Більшість українців, які черпають інформацію переважно з телебачення, уявляють дипломатію та зовнішньополітичну діяльність як щось піднесене, витончене й відповідальне. Як низку складних переговорів державних діячів і дипломатів з впливовими людьми світу, рукостискання під спалахами фотоапаратів, підписання документів перед телекамерами, урочисті прийоми та періодичні виступи президента, який інформує народ України про чергові дипломатичні успіхи. Але це те, що відбувається на авансцені зовнішньої політики. У будь-яких міжнародних відносинах існує й своє закулісся, де за спинами класичних дипломатів вирішенням проблемних питань, особливо тих, що стосуються інтересів конкретних осіб, займаються бізнесмени й олігархи, юристи й, звичайно, лобісти.
У цьому закулісі панують гроші, цинізм, беззасадність, а часом — зрада й підлість. Ставлення українців до президентства Петра Порошенка вони переконливо продемонстрували на минулих виборах, висунувши йому безліч претензій. Однак мало хто критикував президента, який вважав зовнішню політику своєю сильною стороною, за його діяльність на міжнародній арені, радіючи безвізу, Томосу й черговому продовженню антиросійських санкцій. Однак давайте заглянемо в закулісся українсько-американських відносин і спробуємо оцінити, яку складну спадщину залишає «найкращий дипломат країни» зеленому у всіх відношеннях новому президентові на найважливішому для воюючої України зовнішньополітичному напрямку.
Історія з планованою, але скасованою поїздкою в Київ особистого адвоката Дональда Трампа Рудольфа Джуліані збурила політичні кола й медіа по обидва боки Атлантики. Для тих, хто не стежив за цією сагою, нагадаємо, що на попередньому тижні Джуліані в інтерв'ю газеті «Нью-Йорк Таймс» повідомив про намір відвідати Україну, щоб зустрітися з «інсайдерами, які увійдуть до майбутньої адміністрації Зеленського», а також із самим новообраним президентом, аби переконати його провести розслідування, які допоможуть Трампу отримати більше інформації з питань, що його цікавлять. Зокрема, йдеться про два випадки. Перший — так звана «українська справа» втручання у американські президентські вибори 2016 року на боці демократів шляхом витоку до преси інформації про наявність у чорній бухгалтерії Януковича імені Пола Манафорта, який очолював передвиборчий штаб Трампа. Другий — про причетність колишнього віцепрезидента, а нині найнебезпечнішого ймовірного суперника Трампа на виборах 2020 року Джо Байдена до звільнення українського генерального прокурора Шокіна, нібито з метою забезпечити закриття всіх кримінальних справ, що стосуються компанії екс-міністра екології часів Януковича Миколи Злочевського «Бурисма Холдинг», у якій з весни 2014 року й до недавнього часу працював син Байдена Гантер.
Також про можливе отримання вигоди від діяльності «Бурисми» самим екс-віцепрезидентом. Джуліані був дивовижно відвертий: «Я прошу їх провести розслідування, яке вони вже ведуть і закриття якого від них вимагають інші люди. Я ж збираюся пояснити, чому не потрібно відмовлятися від розслідування. Тому що ця інформація буде дуже й дуже корисною для мого клієнта й може виявитися також корисною для мого уряду». «Ми не втручаємося у вибори (американські. — Т.С.), ми втручаємося у розслідування. І ми маємо право це робити», — безапеляційно заявив адвокат Трампа.
Після того як Джуліані незабаром оголосив, що в Київ він уже не летить, ніби пояснивши своє рішення раптовим виявленням у команді Зеленського «ворогів Трампа» у особі Сергія Лещенка — «вже засудженої людини, яка була визнана причетною до надання допомоги демократам у 2016 році», з закулісся на авансцену знову важко вийшов генеральний прокурор Юрій Луценко, від прес-конференції якого старий Фройд отримав би справжню насолоду.
