З настанням весни та початком підготовки до передвиборної гонки за крісло президента Сполучених Штатів Америки на Капітолійських пагорбах активно розігрується «українська карта». В епіцентрі цього скандалу постать колишнього віце-президента США Джозефа Байдена — найімовірнішого головного суперника чинного глави держави Дональда Трампа на майбутніх виборах 2020 року. Одному з опорних діячів Демократичної партії та «куратору» Києва за часів адміністрації Барака Обами ЗМІ вменяють пряме втручання в українську політику, а також можливу корупцію. Нібито «Дядько Джо» був викритий у відкритому лобіюванні інтересів бізнесу екс-міністра екології Миколи Злочевського. І мав з цього сімейний інтерес — до ради директорів компанії «Burisma» Злочевського незабаром після Євромайдану увійшли син Байдена Гантер, колишній президент Польщі Олександр Квасьневський, а також Девон Арчер (близький друг пасинка екс-держсекретаря США Джона Керрі). Їхня робота щедро оплачувалася. Байден-молодший усі претензії з цього приводу заперечує, називаючи їх інсинуаціями опонентів його батька, що з'явилися «у прозорих політичних цілях».
Але прихильники протилежного тлумачення наполягають: «Дядько Джо» з висоти своїх повноважень справді шантажував офіційний Київ невиділенням кредитів, якщо кримінальне переслідування Злочевського в Україні не буде припинено. Розплутуванням підвалин цієї історії сьогодні активно займаються американські журналісти, яким дають щедру порцію коментарів чинні вітчизняні правоохоронці. У серії матеріалів з цього приводу наводяться заяви прокурора Костянтина Кулика та голови ГПУ Юрія Луценка, де вони звітують про реінкарнацію кримінальних претензій до Злочевського. Але все ж головна козиря проти Байдена — в рукаві колишнього генпрокурора Віктора Шокіна. Саме його екс-віце-президент США публічно назвав «сукиним сином» і хвалився тим, що колись зумів домогтися його звільнення. Шокін стверджує: його опала у впливового представника Демократичної партії як раз і була викликана активністю ГПУ у розслідуванні «справи Злочевського». Саме ця історія й стала водорозділом його роботи на посту генпрокурора, але навіть по минуттю років все так само активно муссується масовою інформацією.
Самого Віктора Миколайовича слава «особистого ворога» «Дядька Джо», схоже, дещо томить. «Всі говорять, що Шокіна зняв Байден… Це звичайно цікаво й актуально, але ніхто не хоче розібратися, а хто я такий», — починає він розмову зі «Страною». Коротко про Шокіна: він входив до складу слідчих груп по «бавовняній» та «рибній» справам часів пізнього СРСР, розслідував історії педагога-педофіла з інтернату для розумово відсталих дітей та «банди Ковальова». Вже в період незалежності України Шокін курував справу «Білого братства» та створив слідчу групу, якій вдалося вийти й затримати вбивць журналіста Георгія Гонгадзе. Після Євромайдану Шокіна «відозвали» з пенсії, призначивши спочатку заступником, а потім генеральним прокурором. На цій посаді він пробув рік. Виступаючи перед його звільненням з посади президент Петро Порошенко заявляв, що Віктору Миколайовичу вдалося здійснити ті новації, на які його попередники не наважувалися десятиліттями. Зокрема, він скоротив штат наглядового відомства на чверть, ініціював створення органів прокурорського самоврядування та Генеральної інспекції, дав «зелене світло» запуску роботи САП.
