмитро Забавін (один з небагатьох представників місцевої влади, хто виїхав не одразу, деякий час намагаючись допомагати іншим): «26 лютого ще можна було виїжджати в напрямку Покровська, 27-го ворог бив по Волновасі, і після обіду траса вже простріливалася. У тому й полягала мета росіян: створити неконтрольовану ситуацію та хаос. Вони занурили нас у середньовіччя. Люди не знали, куди сховатися. Коли поруч падали снаряди, переходили з одного стихійного укриття в інше. Ми у них запитували: «Куди йдете?», вони відповідали: «А ми не знаємо…». Тактикою окупантів був терор: вони намагалися вбити якомога більше цивільних. Методично били по місцях зберігання продуктів та по комунальному транспорту. 1 березня 2022 року знищили водопровід та всі чотири енергопроводи — у мариупольців зникли світло та вода. 4 березня пропав газ. Мобільний зв'язок зник раніше: ті, хто вижив, занурилися в інформаційний вакуум і передавали новини з уст в уста.
На вулицях лежали сотні тіл. Д. Забавін був очевидцем авіанальоту на пологовий дім. Бачив, як займаються й згорають житлові висотки, які нікому гасити, тому що техніка рятувальників знищена. 16 березня окупанти розбомбили драмтеатр, де стихійно організувалося укриття з пунктом обігріву та харчування для тисячі людей. Вбивати земляків росіянам активно допомагали представники мариупольської ОПЗЖ — депутати та чиновники міськвиконкому виконували функції розвідників та коректувальників. З 54 депутатів міськради 19 вчинили державну зраду: більше половини фракції ОПЗЖ, двоє депутатів з блоку Бойченка та один з партії Шарія. «У нас є депутатський чат, у якому Костянтин Іващенко розпитував — де що знаходиться, а потім по цих цілях наносилися удари, — розповідає Забавін. — Так були знищені будівля, передана теробороні, та запаси їжі-води, які зберігалися на підприємстві «Комунальник». Про деяких зрадників я й не міг подумати, що вони на таке здатні». У середині березня росіяни вже взялися реалізовувати план зі створення «легітимної» окупаційної адміністрації.
Для цього потрібно було зібрати 28 голосів, але колаборантів було менше. Потрібно було розшукати недостаючих депутатів, притягти під дулом автомата на сесію, відсторонити міського голову Бойченка та «обрати» секретарем когось зі зрадників. Забавіну якраз удалося вирватися з Мариуполя, а помічники окупанта, які переживали в Бердянську, почали повертатися. У їхньому числі й Іващенко, про якого його російські господарі потім брехали, що найважчі дні він пережив з мариупольцями. «15-16 березня мені телефонувала депутатка від ОПЗЖ Олена Карпенко (одна зі зрадниць: https://www.chesno.org/politician/209945/ — Прим. Ред.), але я не піднімав трубку. 17-го доїхав до Запоріжжя й дізнався від колег, що їм теж телефонувала Карпенко. Говорила, що треба зібратися на позачергову сесію. Не вийшло. Тоді вони согнали пару сотень жителів, оголосили це «зібранням лідерів громад» і «обрали» Іващенка. Вся так звана нова адміністрація — сброд алкоголіків, наркоманів та злочинців», — говорить Забавін. К. Іващенка депутат Забавін називає «алко-мером». Той командував осередком партії Мураєва «Наші», потрапив у міськраду у 2020 році від «ОПЗЖ».
У січні 2023 року окупанти замінили його на нового-старого гауляйтера О. Моргуна — екс-міліціонера, який вчинив зраду ще у 2014 році (за що заочно засуджений). «Коли Іващенко керував «Азовмашем», людям не платили зарплату, а він вивозив метал через «прокладки» ще одного зрадника — Сергія Бурлакова, який став замом гауляйтера. Окупанти спочатку хотіли зробити «мером» іншого, але коли той побачив, що вони сотворили з Мариуполем, втік. Довелося призначити Іващенка. Для нього за щастя пів-літра на день. Приходив на засідання комісій з алкогольним шлейфом», — продовжує Забавін. Лише через рік після катастрофи ті, хто вижив, почали трохи відходити від шоку — усвідомлювати й оцінювати те, що сталося. Кровавий руZZський мир спалив близько ста тисяч мариупольців. Позбавив їх життя, перетворивши людські останки на будівельне сміття. Змішав попіл з бетоном і на могильнику звів потьомкінські села. У нові будівлі палачі поселили колаборантів — щоб було кому дякувати московському фюреру за «кусочок раю». І назвали весь цей жах «відновленням та розвитком».