Навіть незважаючи на щастя, що впало на нього, відчути себе «стабільним каналом інформації про Україну» для президента США, ущемлена гордість Юрія Вітальйовича краще за будь-які софіти висвітлила його давні «слабості» — ненависть до Йованович, Сітника й Лещенка, причому у випадку двох останніх осіб — ще й неприховану ревність. Тому, видимо, задумане як тріумфальне виступ перед пресою насправді виявилося перерахуванням «дитячих образ» «хлопчика-негідника», який не потрапив до числа улюбленців американської «виховательки» Йованович, змаганням у «антикорупційній пісочниці» з її «улюбленцем» Сітником результатами роботи й називанням іншого «улюбленця» — Лещенка — «політичним скунсом» з погрозами вручити підозру. «Підтримай мене, підтримай мене», — мабуть, напівав про себе Юрій Вітальйович, бажаючи привернути увагу «птиці щастя завтрашнього дня» на прізвище Трамп, коли заявляв про бажання «зустрітися з керівництвом правоохоронних органів США, щоб надати їм усі необхідні матеріали, щоб вони перевірили всіх американських громадян, причетних до справи «Бурисми», на законність їхніх дій».
Правда, при цьому Луценко неодноразово повторив, що українське законодавство громадянами США порушено не було. Як і в інтерв'ю газеті «Блумберг», яке вийшло в четвер, у якому Юрій Вітальйович був ще більш обережний у висловлюваннях щодо Байденів. Він заявив, що у нього немає доказів вчинення правопорушення кандидатом у президенти США від демократів Джо Байденом або його сином, додавши, що ні Гантер Байден, ні «Бурисма» нині не були об'єктом розслідування. Водночас він повідомив в інтерв'ю, що планує надати генеральному прокурору США Вільяму Барру детальну інформацію про платежі ради директорів «Бурисми», щоб американські влади могли перевірити, чи сплачував Гантер Байден податки США на дохід.
Після цієї, можливо, комусь майже водевільної історії, мабуть, варто спробувати дати відповіді на багато часто задаваних питань — «навіщо Луценко все це робить?», «при чому тут Порошенко?», «яка роль Джуліані й у чому його цілі?». Але найголовніші питання — «чим ця історія небезпечна для України, чому вона може перетворитися на українсько-американську драму?» і «як виходити зі складеної ситуації?»
На перші два питання ми частково вже відповіли в матеріалі «Карточна будка» (ZN.UA №11 від 23 березня 2019 року). Влада, що йде, вдруге робить ту саму помилку: втручається у внутрішню політику США. Але якщо перший раз, у 2016 році, коли ставка була зроблена на Гіларі Клінтон, помилка була допущена, скоріше, через недомислення, неопитність або надмірну впевненість у своєму зовнішньополітичному чутті, то під занавіс каденції вона вчиняється з безудержного бажання зберегти хоч якусь частину влади, що ускользає, страху перед майбутнім і просто з підлості.
На цей раз Порошенко й Луценко все поставили на Трампа, заклавши при цьому країну. «Геніальний» план продати Трампу американських демократів народився, виявляється, зовсім не на початку 2019 року, коли Луценко зустрічався у США з Джуліані, й зовсім не в голові генерального прокурора. Як стверджують наші джерела, після невдалих наполегливих спроб встановити хоч якийсь трек особистих відносин Порошенка з Трампом, який не забув історію з Манафортом, що лунає йому й досі, одному з затійників Банкової прийшла в голову думка перевести стрілки з українського керівництва на американських демократів. Змістити акценти, так би мовити.
У результаті в листопаді 2017 року в виданні Politico з'явилася довга й цікава стаття, яка розповідала про деяку юристку українського походження Олександру Чалупу, активну діаспорянку, яка донімала під час президентської кампанії 2016 року посольство України у США запитаннями про Манафорта й проханнями надати на нього якийсь компромат. Згодом виявилося, що вона працювала на команду демократів. Однак півтора року тому ця історія особливого резонансу не отримала. Час йшов, вибори в Україні наближалися, рейтинги президента катастрофічно падали, питання забезпечення безпечного й безбідного життя після можливого провалу на виборах ставало все гострішим, у моніторингових системах правоохоронців США накопичувалися неприємні знання, а надійна стежка до Трампа так й не була протоптана. І тоді основні надії були покладені на вездесущих і майже всемогутніх лобістів.
