Українські золоті запаси – це не лише про злитки, що зберігаються в сейфах Національного банку. Українське золото – це про кілька реальних родовищ. Більшість із них – раніше розвідані, особливо в дореволюційний період, нині ж вони занедбані й давно не розробляються, хоча це невиправдано. Насправді їхній потенціал далеко не вичерпаний. Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська та Закарпатська області – ці регіони в різних мірах багаті на видобуток дорогоцінних металів. Найбільш розвинутим у плані видобутку золота в сучасній Україні став західний регіон країни, а саме Мужіївське золоторудне родовище в українських Карпатах. На нього й позарилися золотошукачі, правда, не бідні авантюристи з роману Ільфа та Петрова, а діючі багатії української «еліти», яким просто, як завжди, «мало». Мисливство справді є на що – боротьба за закарпатське золото тривала вже понад 10 років. Нині присвоїти родовище благородного металу намагається американський інвестор із кіпрською «пропискою» – компанія Avellana Gold. І це далеко не перша спроба «відібрати» рудник.
Дія I. «Екіпаж Сауляк». Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатполіметали» було засновано на базі державних підприємств «Мужіївський золотополіметалічний рудник» та «Шахтобудування» й розпочало видобуток золота на Мужіївському родовищі в 1996 році. У 2000 році підприємство видобуло 135 кг золота, а в 2006 видобуток дорогоцінного металу було припинено через відсутність фінансування від ЗАО ГАК «Українські поліметали» (володіло 93,67% компанії) та Zakar Resources Limited (Порт-Луї, Республіка Маврикій, 6,33%). У наступні два роки, а саме в 2007–2008 роках, розгорнулися активні дії щодо захоплення активів підприємства з боку ТОВ «Сауляк» – назва цієї компанії в справі «Мужіївського золота» всплине ще не один раз. Тоді, понад 10 років тому, «Сауляк» діяв в інтересах київських бізнесменів Бориса Покраса та Володимира Паланта. «Злагоджена» робота здійснювалася через кількох юридичних осіб, контрольованих безпосередньо Покрасом та Палантом. Можна оперувати багатьма юридичними термінами, називати прізвища й фірми, щоб заплутати рядового громадянина.
Однак простими словами, саме ці дії в 2007–2008 роках поклали початок першому етапу рейдерського захоплення ТОВ «Закарпатполіметали». Так, для початку, на ТОВ «Закарпатполіметали» та ЗАО «ГАК «Українські поліметали» (останньому, як говорилося вище, належало понад 90% акцій першого) були замінені керівники. Природно, на підконтрольних осіб, прямо підпорядкованих ТОВ «Сауляк», після чого розпочався процес «відібрання» активів. Не «відбору», а саме «відібрання». Коли люди говорять про корупцію у владі, вони, як правило, мають на увазі корупцію в Міністерствах, у Верховній Раді, корупцію в поліції тощо. Однак найбільш корумпованими залишаються місцеві органи самоврядування в невеликих містах, селищах та селах. Особливо якщо населений пункт – монополіст з видобутку золота, як у нашому випадку. Так, вплив вищезазначених осіб на місцеву владу Мужієва та Берегова дозволив безперешкодно захопити земельні ділянки «Закарпатполіметалів» та передати їх у користування ТОВ «Сауляк» та ТОВ «Береговополіметали». Знову ж таки місцеві суди Берегова прийняли ряд рішень, якими вся нерухомість «Закарпатполіметалів» була визнана незаконно побудованою й, згодом, також передана ТОВ «Сауляк», уже як «власнику» (злодієві) земельної ділянки.
Прикметно інше – рішення виносилися в місцевому районному суді, тоді як справи мав розглядати Господарський суд Закарпатської області. З одного боку, таке беззаконня не дивує для України, з іншого ж – це чергове підтвердження того, що «Закарпатполіметали» елементарно й нахабно «рейдернули», прикриваючись по суті фіктивними рішеннями місцевих судів. Схема перебігу справи в суді теж цікава – вона пролила світло на замовників захоплення підприємства. Так, позов було подано від фізичної особи, директора ТОВ «Сауляк» – Миколи Гожика. Суд при цьому винес два рішення: перше – про визнання всієї нерухомості «Закарпатполіметалів» незаконною побудовою, друге – про визнання права власності на це майно ТОВ «Сауляк». У рішенні також зазначено, що саме підприємство Гожика нібито побудувало всі об'єкти нерухомості. До речі, Гожиків – то двоє. Директором ще одного новоствореного підприємства «Береговополіметали», зареєстрованого в будівлі Мужіївської сільської ради (краще адреси й не придумаєш), став також Гожик. Володимир Миколайович Гожик.