Аналізуючи те, що сталося, мариупольці висловлюють недовіру своєму обранцю Вадиму Бойченку, «господарю Мариуполя» Р. Ахметову та Президентові: обманули, допустили оточення, не організували евакуацію… «Те, що сталося з Мариуполем — трагедія більша, ніж Хіросима. Тому що нас розстрілювали як у тирі три місяці. І нікуди було сховатися. «Утюжили» вже зруйновані дома, добивали до повного знищення. Враження, що працювали за сигналами телефонів. Ми вимикали їх повністю, і тоді бомбили десь далі. Не знаю, як ми все це витримали, як не збожеволіли. Хоча з багатьма з тих, хто залишається в місті, мабуть, це все-таки сталося. Тому що, якщо їх слухати, зараз у них «все добре», — говорить один з тих мариупольців, які вимушено залишаються в окупації.
Чого мариупольці звинувачують Бойченка
Звинувачення № 1 — не попередив про небезпеку, втік «раніше всіх» і два тижні брехав, що перебуває в місті
23 лютого 2022 року в Мариуполі відбулася сесія, на якій мер переконував присутніх: ніякої війни не буде. Заклинав «зберігати спокій» і довіряти лише йому. В результаті — хто довірився, той загинув. Як вважає Забавін, евакуювати напівмільйонне місто за три доби було нереально, але вивезти 10-15 тисяч найуразливіших — можна й потрібно. Його колега — депутат Мариупольської міськради Олександр Лашин більш категоричний: «Людей можна було врятувати однією фразою: «Дорогі мариупольці, у кого є можливість, виїжджайте. А Бойченко побоявся взяти на себе відповідальність. Поїзди з Мариуполя 24-25 лютого уходили напівпустими. Тому що мер не говорив про необхідність евакуації. Замість цього він записував відеоролики з підвалу «Хортиця палас» у Запоріжжі — сидячи на фоні прапора з сумним обличчям: «Ми тримаємося, без паніки». Бойченко мав велику підтримку й довіру. Горожане очікували, що мер їм скаже про небезпеку, коли вона настане. Думали, що він теж перебуває в Мариуполі. Вважали, що їх попередять. Через те, що він так вчинив, загинули десятки тисяч мариупольців». Підтримує цю думку й депутат М. Бородин: «Десятки тисяч людей загинули й серед них багато тих, кого особисто Вадим Бойченко переконував, що «загрози немає».
А потім робив вигляд того, хто сидить у Мариуполі, замість того щоб чесно сказати: «я виїхав, спасайся кожен, як можеш»: https://www.facebook.com/borodin.max/videos/1714039515665815 Мариупольчанка Лідія Мугли зібрала цілу колекцію повідомлень у телеграмі Бойченка, які ілюструють, як він створював ефект присутності. «Ми чуємо залпи», «нас залишили без електрики», «ми з першими променями приступили до роботи», «кожен з нас — на своєму місці», «щоб нам з вами безпечно виїхати», «перебуваючи в окупації, ми з вами продовжуємо…»: https://www.facebook.com/photo/? fbid=2203709036491160&set=pcb.2203707789824618 Тепер пан Бойченко робить вигляд дурня в інтерв'ю «Радіо Свобода»: його самого ніхто не попередив, що буде війна: https://www.youtube.com/watch? v=1HuQo5hl3CU Хоча на лінії зіткнення на схід від міста загострення почалося задовго до 24 лютого. А, якщо вірити міністру культури, напередодні вторгнення у нього була розмова з Бойченком на підвищених тонах саме на тему евакуації картин, які в результаті дісталися оркам: https://life.pravda.com.ua/culture/2022/11/23/251463/ Як нині визнає В. Бойченко, виїхав він 26 лютого. І зробив це тому, що йому так наказали голова обласної ВГА П. Кириленко та хтось зі СБУ. Виїжджав він лише вночі й розраховував повернутися 27 лютого, але не вийшло: «закрилося місто». Олександр Лашин впевнений, що мер брешить. На його думку, Бойченко покинув місто одразу після візиту в Мариуполь Ахметова з Зеленським 16 лютого 2022 року. «18 лютого я з ним летів до Києва з Запоріжжя й запитав: чому не бачив його на трасі Мариуполь — Запоріжжя. У відповідь почув, що він ночує в Запоріжжі — тобто, з 17 на 18 він уже ночував не в Мариуполі», — пояснює депутат. І, мабуть, мер та його свита усвідомлювали, що вчиняють неправильно. Резонанс набула історія, яку розповів журналіст Н. Осиченко. 27 лютого 2022 року блогер Даниїл Солодов опублікував пост на своєму телеграм-каналі про те, що Бойченка вже немає в Мариуполі. Радникові мера П. Андрющенку це так не сподобалося, що він оголосив «образника мера» пособником ворога й призначив награду в 20 тисяч гривень «за голову»: https://www.facebook.com/watch/? v=980841302944979 Життя хлопця поставили під загрозу, діючи від імені міської влади.