За три роки після його відставки екс-глава ГПУ дав лише кілька коментарів українським журналістам. Для «Страни» Шокін зробив виняток, принісши з собою на зустріч роздруківку кількох статей видання, присвячених Генпрокуратурі та йому особисто. Але розмову починає публікація New York Times про «Україногейт» і Байдена. Ознайомившись з нею, колишній генпрокурор сказав, що готовий судитися й вимагати спростування у адвокатів Злочевського. У матеріалі NYT йому приписали фразу про те, що Шокін нібито вимагав у власника «Burisma» хабара за закриття справи. Втім, українські юристи екс-міністра, з якими зв'язався автор цих рядків, стверджують — таких заяв для ЗМІ ніколи не робили, а якогось вимагання з боку генпрокурора не було. — Там ще вони й Кулика чомусь назвали заступником генпрокурора, хоча він ним ніколи не був… — А як вам у цілому ситуація, що топовому американському виданню коментує «справу Злочевського» й корупцію у вищих ешелонах влади України прокурор, який сам обвинувачується в незаконному збагаченні? — Мені складно сказати, чому коментує саме він.
Наймовірніше, хоче… З того, що знаю я, його висловлювання не цілком об'єктивні. Він і Юра (Юрій Луценко – Прим.Ред.) роблять вигляд, що вони все зробили (щодо поновлення кримінального провадження проти Злочевського — ) і це їхня заслуга. Впевнений, що Луценко й Кулик сьогодні діють як одне ціле. Але що мене вразило: у New York Times Костянтина чомусь пов'язують зі мною, хоча я з ним востаннє спілкувався років п'ять тому. Якась взаємодія або спільні інтереси з ним у мене взагалі відсутні. Він же позиціонує себе борцем з корупцією, а таких людей сьогодні дуже багато — різних активістів, «європтимістів» тощо. Насправді це далеко не так. Думаю, що це стосується й Кулика. Я пам'ятаю, як вони щільно дружили з (головним військовим прокурором Анатолієм — Прим. Ред.) Матіосом, а потім між ними пробігла чорна кішка. Потім Кулик почав дружити з Луценком, тут зрозуміло чому: Юрі потрібно було знайти людину, яка на гачку. Костю врятували від НАБУ, дали підвищення й навіть вручили орден за мотивами повністю сфальсифікованої історії про спецконфіскацію й вироку Краматорського суду (у межах якої були стягнені в бюджет 40 млрд грн, іменовані владою «спільним фондом Януковича»).
Мені абсолютно очевидно, що це рішення було юридично незаконним. Які тут «заслуги» — зрозуміти складно. — Якщо роль Кулика — «загонщик», то чого добивається Юрій Луценко в історії зі Злочевським — це спроба закріпити крісло генпрокурора або вислужитися перед адміністрацією Трампа? — Луценко рятує себе, він такий за натурою — кого він тільки не зрадив, починаючи з Олександра Мороза? Думаю, він розуміє, що всі кримінальні справи по «Burisma» й Злочевському при ньому закрили незаконно. — Ну він і Порошенка зрадив, виходить, коли дав хід «підозрам» людям з найближчого оточення президента? — Думаю, що ще зрадить, це було лише початком.
Звичайно, можу помилятися, але якщо людина за характером зрадник… Він же мене й підсидив! Я знаю, як він став генпрокурором і як стояв на колінах перед Порошенком у Японії (перед призначенням на посаду голови ГПУ Луценко як голова фракції БПП разом з президентом брав участь у візиті до країни Сходящого Сонця — Прим. Ред.): «Поставте мене, я буду робити все, що завгодно». Я такого ніколи не обіцяв, у мене було лише одне умовлення — кадри буду призначати сам. Ми про це домовилися, хоча до цього всі генпрокурори водили в АП претендентів на посади, починаючи від прокурорів областей — для «співбесіди». Така була моя тактика. Та й взагалі, я б не повернувся з пенсії, якби мене самого не попросили про це. — Хто виступав ініціатором вашого повернення до Генпрокуратури й як це відбувалося після подій Євромайдану? — Все дуже просто. Влітку 2014 року мені подзвонив (тогочасний голова ГПУ Віталій — Прим. Ред.) Ярема й попросив приїхати до нього, поговорити. Я не знав тоді про що мова. А він сказав, що є така думка — мене призначити замом. — Чия думка? — Я теж уточнив це.
