Історія з начальником ДКР СБУ генерал-майором Алексієм Петровим стає все цікавішою. Схоже, що він вирішив змінити професію і стати народним депутатом. Це дещо настороженням викликає, оскільки ще недавно Петров професію міняти не збирався. Але, видимо, щось змінилося, і хороброму контррозвідникові терміново знадобилася депутатська недоторканність. Поспішаємо обрадувати пана Петрова. Судячи з рейтингів, у правлячій коаліції Порошенка його не буде. І вона дуже легко може погодитися на зняття недоторканності. Тому краще одразу тікати.
Але не зовсім зрозуміло куди? Звідки взагалі взявся Петров? З київської управи, де бадьоро доїв комерсантів, беручи хабарі прямо в готелі «Салют». Кар'єрний злет відбувся за Валерія Кондратюка. Теж «геніїв контррозвідки», які все життя працювали в центрі міжнародного співробітництва СБУ. Петров підійшов Кондратюку в той тривожний час за особистісними якостями. Він не соромився «давати результат», хоча результат, як правило, був «липовим». І в цій благородній справі йому активно допомагала військова прокуратура. Якій теж потрібен був «результат». Будь-якою ціною. «Результат» підтримував патріотичний накал суспільства, у тіні якого можна було «робити справи». «Результат» виправдовував «котли» та інші полководчі промахи. А також прикривав потоки контрабанди через зону АТО, які дружно крили контррозвідники та військові прокурори. І непогано на цьому збагатилися. «Результати» були частими й гучними. Але, як правило, «липовими». Вигаданими самими ж контррозвідниками. Провокація, підстава, шантаж і катування стали буденною справою в ДКР. При цьому справжні шпигуни та диверсанти плювали на контррозвідників і діяли в Україні як у себе вдома.
Достатньо згадати вбивства Шеремета, Вороненкова, Шаповала, Махаурі та багатьох інших. Петров недавно на комісії ВР похвалився своїм «результатом». «З моменту призначення мене на посаду начальника департаменту контррозвідки я можу звітувати про 310 кримінальних справ за 111 статтею — державна зрада. 42 кримінальні справи — 113 стаття — диверсія. І 20 справ за 114 статтею — це шпигунство». Непогано б і звітувати. Починаючи зі справи Савченко, «вбивства» Бабченка, кількох «державних переворотів». Про те, як підлеглі Петрова «працюють» із суддями, щоб ті їхню «липу» не розкривали — скоро скажуть самі судді. Та й не тільки судді. Афериство під патріотичним соусом — це завжди гидко. Особливо коли це афериство щедро приправлене кров'ю. 310 кримінальних справ за державну зраду.
Ви про них багато чули? Підозрюю, що більшість із них — щодо втікачів та тих, хто залишився в Криму. Решта — блогери, журналісти та безневинні балаболи. Якщо узагальнити, то ДКР та військова прокуратура непомітно побудували в країні кутик 1937 року. З важкими статтями за балаканину чи безневинне писання. З доносами (привіт «Миротворцю»), катуванням та засекреченістю (тому що контррозвідка!). І для розслідування цього оруеллівського «кутика» варто було б створити спеціальну комісію та переглянути всі справи ДКР та військової прокуратури. На предмет законності та обґрунтованості. «Єжовщину» не повинна змінити «беріївщина». Скоріше «хрущовська відлига». Але жорстка, щоб неповадно було надалі грати в своїх корисних інтересах зі стільки важкими статтями як зрада батьківщині, шпигунство чи диверсія. З цим не жартують. Тим більше не жартують, коли в країні цілком затишно себе почувають справжні шпигуни та диверсанти. (Продовження буде) Сергій Ніконов, «ОРД"