23 травня він дав зрозуміти, що перебуває в захваті від своєї роботи та від себе самого. Тому добровільно залишати своє місце під сонцем не має наміру. Відповідне відеозвернення Генеральний прокурор опублікував у своєму Facebook. Син секретаря обкому КПРС зрадив ідеали двох Майданів і очолив контрреволюцію. Все життя просидівши на владних креслах, став мільйонером у доларах. А зняття депутатської недоторканності його виборці досі чекають. Перефразовуючи відомий вислів, про нинішнього голову ГПУ можна сміливо сказати: коли я брехав, а брехав завжди я.
Достатньо згадати, що 11 вересня 2018 року він заявив про намір покинути посаду після виборів Президента у березні 2019. Але передумав уже після першого туру, усвідомивши, що його роботодавець «пролітає, як фанера».
Не залишив посаду навіть після того, як новий Президент вимагав його звільнення. Вся справа в тому, що, заявляючи про відставку, був впевнений, що його кум Порошенко таки пройде на другий термін і зробить Луценка прем'єром. Але сталося інакше. Президент тепер Володимир Зеленський. І 20 травня під час інавгурації Юрій Вітальйович чуть не подавився язиком, почувши, що йому пора зі своїми речами на вихід. Напевно, в той момент подумав: «А як же моя дружба з містером Джуліані? А як же Ігор Валерійович? Він же обіцяв!»
Зліззти з вершини священної гори не хочеться. І для впевненого сидіння на Олімпі у відомого грамотея є підстави. Його опорою став нелюстрований голова Адміністрації Президента Зеленського Андрій Богдан, який заявив, що Луценко порядна людина, просто перебуває в дуже ворожій атмосфері, де йому, розумієш, не дають працювати! Реалізація таких кадрових ідей може потопити рейтинг нового Президента швидше, ніж гіпотетичний союз з відкритими ворогами.
ЯК Луценко порадував Кремль «рукою Києва» на американських виборах
Почнемо з останнього скандалу, який чуть не став українагейтом. Ради збереження посади Юрій Луценко втягнув нашу країну у внутрішній американський конфлікт. Багато хто пам'ятає, як під час виборів, на яких переміг Трамп, український істеблішмент необережно став на бік демократів і дозволив собі різкі висловлювання. У 2016 році порошенківці лякали українців Трампом так, як у 2019 році лякали військами Путіна в Києві. А народний депутат Сергій Лещенко оприлюднив відомості з чорної бухгалтерії Партії регіонів, згідно з якими політтехнолог Януковича Пол Манафорт отримував мільйони доларів тіньових заробітків.
Потім клієнтом американця Манафорта став Трамп. І, видимо, відомості Лещенка про чорні доходи та такі ж справи Манафорта були не безпідставні, оскільки нині, втративши блиск мільйонера, той відбуває покарання в американській в'язниці за неплатіж податків, шахрайство, змову проти США та спробу перешкодити правосуддю. Через три роки після виборів, на яких переміг Дональд Трамп, Юрій Луценко та його соратники з БПП вирішили йти слідами Сергія Лещенка і вплинути на наступні вибори президента США. Але вже на боці республіканців. І вплинути не парою постів у Facebook. Провернули цілу схему. Наближений до Порошенка народний депутат Бориславу Розенблат подав у кишеньковий для Банкової адміністративний суд позов до Лещенка на тему американських виборів 2016, до яких сам не має жодного стосунку. І отримав у «найчеснішому суді» рішення, яке не набрало чинності закону. Юрій Луценко повідомив про це адміністративне рішення особистому адвокату Трампа Рудольфу Джуліані — так, ніби про кримінальне.
Впридачу злив матеріали розслідування, в якому також фігурують: екс-міністр Януковича Микола Злочевський та син кандидата, який буде конкурентом Трампа на майбутніх виборах Президента США у 2020 році (нинішній Президент США має намір балотуватися на другий термін). Луценко вже неодноразово відрікався від своїх заяв, зроблених як Генеральний прокурор — видаючи раніше поширену брехню за фігури мовлення або ж «художні перебільшення». Луценко запропонував допомогти республіканцям у боротьбі з демократами і підкинув версію про те, що конкурент Трампа отримував в Україні хабарі за лобіювання нафтогазової компанії «Burisma» екс-міністра екології (за Януковича) Миколи Злочевського.