Ярема сказав, що так думає президент. — Ви не задавалися питанням, чому Порошенко згадав про Шокіна-пенсіонера й так наполягав на вашому поверненні до ГПУ? — Може, хтось порадив… — Це ж підігріло грунт для чуток про те, що ви й Порошенко є кумовьями… — Не знаю, звідки це взялося, у нас немає ніяких родинних зв'язків. Я розумію, що розповіді про те, що я кум Порошенка вже стали мемом, але це повна нісенітниця. Ніколи не хрестив його дітей, а він — моїх. Я Петру Олексійовичу неодноразово говорив про це в очі, особливо коли він просив, щоб я пішов з посади голови ГПУ: «Розумієте, всі вважають, що я ваш родич. І хоча ми знаємо, що це не так, зі сторони все може виглядати так, ніби ви свого ж кума прибираєте, причому необґрунтовано.
І що подумають ваші друзі і соратники, якщо ви кума свого звільните? До вас буде негативне ставлення». Так і вийшло, зрештою. Але ніякого кумовства насправді не було. — Як же так вийшло, що президент спочатку сам попросив вас повернутися, а потім став благати піти з посади? — Коли мене призначили генеральним прокурором, все було чудово. Я прийшов 10 лютого 2015 року, ми почали працювати: за весь цей час ні разу не було такого, щоб між правоохоронними органами велися війни. Ніхто не скаржився, драк не було, я зі всіма знаходив точки дотику. Так, була купа різних моментів, але ніколи такого не було, щоб той же Артем Сітник мені сказав криве слово. Він стояв у мене в приймальні й потів, щоб потрапити до мене.
Ми мали, зокрема, й підтримку від американців – я писав лист держсекретарю Джону Керрі й за його дорученням мені відповідала Вікторія Нуланд, ми неодноразово зустрічалися з послом США в Україні Джеффрі Пайєттом. — Ваш попередник Ярема пізніше говорив, що вимушували призначити Давида Сакварелідзе своїм заступником, але він відмовився це робити… Хто виступив ініціатором появи «грузинського заступника» в ГПУ при вас? — Тоді в Україну заходили варяги — Хатія Деканоідзе, Ека Згуладзе, Михайло Саакашвілі, той же Давид. Всім пояснювали, що це реформаторська команда. Але я про більшість з них нічого не знав. — Тобто, з Адміністрації президента вас поставили перед фактом, що Сакварелідзе повинен стати вашим замом? — Не зовсім так. Початок був покладений ознайомлювально, зокрема з подачі Пайєтта. Привітавшись з Давидом на одній з робочих зустрічей, він сказав, звертаючись до мене: «Ось, мовляв — це людина, яку дуже поважає американський народ».
Ну я в відповідь взяв і запитав, а що він такого зробив для США? Вони ж зі своєї Батьківщини втекли всі… Пайєтта аж затипало, як він образився на це… — Тобто Сакварелідзе вам нав'язали американці? І він був провідником їхніх інтересів? — Частково так, але не інтересів Америки, а особистих інтересів Байдена (я це чітко розділяю). Конкретно саме Байден за всім цим стояв. Тоді Байден висаджував тут «десант» таких управлінців, які йому особисто зобов'язані й знаходяться у нього на утриманні й забезпеченні. Всі про це знали. — Але ви все ж таки погодилися з тим, що до вас приставили людину зі сторони й навіть видали їй карт-бланш на здійснення реформи в ГПУ? — Мені спочатку Давид сподобався, він мені був як син, і я гарантував йому, якщо потрібно, допомогу. Він же розповідав, що під нього виділяють гроші американці, за рахунок цих коштів ми проведемо конкурс, повністю переробимо фасад будівлі Генпрокуратури, прибиремо турніквети тощо. Вже тоді я розумів, що в ГПУ є вузькі місця, й потрібні зміни. Перетворення починалися непогано, поки не розкрилася історія з $2 млн на реформу.