Звинувачення № 2 — роками ігнорував вимоги підготувати бомбосховища
Місцева депутатка Катерина Сухомлинова була серед небагатьох, хто розумів необхідність підготовки до повномасштабної війни й місяцями «доставала» мера пропозицією готувати укриття. Однак усіх, хто привертав увагу до цієї проблеми, міський голова оголошував провокаторами й паніківниками. Хоча безтурботність — це була скоріше загальна проблема жителів міста. Війна 8 років перебувала на відстані 20 км, але люди не вважали підготовку бомбосховищ актуальною, сподівалися — пронесе… «Мариупольців цікавив асфальт, цікавили красиві подвір'я. Я теж не сприймав серйозно Катерину Сухомлинову, хоча колегиня піднімала правильні питання. Це була моя помилка», — визнає Забавін. Дивно, яку дичину проголошував мариупольський градоначальник прямо перед вторгненням — його плани розвитку міста чарівним чином відбивають атаки ворога: «Ми несемо відповідальність за настрої людей. Ми — за розвиток! Найяскравіший, стрімкий розвиток має надзвичайну силу. Поражає все, що тільки може надвигатися в нашу (сторону). І небажані сусіди ніколи не прийдуть на нашу землю, коли тут буде супер-розвиток та стабільність»: https://www.facebook.com/100005562544869/videos/pcb.2203707789824618/817794125968879 Фотографія пораненої вагітної, яку евакуюють з мариупольського пологового дому, зроблена Е. Малолеткою з агентства Associated Press 9 березня 2022 року — незабаром після повітряної атаки російських окупантів на пологовий дім. «Та дівчина з фото — Ірина Калініна, померла разом з новонародженим, а могла б жити, якби мер дав указ управлінню охорони здоров'я привести в порядок бомбосховища, — говорить біженка з Мариуполя, яка боїться називати своє ім'я, тому що вимушена звертатися в центри «ЯМариуполь» за допомогою. Жінка вважає, що критика мера може їй зашкодити. — На території самої лікарні, недалеко від місця, де було зроблено фото, поруч з воронкою, є величезне бомбосховище радянської побудови на випадок ядерної війни. Там відповідна глибина й стіни, є маса допоміжних приміщень. У 80-х роках я була там на екскурсії. Потім там зробили склад, а в останні роки приміщення було занедбане. Там і рожати можна було, і зробити операційні — будували ж для евакуації лікарні: вентиляція за всіма правилами, відсіки для водопостачання. Але Бойченка цікавили фонтани й відмивання грошей».
Звинувачення № 3 — узурпував владу, одноосібно розпоряджається бюджетом і для цього співпрацює з колаборантами з ОПЗЖ
«У той час, як дуже багатьом біженцям з Мариуполя зараз банально нічого їсти й не в що одягти дітей, мер підвищує собі зарплату, виплачує премії, закуповує за завищеною ціною продукти й постільну білизну для центрів «ЯМариуполь», спортивні майданчики на 16 млн гривень та машину для «Теплосети», якої немає», — обурюється Олександр Лашин. Дивно, що й міста в попередньому вигляді вже немає, бездомні горожане розбіглися по всьому світу, а бюджет у Мариуполя прилично й його непрозоре витрачання — лакомий шматок.