За однією з версій, Злочевський посадив колишнього віце-президента США Джозефа Байдена на корупційний гачок, взявши в спостережну раду його сина (який курував Україну в тогочасному керівництві США). Напевно, ви пам'ятаєте «плівки» олігарха Олександра Онищенка та те, як Петро Порошенко назвав Злочевського «хорошим хлопцем Колею» і за частку в бізнесі простив йому злочин. Виходячи з цього, стає зрозуміло, чому в розмові з адвокатом Трампа містером Джуліані Юрій Луценко не сказав, що кримінальна справа проти «хорошого Колі» та махінацій, пов'язаних з «Burisma», була закрита особисто ним — Юрієм Вітальйовичем. За словами колишнього журналіста, а тепер народного депутата Сергія Лещенка, ради своєї вигоди Луценко вирішив використати Україну як м'яч, який закинув на футбольне поле, де змагаються команди Трампа та Байдена.
Джуліані розповів в одному інтерв'ю, що Лещенка засудили за втручання у вибори США на території України, і навіть збирався прилетіти в Україну, щоб поговорити з Президентом Зеленським (ймовірно, бажаючи використати вже його в інтересах свого довіреника). А коли зрозумів, що Юрій Луценко його ввів в оману, відмовився від візиту. І щоб не виглядати дурнем, заявив, що в оточенні Зеленського є вороги Америки, і насамперед — Сергій Лещенко. Той же наполягає, що український Генеральний прокурор брехав Джуліані не лише щодо «засудження за втручання у вибори», але й того, що чорна бухгалтерія ПР є підробкою, а також того, що кримінальне провадження щодо «Burisma» закрили під тиском Байдена. І справді — адже таємні записи, зроблені Онищенком, дають зовсім інше пояснення «прощенню Колі». Крім того, Луценко втягнув у цю історію ще й колишню послицю США в Україні, яка була членом команди демократів, звинувативши її в тиску на ГПУ. «Свобода слова та поширення брехні посадовою особою — різні речі», — такою була реакція Держдепу на інтерв'ю Луценка в The Hill від 20.03.2019, в якому він полоскав послицю Марі Йованович разом із Сергієм Лещенком.
Держдеп США жорстко відреагував на один із фрагментів «Українагейта» авторства Юрія Луценка (Генеральний прокурор звинувачував послицю в передачі йому переліку осіб, яких не можна переслідувати, натякаючи на Лещенка). Яка різниця між двома історіями нібито втручання України у американські вибори? Одна з них все ж таки базувалася на документах і фактах (доказ — Манафорт сидить). А друга була штучно змодельована Юрієм Луценком ради утримання своєї посади Генерального прокурора і чуть не створила гігантські проблеми Україні та Зеленському ще до передачі йому влади. Інтриган дав Кремлю підстави стверджувати, що Україною керують з-за океану, очорнив послицю Марі Йованович та, зловживши становищем, забезпечив містера Джуліані сумнівним компроматом, що дало можливість Дональду Трампу нещодавно заявити, що замість російського сліду на виборах США 2016 присутствував… український. Голова ГПУ завдав своїй країні репутаційної шкоди, підпсував у частині українсько-американських відносин, зате підіграв Путіну.
Як Луценко двічі підставив втікача російського депутата Вороненкова
Є приказка: балакун — знахідка для шпигуна. Сенсаційні висловлювання нашої «птиці-говорун» часом випереджають думки, служать політичним цілям, а потім або підтверджуються матеріалами розслідування, або ні. Причому друге трапляється частіше. Але до того моменту балаканина Генерального прокурора вже встигає наробити лиха. Один із прикладів — справа колишнього депутата Державної Думи РФ комуніста Вороненкова, який втік з Москви в Київ разом з дружиною — оперною дівою Марією Максаковою. Денис Вороненков восени 2016 року отримав українське громадянство і дав показання у справі про державну зраду Януковича. А 23 березня 2017 року його розстріляли в центрі Києва. На наступний день соратник убитого Ілля Пономарьов заявив, що Луценко підставив Вороненкова сливом інформації в ЗМІ. Вороненков змінив місце проживання зовсім не з політичних мотивів — в РФ він перебував під слідством, але й після втечі в Київ він та його дружина з'являлися в Москві — поки весь світ з подачі Луценка не дізнався про те, що Вороненков співпрацює з Генеральною прокуратурою України у резонансній справі. «Утечка через Луценка не була запланована і стала для Дениса шоком», — заявив Пономарьов. Після сливу його показань Вороненков опинився в центрі уваги, помітив стеження і почав боятися за своє життя.