Навіщо зв'язною й «говорячою головою» в цій історії був обраний саме Луценко? А хто інший, крім президентського кума, міг здійснити «крутись-верти куди хочеш» зі справою Злочевського, «Бурисми» й Байденів? Ну не Сітник же! Та й два заповітні бажання кумів збігалися — подружитися з американцями й залишитися при владі. Люди, які знають Юрія Вітальйовича, розповідають, що прагнення «потрапити в Америку» стало справжньою манією Луценко. Він неймовірно заздрив Аванову, власнику не одного офіційного запрошення відвідати США, й ненавидів «американського улюбленця» Сітника. Але спроби генерального прокурора зустрітися з якимось високопоставленим представником США були безуспішні. І навіть посол Йованович прийшла познайомитися з генеральним прокурором лише через пару місяців після свого прибуття в Україну, встановивши до того зв'язки вже з багатьма іншими українськими впливовими особами, що, як кажуть, серйозно вразило главу ГПУ.
З Йованович у Луценко не склалися відносини з першої зустрічі, і їхня взаємна антипатія також зіграла певну роль у подальшій професійній долі посла. Йованович все більше дратувала своєю критикою й «політичною інженерією», як розцінювали її дії на Банковій. І коли було вирішено вплести незручну посла в реконструйовану схему вже не просто «перекладання стріл трампівського гніву» на демократів, а відвертої купівлі розташування голови Білого дому подарунком компромату на його суперника Байдена, Луценко з неприхованою насолодою кинувся виконувати команду «фас».
Ще до цього він довго й наполегливо шукав виходи на Вашингтон, паралельно прилежно вивчаючи англійську. Удача підморгнула йому з-під купи: через єврейських лобістів Луценко, зрештою, вийшов на Джуліані. І зустрівшись з ним у січні, розповів йому все — що було й чого не було (і про Йованович, і про Бурисму, й про Байденів) — в надії почути, що буде. І, за його власними розповідями друзям і знайомим, негайно був проміжно винагороджений: набравши номер свого клієнта, Джуліані нібито передав йому трубку, з якої лунав голос Трампа. Ще раз Луценко потренувався в американській англійській — у березні, даючи яскраве інтерв'ю виданню The Hill.
Але Йованович по-колишньому залишалася в Києві. Як і після витоку кимось інформації, що вона нібито погано відзивалася про Трампа в розмовах з українськими чиновниками й пророчила йому імпічмент. За свідченням наших джерел, останньою краплею, що переповнила чашу ваг не на користь Йованович, стало її спілкування з командою новообраного президента, якій вона нібито дала зрозуміти, що Сполученим Штатам не хотілося б бачити в оточенні президента й, тим більше, на яких-небудь державних посадах ні Ігоря Коломойського, ні Андрія Богдана, ні Юрія Луценко. Джерела стверджують, що після цього Луценко позвонив своєму новому «другові Рудольфу», і посла Йованович терміново викликали у Вашингтон, де незабаром було оголошено про завершення її роботи в Україні. А Джуліані нині публічно розповідає, що посол надавала недостовірну інформацію владам України, протидіяла політиці президента Трампа й взагалі була «на тій (тобто демократичній. — ) стороні».
Тепер, коли Київ очікує призначення нової людини замість відкликаної Йованович, зауважимо, що з недавніх пір у американській дипломатичній середовищі посада голови дипломатичного представництва в Києві вважається, м'яко кажучи, малопривабливою, якщо не токсичною. Тож довгої черги охочих замінити Йованович не спостерігається. І хоча в Білому домі хотіли б зробити в Київ політичне призначення (і, як стверджують наші дипломатичні джерела, серед перших розглядалася кандидатура Джуліані), здійснити це в нинішніх умовах практично неможливо, оскільки політичний призначенець Трампа навряд чи пройде затвердження Конгресом. Тому, припускають джерела, незабаром в Київ буде призначений тимчасовий повірений, який, судячи з усього, керуватиме посольством щонайменше рік, а то й до самих президентських виборів 2020 року.