Прикметно, що справа сім'ї Гожиків частково зазнала невдачі. Повністю захопити «Закарпатполіметали» їм тоді не вдалося. Завдяки заяві Пенсійного фонду було відкрито справу про банкрутство, призначено незалежного арбітражного керуючого. Незважаючи на спроби рейдерів за допомогою судів-маріонеток оскаржити призначення останнього, Вищий господарський суд підтвердив законність вступу в посаду арбітражного. Новостворений комітет кредиторів та арбітражний керуючий оскаржили судові рішення, завдяки яким підприємствам Гожика вдалося відібрати майно й землю «Закарпатполіметалів». Однак у лютому 2010 року було прийнято рішення про введення процедури ліквідації у справі про банкрутство, щоб уникнути подальших махінацій з боку Гожика – виявилося, що директор «Закарпатполіметалів» працює не на підприємство, а в інтересах рейдерів. До речі, за час «діяльності» ТОВ «Сауляк» золотий рудник практично знищили – майно розграбовано, потужності приведені майже в негідність, а працівникам протягом року не платили зарплату.
Дія II. «Два комбінатори». «Руїни», залишені рейдерами, «Закарпатполіметали» «розгрібали» майже два роки – саме стільки зайняли роботи з повернення активів та приведення в законну площину документів підприємства. Судові засідання, оскарження рішень, відновлення обліку на підприємстві та інше – все це справа не одного місяця. Правда, не встигли в «Закарпатполіметалах» видихнути, як у боротьбу за українські золоті прииски вступили представники нової біло-голубої влади під керівництвом «Карпатської рудної компанії». У новій-старій схемі комбінаторів було навіть більше, ніж два – над чергових епізодом захоплення працювали, мабуть, усі, хто був під крилом «регіоналів». Наприкінці 2011 року Закарпатська обласна рада винесла рішення про надання ГАК «Надра України» дозволу на видобуток та розвідку корисних копалин на Мужіївському родовищі. Дозвіл було видано Державною службою геології та надр. Однак у найкоротші строки дозвіл переоформили на ТОВ «Карпатська рудна компанія», що деякий час ретельно приховувалося й з'ясувалося лише в процесі розслідування кримінальних справ у 2014 році після втечі попередної влади.
Зокрема, йдеться про те, що «Надра України» здійснили внесок до статутного капіталу «Карпатської рудної компанії», внісши туди й спеціальний дозвіл як нематеріальний актив. При цьому відповідно до чинного законодавства цей дозвіл міг бути переоформлений лише у разі внесення до статутного капіталу новоствореного підприємства цілісного майнового комплексу з видобутку надр, наявності активів, шахт, інфраструктури. І все це було, але лише у власності «Закарпатполіметалів». Через пару місяців після отримання спеціального дозволу власниками «Карпатської рудної» стали два інші підприємства – ТОВ «ГДП «БРИКОМ» та ВАТ «Гірничо-металургійний комплекс» – директором обох був Валерій Бредіхін. До речі, персонаж теж не надто самостійний і, очевидно, діяв в інтересах вищестоящих чинів – про них трохи пізніше. Таким чином спеціальний дозвіл на видобуток золота з державних дуже швидко перебазувався в приватні руки. Як наслідок – рада кредиторів «Закарпатполіметалів» та арбітражний керуючий Татяна Петик знову оскаржили це рішення, але захоплювачі з таким перебігом справ мириться не збиралися.
Більше того, комітетом кредиторів була проведена оцінка підприємства на суму близько 50 млн грн., а також прийнято рішення про виставлення на продаж цілісного майнового комплексу з пошуком інвестора, бізнес-планом розвитку підприємства, працевлаштуванням людей та з узгодженням проекту з місцевою владою. Державною службою геології та надр, а потім і Міністерством екології керував ще один значущий персонаж – Едуард Ставицький, він і курував усі оформлення-переоформлення спеціальних дозволів. А потім у Ставицького знайшли 42 кг золота при обшуку. Відповідь рейдерів не змусила себе довго чекати – за старою схемою, «натиснувши» на судові кнопки, знову сталася заміна арбітражного керуючого й розгорнулися активні дії для нового етапу присвоєння майна. «Кнопки» псевдофемід спрацювали. Так, суд своїм рішенням передав, по суті, Валерію Бредіхіну хвостосховища, а це майже 330 тис. тонн видобутої руди, у якій у перерахунку містилося від 2 тонн золота. Також фірми Бредіхіна отримали дозвіл на безповоротну передачу 6 відвалів видобутого рудного та нерудного сировини.