Йому знадобилася охорона, але й вона не допомогла… А Луценко продовжував підставляти Вороненкова навіть після його смерті. Нав'язуючи версію, політично вигідну йому, він тим самим допомагав уникнути відповідальності справжньому «замовнику». Про те, що «керівництво ФСБ видалило з життя надзвичайно цінного свідка», Луценко заявляв з великою гордістю. Гучна версія Луценка полягала в тому, що вбивство організував за завданням Кремля колишній чоловік Марії Максаковської — кримінальний «авторитет», якому Луценко навіть висунув заочну підозру. А минулого місяця вдова Вороненкова повністю спростувала в суді весь цей суперечливий «коктейль з ревності та помсти» авторства Юрія Вітальйовича. Замовником вона назвала друга убитого — Дениса Панаїтова, який має зв'язок з генералом ФСБ Феоктистовим та колишнім Президентом України Януковичем, іншими впливовими товаришами в РФ та в Україні. А справжній мотив, за словами Марії, — баснослівно дорога нерухомість, до обміну якої їх схиляв «замовник», і… «кинув». Що ж стосується виконавців — тут слідство не помилилося. Кіллер був застрелений на місці, а його спільники перебувають на лаві підсудних.
«Панаїтов при кожній зустрічі переконував нас у тому, що ситуацію з продажем квартири в Москві можна й потрібно спростити шляхом обміну, оскільки Денис дав показання проти втікача Януковича. Ми були готові на цю угоду через обставини. І він нас переконував, що без нього московську квартиру продати не зможемо. Я дала довіреність на продаж на ім'я наркозалежної дочки Вороненкова, яка погодилася за нашою просьбою і, як і ми, довіряла Панаїтову. Вона підписала все, що він просив, і серед іншого — розписку про те, що він їй нібито дав 30 мільйонів рублів. 15 березня сталося переходу права власності. А 23 березня Дениса вбили. Я не могла собі уявити, що друг чоловіка задумав таке — тим більше, що навіть якби він повністю розрахувався, йому було вигідно: московська квартира мінімум у 2 рази дорожча, але він не розрахувався і намагався мене виселити з київської квартири. Після вбивства саме Панаїтов переконував мене, що до вбивства може бути причетний мій колишній чоловік, з яким у мене не було тертя. Панаїтов накручував мене цією думкою, і якимось чином до тієї ж думки дійшло українське слідство.
Але все пішло не так, як він задумав. Я завжди ходила з Денисом, певною мірою намагалася його захистити. Це чудо, що мене не було поруч у той день. І спасибі, що в Києві мені надали охорону. Інакше й я б не дожила до сьогоднішнього дня». Показання Максаковської в Шевченківському районному суді Києва.
Тобто Луценко озвучив хибну версію, яку йому та самій Марії підсунув справжній замовник вбивства? У такому разі цікаво, як цей московський силовик, якого звинувачує Максакова («людина при погонах, займала високу посаду в Слідчому комітеті РФ»), втерся в довіру до Луценка? Вбивство Вороненкова використовувалося в політичних цілях не лише Луценком, але й Порошенком (наприклад так: https://ukranews.com/news/487000-poroshenko-svyazal-ubyystvo-voronenkova-s-dyversyey-v-balaklee ). Але, видимо, не було політичним. Друг сім'ї, який надав втікачам проживання у своїй київській нерухомості й отримав права на їхні московські апартаменти, після вбивства Вороненкова ще кілька місяців морочив Марії голову, переконував съїхати з київської квартири, відрізав світло, ламав замки, виганяв з квартири разом з маленьким сином і няньою.
Виявилося, що спірна квартира більше не належить Панаїтову, він її кілька разів перепродав, але Марія змогла накласти судовий арешт, і спір продовжується. Розповіла Максакова під присягою й про роль українського Генерального прокурора: «Показання у справі Януковича, які дав Денис, мали бути засекречені, але буквально на наступний же день преса дізналася про них. Я поспішно покинула Росію, а до цього ще давала спектаклі в Росії — їздила туди-сюди».
