На фотографії, яку надали одеські засуджені, видно так звану їжу, якою годують у колонії № 51. У понеділок, 27 травня, Одесу облетіла новина про «кривавий» бунт у колонії № 51: засуджені нібито взяли в заложники персонал і підпалили тюрму, були жертви. Насправді згорів пожежний автомобіль і пошкоджено адміністративне будівництво. Повідомлялося про 14 постраждалих, але, як уточнили в місцевій лікарні, постраждали лише двоє працівників. Це працівники іншої одеської колонії, яких відправили на допомогу колегам з 51-ої, але травми у них серйозні: у водія пожежної машини — перелом кісток черепа, у другого працівника — черепно-мозкова травма. Спецназ уже готувався до «виховання» бунтівників дубинками, але переговори дозволили уникнути жертв і вирішити конфлікт практично мирно. Водночас спотворена інформація про подію досі циркулює в ЗМІ.
Колонія № 51 має середній рівень безпеки і розраховується на «першопроходців». За словами одного з учасників подій, близько 400 засуджених забаррикадувалися в локалці, не висуваючи конкретних вимог. Довгий час вони писали скарги про те, що з них вимагають гроші, що харчування тухле, що каша з тарганами. Вони перейшли до крайніх заходів, коли почали бити. Але заложників не було. Побили лише одного охоронця, який давив людей на пожежній машині. Все почалося з того, що вызвали шість засуджених і почали їх бити, а решта, будучи дружними, вирішили їх захистити. Тоді охоронці почали врізатися пожежною машиною, вибили локалку і почали гонитися за людьми по території. Вони витягли водія, постукали його, але він живий, і ні заложників, ні втечі не було.
Причина бунту полягала в тому, що свиней годують краще. Засуджені були в шоку, коли їх оточили і охоронці цілилися з автоматів. Тому вони вирішили привернути увагу — підпалили матрац, почали дзвонити в редакції. За шість місяців до інциденту засуджені почали засипати інстанції скаргами. За словами скаржників, тих, хто не мав можливості платити за пристойне існування, знищували морально й фізично та морили голодом. Спроби залучити преса й правозахисників успіху не мали. Бунт став формою протесту.
Правозахисник Олег Цвилий частково підтверджує версію засуджених: «Всю попередню неделю мені дзвонили засуджені й родичі, вимагали поліпшити якість харчування й говорили про те, що за посилки вимагають багато. А коли від голоду раптом усі засуджені вирішили потребувати свою пайку, сталася неприємність. О десятій вечора вони прийшли, сидять у їдальні, а вечері немає. Навіть тієї баланди, що годиться лише для свиней, вистачило лише на третину засуджених». За його словами, зазвичай більшість засуджених взагалі не їдять казенну їжу.
Засуджені живуть «по-сімейному», харчуючись тим, що передають родичі. Роками не ходять у їдальню. Але останнім часом за посилку почали вимагати 500 гривень. Це стало головною причиною конфлікту. У понеділок вранці шістьох засуджених вызвали в адміністративне будівництво й почали «виховувати». Інші засуджені почули крики, і почалося. Зона повстала й почала тарабанити в решітки. Припускаючи, що за першою партією побитих може піти друга, засуджені забаррикадувалися. Винесли матрац у двір і підпалили його. Як вони кажуть, почали «піднімати кипіш».
Важливий момент: у 2018 році на харчування засудженого виділялося 22 гривні на добу, а на одяг — 17 гривень на місяць, але в 51-ій колонії практично ніхто не користується ні колонійським одягом, ні харчуванням. Зі наступного року харчування в зонах буде взагалі на заздрість пенсіонерам — якщо вірити нормативам: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-2018-%D0%BF
За інформацією ОРД, той самий столичний генерал внутрішньої служби Олександр Крикушенко, який на контрафактному виробництві з безоплатною працею засуджених розбагатів на дворець, зараз готується до виходу у зв'язку зі змінною влади. Поспішає роздати посібникам медалі й напоследок щось прихопити.
«Не платиш — посилку можуть розірвати, покромсати. А з тих пір як заборонили варену картоплю й почали забороняти домашню консервацію (три тижні тому) почався справжній голод, — говорить Олег Цвилий. — Багато заборон не мають сенсу, крім як завдати якомога більше незручностей засудженим, спеціально створити жахливі умови. Беруть гроші й за посилки, й за свідання — за все». Правозахисник Олександр Орлов додає: «Є близько 100 продуктів, заборонених до передачі — у тому числі кефір, молоко, творог. Навіть те, що консул Польщі мені в Одеське СІЗО приносив, у нього забирали. Посилаються на відсутність холодильників. Холодильників немає в списку заборонених, і колись вони стояли на кожному поверсі».