Як розповіли «ОРД» депутати, 1,5 млрд гривень Мариуполь отримав як державні субвенції для допомоги біженцям, плюс власні 1,3 млрд гривень — переважно відрахування з зарплат військовослужбовців, зареєстрованих у Мариуполі: багато мариупольців захищають зараз Батьківщину в рядах ЗСУ та Нацгвардії, включаючи бригаду «Азов». І як витрачається бюджет? Депутати говорять, що не отримують відповідей на свої запити, а проект «Я Мариуполь» (гуманітарні центри в низці міст України, куди переселилися мариупольці) міський голова сприймає буквально як: Мариуполь — це Бойченко. Тим, хто отримує допомогу в цих центрах, здається, що треба кланятися за «милостиню» самому Бойченку. При цьому «імператор Бойченко» урізати себе в звичках не збирається. Д. Забавін підрахував, що послуги «мера в еміграції» обходяться платникам податків у 534490 гривень на місяць без урахування зарплати: https://www.facebook.com/permalink.php? story_fbid=pfbid033yUmo1jGxz8Eu7eahhS9K54oBw64r2BZ5NGXMEao3Q4tTZjbhtLUeFVkNMaV2MqXl&id=100087626946702 Бойченко орендував для себе розкішний офіс у Дніпрі — за 173 тисячі гривень на місяць: https://www.facebook.com/permalink.php? story_fbid=pfbid02Ue8JUf4YSepGpNr5rwEQTaM5pdREPuFSs3sL3szA9MYfW9mPnJuSQiC5y54156Bdl&id=100087626946702 І як стало відомо на днях, мариупольський муніципалітет придбав послуги охорони для мариупольського голови вартістю 2,162 млн гривень: https://www.0629.com.ua/news/3587053/mariupolci-zaplatat-za-ohoronu-mera-ponad-26-mln-griven? fbclid=IwAR16sk7VsaZyhOFbB9DGOTzXt6U3VE7hTOiXhdyUTHjXKOvSYCexTZRY4Hw За словами депутата міськради Максима Бородина, ця охорона за гроші мариупольців береже градоначальника багато років, охороняла його й під час виборів на другий термін. А сьогодні оберігає від платників податків: «Єдина небезпека для мера під час відвідування центрів «ЯМариуполь» — це незручні мариупольці з незручними питаннями»: https://youcontrol.com.ua/contractor/? id=27235587 ), який побував під слідством за неякісні роботи в Мариуполі. Але, мабуть, найгірше те, що заради кормушки Вадим Бойченко готовий співпрацювати з ворогами українській державності. «У березні 2023 року нас поставили перед фактом: буде проводитися сесія міськради онлайн, — розповідає Дмитро Забавін, — У регламенті такої норми немає. Але в наш депутатський чат додали депутатів від ОПЗЖ (через рік після захоплення міста!) — тих самих друзів убивць, які зараз керують окупаційною адміністрацією. Їм надіслали листи з запрошеннями на комісії, порядок денний тощо. У розсилці були їхні адреси. Коли мені телефонували з виконкому, я сказав, що в моїй комісії троє з 6 депутатів — це члени ОПЗЖ, тобто не буде кворуму. На що мені відповіли: «А у вас є голова комісії пан Прохоренко (Борис Прохоренко з ОПЗЖ — Прим. Ред.), ось він приєднається й буде кворум». Я заперечив, що навіть онлайн з ними сидіти не буду. І ще 9 депутатів відмовилися в цьому брати участь. Тоді мер включив задню — сказав, що ми його неправильно зрозуміли. А потім виявилося, що ще раніше він звернувся до депутатів ВР, і в кінці грудня зареєстрували законопроект, за яким у тих громадах, де немає військової адміністрації, міським головам буде дозволено особисто приймати бюджет, підписувати документи тощо. У пояснювальній записці був указаний Мариуполь».
Здається, неможливо бути ефективним менеджером для горожан, якщо головний оцінювач твоєї ефективності — один олігарх. Але до 24 лютого 2022 року мариупольці вважали Бойченка чудовим менеджером. Багато хто молився на ахметовського призначенця, а тепер підозрюють його роботодавця й його самого в здачі міста.
Питання до Зеленського
У мариупольців багато питань і до Верховного головнокомандувача. Навіть проклинаємий нині виборцями В. Бойченко виглядає переконливо, коли, захищаючись, атакує питанням: «А чому з Криму до Мариуполя росіяни дійшли за 6 годин?» Справді — як так вийшло, що окупанти змогли напасти з заходу — звідки їх ніхто не чекав? Недавно ДБР показало, як під носом у Президента ще у травні 2019 року свила гніздо російська резидентура. СБУ після приходу до влади В. Зеленського потрапила під управління «московського офісу Сівковича й компанії». І швидкий захоплення Херсона з Мариуполем виглядає як результат роботи довіреної особи І. Баканова Олега Кулиніча. За даними ДБР, Кулинич контролював призначення на високі посади агентів Москви. Однак у «справі Кулиніча-Сівковича» багато недомовленості. І той факт, що В. Зеленський не віддає правосуддю друга дитинства Баканова кидає тінь уже на Зеленського. Незрозуміло, чому Наумов, який перебуває в Сербії, досі не отримав підозру в державній зраді (якщо він «Мисливець» з прослушки, оприлюдненої ДБР). І чому нічого не чути про справу іншого російського агента — А. Деркача, чиїм багаторічним представником був Кулинич? Згадуються й інші факти: що саме А. Деркач подавав позов в ОАСК щодо парламентської коаліції, щоб «зелені» змогли провести позачергові вибори у ВР, і що поїздка Баканова в США у квітні 2019 року забезпечувалася лобіюванням В. Сівковича. Крім того, СБУ грає роль одного з головних перевіряючих у процесі призначення на посади й стає цікаво: кому ще з випускників академії ФСБ бакановська СБУ надала доступ до державної таємниці, яких ще громадян РФ пропустила без спецперевірки? Може, пора звернути увагу на сумнівних персонажів, яких у донецькому регіоні зробили головами військових адміністрацій? Наприклад, на Павла Кириленка, призначеного на посаду голови ОВГА, незважаючи на те, що його брат працює в спецслужбі так званої «днр»? Особливо враховуючи те, що Павло на виборах 2019 року грав за команду ворогів України з ОПЗЖ.