Чим Луценко відзначився на Майдані, як розслідував справи Сім'ї та «хоронив» справу Лукаш
До своєї нинішної посади Юрій Луценко прийшов завдяки Революції гідності. Його патологічна брехливість проявилася й під час тих подій. Ми вже розповідали про те, як майбутній голова ГПУ та його «жінка третього тисячоліття» вигадали подвиг про «героїчну битву» Юрія Вітальйовича з «беркутівцями». Подвиг біля Святошинського РОВД у січні 2014 року, як розповіли «ОРД» автомайданівці, насправді був ганебною історією. Поки автомайданівці блокували автобуси з силовиками, п'яний колишній міністр МВС Юрій Луценко обзивав командира «беркутівців» образливим словом, а потім відійшов убік, спіткнувся й розбив голову.
На що його друга половина охоче видала для ЗМІ купу подробиць: «Беркутівці» почали безжально бити його по голові, кров текла річкою. Він втратив свідомість». У Верховній Раді ради приходу Луценка на посаду за один день змінили закон про діяльність Генеральної прокуратури так, щоб посаду голови органу міг займати чоловік без юридичної освіти. Порошенку це вдалося за допомогою гігантської хабара розміром 2 мільйони доларів — про це заявив народний депутат Олександр Онищенко, який таємно записував розмови. Такий підхід до призначення пояснює — чому, почавши з корупції у ВР, Луценко нею ж і закінчив. Трирічний підсумок роботи Генерального прокурора нещодавно оцінив експерт Атлантичної ради Андерс Ослунд: «Він є одним із найбільш корумпованих людей на своїй посаді, не посадив нікого з видатних людей». Три роки тому, розповідаючи в парламенті, яким він буде Генеральним прокурором, Луценко стверджував, що йде на 2 роки і при ньому ГПУ перетворится «в європейську організацію, в якій взагалі не буде слідства, все буде передано в НАБУ або в ДБР».
А до того часу обіцяв відкрити справи щодо всіх членів банди Віктора Януковича та його спільників, «які сховалися в Криму та на Донбасі». І «поновити слідство щодо проданих і закритих справ». А в результаті єдине, що вдалося — заочне засудження Віктора Януковича (якому дали 13 років, але вирок оскаржено). Чи не тому не розслідувані вбивства на Майдані, що Луценко був серед провокаторів? Логічно, що він же й ставив палиці в колеса розслідувачам. А сьогодні під приводом будівництва Меморіалу Небесної Сотні знищують місце злочину. Нещодавно одіозний екс-заступник голови АП Януковича Андрій Портнов повернувся в Україну після перемоги Володимира Зеленського і в громадськості виник резонний інтерес до результатів переслідування цього діяча. На що Генеральний прокурор Юрій Луценко дав зрозуміти, що слідство не знайшло доказів вчинення злочинів. У березні 2018 року щодо Портнова було розпочато провадження за статтею «Державна зрада», а у 2014 році його підозрювали в причетності до масових вбивств на Майдані, але розслідування велося так «якісно», що юрист Портнов без особливих труднощів визнав у суді дії Генеральної прокуратури протиправними.
Виявилося, що все, що змогли пред'явити Портнову — це «Незаконне збагачення» — статтю, яку під занавіс правління Порошенка успішно скасував Конституційний суд. Ось чому НАБУ було вимушено закрити справу Портнова. До речі, декриміналізацією цієї статті КС допоміг і самому Юрію Луценку, чий спосіб життя ніяк не відповідає законним доходам. Незабаром після приходу в ГПУ Луценко відібрав у департаменту спеціальних розслідувань, який займався справами оточення Януковича, усі найбільш «жирні» провадження, завдяки чому вони й були, так би мовити, пущені з молотка. Один із найяскравіших прикладів — справа Олени Лукаш, яку Юрій Вітальйович погубив небезкорисно. «ОРД» про роль Луценка у справі Лукаш офіційно заявив в інтерв'ю його підлеглий Сергій Горбатюк (екс-керівник того самого Департаменту, який згодом Юрієм Вітальйовичем був знищений). «Я постійно говорю про перешкоди, які супроводжують розслідування.