Підготовлені під егідою Давида тести — там був просто жах, з 1578 питань третина стосувалася Грузії, яке це має відношення до України? Ми терміново сіли й цю нісенітницю відкинули. Далі встав питання, кому й як платити за їхню підготовку. До мене прийшла головбух і говорить, що хоча мова йде про реформу ГПУ, ми ні копійки не отримали на ці цілі. Бенефіціарами виступали чомусь «Центр протидії корупції» й Одеська ОДА, де був губернатором Саакашвілі. Доля цих грошей невідома, а нам скинули балласт… Після цього почався справжній цирк — саме нас почали звинувачувати, що ми саботуємо реформу. Президент мені дзвонив і кричав, що я зриваю тести… — Ви вважаєте, що $2 млн допомоги на реформу Генпрокуратури… — … вкрали. — Чому, якщо ви знали про це, кримінальна справа з цього приводу з'явилася лише навесні 2016 року? — Вносили 16 березня, а до цього велася службова перевірка. Просто ніхто не міг собі уявити ці обсяги (розкрадань — ). Тиск був такий, ніби я й особливо мій зам Юрій Севрук разом зриваємо конкурс, щоб «стара гвардія» залишилася на місці. — Щодо «старої гвардії».
У лютому 2015 року, коли вас призначали на посаду генерального прокурора, ви заявили — закон «Про очищення влади», за яким люстрували сотні силовиків, є сирим і недопрацьованим. Обіцяли індивідуальний підхід до тих, хто підлягає люстрації. Але вже наступного місяця запустили другу хвилю звільнень з цього приводу в системі Генпрокуратури. — Ми не могли не виконати закон, який на той момент був прийнятий й діяв. Всі, хто був тоді звільнений, вони справді підпадали під люстрацію. — Окей, але як виявилося, в ГПУ є 4 працівники (сьогодні жоден з них не працює в відомстві), які також підпадали під люстрацію, але вони залишилися на своїх місцях. Це головбух Людмила Єрхова й її зам Олександр Ткаченко, перший керівник Генінспекції Максим Мельниченко й здавалося вічний в.о. прокурора Києва Олег Валендюк. — У кожного з них були рішення судів… Я розумів, що в даному випадку не можна виступати проти цих вердиктів… — Наведу аналогію.
Виходить, що раз уж було рішення суду, то цих чотирьох працівників люструвати не можна, а, наприклад, колишнього зампрокурора Харківської області Володимира Суходубова, звільнення якого за законом «Про очищення влади» також визнав незаконним суд, можна? — Наскільки я пам'ятаю, там була апеляція й суд став на сторону прокуратури. — Так а чому тоді апеляції не подали в історіях по Валендюку, Мельниченко, Єрховій та Ткаченку? — Вийшов строк оскарження. Але це було до мене. — Це ж відверта змова. Як можна «проспати» апеляцію? — Ми можемо собі все що завгодно припускати. Як було достовірно, не знаю. Але спиратися в ГПУ повинні виключно на закон. Про це я й Пайєтту говорив під час нашої зустрічі: «На беззаконні закон я будувати не буду». Він коли це почув, мовчки встав і вийшов. — Ця розмова з Пайєттом стосувалася справи щодо Злочевського? — Зокрема. Глобально всі негаразди сталися через те, що я не зрозумів натяків, що нам потрібно зупинитися в розслідуванні зловживань по «Burisma». Спочатку мені м'яко підказували й підводили до цього.
Було багато таких підходів. Усі наступні події — це наслідок мого відмовлення. Два мої заступники — Сакварелідзе й Касько відкрито перейшли на служіння Байдену. — Коли ви зрозуміли, що ваші зами фактично працюють на сторону й не підкоряються вам? — Касько пообіцяли крісло генерального прокурора, й він перейшов до «байденівців». — Вважаєте, Віталій не витримав випробування «мідними трубами»? — До приходу грузина в ГПУ, коли ми вдвох були замами, ми чудово спілкувалися й навіть дружили з Касько. Він чудовий фахівець. І коли я тільки почав працювати генеральним прокурором, то ставив його в приклад. — А Сакварелідзе з самого початку плив у човні Байдена? — По Давидові був ряд таких моментів, після яких стало абсолютно зрозуміло, що він намагається самоутвердитися й показати свою силу. Спочатку — його заява про нібито спробу його підкупу й пропозицію йому якимось чоловіком у Ботанічному саду $10 млн… — Вважаєте, що це був відверто бред? — Це взагалі за межами розуміння… Що він міг зробити реально? Нічого. — Але у нього ж був доступ до ЄРДР? — Звичайно був. — Але при цьому відсутній доступ до державної таємниці… Виходить, що його дали варягу з вулиці… — Ви правильно говорите, але вибору не було.
