Дивне відчуття залишилося від вчорашнього засідання силовиків у Путіна. Група старих людей з важкими діагнозами. Онкологічне відділення в інституті геронтології. А на змінника претендує колишній охоронець Дюміна з розумом табуретки. Цій країні недовго залишилося. Сподіваюся, вмирати вони всі будуть крайне мучительно. А їхня країна ще довго горітиме. Саме такою повинна бути справедливість.
Але що це все ж таки було? І чому не дійшло до логічного завершення? Стихійний бунт? Перший «чорний лебідь», за яким послідують наступні? Перший етап якогось масштабного змовлення «кремлівських веж»? Чи дорогостояща, але вигідна Путіну «постанова»? Теорій багато. Але почнемо з диспозиції.
Російські влади були крайньо стривожені низьким рівнем лояльності чинному режиму. Армійські частини фактично відмовилися вести бойові дії проти ЧВК «Вагнер». Лояльність працівників МВС була найнижчою. Військовослужбовці Росгвардії заявляли, що забезпечуватимуть порядок у Москві, але стріляти в місті не будуть. За словами джерела з московської мерії, у суботу столицю захищали Росгвардія та поліція. Міське управління поліції видало наказ — не вступати в зіткнення, захищати міські об'єкти від грабування. Всередину ФСБ тривав постійний діалог. Керівництво міського управління ФСБ сказало чиновникам мерії, що брати на себе управління столицею не будуть. «Нехай усім займається Собянін». У багатьох регіонах панувала паніка. Дві адміністрації — Ростовської та Воронезької областей — вступили в прямий діалог з Пригожиним.
Твердження, що російські влади могли зупинити Пригожина у суботу, є брехнею. Загони Дмитра Уткіна мали всі переваги над Росгвардією. Бійці ЧВК були краще навчені за бійців Росгвардії, мали багатий досвід штурмових дій у міській забудові, мали танки, БМП, ЗРК «Панцир» та «Стріла-10», а також достатню кількість протитанкових засобів. Крім того, штаб Пригожина складався зі спеціалістів бойових дій у мегаполісах. Шанси Пригожина дійти до центру Москви були унікальні. За цих умов більшість керівництва Росії покинули столицю. Відомо, що Медведєв виїхав до Оману. Більшість керівництва Адміністрації Президента переїхала до Санкт-Петербурга. А Путін з Золотовим опинилися в резиденції на Валдаї. Пізніше сам начальник Росгвардії визнав, що вечір суботи він провів з сім'єю. А ще пізніше, коли Путін всім дякував за придушення мятежу, зі властивою йому шизофренічністю заявив, що Росгвардія знала про путч заздалегідь і спрацювала відмінно.
Крайньо забавним було виступлення Лукашенка. За його словами, Путін хотів зв'язатися з ним. Домовилися о половині десятої, що переговоритимуть у зручний для нього час. Коли о 10 годині він виступив, о 10:10 позвонив. У Путіна немає зв'язку з Пригожиним, ізоляція Путіна. Лукашенко також зрозумів, що прийнято жорстке рішення — «мочити». Він запропонував Путіну не поспішати. «Давай, — сказав, — поговоримо з Пригожиним, з його командирами». На що той відповів: «Слухай, Саша, марно. Він навіть трубку не бере, ні з ким розмовляти не хоче». Лукашенко запропонував знайти телефони. Путін сказав: «Скоріше за все, у ФСБ є телефон». Вони уточнили. До середини дня встановили три канали, по яких можна розмовляти з Ростовом. О 11:00 Пригожин миттєво зняв трубку. Крім Евкурова на першому етапі та Бортнікова, директора ФСБ на другому, у цих переговорах ніхто не брав участі. Евкуров його позвав, передав йому телефон.
Пригожин був у повній ейфорії. Розмовляли перший раунд хвилин 30 виключно матюками. Лукашенко сказав: «Женя, ніхто тобі ні Шойгу, ні Герасимова, нікого не віддасть, особливо в цій ситуації. Ти ж знаєш Путіна не менше, ніж я. По-друге, він з тобою не те що зустрічатися — по телефону розмовляти не буде через цю обстановку». Пригожин мовчав. «Але ми хочемо справедливості! Нас хочуть задушити! Ми піднімемося на Москву!» Лукашенко відповів: «Знаєш, ти як хочеш можеш поступати. Але на мене не образжайся. Бригада підготовлена до переброски до Москви». Результат: гарантії безпеки, як він вчора пообіцяв, були надані. Лукашенко бачить, що Пригожин уже літає на цьому літаку. Так, дійсно, він сьогодні в Білорусі. Як він обіцяв, якщо вони хочуть якийсь час у них перекантуватися та інше, вони їм допоможуть. Природно, за рахунок вагнеровців. Але, як говорить Хренін: «Мені б таке підрозділення в армії не завадило». Лукашенко згоден. Розмовляй з ними. Ніяке ядерне озброєння «Вагнер» охороняти не буде. Про зміст вирішального раунду переговорів Лукашенко не розповів. Його версія про білоруську бригаду як вирішальний фактор сумнівна — на її переброску часу не було, не кажучи про інші аспекти. По суті, виступлення Лукашенка — це тролінг та принизження Путіна. «Великий Путін» за словами Лукашенка — безпорадний старик, не здатний навіть дозвонитися в екстремальній ситуації до свого фактично підлеглого.