Адже проблема й у скороченні нашого підрозділу. І в тому, що деяку кількість кримінальних проваджень у нас забрали. І в незаконному втручанні — з боку Генерального прокурора, а також низки його заступників у розслідування справ. У тому числі — у кримінальну справу щодо наступниці Лавриновича Олени Лукаш. Це розслідування наші слідчі та прокурори були готові завершити у лютому 2017 року. Але Генеральний прокурор разом зі своїми заступниками використав усі можливості для того, щоб воно не було передано до суду. Ось тому минулої осені Соломенський районний суд столиці зобов'язав НАБУ зареєструвати провадження за моєю заявою. І тоді ж було зареєстровано кримінальне провадження про втручання та перешкоджання розслідуванню справи про застосування зброї проти людей біля Хмельницького СБУ, коли 1 людина загинула і троє були поранені (полковника СБУ Віктора Крайтора підозрюють у тому, що він наказав стріляти в майданівців 19 лютого 2014 року)».
Недекомунізований Юрій Луценко у 2003 році на площі Леніна в Донецьку. Тоді він був вождем соціалістів Донецької області. А під час референдуму про незалежність 1991 року підтримував антиукраїнське «Інтердвижіння». Так кувалася майбутня «ДНР».
За що Луценко дали прізвисько «Відсоси» та за скільки він готовий відмазувати вбивць
Під серйозним тиском громадськості (після всеукраїнської акції протесту — 20 травня) Шевченківський районний суд Києва прийняв рішення про заочний арешт Олексія Левіна, якого слідство вважає організатором кислотного нападу на активістку Катерину Гандзюк. Це було необхідно для того, щоб через майже 9 місяців після втечі професійного кіллера в Домініканську республіку нарешті оголосити його в міжнародний розшук. Відсутність рішення дозволяє поки Левіну вільно переміщатися світом і впливати на хід справи щодо його патрона — голови Херсонської обласної ради Владислава Мангера — якого сама покійна Гандзюк вважала головним замовником.
Катерина Гандзюк померла 4 листопада і незадовго перед смертю назвала кореспондентові «ОРД» імена «замовників». Луценко також спілкувався з дівчиною в реанімації. Але всі кроки, які здійснювало слідство, яке взяв «під особливий контроль» містер Луценко, чомусь робилися виключно під громадським тиском. 6 листопада минулого року під куполом ВР претензії до Генерального прокурора були висунені групою депутатів. Виступаючи з доповіддю про розслідування «справи Гандзюк», Луценко повідомив, що щойно подасть президентові заяву про відставку, раз уж йому не довіряють. Однак це був черговий спектакль. Провернувши трюк з фейковим (так званим «рейтинговим») голосуванням за свою відставку, Луценко з трибуни ВР облив парламентаріїв із слідчої комісії ВР щодо «справи Гандзюк» нецензурною лайкою і покинув трибуну з криком образливого слова. А заяву про відставку так і не подав. Цей пост — про моральний образ деградованої людини, яка називає себе «головою правоохоронної системи». І лише 11 лютого цього року голові Херсонської обласної ради нарешті було висунуто підозру в організації вбивства.
Тоді ж Юрій Луценко заявив, що Мангер замовив і оплатив кислотну атаку на Гандзюк. Кіллера Левіна (про якого активісти говорили минулої осені) Генеральний прокурор назвав ключовою фігурою. Але це не завадило кіллеру вільно переміститися в Болгарію, і в березні зустрітися з адвокатами. Ними був записаний діалог, який мав відвести удар від Мангера. Ми вже розповідали про те, що, на думку друзів покійної, Генеральна прокуратура готова «злити справу» передбачуваному «замовнику» Каті за 7 мільйонів доларів. За нашими даними, до цього прямо причетні сам Юрій Луценко та його права рука — «вирішувач» з ГПУ Володимир Бедриковський. Він уже забезпечив свободу «замовнику» Мангеру та організатору нападу — «авторитету» Ігорю Павловському, а також подбав про розділення кримінальної справи та пом'якшення підозри обом.