Існують й інші способи принизження, які створюють стимул для поліпшення умов за гроші. Наприклад, поміщення в ДІЗО або маніпуляції з обов'язком 2 години безоплатно працювати на благоустрій колонії. Засудженому наказують прибрати сміття або «парашу» — роботи, які зазвичай виконує каста «опущених». Щоб відмовитися й не потрапити в ДІЗО, треба платити — ця схема особливо працює з тими, хто має перспективу звільнитися умовно-дострокового. Траплялося, що засуджений погоджувався, адміністрація фіксує це на камеру (так само як і відмови від прибирання) й потім використовує відео для шантажу й нового вимогання.
За словами правозахисників, останнім часом засуджені почали боротися з важкими наркотиками, які перетворюють засуджених на «овочі». Водночас капелан тюремного служіння Геннадій Живець, який брав участь у переговорах з бунтівниками 27 травня, вважає, що адміністрація дала багато волі так званим блатним: «Велика лояльність була зі сторони адміністрації до тіньових керівників — представників блатного світу. Хоча тут немає злодіїв і положенців… Тут був Жора, але він пішов. Вот сейчас увезли Панаса (з іншими активістами) — його знаю, смотрящого за спільним майном».
За інформацією від адміністрації, величезний бюджет, виділяємий на фінансування утримання засуджених і харчування за нормативами 1992 року, розпилюється ще на рівні столичного керівництва системи виконання покарань. Місцевій адміністрації доводиться вигадувати, щоб зварити хоча б якусь баланду. Законна вимога засуджених забезпечити їм харчування в ситуації обмеження посилок була сприйнята як початок бунту. Шість осіб, вызваних у штаб і побитих, адміністрація називає зачинщиками. Хоча цих засуджених «авторитетів» Панасенко (його в адміністрації називають смотрящим за прізвиськом Панас), Чайнова та інших можна назвати блатними лише з натяжкою. А самі вони називають себе місцевим самоврядуванням і стверджують, що боролися не лише за дотримання нормативів у харчуванні, але й намагалися перекрити канал поставки важких наркотиків.
На підтвердження цієї версії в розпорядженні ОРД опинилася одна зі скарг, написаних на адресу українського омбудсмена задовго до описаних подій, де йдеться саме про ці порушення. Очевидно, відсутність реакції сприяла обуренню й протесту. Головним зацікавленим у тюремному наркотрафіку й інших злочинних схемах одеситяни називають посадовця, який багаторазово «зашварився» в корупційних скандалах, але щоразу виходить з води сухим. Це Мастицький Володимир Валентинович — нині перший заступник начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань. Ставленик «вінницької мафії», чиї незаконні заробітки на засуджених почалися ще за Януковича, а за президента Порошенка виросли в рази (декларація багатств не відображає, але цікава: https://declarations.com.ua/declaration/nacp_579a470d-82c3-4f09-9d4c-e8868b3f3f78). Він перший заступник з оперативної роботи Південного міжрегіонального управління пенітенціарної служби, на якого вказують як на організатора системи вимогання з засуджених і підозрюваних (які перебувають у СІЗО).
Вдумайтеся: 2,3 мільйона гривень були перераховані родичами в'язнів Одеського СІЗО лише на одну з багатьох карток тюремних вимагачів усього за 2018 рік. Цей факт задокументований у березні цього року працівниками Одеського СБУ. Затримані двоє керівників СІЗО — начальник Валентин Слабинський і старший оперативник СІЗО Сергій Ярема. Їм інкримінують систематичне вимагання. Тюремники вичавлювали з заключених гроші, створюючи нестерпні умови. Щоб спонукати до «добровільних пожертв», кидали в карцер, підсаджували новачків до материх тюремних «козлів», які, перебуваючи в змові, влаштовували жертвам катування. Ця схема детально описана в матеріалі про Бердянський концтабір, де зґвалтували ветерана АТО за те, що відмовився платити. Бердянський вигодоодержувач цієї схеми Максим Чукін досі не покараний. «Не при справах» залишився й пан Мастицький, на якого вказують як на організатора цієї схеми вимагання, яка існує у всіх без винятку пенітенціарних установах Одеської області.
Незаконні «традиції», налагоджені в колонії № 51: безоплатна робота в цеху (оформлений і отримує зарплату один — «пашуть» десятки), вимагання з родичів — розквітли в той час, коли Мастицький ще виконував обов'язки начальника в Південній ІК № 51 у 2013 році. Ситуація з наркоторгівлею так само типова для всіх спецустанів України. Це, мабуть, головна біда тюремної системи — торгівля алкоголем і наркотиками стала причиною великодніх бунтів у колонії № 62 (Черкаси). Вона ж дає тюремникам до 30 000 доларів США на місяць з одного табору.