Нехороші чутки про договірняків почалися ще в момент, коли відбувалася здача в полон захисників Мариуполя, представлена В. Зеленським як евакуація. Цю думку не висловлять публічно, але її дотримуються багато родичів полонених. Вони проводять паралелі з подіями 2014 року в районі Іловайська — тоді в оточенні опинилися сотні найпасіонарніших добровольців. Чутки підкріплюються інформацією на кшталт тієї, що нардеп Олександр Ковальов у травні 2022 року спокійно заїхав у вже окупований Мариуполь, не боячись потрапити в застінки ФСБ та «мгб днр», і вступив у переговори про здачу в полон заблокованих на «Азовстали» хлопців. Ковальов роздав коментарі пропагандистам РФ, а потім вільно виїхав назад. У так званій «днр» про нього писали, що він користується довірою «спецслужб республіки». 18 травня 2022 року Ковальов уже як член «спільної делегації» відвідав Єленівку. Як повідомляв рупор «днр» телеканал «Юніон», український депутат переконався, що умови — супер, і всі вимоги Женевської конвенції дотримані. А після цієї «інспекції» окупанти публічно розстріляли «азовців», змусивши інших полонених захисників Мариуполя розбирати обвуглені останки товаришів… Мова про того самого Ковальова, який у 2014 році допомагав убивцям майданівців з «Беркута» замести сліди й втекти в Москву. «Вони виконували свої службові обов'язки», — цитує депутата ресурс країни-терориста «Україна.Ру», розхвалюючи його антиукраїнську програму з вимогою захистити російську мову та «повернутися до справжньої історії народу-переможця у ВОВ»: https://ukraina.ru/20220519/1033993204.html Цікаво, що цей любитель «російського світу» перебуває в комітеті ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
Є у горожан претензії й до військових. Добровільні захисники Мариуполя продержалися в повній блокаді понад 80 днів і своїм героїзмом зупинили просування ворога. Але багато відповідальних за оборону «раптом зникли» й ніякого покарання за це не понесли. Кілька імен називає видання «Тексти»: втік відповідальний за оборону порту, покинув пост капітан українського судна «Донбас», зник керівник штабу оборони аеропорту. Недавно нардеп Соломія Бобровська розповіла в інтерв'ю каналу «Є питання», що є питання й до керівництва прикордонників — нібито командир Мариупольського загону морської охорони Михайло Пославський вийшов з міста в середині березня 2022 року, кинувши підлеглих. І нічого — служить далі. А кому адресувати питання, які випливають із заяв «азовця» Кирила Беркаля? У виданні «Радіо Свобода» захисник Мариуполя висловив претензії до міської влади, розповідаючи, що навколо міста у 2019 році були знесені кілька ліній оборони, які українські військові побудували до 2016 року: https://www.radiosvoboda.org/a/novyny-pryazovya-oborona-mariupolya-zavod-illicha-prykordonnyky/32397648.html Хоча, справедливості ради, навряд чи від Бойченка військові могли отримати такий наказ?.. Є претензії у мариупольців і щодо розмінування моря, яке відбулося незабаром після перемоги В. Зеленського 15 червня 2019 року. Президент тоді відкрив у Мариуполі центр розмінування, оголосив про початок робіт в акваторії Азовського моря. Мова йшла про знешкодження мін, залишених рашистами, але, згадуючи цей епізод, деякі собесідники «ОРД» висловили думку, що Україна полегшила завдання ворогу. «Результат розмінування — з 10-х чисел березня 2022 року й майже до червня місяця 2022 року прямо під берегом стояли російські кораблі й з корабельної артилерії знищували заводи. Кожні 5 хвилин протягом світлого часу доби летіли багатотонні снаряди», — поділився один з захисників. Собесідник «ОРД» стверджує, що доклав руку до розмінування мер Бойченко, хоча це не його справа: «Мер задумав якесь супер-шоу на пляжі, типу «Казантипа», й змусив розмінувати більшу частину, щоб хтось випадково не підірвався. Так й залишили».