Глава українського МЗС П. Климкін повідомив виданню Lb.ua, що в «короткому списку» нині дві кандидатури. За інформацією ZN.UA, найімовірніше призначення Вільяма Тейлора, який працював послом у Києві у 2006–2009 роках. Йому Держдеп зробив пропозицію, над якою виконавчий віцепрезидент Інституту миру США ще розмірковує.
Сдача Йованович на заклання — занадто незначна жертва Трампу в ситуації, коли його відновлений дух жадає помсти після розслідування Мюллера. Старанно підсовуваний голові Білого дому «український кейс» втручання у вибори 2016 року — також задоволення за минуле. І скільки б не тягав сьогодні Луценко ненависних йому Сітника й Лещенка на допити по справі «амбарної книги Януковича», які б «підозри» їм не вручав, цим Трампа не умилостивити, коли Байден, який оголосив про свою участь у гонці 2020 року, набирає очки в середовищі демократів.
Для Трампа Байден — гідний і небезпечний суперник. І Трамп, при всій його самовпевненості, це чудово розуміє. Тому ті, що сповзають з українського Олімпу новоявлені помічники Трампа поспішають угодливо допомогти йому якщо не потопити (для цього їм кишка занадто тонка), то хоча б заплямувати Джо Байдена. При цьому дуже примітно, що Юрій Вітальйович зайняв столь улюблене ним крісло генерального прокурора багато в чому саме завдяки Байдену, який наполягав у свій час на звільненні попередника Луценко Шокіна. Сьогодні ж український «ініціативник» пропонує передати керівництву правоохоронних органів США «всі необхідні матеріали» на причетних до справи «Бурисми» американців (серед яких син Байдена Гантер), включаючи документи про «мільйонні платежі». При цьому глава ГПУ снисходливо радить, що «всім цим громадянам було б корисно відповісти на питання й зняти скандал».
А по ЗМІ гуляє деякий документ англійською мовою без будь-яких вихідних даних, нібито переданий Луценко Джуліані й консервативним американським медіа. Ця доповідна записка, імовірно авторства ГПУ, називається «Про комерційні інтереси представників колишньої адміністрації Сполучених Штатів в Україні». На поточному тижні деякі її сторінки оприлюднив Сергій Лещенко, отримавши їх, за його словами, від американських журналістів. Однак ще місяць тому більш повну версію документа опублікував журналіст Володимир Бойко, але тоді на цей текст мало хто звернув увагу, разве що видання Країна.ua перепечатала його. Доповідна записка за стилем нагадує, скоріше, донос у стилі сталінських часів кінця 30-х років минулого століття, юридично нікчемна й, видимо, складена з орієнтацією, скоріше, на американські ЗМІ, ніж на американських правоохоронців.
За твердженням кількох джерел, включаючи й людей з прокуратури, у ГПУ немає нічого по «Бурисмі» й, тим більше, Байдену, крім «пари невиразних сторінок». Як закривалися справи по Злочевському й «Бурисмі» при всіх генеральних прокурорах Петра Порошенка, у скільки разів Злочевський збільшив свої доходи під час його президентства й яким чином пов'язані підприємства президента, що йде, й екс-міністра екології часів Януковича, журналістами написано немало. Тому ми не будемо зупинятися на питанні, чому так «піднявся» «хороший хлопець Коля», до речі, рекомендований Юрію Вітальйовичу, за твердженням злих язиків, як «дуже щедрий бізнесмен».
На сайті «Бурисми» з 11 жовтня 2017 року висить офіційне повідомлення компанії про «закриття всіх процесуальних і судових дій в Україні щодо президента Групи Миколи Злочевського й операційних компаній, що входять до Burisma Group. Це рішення — результат взаємної багатомісячної роботи двох команд — Генеральної прокуратури України й Burisma Group». І ось у січні цього року, у тому самому місяці, коли Луценко зустрічався з Джуліані, на сайті ГПУ була оприлюднена повістка про виклик Злочевського на допит. А наприкінці березня йому було відправлено підозру, як раз напередодні розкрутки скандалу на початку квітня після інтерв'ю Луценко американському виданню The Hill, у якому він вивалив компромат на Байдена й його сина.