Крім того, був проведений аукціон з продажу всіх активів «Закарпатполіметалів», відповідно до якого все рухоме й нерухоме майно було продано згаданим компаніям за 5 млн грн. Видимо, побоюючись відповідних дій «Закарпатполіметалів», Бредіхін за допомогою Господарського суду скасував певні кредиторські вимоги з єдиною метою – усунути комітет кредиторів зі справи про банкрутство. Відповідно всі активи «Закарпатполіметалів» були продані.
Кому? Дивовижно, але ТОВ «ГДП «БРИКОМ» та «Карпатській рудній компанії». Варто зазначити, що представляли останню в ті роки (2012–2013 роки) члени «Екіпажу Сауляк» – Микола та Володимир Гожики, які швидко кмітливо зрозуміли, що щоб добратися до українського золота, варто дружити з новою владою, якою тоді була команда беглого президента Віктора Януковича. Все це час найбільший кредитор «Закарпатполіметалів» компанія Cengart Financial продовжувала боротися за оскарження як незаконних судових рішень, так і передачі руди на «Карпатську рудну», й незаконного продажу активів ТОВ «Закарпатполіметали» за заниженою вартістю. До речі, пізніше аукціон за цією угодою був визнаний незаконним. Ну й у найкращих традиціях попередної, та будь-якої влади в Україні, на екс-арбітражного Татяну Петик рейдери-золотошукачі завели кримінальну справу. В МВС. Щоб не заважала.
Дія III. «Приватна особа». Гожики, Бредіхін, місцеві органи самоврядування, прикормлені суди, підставні арбітражні керуючі – усі вони виявилися ланками однієї цепи, яка вела не просто до представників попередної влади, а до конкретного державного чиновника.
Діяв він, правда, як приватна особа в інтересах своїх покровителів, але, звичайно, не без «відкату» для себе. Колишній та теж беглий міністр МВС Віталій Захарченко позарився на закарпатське золото одразу ж після перемоги свого шефа Януковича на президентських виборах у 2010 році. Захарченко вміло поставив на чолі «Карпатської рудної компанії» свого бізнес-партнера Валерія Бредіхіна, Микола та Володимир Гожики за відданої роботи представниками фірм Бредіхіна також заробили собі бали в очах Захарченко. Після втечі екс-головного МВСівця України в 2014 році справи «Закарпатполіметалів» почали поступово налагоджуватися – активи поступово повертались, виробництво відновилося, аукціон визнали недійсним, незаконність продажу активів підприємства «Карпатській рудній» також була доведена. Так, у 2015 році Татяну Петик відновили в посаді арбітражного керуючого. Реальні дії з повернення майна «Закарпатполіметалів», стягнення збитків та скасування незаконних рішень викликали протест у «Карпатської рудної». Це означало лише одне – повернувся Віталій Захарченко.
На жаль, не фізично. «День сурка» в «Закарпатполіметалах» продовжився – підконтрольне Захарченку «ГАК Українські поліметали» рекомендувало нового арбітражного, який за старою доброю схемою натиснув на комітет кредиторів, суди й так далі. Здійснювані раніше заходи з повернення активів довелося припинити на два з половиною року. Як же це так сталося? Захарченко немає, а компанія його працює, Закарпатська обласна адміністрація виділяє їй землю, арбітражний керуючий Гусар (рекомендований Мінекономіки) спеціально бездіяльний, виключно в інтересах Карпатської рудної компанії. Все просто, «нова» влада або ж домовилася з Захарченком про співпрацю, або сприяє йому з інших «особливих причин».
Ну й як без «Великого комбінатора»? Одна комбінація з землею вже заслуговує окремої теми. Прокуратура ініціює розірвання договору оренди землі під «Закарпатполіметалами» – мета благородна, заборгованість, і не страшно, що заборгованість утворилася за період, коли земля була у «Сауляка». А по факту це сильно ускладнює повернення майна банкруту й відкриває шлях до чого? Правильно, до виділення землі фірмі Захарченка. Що в 2018 році Обласна адміністрація радісно робить. Місцеві джерела говорять, що Геннадія Москаля особисто просив відомий нардеп Микола Мартиненко, а «Українські поліметали» до 2018 року повністю контролювалися Сергієм Березенком, про це багато писали, оскільки в «Укрполіметали» входить «Укрбурштин».