Якби не дали доступу, це був би нонсенс. — Перед цим ви сказали, що у своїй роботі керувалися принципом «на беззаконні закон не побудуєш». Виходить, що будували? — Ви плутаєте моменти: є недотримання закону, а є — інструкцій. Якби ми не дали йому ключі від ЄРДР, то з першого ж дня посольство США б кричало, що Шокін не дає реформаторам працювати. — Зрештою, цим все й закінчилося. — З літа 2015 року на ГПУ йшов божевільний тиск з боку посольства США. До осені до цієї травлі підключилися різні активісти. Не знаю, розуміли ли вони, що творять і для чого їх використовували… — Але вони збирали мітинги, де як писали окремі ЗМІ, з вимогами вашої відставки виходило до півтисячі людей — Та ну кидайте… Це з десяток людей цим займаються, їх можна перелічити на пальцях рук — Шабунін, Лещенко, Найєм, Залізняк… Просто вони намагалися, як я розумію – під впливом Байдена, формувати негативну громадську думку щодо мене. Хоча ніяких доказів корупції так і не було представлено ніким і ніколи. — Але усталена думка все ж таки була сформована? — Так.
ЗМІ не розібралися в ситуації, підхопили хвилю, не знаючи по суті нічого. — Вимоги активістів про вашу відставку відбувалися на тлі кількох масштабних скандалів. Перший — відбір переможця на посаду антикорупційного прокурора, коли ви конфліктували з МЗС й активістами через своїх представників у конкурсній комісії. Чому ви піддалися опонентам й замінили половину своєї квоти при виборі голови САП? — Я не хотів, щоб потім говорили, ніби якимось чином я перешкодив конкурсу. Там, якщо пам'ятаєте, все крутилося навколо Касько, його прочили на місце антикорупційного прокурора, але він програв розгромно (хоча я вважаю, що він грамотний юрист у цілому). Насправді виграв тоді Говда. Але щоб не було ніяких сумнівів й звинувачень у упередженості, я спочатку пішов на те, що замінив двох людей у конкурсній комісії. А потім вирішили вибирати з двох залишених фіналістів. Я викликав їх до себе, першим заходив до мене Грищук й у мене склалося враження, що він не має ні найменшого поняття в юриспруденції. Як він сьогодні працює, навіть не знаю. Слідом за ним зайшов Холодницький, він справді що теоретично, що практично виявився грамотніший.
Тому я його й призначив. — Повертаючись до Касько. На той момент він виступав одним з «локомотивів» так званої справи «діамантових прокурорів», яких ряд ЗМІ називають вашими підопічними. — З Корнієцем ми були знайомі давно (але водієм він моїм ніколи не був), Шапакіна я взагалі не знав. Раз уже ви торкнулися цієї теми, то можу сказати — я читав справу двічі, вся ця історія була на 100% сфальсифікована, там купа порушень, а грошей, які їм інкримінуються, ніхто так і не знайшов. Це була спроба Сакварелідзе й інших осіб (Касько й Трепака з СБУ) самоутвердитися. Показати, що вони щось можуть… Я тоді був у США, і коли повернувся, одразу ж пішов до президента.