До сих пір виглядає дуже дивно сам по собі «прощальний» візит В. Зеленського в Мариуполь 16 лютого 2022 року. Мариупольці вбачають злий умисел: цей візит залишив їх у хибній впевненості, що місто надійно захищено. А тепер їм здається, що їх навмисне приречено на смерть. Двома днями раніше Президент звернувся до олігархів та політиків, які розбіглися хто куди в січні-лютому, з закликом повернутися в країну. І в Мариуполі 16 лютого він зустрівся з тим, хто повернувся на денечок, Ахметовим, який «випадково» теж з'явився в місті. Причому, 23 лютого в Києві у Президента була офіційна зустріч з представниками крупного бізнесу, на яку Ахметов прилітав з Женеви. Але їхня перша, непублічна, зустріч відбулася 16-го в Мариуполі. Що відбувалося на секретному засіданні Президента з чиновниками та військовими напередодні вторгнення, горожане так й не дізналися. Але за напруженими обличчями учасників, які покидали заходу, журналісти здогадалися, що загроза наростає. А в результаті люди почули себе покинутими. Це породжує конспірологічні версії, згідно з якими центральній владі якось була потрібна збільшення кількості жертв. «Бомбила-то нас Росія, а українська держава в особі тих, хто приймає рішення, нас злила. Розхожою стала фраза: «Так не захищають», — продовжує думку наш анонімний собесідник.
Питання до Ахметова
Поява Рената Ахметова в Мариуполі 16 лютого 2022 року досі виглядає максимально підозріло. До повномасштабного вторгнення у Ахметова в місті були два найбільші підприємства, у міський бюджет вони приносили до третини всіх надходжень. Так що олігарх почував себе барином. Він здійснив обхід володінь, поіграв з м'ячиком перед телекамерою, з приклеєною посмішкою прийняв лесть та оплески від вірних лакеїв. Цей чоловік у 2014 році твердив як папуга, що Донецьк бомбити не можна — так вимагав припинити АТО, захищаючи бойовиків (у тому числі з числа своїх вихованців). Цікаво, а як йому спиться тепер — зі знанням того, у що перетворився Мариуполь після 24 лютого 2022 року? Супроводжував Ахметова в тій поїздці його партнер В. Новинський, якого зараз СБУ звинувачує в пособництві окупанту. Виступаючи на «Азовстали» та на «меткомбінаті Ілліча» Ахметов повторював одне й те саме: «Сьогодні весь світ за нас переживає, вважає, що ми у великій небезпеці. Усі пишуть і говорять, що у нас дуже неспокійно, дуже небезпечно й тривожно».
А чого тривожно-то, Ринате Леонідовичу? Звідки загроза? Цей олігарх пояснювати не став, а жителі Мариуполя зрозуміли однозначно: хвилюватися немає причин, раз сам Ахметов показався в Мариуполі вперше за багато років. І раз його мета — «сильний, успішний, красивий і мирний Мариуполь» (так талдичив «дон Ринат»). Значить, все буде ОК? Вряджений для чогось у спецодяг на одному з меткомбінатів Ахметов говорив про себе в множині: «Ми тут, щоб розділити з мариупольцями хвилювання й тривогу». У сюжеті ахметовського телеканалу «Україна 24» (перейменованого нині на «Фабрику новин») Ахметова переспрашував його угідливий працівник: а самі-то ви як вважаєте — Україна в небезпеці? На що Ахметов сказав: «Так говорить весь світ». І що ж пропонував «дон Ринат» як реакцію? Посилити оборону? Підготуватися до вторгнення й зустріти небезпеку в повній готовності? Евакуюватися? Його відповідь була така: «Будемо сподіватися, що у нас все добре, а буде ще краще».
На думку автора цієї публікації, мета Ахметова полягала в просуванні російських завдань. Це спонукало його у червні 2014 року, коли Ахметов «наїжджав» на журналістку 5 каналу, вимагаючи «прибрати агресію й укладати договори з чортом лисим»: https://www.youtube.com/watch? v=hABGUnbXiFs І цим же керувався Ахметов 16 лютого 2022 року. Суть колискової «У нас все добре, а буде ще краще» можна розуміти так: щоб не бомбили, робіть, як пропонують росіяни. Договорюйтеся з тими, хто не вважає Україну державою, яка має право на суверенітет. Договорюйтеся з варварами, чия головна скріпа — прагнення стерти з лиця землі, знищити українців як окрему націю. Хочеться, звичайно, заперечити словами Голди Меїр: «Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не надто багато місця для компромісу» — але навряд чи зрозуміє.