Почему місцеві ЗМІ поширювали вигадки про бунт в одеській колонії? Під стіни «палаючої» зони, в якій «убивають», звідки «втекли 15 засуджених», з'їхалися не лише силовики, але й правозахисники, родичі, маса журналістів. Одночасно почало відбуватися щось схоже на мітинг. За даними поліції, пікетували колонію, перекриваючи дорогу на знак протесту проти силового придушення засуджених, люди місцевого криміналу. Деяких з них навіть ненадовго затримали. На цьому відео видно, як ведуть учасника пікету (їх помилково в ЗМІ подали як втеклих і спійманих засуджених): https://www.youtube.com/watch?
Затримані не вчинили злочинів, їх затримали за участь у пікеті проти силового придушення бунту з участю спецназу. Але, дивлячись на картинку, багато хто вирішив, що бачить втеклих засуджених. Після того як про інцидент дізналася країна, делегації правозахисників і помічників нардепів дозволили пройти на територію для переговорів з бунтівниками. До того моменту всі тюремники вийшли з локалок. Результатом стало мирне вирішення конфлікту, якщо не рахувати двох дійсно постраждалих. Як виявилося, у пожежному спецтранспорті не було води — ці відчайдушні голови пішли на таран, коли в колонії палав лише підпалений матрац. І дії «гарячих голів» лише погіршили ситуацію.
Заступниця начальника управління Наталія Білак, коментуючи ситуацію, брехала про те, що під час планового обшуку засуджені виявили неповиновіння. Засуджені перебільшували по-своєму. А істина, як це часто буває, виявилася посередині. Засуджені хочуть поліпшення нелюдських умов, на що мають право. Адміністрація вимушена займатися поборами — тому що вимагає керівництво у особі тих персонажів, про яких сказано вище. Число засуджених і платоспроможність їхніх матерів падають, апетити начальства зростають.
Але є й конспірологічна версія. Джерела ОРД стверджують, що колонію «розхитали», щоб прискорити процес її закриття й продажу землі, на якій вона розташована. В цьому зацікавлені місцеві «сильні світу» з оточення приблатненого міського голови Геннадія Труханова. Справедливості ради треба сказати, що оптимізація давно назріла — в країні зменшується число жителів, і відповідно — засуджених, суди частіше застосовують альтернативні заходи покарання (і це диктує загальна європейська практика), а тут дорогоцінна земля курортного міста, та ще й земля поблизу елітного району Аркадія…
В Одесі на вулиці Краснова є ще одна колонія № 14. Вона розташована недалеко від 51-ої, але в набагато менш вигідному місці — подалі від моря й Аркадії. Переселення її «мешканців» на 14-у зону — це й скорочення адміністрації, в чому не зацікавлені тюремники, але з точки зору економії державного бюджету ідея популярна. А на землі, де нині мешкають засуджені, можна розмістити квадратні кілометри елітного житла, тому на колонію давно поглядають забудовники, яким цілком могли підіграти блатні.
Що стосується розслідування, завдяки шумусі, є надія, що на цей раз розбирання не буде однобічним. Крім статті 392 КК України («Дії, що дезорганізують роботу установ») розслідування ведеться за статтею 367 КК України («Службова недбалість») і засуджені вважають, що вони перемогли: донесли до світу ситуацію, бунт погасили без «маски-шоу». Але розраховувати на об'єктивність можна лише в тому разі, якщо громадський контроль не буде слабнути. Для прикладу: у 62-й Черкаській колонії, про яку ми нещодавно розповідали, інцидент здавався вичерпаним — поки днями в карцері не розрізали вени 12 осіб.
Не так кардинально, як хотілося б, поліпшилася ситуація в найстрашнішій колонії України — «Бердянських топорах» (№ 77). Вдалося добитися скасування деяких місцевих катувань: «обряд посвячення» для тих, хто прибув по етапу, більше не проводиться. Більшість «козлів», які мучили засуджених, після низки резонансних повідомлень у ЗМІ (включаючи нашу публікацію) адміністрація випустила за УДО. Але один з головних спільників вимагачів — засуджений на прізвище Сомило, як стверджують джерела ОРД, продовжує «пресувати» новоприбулих. Днями один з засуджених, якого хотіли зґвалтувати, захищаючись, побив четирьох козлів, і за це йому «світить» нова стаття. А ось до начальника Чукіна, як і раніше, у ДБР і прокуратури немає претензій. Навіть не проведено медичного освідування людей, які нещодавно звільнилися з Бердянської колонії й написали заяви про перенесені в установі катування. Хоча опіки від сигарет, шрами від голок, засунутих під нігті, побиті п'яти й розсічені голови не загоюються.