Запитав, що взагалі відбувається? А він мені: «А тобі разве не дзвонив Грицак? Ну піди, поговори з ним». — І що вам повідомив голова СБУ? — Я у нього уточнив: «Вася, ти чому мені не подзвонив по всіх цих питаннях?». Він відповів так: «Якби ви були на місці, такого б не сталося». — Тобто? — Ну ось і я у нього запитав, а що б змінилося, якби я був в Україні? «Я не можу вам це сказати». Так до сих пір й мовчить. — Навіщо тоді, якщо ви спочатку були впевнені, що історія «діамантових прокурорів» — це провокація, ви фактично підіграли її зачинателям? Всі пам'ятають фото з Банкової, де ви й Сакварелідзе сидите перед Порошенком, й він дає вказівку розібратися по суті в скандалі. Це цирк… — Сенс був не влаштовувати цирк, а не допустити винесення сміття з хати. Це могло вдарити по іміджу правоохоронних структур і країни в цілому. Я розумію, що це звучить пафосно, але це так. — Корнієць – це ваш ставленик? — Ні звичайно. Ми з Корнієцем спілкувалися, й коли я на пенсії був, й коли працював. Не сказав би, що у нас прямо дружні стосунки, скоріше — приятельські.
Аналогічно я спілкуюся з багатьма колишніми й чинними працівниками прокуратури. Повторюся — вся ця історія є провокацією. Є висновок експерта по цим діамантам, де вказана їхня вартість — 700 доларів. — Винні або ні «діамантові прокурори» вирішить суд. Але в розпалі медійного скандалу з цього приводу ваш перший зам Володимир Гузир пішов у відставку. Якщо ви були впевнені в вашій правоті, чому здали його? — Гузир був повністю правий, він поступив благородно. — Задам питання інакше: ви доповідали президентові, що справа проти Корнієця й Шапакіна — дута? — Він все й так чудово знав. Я пояснював Порошенку, що все це бред. — У цей момент Порошенко вже обговорював з Онищенком, як допомогти «хорошому хлопцю Колі» в «справі Burisma»? — Мені складно сказати, але ситуацію по резонансних справах він знав. По «діамантовій історії» я пояснював президентові, що це все бред. Більше того — організатори цієї провокації використовували тих же суддів Апеляційного суду Києва (Антона Чернушенка й Марію Прындюк), що й в історії зі Злочевським.
Вони задним числом давали добро на проведення НСРД проти Корнієця й Шапакіна. — Вважаєте, що справою «діамантових прокурорів» вас шантажували, щоб ви відступилися від Злочевського? — Ні, я ніколи б не пішов на такий «обмін». Сакварелідзе й Трепак просто прикривали цих суддів, й використовували їх же в «байденівських» потребах. — Але потім ви «прикрили лавку», коли скандальний слідчий Дмитро Сус у межах розбирательств по справах щодо «Укргаздобичі» й «Нафтогаздобичі» прийшов з обшуком до на той момент голови київського апеляційного суду Чернушенка? — Приблизно так. Дима — великий молодець, я до нього з великою повагою ставлюся, хто б що не говорив. Він не просто хватка, а знає, розуміє й умів працювати. То, що йому сьогодні вменяють — я сумніваюся. Якщо повернуся на посаду генпрокурора, обов'язково піднімуть ці матеріали. — І Суса повернете на роботу в ГПУ? — Якщо там він правий, то верну. — На той момент ви відчували тиск, коли виходили в суди з клопотаннями про забезпечення арештів майна великих нафто- й газодобувних компаній країни, за якими явно вбачався слід олігархів?
Наприклад, того ж Ахметова? — У випадку з Ахметовим — ні. А що стосується Злочевського, то натяки були. Адже його компанія на той момент була дуже відома. І всі розуміли, що він не просто так взяв до себе таких людей у раду директорів. — Тобто, по «справі Burisma» прокурори не збиралися «включати задню»? — Ні, ми збиралися допитувати Байдена-молодшого, Арчера й так далі. — Що перешкодило? — Не встигли. Президент мені говорив неодноразово, що Байден вимагав, щоб мене прибрали. Був підготовлений звіт про проведену мною роботу, його спрямували депутатам, розміщували на сайті ГПУ. Якщо взяти ці зведення — вони в рази відрізняються від того, що змогли зробити мої попередники. Об'єктивних підстав для звільнення не було. — Так чому тоді все ж таки вас «ушли»? — Байден взявся дуже серйозно. Він пообіцяв Порошенку, що привезе на мене корупційний компромат. Приїхав у грудні 2015 року, виступив у Верховній Раді, нічого не сказав про це й уїхав. Я тоді зібрався й поїхав на Банкову. Розмова була така: «Ну що, привіз корупцію Байден?». — «Вітя, ні@$% він на тебе не привіз». — «І що будемо робити?» — «Та пішов він!..».