«Людина честі» та політичне «Чикаго», яке він крише
Про Луценка можна писати повісті. Але наведемо лише ще один момент, який не обійти — саме при ньому посада Генерального прокурора заполітизувалася, як ніколи. Все тому, що Юрій Вітальйович ніколи не був законником, а лише «зіркою» політики. І в даному випадку — головним спікером БПП та обличчям порошеневської партії «Солідарність». Приклад: у червні 2017 року під час наради він заявив про сотні закритих справ у передмісті Києва місті Ірпінь і назвав цей населений пункт «місцевим Чикаго». Після гучної заяви у ірпінської мафії на якийсь час почалися неприємності, а потім напади на активістів, підпали, захоплення землі, незаконна вирубка та забудова набули ще більшого масштабу. Жителі Ірпеня навіть якось притягли труну з Конституцією та Кримінальним кодексом до дому Генерального прокурора, маєток якого розташований неподалік від Ірпеня. Вимагали покінчити з «Чикаго» та звинувачували Юрія Вітальйовича в тому, що він сам «крише» злочинців: https://ord-ua.biz/2018/06/17/k-domu-lucenko-prinesli-grob-s-konstituciej-i-ugolovnym-kodeksom/
Протестуючі заявляли про «слив» 33 кримінальних справ на колишнього міського голову Володимира Карплюка, його заступників та депутатів-забудовників, які є бізнес-партнерами мера. На фірму, зареєстровану на покійника, він списав 20 мільйонів гривень з місцевого бюджету, за його поданням місцеві депутати привласнили 15 гектарів державного лісу.
А причина прокурорської бездіяльності стала зрозуміла лише під час виборів Президента 2019, коли Володимир Карплюк та його команда працювали на перемогу Порошенка. Виявилося, що вже колишній мер Карплюк навострив лижі в парламент наступного скликання під брендом Блоку Петра Порошенка. Будемо сподіватися, що незаконно закриті кримінальні справи коли-небудь матеріалізуються в томи кримінальних справ щодо самого Генерального прокурора. Судити Юрія Луценка за ідеєю можна не лише за злочинну бездіяльність, але й за зловживання повноваженнями, розголошення таємниці слідства, використання посади як інструменту недобросовісної політичної боротьби. Достатньо згадати, як 28 січня 2019 року в робочий час він висував Петра Порошенка на другий термін під час так званого «форуму від Крут до Брюсселя». При цьому своє виступлення ходячий зразок непрофесіоналізму почав зі слів, які демонструють цинізм: «Закон забороняє мені агітувати за Президента. Чому ж я тут?..». Ст. 64 закону «Про вибори президента» справді забороняє голові ГПУ участь у передвиборній агітації, а ст. 22 Кодексу професійної етики говорить про те, що прокурор не може належати до політичної партії та публічно демонструвати свої переконання.
Під час президентських виборів 2019 Генеральний прокурор Луценко не лише активно «топив» за свого годувальника Петра Порошенка, але й очорнював його конкурентів. Але ж Юрій Вітальйович і під час своїх двох приходів на посаду міністра МВС діяв точно так само: зловживав і політиканствував. Про роль у відмазуванні банди Немсадзе (57 жертв викопали при молодому голові МВС Луценку), про справу Ахметова та Колесникова, яких Луценко називав бандитами з ОПГ «Люкс» (а потім злив головного свідка і потягнувся до бандитів з поцілунками), про «діоксинову справу» Ющенка, щодо якої міністр Луценко заявляв, що знає імена отруйників (ця справа має ключове значення для розуміння ролі ФСБ у виборах 2004), та інших, до розвалу яких приклав руку наш герой — читайте тут.
Брехнею та зрадою устелана весь його життєвий шлях. Починаючи з періоду, коли Луценко був активістом «України без Кучми» і давав клятву посадити Кучму за вбивство Гонгадзе, і закінчуючи безнадією у справі Довгого, Новинського, Юри Єнакіївського. Їхньому реваншу Луценко сприяв більше, ніж хто-небудь. І навпаки — намагався потопити ворога Порошенка Саакашвілі.
З таким Генеральним прокурором Україна приречена на удари по іміджу та міжнародні скандали, дискредитацію прокуратури як органу. Але Луценко «не бачить ні юридичних, ні моральних підстав» йти, а сірий кардинал на прізвище Богдан виявляє йому знаки уваги разом з олігархом Ігором Коломойським, який нещодавно повернувся в Україну. Якщо Зеленський послухає їхню пораду й прийме цю ведмежу послугу, це буде очевидним підтвердженням несамостійності президента, що починає.