Неужели сам Лука метить на місце Путіна у разі його смерті чи відсторонення? Але у булбофюрера самого проблеми зі здоров'ям, та й у Росії занадто багато охочих приміряти царську корону. Тому це скоріше властивий білоруському колгоспнику неистовий самопіар. І ще один, можливо конспірологічний момент, який тиражують російські телеграм-канали. «У великій силі є й зворотна сторона — велика слабість, можливість втратити її ключі. Як у голці Кощія, яку може знайти якийсь Іван-дурак. Така сила (і слабість) є й у Росії, у Путіна — «червона кнопка». Вчора до неї чуть не добрався «Вагнер». Поки Пригожин сидів у Ростові, головна колона під управлінням реального керівника ЧВК Уткіна рухалася до Москви. Точніше — до Борисоглібська. З чотирьох колон ЧВК, що увійшли до Воронезької області, друга, головна, найбільша та найкраще озброєна, що увійшла вранці, в якій знаходився Уткін, рушила не до Москви, а на схід, у бік Бутурлинівки, як думали — до військового аеродрому. Але вона пройшла повз, ще далі — до Борисоглібська-45, до ядерного арсеналу.
Вранці, коли Путін записував і оприлюднював своє грозне виступлення, він ще не знав, що ростовський кейс фронтмена ЧВК Пригожина з порожніми переговорами з генералами Міністерства оборони — лише відволікаючий маневр, як і загрози Москві від першої колони ЧВК на трасі М-4. Що справа куди серйозніша. Коли все прояснилося (о 12:00 сигнал Кремлю був поданий через прокладку західних спецслужб, о 15:30 уже конкретний з адресою через АТЕШ) — це стало як грім серед ясного неба. І виправляти щось було вже пізно, все вже було на місці — розгорнуто й заблоковано; вертольоти та авіація, запізно піднята, збивалися. Це перевело мятеж у подію загальнопланетарного масштабу. Правда про це тоді знали лише центри прийняття рішень. Далі послідувало жалюче виступлення довіреної особи Путіна для таких випадків Медведєва: «Ми розуміємо, до яких наслідків може привести державний переворот у найбільшій ядерній державі. В історії людства ще не було такого, щоб найбільший арсенал ядерної зброї знаходився під управлінням бандитів. Така криза очевидно не обмежиться межами однієї країни. Світ буде поставлений на грань знищення».
У Вашингтоні були стривожені тим, як дії засновника ЧВК вплинуть на контроль над ядерним арсеналом Росії. США, Франція та Німеччина терміново задіяли механізми прямого зв'язку з Кремлем у зв'язку з загрозою контролю безпеки військових баз з ядерною зброєю у Воронезькій області. Наступальні дії ЗСУ тут же повністю припинилися, настало мертве затишшя на лінії бойового зіткнення замість того, щоб скористатися ситуацією, як дуже хотілося Києву. Активні бойові дії призупинилися, як озвучувалося, для можливості переброски армійських підрозділів та «Ахмата» для захисту ядерних об'єктів. І тоді почалися справжні, непублічні переговори з «Вагнером» по лінії спільної «елітної партії» вихідців з ГРУ. Лукашенко та Пригожин були поставлені в курс для упакування домовленостей уже постфактум. Адміністрація США не побачила змін у ядерній політиці Росії після того, як засновник ЧВК «Вагнер» Євген Пригожин розпочав військовий мятеж.
Єдина умова успішності збройного мятежу — коли за спинами військових лідерів стоять лідери справжні, елітно-адміністративні, з міцними зв'язками серед російської та світової еліти.
Можна, звичайно, вважати, що вчора в Росії мятеж закінчився компромісом. Якщо забути про утреннє виступлення Президента, де для нього місця не залишалося. Найближчі рішення Кремля повинні показати інше, хоча це й буде ретельно приховуватися — мятеж був успішним. Не стільки для Пригожина, скільки для тих, хто стояв у нього за спиною. Читачам каналу вони відомі. Отже, настала «фаза кульгавої качки». Пресловутий трансфер влади в країні несподівано повернувся в повістку зі всією можливою силою. Зупинившись над самою прірвою, з жахливою темрявою не стільки навіть самого мятежу, скільки його нескінченних наслідків, що губляться на самому дні, країна відскочила від прірви. І почала, з нуля, зі дна, поступово прискорюючись, ще майже непомітно, але рух до нового, світлого майбутнього. Хочеться на це сподіватися. Ре-революція, про яку так довго говорили більшовики, здійснилася. Все найцікавіше — попереду.