Приблизно так. Ви ж розумієте, що якби у віце-президента США були докази моєї корупції, то він би все це використав напевно в своїх цілях. — Але вал негативу це ніяким чином не збив. — Так, були регулярні ультиматуми й дискусії про мене. Остаточно переступив поріг я 2 лютого 2016 року, коли ми вийшли в суди з клопотаннями про повторне накладення арештів на майно «Burisma». Припускаю, що тоді президентові поступив чергової дзвінок від Байдена, шантаж невиділенням кредиту… Тут Порошенко й здався. — А ви? — Я сказав, що готовий написати заяву, але запитав — під яким соусом я повинен це зробити? Адже це ж була ідея президента мене запросити, а не я сам рвався на посаду генпрокурора… — Що запропонував Порошенко? — Написати — «за станом здоров'я». — Я здоровий чоловік, яка у мене хвороба? — Зачекайте, так не президент ли продукував чутки про ваш передсмертний стан? Вас таким чином за останні роки «поспішали хоронити» раза три чи чотири? — Ні. Я знаю прізвище цієї людини, це помічник одного з народних депутатів від БПП.
І сказав про це я Кличку в очі, коли ми сиділи вчетирьох — Віталій, я й два парламентарії з президентської партії. Нардеп набрав свого помічника й запитав, справді ли він запускав чутки, що я вмираю у «Феофанії» через ЗМІ, і для чого? Той сказав, що так. Мовляв, хотів Шокіна потролити… — Загалом, по хворобі ви відмовилися йти? — Так. Порошенко тоді сказав мені, що придумає як вийти з ситуації. Ну й «придумав» — нібито я втратив довіру громадськості… Хоча перед цим заявив, що до моєї роботи на посаді немає ніяких претензій. — «А товариш Беріа вийшов з довіри»? — Ви розумієте, що це нонсенс? Я на посаді зробив те, чого десятиліттями ніхто навіть не намагався, провів реформу, передав повноваження органам самоврядування… Довіру якого суспільства я втратив? Цих десяти грантоїдів-байденівців? — Чому, в такому разі, спустя деякий час після уходу ви затіяли бучу з спробою повернутися на посаду голови ГПУ? — Я не збирався повертатися більше. Але потім, коли я прочитав заяви Байдена про те, як він мене знімав з посади й хвалився тим, що активно втручався в прийняття управлінських рішень на найвищому рівні в Україні, посчитав, що він образив не лише нашого президента, але й всю Україну.
Я пішов до Порошенка й сказав йому: «Петро Олексійовичу, я буду восстановлюватися». — І що він? — Запитав: «А у тебе вийде?» — На сьогоднішній день ви оскаржуєте процедуру вашого звільнення в ЄСПЛ. Як вважаєте, шанси повернутися на посаду генпрокурора у вас є? — Тут як суд вирішить. Але якщо за законом, то у мене ще два роки й чотири місяці повноважень. Моє звільнення було здійснено з порушенням закону. Я готовий працювати. Плюс у мене є ще один цікавий висновок одного з членів команди Зеленського — Андрія Мережка. Він написав, що в моїй ситуації було реальне втручання Байдена у внутрішні справи України. Це вважається кримінальним злочином. Тоді «байденівці» думали, що у них все вийшло зі мною. Тому сьогодні й бояться (чому у мене є підтвердження), що якщо я восстановлюся на посаді, то доведу справу по «Burisma» до кінця.