Усі останні спалахи активності тих, хто суєтиться біля Джуліані в спробах зберегти комфортне й прибуткове місце під сонцем українських «могильників» президентських перспектив Байдена, за часом збігаються з появою тієї чи іншої загрози президентським перспективам Трампа. У квітні «прегрішеннями Байдена в Україні» американських виборців намагалися відвернути від публікації доповіді прокурора Мюллера, що висіла дамокловим мечем над Трампом. У травні — від анонсованої дачі показань Мюллера в комітеті Конгресу, який має повноваження розпочинати імпічмент президента. І буде крайньо недалекоглядним недооцінювати у всій цій дедалі небезпечнішій для України історії роль екстравагантного особистого адвоката й друга не менш екстравагантного президента Америки.
Да, у нього дуже неоднозначна репутація. Так, він циничний і беззасадний. Так, імена його закордонних клієнтів часом змушують піднімати брови або морщитися. І в Україні у нього, до речі, також є клієнти. Але він допомагає «вирішувати проблеми» не лише Кернесу, він є талановитим фіксером самого президента Америки. І за ціною не постоїть, особливо якщо її доведеться сплатити українцям.
Ще до оголошення про намір приїхати в Україну (до речі, не лише для того, щоб пояснити новообраному президентові Зеленському, у чому полягає інтерес його клієнта — президента Трампа, але заодно й заробити грошей виступом перед єврейською громадою на близькосхідну тематику й прийняти звання почесного мера історичного єврейського містечка Анатівки) Джуліані інтригував своїх підписників у Твіттері: «Стежте за Україною», — і робив репости знову посипаних на сторінки американських ЗМІ усіх нових подробиць коварства українських «ворогів президента Трампа», які допомагали на виборах Гіларі Клінтон, й прегрішень сім'ї Байденів.
І неважливо, що в цих публікаціях повно невідповідностей за датами й логічних суперечностей. Неважливо, що посол Йованович приїхала в Київ вже після того, як прізвище Манафорта публічно засвітилося в «амбарній книзі Януковича». Неважливо, що екс-заступника прокурора Каська в інтерв'ю газеті «Блумберг» заявив, що на момент тиску Байдена на Порошенка, який завершився відставкою Шокіна, справи по «Бурисмі» були давно заморожені. Неважливо, що представники адміністрації Обами, у якій віцепрезидентом працював Байден, довго закликали українських правоохоронців співпрацювати з британським слідством, яке вело справу проти Злочевського, а потім різко критикували за непередачу необхідної інформації британцям, що, за логікою, суперечить твердженню про спроби Байдена припинити всі розслідування по «Бурисмі».
Неважливо, що в Україні немає кримінальної статті за втручання у вибори іншої держави й Сергій Лещенко не є «засудженою» особою, а рішення по кое-як зліпленій у Окружному адміністративному суді справі... Неважливо навіть те, що може так статися, що у Луценко насправді не виявиться достатніх доказів для викриття Джо Байдена в чому-небудь, що суперечить американському законодавству. У часи Твіттера вже давно ніхто не вникає в деталі. Тому для Джуліані важливі не факти. Йому потрібно багато-багато-багато коричневої субстанції й вентилятор для її щедрого розпилення по сторінках американських ЗМІ. І те, й інше він в Україні знайшов.