Якщо інформація про те, що Уткін дійсно намагався добратися до ядерної зброї, то вся ця історія — все ж таки «постанова». Дуже дорога для іміджу Путіна, але «постанова». Так, з жертвами, але хто в Росії на них звертає увагу, але з дуже важливим результатом. Результат у тому, що Захід став ще більше боятися того, що буде відбуватися з Росією після усунення Путіна. Фактично Путін показав їм картину майбутньої Росії без нього. Орда важко озброєних злочинців та штурмовиків, що рвуться до ядерних арсеналів. Це дійсно планетарна загроза. Відповідно, Путін хоче себе виставити перед Заходом єдиним гарантом ядерної безпеки. Цей козир надзвичайно важливий для нього на можливих переговорах про закінчення війни та щодо його особистого майбутнього. Заразом пригожинський «путч» висвітлив можливих антипутінських пасіонаріїв, яких зараз методично зачищатиме ФСБ. Профіт. Те, що в «постанову» повірили на Заході — для нас погано. Це означає, що нам пропонуватимуть мир на невигідних для нас умовах.
Але, можливо, повірили не всі? І ці «не всі» зараз посилено шукатимуть варіанти безпечного для світу «трансферу влади» в Росії. А після трансферу головним питанням для світу буде позбавлення Росії ядерного статусу. Насправді, зараз це головне питання для всього світу. Позачергова зустріч G7 висвітлила межі простору рішень колективного Заходу щодо Росії та болючі точки. У будь-якому разі, аналіз цього питання важливий у контексті вектора, за яким продовжуватиметься існуючий конфлікт, а отже, все це впливає на економічні та політичні перспективи й ризики в Росії. Ядерні ризики дуже суттєві. Другий раз за весь період конфлікту ця тема піднімається на високому рівні, причому цього разу, судячи з тональності висловлювань та коментарів у ЗМІ, загроза сприймається як найбільш серйозна. Ніщо не є більш значущим у контексті загрози національній безпеці, як зброя масового ураження, і Захід критично чутливий до цієї теми. Позачергова зустріч та м'яка паніка в західних ЗМІ не створили інші погляди та наративи, але дещо перекалібрували актуальну повістку.
Як Захід сприймає конфлікт і куди все рухається? Первісні припущення, що російська влада контролює ситуацію, є помилковими чи перебільшеними. Насправді процеси можуть розвиватися стрімко, неконтрольовано й потенційно фатально, що довели події 24 червня. Навіть найбільш «ядерні яструби» в Європі, як Польща та Великобританія, сприймають громадянську війну в Росії як найгірший та небезпечний сценарій. Ніхто в колективному Заході не виступає на боці розпаду та дефрагментації Росії, оскільки «падіння такої важкої глиби може створити неконтрольовані наслідки в системі міжнародної безпеки». Ніхто не рефлексує над демонтажем російської державності, але всі бачать ризики в неконтрольованості та реактивності процесів, коли каскадне обвалення, хаотизація процесів створюють непрогнозовані ризики, враховуючи, що Росія володіє зброєю масового ураження різних типів.
Нема розуміння, як вирішувати цю проблему, але ймовірно, є два вектори рішень. Робота з позасистемною опозицією на рівні іноземної розвідки, розширення агентурної мережі в Росії та другий, більш радикальний варіант — створення сил швидкого реагування для проведення сухопутної операції країн НАТО всередину Росії з масованим превентивним ударом по центрах прийняття рішень у разі неконтрольованого державного перевороту та захоплення влади радикальними мятежниками, якщо не вдасться взяти під контроль потенційних бунтівників заздалегідь.
Нема сформованого консенсусу з військового питання на Україні. Є дві партії: «Не дати програти Україні» та «забезпечити вирішальну перемогу Україні». У другій партії стійко сидять Польща, Великобританія, Прибалтика, Швеція, у США думки розділені, провідні країни Європи більше схиляються до першого варіанта. Другий варіант несе ризики обвалення фронту та неминучий розворот необмеженого масиву озброєння та образлених, пригнічених бійців вглиб Росії, потенційно реалізуючи 1917 рік. Тому допомога видається дозовано, «вкрапленнями» так, щоб тримати фронт і поступово відгризати від Росії «шматки» території.
На економічний та соціальний збиток Україні цинічно закривають очі, оскільки домінує англосаксонська концепція «виснажити Росію до неможливості опиратися». Розширення сфери впливу Росії виключено в інтерпретації істеблішменту колективного Заходу. Ніхто не розглядає сценарій захоплення України Росією, тому підтримка буде продовжена стільки, скільки потрібно. Захід дещо самовпевнено вважає, що повністю контролює ситуацію, що гальмує масштабну програму перевооруження. Оборонні видатки знаходяться на низькому рівні й точно не відповідають військовому часу. Одна з концепцій полягає в тому, що лише через виснаження Росії можна досягти кристалізації політичної та бізнес-еліти Росії проти чинної влади, суспільство повинно «наїстися» СВО, людськими та економічними втратами, втративши мілітаристський запал. Лише за цих умов можна нав'язувати рішення Заходу й працювати з опозицією, оскільки інші умови є неефективними.
Отже, приблизно такий вийшов актуальний зріз поглядів, цілей та наративів колективного Заходу. Що з цього вийде? Покаже час, подивимося.