Виступаючи на «Азовстали», Ахметов говорив про складну ситуацію у нас в Україні. Не пояснюючи, що за ситуація. Мабуть, український криз — як говорять у Пекіні й Москві? Або — конфлікт на Донбасі, як говорили всі ці роки попутники Ахметова? З промов «дона» не випливало, що Росія агресор. А його менеджери вторили господарю. «Після того як сталися відомі події на Донбасі… Нам нічого не страшно: ми й під «градами», й під бандитами працювали», — говорив Ю. Риженков, не уточнюючи — чиї були «гради» й чиї бандити бігали по Мариуполю у 2014 році. Так давайте ж згадаємо, про які відомі події мова. У 2014 році, бажаючи поторгуватися з Києвом, Ахметов загрався з ходаковськими, безлерами, захарченками й підпалив свій дім під назвою Донецьк. Місто, де в його руках були всі важелі управління, де він призначав силовиків та губернаторів. У цей час у Мариуполі його, ахметовські, медіа (наприклад, «Приазовський робітник») загоняли населення на «референдум» розповідями про «розп'ятих хлопчиків». А далі — хоч Ахметов й відмовився відкрито виступити на боці «донецької республіки», він успішно вів бізнес на окупованій території й користувався послугами терористів. Про це говориться в прослушці, приєднаній до матеріалів «справи по МН17»: https://zn.ua/UKRAINE/proslushka-jit-surkov-rasskazal-o-razgovore-s-rinatom-u-ahmetova-otreagirovali-336113_.html У той час СБУ кваліфікувала сплату «податків республіці» як спонсорування тероризму, але «поважний Ринат» замість переслідування був оголошений «попутником революції».
У «своєму новому царстві» — Мариуполі — Ахметов залишився вірний своїм законам. Трудящі його заводів охоче віддавали право голосу в обмін на пайку. І за першою вимогою феодала зображували інакомислення: ми, мовляв, на Донбасі, не такі, як інші українці, й наш голос повинен бути почутий, якщо не хочете, щоб «Донбас повставав». У Ахметова в кишені була своя партія зрадників «ПР». І був свій президент-державний зрадник. Той, який 24 лютого 2022 року чекав «визволення Києва за 72 години», щоб на танках повернутися на Банкову. Ахметов особисто перешкодив зачистці захопленої будівлі Донецької ОДА в ніч на 7 квітня 2014 року… Але Янукович — вигнанець, а Ахметов – стараннями корумпованих політиків та «журналістів» — найпатріотичніший патріот.
Маріупольська редакторка Анна Мурлыкина недавно розповіла, яку систему управління олігарх насадив у Мариуполі: місцевий не мав можливості робити кар'єру в муніципальному управлінні, якщо не був пов'язаний з «Метінвестом», «СКМ» або був нелояльний до ахметовських структур. Олігарх опутав матеріальними стимулами родичів мера та його замів: https://www.0629.com.ua/news/3576798/feodalnij-mariupol-akim-ne-mae-buti-nase-misto? fbclid=IwAR3FGTWU8iJRZuXlDwKOECx2lDzqXvAoPyIAayWsBz2aR0F67_CI5IbjHyk І не орган місцевого самоврядування, а Ахметов та його холуї розробили стратегію розвитку Мариуполя до 2030 року, яка втілювалася до повномасштабного вторгнення. Про що прямо говорив генеральний директор «Метінвесту», відповідаючи на питання працівників «Азовстали» під час візиту 16 лютого 2022 року: це ЇХ, «метінвестовська», стратегія. Не збирається змінювати свої традиції олігарх і зараз. Публічно декларуючи прихильність європейським цінностям, він розглядає презентований В. Бойченком від імені міськради проект «Mariupol. Reborn» — як власний і влаштовує туди своїх людей: https://www.0629.com.ua/news/3564733/divizion-mariupol-ak-vlastovana-kuhna-proektu-z-vidnovlenna-mariupola Ахметов заявляє про себе як про чи не єдиного олігарха, який допомагає ЗСУ й має право на освоєння грантових мільярдів. Формально не він, а «Mariupol. Reborn» випрошує гроші у міжнародних структур під нову концепцію відновлення міста (місто поки не визволено, а дележка шкури неубитого ведмедя розпочалася). Хоча горожане не те що не обговорювали цю саму концепцію, вони її не бачили. І чому б у такому разі всемогутньому Ахметову не «нагрітися» на майбутньому відновленні? Адже його надзвичайний успіх не є результатом бізнес-генія або наукових відкриттів… Імперія Ахметова виникла на фоні замовних убивств та грабежу радянської соціалістичної власності. А лідируючі позиції його бізнесу, на жаль, визначає політична корупція: цілі фракції у ВР та групи в міністерствах лобіюють для пана Ахметова пільги.