Так чому ж він так і не приїхав у Київ для обробки новообраного президента з метою якнайшвидшого отримання необхідної його клієнтові Трампу інформації? Версій ми зібрали кілька, причому виявлення в оточенні Зеленського фігури Лещенка знаходиться в цьому рейтингу на самому останньому місці. За однією версією, приїзд не відбувся, оскільки, за інформацією Джуліані, Зеленський не горить бажанням зберігати Луценко на посту генерального прокурора. Внаслідок чого може позбавити лобістів Трампа зручного механізму поставки даних проти Байдена. Зе не пройшов перевірку на безумовну лояльність, і його вирішили «дресирувати»: поставити нового президента в складну ситуацію, дати йому відчути себе невинним винуватцем, «змусити його дергатися й подивитися, як він буде виходити з цієї ситуації». Що ж, це цілком у стилі людей, подібних Джуліані й його клієнтові Трампу, відомому своїм фірмовим прийомом різко дергати на себе руку закордонних колег при рукостисканні, навмисне смущуючи їх перед початком переговорів.
Але найймовірнішим видається те, що приїзду Джуліані в Україну перешкодили обурення й галас, піднятий демократами й ЗМІ після його першого інтерв'ю з анонсом цілей поїздки в Київ. Прихильники Байдена негайно звинуватили особистого адвоката президента в спробах тиску на представників іншої держави з метою отримати якісь бонуси для свого клієнта на майбутніх президентських виборах у США. Як зауважила газета Washington Post, «Отже, Рудольф втручається в закордонне розслідування, намагаючись знайти компромат й звинуватити Байдена у втручанні в закордонне розслідування». Голова комітету Палати представників з питань розвідки Адам Шифф закликав Конгрес прийняти закон, який забороняє учасникам виборчих кампаній співпрацювати з іноземними урядами для впливу на американські вибори. А сенатор-демократ Крис Мерфі звернувся до колег по верхній палаті Конгресу з закликом розпочати розслідування, з якими цілями адвокат Трампа мав намір відвідати Київ. Мерфі заявив, що Сенат повинен направити в Білий дім офіційний запит, чому приватна особа, яка не є посадовцем, планує відправитися в закордонну поїздку без узгодження з Державним департаментом з цілями, які прямо стосуються зовнішної політики США.
Ще з 1799 року у Сполучених Штатах існує так звана Закон Логана, який забороняє неуповноваженим особам проводити переговори з іноземними урядами з метою урегулювання проблемних питань. Зовсім недавно на порушенні цієї норми погорів радник Трампа з національної безпеки Майкл Флінн, який, перебуваючи ще у статусі приватної особи, спілкувався під час виборчої кампанії 2016 року з російським послом щодо можливості зняття санкцій з РФ. Крім того, як стверджують деякі американські експерти в галузі права на сторінках газети Washington Post, активність Джуліані в Україні може потрапити під дію знаменитого Закону про корупцію за кордоном, який забороняє громадянину США корупційно пропонувати іноземному чиновнику «щось цінне» для збереження бізнесу або впливу на офіційне рішення. І хоча поки немає ніяких доказів того, що мало місце або могло б мати місце, «однак, враховуючи широту дії закону, будь-які пропозиції, які пан Джуліані може отримати як компенсацію за свою діяльність як представник президента, можуть бути незаконними».
Рудольф Джуліані не приліт, але обіцяв повернутися. І, незалежно від його переміщень, до точки у всій цій історії, на жаль, далеко. Вона тягтиметься щонайменше до кінця американських виборів 2020 року, а її негативні наслідки проявляються вже сьогодні. На 30 травня — 1 червня планувався візит в Україну американського віцепрезидента Пенса (з урахуванням його можливої участі в інавгурації нового президента, дата якої стала відома лише на минулому тижні). Однак щойно розгорівся скандал з приїздом-неприїздом у Київ Джуліані, американська офіційна передова група, яка знаходилася в Києві й готувала візит, за інформацією ZN.UA, негайно покинула Київ.
Відбудеться тепер візит? Це питання. На інавгурації в понеділок, 20 травня, США, скоріше за все, будуть представлені на рівні посла, якому наказано цього дня покинути Україну. До речі, Пенс, за свідченням джерел, мав привезти з собою запрошення президента Трампа президентові Зеленському відвідати Вашингтон. Але це лише квіточки порівняно з потенційними й цілком ймовірними проблемами в українсько-американських відносинах у найближчий час й не лише.