Так чиї інтереси відстоювали вищезазначені особи? В «Закарпатполіметалах» не встигли опритомніти, як у 2016 році в публічну площину вийшов нібито американський інвестор Avellana Gold, зареєстрований по факту на Кіпрі. Представники Avellana заявили, що ще в 2014 році мали плани на придбання «Карпатської рудної». Примітно, що «американці» створили цю фірму лише в 2016 році. Тому пояснити, хто саме хотів купити «Карпатську рудну компанію» в 2014 році, не представляється можливим. Природно, завести зовсім нового інвестора й отримати на нього дозвіл від ГАК «Українські поліметали» на видобуток корисних копалин на Мужіївському родовищі було б надто резонансно, а тому одразу провернути махінацію не вдалося. Єдиним шляхом «доєння» золотих рудників на користь Віталія Захарченка залишилося утримання спеціального дозволу на використання надр «Карпатської рудної», акції якої й придбав «американський» інвестор.
Хто він, «рятівник» Мужіївського родовища? Основним представником Avellana Gold в Україні став Микола Гожик. Той самий, який уже не один раз брав участь у присвоєнні Мужіївського родовища – в ТОВ «Сауляк» в інтересах бізнесменів Покраса та Паланта, потім у «Карпатській рудній» в інтересах Бредіхіна, читай Захарченка, й ось знову. До речі, у розслідуваній ГПУ справі про збитки, завдані «Закарпатполіметалам» «Бриком» та «Карпатською рудною компанією», звинувачення Гожика не фігурує, за дивного стечення обставин, хоча на той момент він був директором «Брикома».
Почему? Питання риторичне… Хоча в матеріалах судових рішень є інформація, що при обшуку в 2014 році в офісі Гожика та «Карпатської рудної компанії» правоохоронці знайшли цікавий документ – «Таблиця із заходами щодо заволодіння майном ТОВ «Закарпатполіметали» на 5 аркушах, яка була вилучена 17 вересня 2014 року під час проведення обшуку у м. Берегово провулок Мукачівський буд. 9, Закарпатської області».
У квітні 2019 року британська компанія Gofer Mining PLC заявила про те, що готова інвестувати в «Закарпатполіметали». Це активізувало мовчазних Avellana Gold – на початку травня на сайті кіпрського офшору Захарченка з'явилося повідомлення про те, що всі активи належать Avellana Gold Ltd. При цьому компанія працює на родовищі вже три роки й, взагалі, єдина, хто володіє спеціальними дозволами на розвідку закарпатського золота. Цікаво те, що на території родовища не відбувається нічого, від слова «зовсім» – одне лише відновлення зруйнованих «Карпатською рудною» шахт обійдеться інвесторам щонайменше в 10 млн доларів.
Збитки, завдані «Закарпатполіметалам», відчуження майна й незаконне отримання дозволу на видобуток стали основою кримінальних справ, заведених у Генеральній прокуратурі проти Захарченка, Бредіхіна та ще низки осіб. У рамках цих проваджень було накладено ряд арештів на активи ТОВ «Карпатська рудна компанія», арештована частина активів Avellana Gold.
Висновок напрошується сам собою. Схоже, всім нам слід очікувати того, що позбавлений багатства великий комбінатор повернеться на український берег, який, видимо, ні хвилини свого «ув'язнення» в Білорусі та Росії не забував про «рідне» українське золото. Тим більше, що повертатися екс-міністру МВС є куди. На початку 2019 року суд зняв арешт з частини нерухомості колишнього чиновника. Так що останній може спокійно заїжджати в свою квартиру в елітних «Новопечерських Липках» або в особняк під Києвом. А з урахуванням «підтримки» від людей у владі й поготів. Ну й ще один цікавий момент – це суди й люди. Ліквідаторів на «Закарпатполіметали» для реалізації цілей Захарченка (Горохівського та Громчакова), як було прийнято, «надавала» компанія Віктора Татькова та Артура Емельянова, вони ж і тиснули на суди в той час. Але останніми днями обидва знову спалахнули в інформаційному полі – «збираються повертатися».