Так чому б і не припустити, що майбутнє відновлення стане чергових супер-вигідним проектом «дона»? Хтось скаже, що «поважний Ринат» й сам постраждав, позбувшись бізнесу в Мариуполі. Але не варто за нього так уж сильно переживати. Дійде чи черга до компенсації шкоди, завданої рядовим мариупольцям? А ось Ахметов не прогадає. На то у нього є потужна команда західних юристів та фахівців з управління репутацією. Він уже зібрався в міжнародні суди щодо компенсації багатомільярдних збитків, завданих знищенням активів після 24 лютого 2022 року. А також намерений витребувати компенсацію за захоплені активи у 2014-2017 роках: https://forbes.ua/ru/news/akhmetov-initsiyue-arbitrazh-proti-rf-z-vimogoyu-kompensatsii-zbitkiv-za-zakhopleni-aktivi-na-donbasi-11042023-12970 , хоча до 24 лютого 2022 року таких намірів не висловлював… Може навіть здатися, що війна вигідна Ахметову. Вигідним — як це не жахливо — виглядає саме знищення Мариуполя. Такою думкою поділився з «ОРД» один з працівників ахметовського комбінату. Собесідник припустив, що на момент вторгнення з прибуткового бізнесу заводи в Мариуполі перетворилися для Ахметова на тягар.
А окупанти зробили за олігарха брудну роботу, позбавивши від відповідальності за працівників, яких треба було скоротити. Ось думка джерела: «Це були заводи з застарілим обладнанням, з них видавлювали останнє. Пенсіонерів почали активно скорочувати, а тих, хто помолодше, розкидали по ТОВ та МП. Люди втрачали гарячий стаж та соціальні гарантії. Що буде вторгнення — це ми розуміли ще восени 2021 року. Все нове, що стояло в упакованому вигляді й анонсувалося до встановлення, почали грузити й вивозити з міста. Якби закрили «Азовсталь» без вторгнення, куди б власники діли таку кількість активних чоловіків та їхніх сімей? Це великий відсоток населення міста. Був би соціальний вибух. Але вийшло так, що й від застарілих заводів, й від персоналу позбулися. Навіть трудові книжки не видали. З усіма вытікаючими для кожної конкретної людини проблемами — залишили без доказів, що ми там працювали, позбавили можливості відновлення трудового й гарячого стажу».
Мариупольці порівнюють перспективний план реконструкції свого міста до 2030 року, який публікували на сайті мариупольської ради, з аналогічним російським планом «розвитку Мариуполя до 2035 року». І помічають, як вони схожі. Наприклад, план окупантів передбачає створення на території «Азовстали» технопарку: https://meduza.io/feature/2022/10/12/the-village-poluchil-rossiyskiy-plan-razvitiya-mariupolya-do-2035-go-rf-planiruet-vosstanovit-azovstal-i-dramteatr-gde-ot-ee-obstrelov-pogibli-sotni-lyudey і Бойченко планував технопарк на місці «Азовстали». План, мабуть, спліговано, але постраждалі бачать ознаки «здачі міста разом з людьми». «Дуже дивно перекликається російський план з тим, що планували робити з нашим містом мер та Ахметов: хаб на місці приватної забудови… Зараз саме цим хабом займаються росіяни. Вони ж повертаються до теми цирконію в п. Нікольське та добичі чорних пісків у районі Широкина — Мелекина. Багато разів у попередні роки піднімалося питання про добич. Але для цього треба було місто відселяти за 50 км мінімум. Людина Ахметова — голова донецької ОДА А. Шишацький приїжджав на наші мітинги у 2010-2012 роках — намагався розповідати про економічні «плюшки». Але люди були налаштовані агресивно й не дали копати кар'єр. Під Мангушем, поруч з Нікольським, біля Широкина — все узбережжя має цінні корисні копалини. У радянські часи розвідали урановані руди, добич яких небезпечна для людей та природи. Тепер же росіяни добувають граніт в агломерації Мариуполя. А жителів Нікольського змушують з'їжджати. На екологічні мітинги при окупантах ніхто, звичайно, виходити не буде. Заразом і питання зносу хрущовок «вирішилося само собою»… Жителі загинули, їхні тіла виребали екскаваторами на переробку на території «Азовмаша». А за планом замість хрущовок мало бути будівництво котеджів для заможних людей з видом на море», — розповів «ОРД» мариупольський еко-активіст на умовах анонімності.
Усі мариупольці, з якими ми спілкувалися, впевнені, що поряд з міжнародним розслідуванням військових злочинів РФ нам знадобиться й внутрішнє розслідування. Для цього необхідно зібрати максимально повну інформацію про дії та бездіяльність усіх уповноважених осіб. А перші висновки можна зробити вже. Жертв могло б бути менше, якби не феодальне влаштування регіону й не патерналізм. Населення покладалося на «еліту» — гнилу, підлу й ментально чужу українській державності. Тоді як устояла Україна завдяки здатності людей до самоорганізації й горизонтальним зв'язкам.