Уже не раз і не від однієї людини, посвяченої в те, що відбувається, доводилося чути про президента, що йде, Порошенка: видимо, він навмисне намагається все погіршити, діючи за принципом «чим гірше, тим краще» й руйнуючи під час свого відступу все, що вдається зруйнувати, в надії, що «образумлений» народ незабаром скине не справившуюся з управлінням нову й неопитну владу, дозволивши йому, Порошенку, повернутися на владний Олімп. Порошенко й його оточення, переслідуючи особисті цілі, вчиняють у українсько-американських відносинах найнебезпечніше, свідомо затискаючи Україну між Сциллою й Харибдою — республіканцями й демократами — й роблячи її заручницею майбутніх президентських виборів у Сполучених Штатах.
Петрові Олексійовичу не прийшла в голову думка — «А що якщо у 2020 році переможе Байден?» «Найцінніше, що є в українсько-американських відносинах, це двопартійна підтримка нашої країни, яка воює з Росією, — кажуть практично всі, хто близький до цієї проблематики. — Ми ні в якому разі не повинні її втратити!» Підтримка України в Конгресі — це й виділення нашій країні допомоги, включаючи й на військові потреби; це надання летальної зброї; це нові санкції проти Росії й збереження попередніх; це боротьба з «Північним потоком-2» й багато іншого. Але без підтримки «лідера вільного світу» Україні також ніяк не обійтися. І що робити її неопитному президентові, який отримав у спадщину найскладніше завдання — як не настроїти проти себе й проти України ні Трампа, ні Байдена, коли Петро Олексійович уже зіпсував відносини з Трампом, поставивши у 2016 році на Клінтон, а тепер за допомогою Луценко поливає брудом Байдена, угоджуючи Трампу, який жадає задоволення? Як забезпечити підтримку України обома — і нинішнім лідером Америки Трампом, і можливим її майбутнім главою Байденом?
Зважаючи на складну й ефективну американську систему стримувань і противаг, варто пам'ятати, що Сполучені Штати — це президентська республіка, й від позиції голови держави в двосторонніх відносинах залежить дуже багато. Особливо в сфері оборони й безпеки. Ви пам'ятаєте, скільки разів на Капітолійському пагорбі за часів Обами пропонували надати Україні летальну зброю? Вона тоді її не отримала через незгоду однієї людини — президента США. Глава американської держави підписує (або не підписує й відправляє на доопрацювання) рішення, прийняті Конгресом про виділення допомоги іноземним державам. Він впливає на політику США в МВФ. Він веде переговори з європейськими союзниками й укріплює (або припиняє це робити) трансатлантичну єдність у збереженні санкцій проти Росії. Президент Америки приймає рішення, яку допомогу, коли й надавати її взагалі партнерові США, який зазнає агресії іншої держави. Для України просто життєво важливо не зіпсувати відносини з президентом Сполучених Штатів, а краще — заручитися його щирою підтримкою.
Так що ж робити президентові Зеленському, не за своєю волею потрапившому в протистояння між Трампом і Байденом? Кого з них підтримати? Професіонали, які переймаються долею країни, пропонують — закон. Ні в якому разі не можна ставати на жодну зі сторін, потрібно спробувати пройти без втрат не просто між Сциллою й Харибдою, а як учили класики — «поміж крапельками». Що робити з розслідуваннями «українського втручання» у американські вибори 2016 року й справи Злочевського—«Бурисми»—Байденів? Розслідувати. Чесно, за законом. І відкрито інформувати американську сторону про хід слідства, знахідки або їх відсутність. Необхідно спілкуватися — й з демократами, й з республіканцями. З першими — переважно про цінності, глобальні питання й проблеми людства. З другими — переважно про ціни, економічне співробітництво й можливості американського бізнесу в нашій країні. З тими й іншими — про необхідність підтримки України в проведенні кардинальних реформ і протистоянні агресору. І якщо все це вдасться зробити, нам, по суті, буде байдуже, хто займає Овальний кабінет — республіканець чи демократ. Але… Спартанці відповіли: «Якщо…»