Невідомо, проводить команда Президента Зеленського обіцяний аудит чи ні, але їй необхідно провести не лише аудит матеріальних активів, не лише аудит корисних справ і не лише аудит злочинів у всіх без винятку відомствах влади. Але найголовніше — необхідно провести аудит фахівців у відомствах. І ось тут можуть бути відкриття. Візьмемо для прикладу «ліс» — Службу зовнішньої розвідки України. Історично склалося так, що «ліс» з моменту свого виникнення став бажаним місцем для різноманітних бездельників і для працівників СБУ, які хотіли спокійно провести пару років перед пенсією. І вийти на неї не як якийсь «крищевальник бізнесу» чи «борець з інакомислячими», а з романтичною посвідченням «розвідника» та засекреченою декларацією. Втім, прагнули до СЗР і молоді люди.
Переважно через те, що СЗР давала можливість (правда, за немалу суму) влаштуватися в якомусь посольстві України за кордоном і там благополучно писати донесення, складені з матеріалів, викрадених з інтернету, та отримувати непогану зарплату. Головне було вчасно привозити начальству з відпустки якісь «цінності» з-за кордону. Або просто валюту. Ще гірше обстояла справа з керівництвом СЗР. З самого першого керівника. Олега Синянського, який колись носив папки за Кучмою, але завдяки покровительству Медведчука вибився в генерал-майори та керівники СЗРУ. І запам'ятався лише стеженням за тогочасною опозицією та божевільними ідеями, як-от план викрасти генерала Кравченка з Берліна й привезти в Україну в чемодані. Але Синянський був просто зразком інтелекту порівняно з тим, хто його змінив — Миколою Маломужем. Миколу Григоровича, який усе життя тихо доносив на студентів КДУ, до того часу охопила мегаломанія, і українська розвідка перетворилася на «кладовище залетілих чекістів». Той, хто змінив його — Ільяшов — також дуже слабо розумів, що таке розвідка, і нічим особливо не запам'ятався.
Потім, за часів Гвозда, СЗРУ мобілізувалася на завдання війни, і в ній почали відбуватися позитивні зміни. Однак втрутився Петро Олексійович з цинічними пропозиціями знову шпигувати за опозицією, і Гвозда пішов. Більше року СЗРУ керував у якості в.о. деякий Разінков Ігор Прокопович. Вибір цілком у дусі Петра Олексійовича — з відбросів, але відданих. Колись він закінчив курси ФСК РФ. І вийшов звідти з вбивчою характеристикою: «боягуз, керується ззовні». За часів Маломужа був начальником апарату. Був колись куплений одеським олігархом Кауфманом і намагався крищувати його бізнес. Після Революції гідності був люстрований, однак Порошенко його з-під люстрації вивів і фактично призначив головою СЗРУ з завданнями стежити за опозицією та обслуговувати іспанські й російські активи Петра Олексійовича. Разінков «керував» СЗР разом із ще двома заступниками. Ось як цю тройку характеризують люди, які знають: «1. Перший заступник Голови СЗРУ Разінков Ігор Прокопович — у розвідці людина випадкова; спеціальної освіти не має; сибарит, інтриган, завидун і просто підлюга.
2. Заступник Голови СЗРУ Синькевич — наприкінці 80-х закінчив виш колишнього КГБ і кілька років служив під прапором цього відомства, тому однозначно потрапляє під дію закону «Про очищення влади». 3. Заступник голови Лісовий Костянтин Василійович — людина у розвідці випадкова; спеціальної освіти не має; інтриган, завидун, як менеджер-керівник — непридатний…»
Забавно, що Разінков засвітився в дуже неприємній історії зі «спасіння генерала Семочка». Наводимо текст статті з ресурсу «Job-SBU». Семочко збирався у велику політику. Читачі пам'ятають «харизматичного» розвідника з телеканалу «ZIK», який з телесуфлера намагався виправдатися за російське громадянство своїх дітей і дружини, бізнес на окупованому Криму й нерухомість на кілька мільйонів доларів. Так-так, генерала Сергія Семочка, який за версією незалежних журналістів «BIHUS.info» став «шпигуном року». Про це повідомляє Hyser. За нашою інформацією, враховуючи перспективу звільнення, цей герой «невидимого фронту» вирішив забронювати місце в прохідній частині списку однієї з політичних партій, щоб отримати депутатський імунітет з осені 2019 року.
Але, як і у випадку з невдалим інтерв'ю телеканалу «ZIK», вчинки Сергія Семочка викликають подив і змушують замислитися над його адекватністю. Як політичного партнера й маріонетку він обрав Миколу Маломужа з його «Народним зібранням України». Саме того «потішного генерала армії України», який дає інтерв'ю в сімейних трусах і за його словами має «агентуру» по всьому світу: від Чукотки до Нової Зеландії. Йому македонські політологи повідомляють останню інформацію, отриману з-під столу Путіна. Але тепер серйозно. Сергій Семочко витягнув з банківської комірки (або трилітрової банки) 100 000 американських доларів і «вклав їх» у Миколу Маломужа. Зараз указана сума повинна піти на так звану «президентську заставу», що дозволить Миколі Григоровичу взяти участь у чергових виборах. Посередником при передачі коштів виступив Ігор Прокопович Разінков. Це досить цікавий персонаж — раніше він носив портфель за Маломужем і відкривав йому двері машини. За це останній призначив його керівником апарату Голови Служби зовнішної розвідки України, а потім і заступником Голови.
Ігор Прокопович навіть встиг стати генералом розвідки, не займаючись жодного дня розвідувальною діяльністю. Зараз Разінков почав отримувати фінансові вливання від Семочка й фактично перетворився на його «духовного наставника у СЗРУ». Слід зазначити, що саме пан Разінков писав сценарій виступу Сергія Семочка на телеканалі «ZIK». Тепер, за домовленістю з Сергієм Семочком, Ігор Разінков повинен очолити передвиборчий штаб Миколи Григоровича Маломужа й стежити за «цільовим витрачанням коштів».
Старожили розвідки знають, що Микола Григорович дуже падкий на легкі гроші… І все б було добре! Але «помилкою резидента» було довіряти серйозну справу несерйозним людям. Ігор Прокопович одразу ж побіг передавати гроші Маломужу в їхній улюблений ресторан «Корона» на вулиці Пилипа Орлика, 6 (на увагу фанатів розвідника в трусах: заходьте туди щодня о 11 і зможете взяти автограф у легенди стриптизу). При цьому перший політичний транш Семочка в сумі 100 000 доларів був транспортований у пакетику з червоними оленями (конспірація понад усе). Фотозвіт епохальної зустрічі надаємо на суд поважної публіки. (Продовження буде)